Широкова О.В. Особливості прийняття рішень у стратегічному управлінні портфелями цінних паперів комерційних банків України
12-03-2011, 13:48. Разместил: Admin
УДК 336
© О.В.Широкова, 2011
Львівський національний університет ім. І.Франка, група ЕкфМ-53с
Особливості прийняття рішень у стратегічному управлінні портфелями цінних паперів комерційних банків України
Операції з цінними паперами традиційно належать до вагомих видів банківської діяльності,в результаті яких формується портфель цінних паперів.
Портфель цінних паперів комерційного банку-це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на власність, користування та розпорядження якими належить банку [1, с.38]. Комерційні банки формують свої портфелі, виходячи з обраної інвестиційної політики та головної мети, якої вони прагнуть досягти у процесі проведення операцій з цінними паперами. Такою метою може бути отримання прибутків у вигляді процентів,дивідендів, інших прямих та непрямих доходів.
На сьогоднішній день в умовах конкурентного зовнішнього середовища основним завданням менеджерів є розробка та прийняття якісних та обґрунтованих рішень стосовно управління банківським портфелем цінних паперів.
Інструментарій аналізу як окремих цінних паперів, так і інвестиційних портфелів було розроблено відомими економістами Дж. Вільямсоном, М. Гордоном, Г. Марковіцем, та іншими. З розвитком фінансових ринків у постсоціалістичних країнах проблеми аналізу фінансових інвестицій досліджували українські та російські економісти О. В. Мертенс, Я. Міркін, О. М. Мозговий, В. М. Суторміна та інші. Суть банківської діяльності на ринку цінних паперів розглядається або занадто узагальнено,або на спрощеному рівні, що зумовлює необхідність визначення понять стратегії та тактики у банківській діяльності на фондовому ринку.
Стратегія управління портфелем цінних паперів — це пошук (вибір) узагальнюючих параметрів та обмежень інвестиційних рішень стосовно всієї інвестиційної політики (пріоритети, базові параметри).
Тактика — безпосереднє визначення обсягів інвестицій у конкретний вид цінного папера, ребалансування портфеля цінних паперів за підсумками інвентаризації (коригування, адаптація).[1, с.39]
Вибір моделі управління залежить від здатності портфельного менеджера вдало обирати відповідні цінні папери та передбачати динаміку ринкових цін,тобто від встановлення пріоритетних стратегічних та тактичних цілей.
Стратегія управління портфелем залежить як від ринкової кон’юктури, так і від його типу.
Розрізняють дві стратегії управління банківським портфелем цінних паперів:
Активні портфелі включають цінні папери, курси яких різко відхиляються від цін, визначених середньоринковими умовами, і можуть зазнавати сильних коливань. Характерна риса - значні обороти за операціями купівлі-продажу фінансових інструментів для відновлення його складу. Це - портфель агресивного зростання, зорієнтований на високу дохідність і містить спекулятивну складову.[2, с.45]
При застосуванні даної стратегії, менеджер приймає наступні рішення:
Пасивна стратегія спрямована на забезпечення дохідності диверсифікованого портфеля на рівні середньо ринкових показників за максимального захисту портфельних інвестицій від негативного впливу неринкових специфічних чинників і не допускає у своєму складі високоризикових або недооцінених цінних паперів.
Для менеджера дуже важливо правильно поставити перед собою мету,якої він прагне досягти, оскільки ціна помилки дуже висока:наприклад,якщо метою є агресивне зростання прибутку,а усі заходи будуть спрямовані на збалансування портфеля за рахунок неризикових паперів,його інвестиційну стратегію чекає крах.
З метою уникненя такої помилки,використовують побудову альтернативних оптимізованих теоретичних портфелів цінних паперів за концепцією Г. Марковіца. Сутність концепції полягає у побудові альтернативних структур теоретичних портфелів для визначення найоптимальнішої структури з урахуванням критеріїв прибутковості та ризику [3, с.109].
Ефективність використання цього підходу на практиці доведена менеджерами ВАТ «Приватбанк» котрі змогли оптимізувати портфель,так щоб ризик був мінімальним.
Моделювання показало наступну структуру портфелю банку:
З вище наведеного можна побудувати графік, що відображає залежність доходності від ризику за оптимальної структури портфеля. Портфель “Приватбанку” має доходність 26,58 % при рівні ризику 1,2, що є близькою до оптимальної структури портфеля.[4, с.275-276]
Графік 1. Співдношення дохідності та ризиковості портфелю цінних паперів ВАТ «Приватбанк»
Керуючись даним методом та вибором пасивної стратегії,подальша оптимізація портфелю можлива за рахунок збільшення частки векселів у структурі портфеля та зменшення частки державних облігацій.
З погляду завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля цінних паперів, виділяють наступні типи портфелів:
росту;
доходу;
ризикового капіталу;
збалансований портфель;
спеціалізований портфель.
Портфель росту застосовується, якщо стратегія банку зорієнтована на нарощування капіталу інвесторів. Менеджер може прийняти рішення про збільшення частини прибутків, що спрямовуватиметься на поповнення капіталу, зниження рівня виплати дивідендів тощо.
Портфель доходу використовується при стратегічній цілі одержання високих поточних надходжень від збільшення вартості цінних паперів,процентних виплат,дивідендів.
Портфель ризикового капіталу складається переважно з цінних паперів і паїв молодих компаній, що проводять на ринку агресивну стратегію швидкого розширення. Стратегія - отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку.
При виборі збалансованого портфеля застосовується стратегія диверсифікації,що дозволяє знизити сукупний ризик портфеля. Усі рішення менеджера повинні бути спрямовані на нарощування капіталу, отримання високого доходу та підтримку ліквідності.
Спеціалізований портфель формується за окремим критеріями,такими як вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність, вид ризику, період обігу. Такий тип застосовують з метою спеціалізації банку на певному виді послуг або для створення однорідної інвестиційної бази тощо.
За останні роки в міжнародній банківській практиці сформовано кілька альтернативних підходів до вибору строків інвестування,які називають стратегіями управління інвестиційним горизонтом портфеля. Серед них виділяють:
стратегію рівномірного розподілу;
короткострокового акценту;
довгострокового акценту;
стратегію «штанги»;
відсоткових очікувань [5,с.189]
Для досягнення необхідних стратегічних завдань необхідно правильно визначити та встановити поточні цілі. Конкретна портфельна тактика визначається:
цілями й типом портфеля;
станом кон’юнктури ринку, його прозорістю й ліквідністю;
ринковими чинниками (динамікою відсоткової ставки та курсової вартості цінних паперів тощо);
наявністю законодавчих пільг чи обмежень;
загальноекономічними чинниками;
необхідністю підтримки прийнятного рівня ліквідності портфеля за мінімізації ризиків, терміном існування портфеля.
вжливістю правильно обрати цінні папери залежно від інвестиційної стратегії банку.[6 с.225]
До системи управління портфелем цінних паперів належать заходи не лише успішного його формування, а й поточного коригування. Цей фактор підвищує вагомість застосування правильної для конкретного банківського портфеля стратегії управління,що дасть змогу:
передбачити появу на ринку нових ефективних фінансових інструментів;
оптимізувати склад портфеля з урахуванням мінливості обставин;
передбачити зниження ефективності окремих фінансових активів портфеля.
Обґрунтування управлінських рішень щодо продажу фінансових інструментів — дуже відповідальний і складний етап портфельного інвестування. Відповідальність прийняття таких рішень зумовлена тим, що вони нерідко спричиняють не лише втрату очікуваного доходу, а й частини інвестованого капіталу.
З вище сказанного стає очевидним важливість та необхідність наявності у банку професійнихменеджерів, котрі зможуть розробити стратегію управління інвестиційним портфелем банку та забезпечити його стабільність, дохідність та інвестиційну привабливість.
Список використаних джерел:
Бовин, А., Романовский А. Оперативное управление финансами банка// Банковские технологии. – 1997. – №5.– С. 38 – 40.
Костіна, Н.І. Фінансове прогнозування: методи та моделі [Текст] / Н.І.Костіна // К.:Тов-ство “Знання”, 1997
. Harry М. Markowitz. Portfolio Selection – Efficient Diversification of Investments - New York: John Wiley, 1959. – 722 p.
Фартушний І.Д., Барсук О.А. Економіко-математичне моделювання портфеля комерційного банку // Економічний вісник НТУУ „КПІ”. – 2010., №7. – с. 274-277
Примостка, Л. О. Фінансовий менеджмент у банку // Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.
Сало, І. В. Фінансовий менеджмент банку - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 314 c.
© О.В.Широкова, 2011
Львівський національний університет ім. І.Франка, група ЕкфМ-53с
Особливості прийняття рішень у стратегічному управлінні портфелями цінних паперів комерційних банків України
Операції з цінними паперами традиційно належать до вагомих видів банківської діяльності,в результаті яких формується портфель цінних паперів.
Портфель цінних паперів комерційного банку-це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на власність, користування та розпорядження якими належить банку [1, с.38]. Комерційні банки формують свої портфелі, виходячи з обраної інвестиційної політики та головної мети, якої вони прагнуть досягти у процесі проведення операцій з цінними паперами. Такою метою може бути отримання прибутків у вигляді процентів,дивідендів, інших прямих та непрямих доходів.
На сьогоднішній день в умовах конкурентного зовнішнього середовища основним завданням менеджерів є розробка та прийняття якісних та обґрунтованих рішень стосовно управління банківським портфелем цінних паперів.
Інструментарій аналізу як окремих цінних паперів, так і інвестиційних портфелів було розроблено відомими економістами Дж. Вільямсоном, М. Гордоном, Г. Марковіцем, та іншими. З розвитком фінансових ринків у постсоціалістичних країнах проблеми аналізу фінансових інвестицій досліджували українські та російські економісти О. В. Мертенс, Я. Міркін, О. М. Мозговий, В. М. Суторміна та інші. Суть банківської діяльності на ринку цінних паперів розглядається або занадто узагальнено,або на спрощеному рівні, що зумовлює необхідність визначення понять стратегії та тактики у банківській діяльності на фондовому ринку.
Стратегія управління портфелем цінних паперів — це пошук (вибір) узагальнюючих параметрів та обмежень інвестиційних рішень стосовно всієї інвестиційної політики (пріоритети, базові параметри).
Тактика — безпосереднє визначення обсягів інвестицій у конкретний вид цінного папера, ребалансування портфеля цінних паперів за підсумками інвентаризації (коригування, адаптація).[1, с.39]
Вибір моделі управління залежить від здатності портфельного менеджера вдало обирати відповідні цінні папери та передбачати динаміку ринкових цін,тобто від встановлення пріоритетних стратегічних та тактичних цілей.
Стратегія управління портфелем залежить як від ринкової кон’юктури, так і від його типу.
Розрізняють дві стратегії управління банківським портфелем цінних паперів:
- активна;
- пасивна
Активні портфелі включають цінні папери, курси яких різко відхиляються від цін, визначених середньоринковими умовами, і можуть зазнавати сильних коливань. Характерна риса - значні обороти за операціями купівлі-продажу фінансових інструментів для відновлення його складу. Це - портфель агресивного зростання, зорієнтований на високу дохідність і містить спекулятивну складову.[2, с.45]
При застосуванні даної стратегії, менеджер приймає наступні рішення:
- купівля цінних паперів за мінімальних коливань курсової ціни та їх продажу за максимальних коливань;
- пошук і придбання недооцінених паперів (підвищена дохідність за рахунок тривалого росту курсової вартості цінних паперів за тих самих значень ліквідності та ризику, що і в пасивному портфелі).
Пасивна стратегія спрямована на забезпечення дохідності диверсифікованого портфеля на рівні середньо ринкових показників за максимального захисту портфельних інвестицій від негативного впливу неринкових специфічних чинників і не допускає у своєму складі високоризикових або недооцінених цінних паперів.
Для менеджера дуже важливо правильно поставити перед собою мету,якої він прагне досягти, оскільки ціна помилки дуже висока:наприклад,якщо метою є агресивне зростання прибутку,а усі заходи будуть спрямовані на збалансування портфеля за рахунок неризикових паперів,його інвестиційну стратегію чекає крах.
З метою уникненя такої помилки,використовують побудову альтернативних оптимізованих теоретичних портфелів цінних паперів за концепцією Г. Марковіца. Сутність концепції полягає у побудові альтернативних структур теоретичних портфелів для визначення найоптимальнішої структури з урахуванням критеріїв прибутковості та ризику [3, с.109].
Ефективність використання цього підходу на практиці доведена менеджерами ВАТ «Приватбанк» котрі змогли оптимізувати портфель,так щоб ризик був мінімальним.
Моделювання показало наступну структуру портфелю банку:
З вище наведеного можна побудувати графік, що відображає залежність доходності від ризику за оптимальної структури портфеля. Портфель “Приватбанку” має доходність 26,58 % при рівні ризику 1,2, що є близькою до оптимальної структури портфеля.[4, с.275-276]
Графік 1. Співдношення дохідності та ризиковості портфелю цінних паперів ВАТ «Приватбанк»
Керуючись даним методом та вибором пасивної стратегії,подальша оптимізація портфелю можлива за рахунок збільшення частки векселів у структурі портфеля та зменшення частки державних облігацій.
З погляду завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля цінних паперів, виділяють наступні типи портфелів:
росту;
доходу;
ризикового капіталу;
збалансований портфель;
спеціалізований портфель.
Портфель росту застосовується, якщо стратегія банку зорієнтована на нарощування капіталу інвесторів. Менеджер може прийняти рішення про збільшення частини прибутків, що спрямовуватиметься на поповнення капіталу, зниження рівня виплати дивідендів тощо.
Портфель доходу використовується при стратегічній цілі одержання високих поточних надходжень від збільшення вартості цінних паперів,процентних виплат,дивідендів.
Портфель ризикового капіталу складається переважно з цінних паперів і паїв молодих компаній, що проводять на ринку агресивну стратегію швидкого розширення. Стратегія - отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку.
При виборі збалансованого портфеля застосовується стратегія диверсифікації,що дозволяє знизити сукупний ризик портфеля. Усі рішення менеджера повинні бути спрямовані на нарощування капіталу, отримання високого доходу та підтримку ліквідності.
Спеціалізований портфель формується за окремим критеріями,такими як вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність, вид ризику, період обігу. Такий тип застосовують з метою спеціалізації банку на певному виді послуг або для створення однорідної інвестиційної бази тощо.
За останні роки в міжнародній банківській практиці сформовано кілька альтернативних підходів до вибору строків інвестування,які називають стратегіями управління інвестиційним горизонтом портфеля. Серед них виділяють:
стратегію рівномірного розподілу;
короткострокового акценту;
довгострокового акценту;
стратегію «штанги»;
відсоткових очікувань [5,с.189]
Для досягнення необхідних стратегічних завдань необхідно правильно визначити та встановити поточні цілі. Конкретна портфельна тактика визначається:
цілями й типом портфеля;
станом кон’юнктури ринку, його прозорістю й ліквідністю;
ринковими чинниками (динамікою відсоткової ставки та курсової вартості цінних паперів тощо);
наявністю законодавчих пільг чи обмежень;
загальноекономічними чинниками;
необхідністю підтримки прийнятного рівня ліквідності портфеля за мінімізації ризиків, терміном існування портфеля.
вжливістю правильно обрати цінні папери залежно від інвестиційної стратегії банку.[6 с.225]
До системи управління портфелем цінних паперів належать заходи не лише успішного його формування, а й поточного коригування. Цей фактор підвищує вагомість застосування правильної для конкретного банківського портфеля стратегії управління,що дасть змогу:
передбачити появу на ринку нових ефективних фінансових інструментів;
оптимізувати склад портфеля з урахуванням мінливості обставин;
передбачити зниження ефективності окремих фінансових активів портфеля.
Обґрунтування управлінських рішень щодо продажу фінансових інструментів — дуже відповідальний і складний етап портфельного інвестування. Відповідальність прийняття таких рішень зумовлена тим, що вони нерідко спричиняють не лише втрату очікуваного доходу, а й частини інвестованого капіталу.
З вище сказанного стає очевидним важливість та необхідність наявності у банку професійнихменеджерів, котрі зможуть розробити стратегію управління інвестиційним портфелем банку та забезпечити його стабільність, дохідність та інвестиційну привабливість.
Список використаних джерел:
Бовин, А., Романовский А. Оперативное управление финансами банка// Банковские технологии. – 1997. – №5.– С. 38 – 40.
Костіна, Н.І. Фінансове прогнозування: методи та моделі [Текст] / Н.І.Костіна // К.:Тов-ство “Знання”, 1997
. Harry М. Markowitz. Portfolio Selection – Efficient Diversification of Investments - New York: John Wiley, 1959. – 722 p.
Фартушний І.Д., Барсук О.А. Економіко-математичне моделювання портфеля комерційного банку // Економічний вісник НТУУ „КПІ”. – 2010., №7. – с. 274-277
Примостка, Л. О. Фінансовий менеджмент у банку // Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.
Сало, І. В. Фінансовий менеджмент банку - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 314 c.
Вернуться назад