Кушнір Х.М. Міжнародний досвід регулювання експортно-імпортних операцій та можливість його використання в Україні

Кушнір Х.М.
студентка кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту - ЕкдМ-51c

Міжнародний досвід регулювання експортно-імпортних операцій та можливість його використання в Україні

Доцільним для України в процесі регулювання експортно – імпортних операцій та використання методів державного управління є доцільним використання світового досвіду – а саме досвіду тих країн, які мають подібний економічний стан.
Розглянемо міжнародний досвід регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва на прикладі провідних країн світу: США, Китаю, Німеччини, Франції, Італії.
В економічному розвитку США за останні два десятиріччя якісно змінилася роль зовнішніх економічних зв’язків. Володіючи величезним, багатогалузевим внутрішнім ринком при високому рівні забезпеченості сировинними ресурсами, США тривалий час були достатньо економічно “закритою” країною. США неодноразово приймали акти протекціоністського характеру, які збільшували кількість товарів, оподаткованих митними платежами, і розміри цих платежів. Американська держава постійно шукає оптимальні шляхи підтримки експорту і захисту національних виробників від зовнішніх конкурентів.[4]
Американці є частими учасниками торгових війн, зокрема найбільшим торговим суперництвом сьогодення вважається економічна конкуренція між двома стовпами сучасної економіки – США та Китаєм. Пекін, захищаючи свою автопромисловість, завищує мита для американських автомобілів. Американці не в перший раз з’ясовують відносини з Пекіном, залучаючи в якості міжнародного арбітра СОТ.
Сенсаційним для світової спільноти є стрімкий розвиток зовнішньоекономічних відносин Китаю, який в останню чверть ХХ ст. показав надзвичайно високі темпи розвитку й наблизився до найпотужніших в економічному плані країн. Утримання високих темпів розвитку дало країні змогу наприкінці 1990-х рр. вийти на десяте місце у світі, а після вступу у 2002 р. до СОТ вже у 2005 р. піднятися на третю позицію у світовому рейтингу найбільших країн – експортерів та імпортерів товарів і послуг, а у 2012 р. – перше місце з експорту товарів. При цьому країна зберігає позитивний баланс у зовнішньоторговельних відносинах і практично повністю контролює ринок Східної Азії та динамічно захоплює ринки Східної Європи, Росії й Америки [3].
На третьому місці в світі за обсягами торгівлі товарами знаходиться Німеччина, яка в перші роки свого існування здійснювала політику вільної торгівлі. Основою зовнішньоекономічної політики Німеччини є розвиток економічних зв'язків з її головними зовнішньоекономічними партнерами: країнами ЄС, США та Японією. Особлива увага приділяється розширенню присутності німецьких фірм на ринках країн Південно-Східної Азії, Латинської Америки, півдня Африканського континенту, Східної і Центральної Європи. Першочергове значення в зовнішньоекономічній політиці Німеччини надається зміцненню ЄС, в якому Німеччина посідає ключове місце, будучи локомотивом західноєвропейської інтеграції.
В умовах структурної перебудови, що відбувається в економіці Франції, усе зростаючу роль відіграють зовнішньоекономічні зв'язки, перш за все зовнішня торгівля, що є однією з найбільш динамічних галузей і головною формою участі країни в системі міжнародних відносин. За цей період виявилася тенденція до випереджального зростання експортних та імпортних операцій порівняно із загальними темпами економічного розвитку Франції. Розглядаючи французьку модель державного регулювання ЗЕД, необхідно відзначити, що її становлення протягом післявоєнного періоду характеризується незвичайно широкими для ринкової економіки масштабами діяльності держави. Ринкові регулятори в країні традиційно слабші, ніж у німецькій і тим більше в англійській економіці.[2]
Італійській моделі властиві: переважання "сімейного" типу власності, що супроводжується високим рівнем концентрації капіталу у верхній ланці виробничої структури при надзвичайному його розпорошенні в нижньому, базовому ешелоні; пряма і активна участь держави у виробничому процесі; випереджаючі темпи зростання ВВП протягом усього післявоєнного періоду, разом з прискореною модернізацією соціальної сфери; експортна спеціалізація на галузях середнього технологічного рівня, включаючи деякі види послуг (туризм), при хронічно негативному сальдо обміну технологією з країнами - лідерами. Разом з тим, у регіоні зберігаються національні особливості [4]. Взагалі, більшість високорозвинених країн та країн з перехідною економікою застосовували на різних етапах свого розвитку схожу зовнішньоекономічну політику, що полягала у стимулюванні експорту готової продукції, обмеженні вивозу сировини та заохочення імпорту комплектуючих, матеріалів для розвитку власної промисловості.
Для реалізації намагань України інтегруватися до Європейського Союзу та посилити співпрацю з провідними світовими економічними організаціями, слід аналогічно до країн Центральної Європи, які вже пройшли цей шлях, вносити зміни у національне законодавство та використовувати лише ті інструменти митно-тарифного регулювання, які не лише не суперечать принципам СОТ та ЄС, але і здатні захистити економічні інтереси України. Тобто слід взяти на озброєння досвід саме країн ЦСЄ, які нещодавно приєдналися до ЄС, а саме поступово зменшувати митні ставки відповідно до домовленостей із СОТ, при цьому не відмовляючись від захисту вразливих галузей економіки (АПК, машинобудування, харчова промисловість), а також продовжити подальше впровадження системи аналізу ризиків та пост-аудиту для запобігання митним правопорушенням. Щодо останнього, то тут корисним є використання досвіду США та Японії та скорочення товарної номенклатури, що зменшить зловживання при визначенні коду товару.
Україна у своєму державному розвитку використовує елементи моделі організації влади Франції. Україна подібна до Франції не тільки за територією, а й за адміністративно-територіальним устроєм та формою правління. Досвід Франції на шляху переходу від централізації всього державного укладу до децентралізації державної влади може бути корисним і для України. Франція є яскравим прикладом країни, яка застосовує жорсткі методи державного управління, тобто вона зосереджує увагу на загальних методах регулювання експортно-імпортних операцій.[4]

Список використаних джерел
1. Гребельник О. П. Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності : Підручник / О. П. Гребельник. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 696 с
2. Онищенко О.А. Державне регулювання економіки та зовнішньо-економічної діяльності у Франції / О. А.Онищенко // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 4 т. / Гуманітарний університет "ЗІДМУ", 5-6 жовт. 2006. – Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2006. – Т.
3. Пісьмаченко Л. М. Досвід державного регулювання зовнішніх економічних відносин у країнах із розвинутою ринковою економікою [Електронний ресурс] / Л. М. Пісьмаченко. ‒ Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ Debu/2007-1/doc/5/02.pdf
4. Скрябіна Д. С. Зарубіжний досвід державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності [Електронний ресурс] / Д. С. Скрябіна. ‒ Режим доступу: http:// www.nbuv. gov.ua/portal/ Soc_Gum/ Dtr_du/ 2011_1/ files/ DU111_23.pdf