Десять років тому фінансова система занепала, і уряди всього світу втрутилися, щоб її врятувати. Значна частина подальших законодавчих актів, регуляторних норм та протидії намагаються зробити систему менш ризиковою, щоб вона знову не руйнувалася. Але мало хто задається більш принциповим питанням: яка мета фінансової системи та чи робить вона те, що має робити?
Десять років і глобальна фінансова система залишається хронічно дисфункціональною. Мене хвилює не те, що він знову руйнується, а в тому, що він продовжується своїм поточним курсом.
А все-таки (все ж таки), альтернативний спосіб робити речі можна. Протягом багатьох років фінансова галузь розробила набір потужних інструментів, які можна було б використати для покращення добробуту та розв'язання екологічних проблем. Наприклад, щоб уникнути небезпечних змін клімату, необхідний швидкий відхід від викопних видів палива потребує величезних рівнів інвестицій в інфраструктуру з низьким рівнем вуглецю.
Ми здебільшого знаємо, як це зробити технічно, і кошти є в наявності; є надлишок заощаджень, де трильйони доларів сидять у державних облігаціях, отримуючи негативну віддачу, яку можна мобілізувати в економіку з низьким рівнем вуглецю. То чому ж ця інвестиція не відбувається в масштабі
Натомість ці потужні фінансові інструменти були використані фінансовою галуззю з метою збільшення власного доходу та важливості, що спричинило за собою заподіяну шкоду суспільству та навколишньому середовищу.
Вину зазвичай пов'язують з неоліберальним правилом ринку, жадібністю і дерегуляцією.
Мій діагноз різний: фінансові ринки — це створення суспільства, і ми поставили їх неправильно, ґрунтуючись на несправних економічних теоріях. Уряди передали управління активами товариств у фінансову галузь та встановили цю галузь неправильними стимулами. Тож нам потрібно переосмислити, як ми хочемо, щоб наші активи управлялися та скидали стимули для цього.
Державна влада
Інструменти фінансів є потужними, оскільки вони використовуються для розподілу капіталу суспільства, і це визначає майбутній напрям економіки. Так, наприклад, уряд Китаю вирішив спрямувати фінансування, координуючись з іншими політиками, на виробничо-експортні галузі, і ці сектори швидко зростали.
У економіці Великобританії це рішення було ухвалене фінансовим сектором, який інвестує заощадження людей, наприклад, через пенсійні фонди та банківські рахунки. Виправданням є те, що вільні ринки приймуть найкраще рішення про те, куди розподілити ресурси. Найефективніші користувачі капіталу зможуть сплатити найкращий прибуток, тому всі будуть краще.
Однак реальність така, що у нас немає вільних фінансових ринків. Люди в основному заощаджують на ринках капіталу, тому що їх спонукає уряд. Найважливішою фінансовою змінною є процентна ставка, яку встановлює урядове агентство, найбільшим класом активів є державні облігації, лише обмежена група державних установ, які мають мандат, можуть приймати депозити, а державне регулювання формує спосіб роботи ринків. Наприклад, лише понад 100 000 сторінок пенсійних норм. Крім того, вся система завдячує своїм існуванням під заставу 2008 року. Отже, враховуючи, що фінансові ринки не є вільними, теорія про те, що вільні ринки є ефективними та зображають соціальні переваги людей, не застосовується.
Очевидно, що фінансова система не ефективно розподіляє гроші людей. Фінансовий сектор виріс до величезних масштабів і виглядає не що інше, але ефективно: половина всіх заощаджень кінець кінцем витрачається за рахунок витрат, менш як 4% заощаджень фактично вкладаються взагалі (решта витрачає своє життя на постійні торги абстрактними фінансовими активами), система схильна до пухирців активів та збоїв, дохідність зводиться до нуля, роблячи пенсію недоступною, рівень боргу в економіці невпинно зростав.
Замість того, щоб керувати корпораціями, якими вони куригують, інвестиційні менеджери заохочують корпорації приймати короткострокові рішення для підвищення ціни на їх акції. Приклад поведінки банків напередодні фінансової кризи був драматичним проявом. Більш згубними є стимули для компаній повертати гроші акціонерам, а не інвестувати в персонал чи інфраструктуру, підриваючи соціальну згуртованість (через нерівність) та довгострокові перспективи економіки.
Вирішуючи, що ми хочемо
Тож як ми могли досягти кращої системи? В даний час уряд підтримує, сприяє та встановлює стимули до фінансування на основі непридатної економічної теорії для вдосконалення системи, яка не працює. Натомість нам потрібно визначитися з тим, що ми хочемо фінансувати, та встановити стимули для досягнення бажаних результатів.
Наприклад, взамін на постійну підтримку фінансової системи фінансова галузь повинна продемонструвати, що вона є суспільно корисною. Банки, які мають право створювати гроші та гарантуються урядами, повинні надавати перевагу кредитуванню для створення робочих місць та інших соціальних виплат (частка кредитування «реальної» економіки банками незначна).
Щоб скористатися податковою знижкою, пенсійні та ощадні продукти повинні демонструвати позитивну соціальну вигоду або вкладати гроші в стійку інфраструктуру та НДДКР. Інструменти стійкого фінансування для цього існують і були випробувані протягом тривалого періоду.
Визначити, що є суспільно корисним, є проблематичним, але ми не можемо гнути. В даний час урядова підтримка фінансів має етичну основу — теоретично ефективні вільні ринки для забезпечення максимальної можливості економіки. Це може бути гідною цінністю, але воно не стосується наших сучасних невільних фінансових ринків. Нам потрібно вирішити, які цінності ми хочемо втілити у фінансах, а потім встановити правила для їх досягнення.
Посилання: Глобальна фінансова криза Фінансові ринки, ЕКФ-42, Жук Павло
