Лук’яненко К.В. Коригування фінансової звітності за допомогою похідних фінансових інструментів

УДК 336
© Лук’яненко К.В., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51с

Коригування фінансової звітності за допомогою похідних фінансових інструментів

У нинішніх умовах жорсткої конкуренції як між окремими організаціями так і між країнами, важливим питанням постає підтримка фінансового здоров’я або хоча б його зовнішнього вигляду відповідних систем. Це робиться з різних причин, до яких можна віднести: підвищення інвестиційної привабливості, підтримка кредитного рейтингу, необхідність відповідати вимогам та нормативам різного роду регуляторів, розширення кола доступу до фінансових ресурсів, тощо.

Відтак для досягнення мети управлінці намагаються надати своїй фінансовій звітності якомога більш привабливого вигляду і часто вживають для цього чисто косметичні, фіктивні заходи. Одна з груп таких механізмів втілюється на практиці з використанням похідних фінансових інструментів (деривативів). Розглянемо теоретичні аспекти цих механізмів та проілюструємо їх на прикладах з ділової практики.

Зазвичай у таких операціях використовуються позабіржові деривативні контракти (over-the-counter derivatives), так як вони не обмежені стандартними умовами розрахунків і поставок, що встановлюються біржами, і дозволяють їх сторонам обумовити між собою унікальні параметри договору, які максимально задовольняють їх потреби. При цьому умови таких контрактів не регулюються законодавчо у зв’язку з неможливістю передбачити усіх можливих варіантів їх формування, а їх відображення у фінансовій звітності може набувати різної інтерпретації. Тому сфера застосування позабіржових деривативів практично обмежена тільки фантазією фінансистів. Відтак не дивно, що їх частка у загальній масі ринку деривативів складає близько 80%, що у вартісному показнику приблизно дорівнює 600 трильйонам доларів США і продовжує рости швидкими темпами. [1] Для порівняння світовий валовий продукт 2010 року складає близько 62 трильйонів доларів США. [2].

На відміну від норм міжнародних стандартів фінансової звітності (IAS - International Accounting Standarts), згідно з якими прибутки чи збитки від таких операцій підлягають постійному перерахунку і відображенні у відповідних статтях балансу та звіту про рух грошових потоків з обов’язковими додатками з інформацією, що стосується згаданих контрактів, у багатьох країнах світу застосовується практика позабалансового обліку операцій з деривативами, тому зобов’язання за ними не обліковуються в структурі пасивів організації. Таким чином за допомогою валютних та процентних свопів сторони таких контрактів можуть фактично оформляти кредитні відносини на основі обумовлення відповідних відсоткових ставок, обмінних курсів, умов і термінів розрахунків, а відображати їх як звичайні валюто-обмінні операції на позабалансових рахунках.

Відомим прикладом застосування таких механізмів на практиці є договори між центральним банком Греції та одним з найбільших банків на Wall Street - Goldman Sachs. Як повідомляє німецьке видання Der Spiegel, Банк Греції та Goldman Sachs у 2002 році заключили крос-валютний своп з фіктивним обмінним курсом. Таким чином інвестиційний банк надав додатковий, нерозкритий у звітності, кредит у розмірі 1 млрд. доларів США, що дозволило приховати від наглядових органів Євросоюзу та інвесторів реальний рівень державного боргу Греції. Goldman Sachs звичайно отримає за це відповідну винагороду у майбутньому. Також Der Spiegel повідомляє про аналогічні операції уряду Італії з провідними банками США.[3]

Однак усі операції за вище наведеним механізмом – це лише капля в морі. Набагато більший об'єм мають цілком легальні, прозорі, а головне дієві інструменти – кредитні деривативи, виплати по яким залежать від кредитоспроможності однієї або декількох осіб, компаній або країн. Найпростішою і найбільш поширеною їх формою є своп кредитного дефолту (CDS – credit default swap) – контракт, що забезпечує страхування на випадок дефолту (кредитної події) конкретної (базової) компанії. При настанні кредитної події, покупець CDS має право вимоги у його продавця номінальної вартості зобов’язань базової компанії. За передачу кредитного ризику продавцю покупець сплачує йому періодичні виплати до кінця дії свопу або до настання кредитної події. [4 , 693] На мікрорівні видається досить дієвим, корисним механізмом, і спочатку так і було. Вважається, що винахідниками CDS є група працівників JP Morgan Chase на чолі з Blythe Masters. У 1997р. вони відібрали 300 різнопланових кредитів, наданих «блакитним фішкам» фондового ринку (Ford, IBM, Walmart і т.п.), визначили серед них найризикованіші і оголосили, що банк JP Morgan Chase буде регулярно виплачувати премію тому, хто візьме на себе ризик неповернення цих кредитів. У той час ніхто і подумати не міг, що лідери ринку як IBM і Ford можуть відмовитись від виконання своїх зобов’язань, тому бажаючих отримувати регулярний легкий заробіток виявилось чимало. JP Morgan у свою чергу отримав можливість вивільнити значну суму коштів, що були примусово зарезервовані під кредитний ризик нормативами Базельського комітету з банківського нагляду і вкласти їх в активи, що приносили дохід набагато більший за виплати по CDS. [5] Практику такого звільнення від нормативів обов’язкового резервування перейняли й інші, і відтоді ринок кредитних деривативів набув стрімкого росту. У 2000 році дефолтними свопами гарантувались кредити на суму 100 млрд., у 2004 – більше 6 трлн., а у 2007 – 62 трлн. доларів США. Зрозуміло, що при такому рості, якість гарантованих кредитів стрімко віддалялась від рівня «голубих фішок». Дефолтні свопи продавали страхові компанії, інвестиційні банки, пайові фонди і прості спекулянти. Заробити хотіли усі. Тим більше ріст іпотечного ринку сприяв цьому. Рекордсменами стали страхова група AIG (гарантії на суму 440 млрд. доларів США) та інвестиційний банк Lehman Brothers (700 млрд. доларів гарантованих кредитів).[6] В результаті під час іпотечної кризи 2007 року в США Федеральна резервна система була вимушена витратити 123 млрд. доларів на спасіння AIG, а Lehman Brothers – один з найбільших банків світу зі 150-річною історією оголосив себе банкрутом.

З початку 2000-х років були винайдені й інші, більш складні механізми з використанням кредитних деривативів, такі як форвардні контракти і опціони на свопи кредитних дефолтів, пакетні свопи кредитних дефолтів, синтетичні забезпечені боргові зобов’язання та ін., що відіграли визначальну роль у кризі в США та світовій фінансовій кризі загалом. Однак їх розвиток, механізми роботи і способи застосування виходять за межі даної роботи.

З вищенаведеної інформації можна результувати те, що сьогодні в руках фінансових менеджерів знаходиться широкий вибір легальних і не зовсім легальних інструментів реального і косметичного впливу на структуру активів і зобов’язань їх компаній, що залежать тільки від їх фантазії та потреб цих організацій. Завданням регулюючих органів при цьому - не допустити надмірної концентрації ризикованих операцій, що можуть вплинути на стійкість глобальної фінансової системи. Остання криза призвела до активізації роботи світової спільноти у цьому напрямку: введено обов’язкове застосування міжнародних стандартів фінансової звітності для компаній, акції яких продаються публічно у більшості країн; прийнято акт Додда-Франка, що досить жорстко регулює обіг та облік позабіржових деривативів у США та роботу рейтингових агентсв при оцінці компаній, цінні папери яких котируються на ринку; створено ряд комісій, що будуть контролювати обіг похідних цінних паперів; та ін. Однак цих заходів покищо не достатньо для попередження наступних фінансових труднощів глобального характеру, тому країни G20 повинні об’єднати свої зусилля щодо видалення токсичної маси незабезпечених і неконтрольованих зобов’язань, які можна називати грошима третього виміру, для оздоровлення світової фінансової системи, навіть якщо це приведе до відчутних неприємних наслідків.



Список літератури

1. Triennial and semiannual surveys - Positions in global over-the-counter (OTC) derivatives markets at end-June 2010 – Bank of International Settlements
2. https://cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/up.html
3. http://www.spiegel.de/international/europe/0,1518,676634,00.html
4. Халл, Джон К. Опционы, фьючерсы и другие производные финансовые инструменты, 6-е издание. : Пер. с англ. – М. : ООО «И.Д. Вильямс», 2007 – 1056с.
5. Tett, Gillian. The Dream Machine: Invention of Credit Derivatives, Financial Times (March 26, 2006)
6. Philips, Matthew. The Monster That Ate Wall Street, Newsweek (September 27, 2008)