DataLife Engine > Сучасні тенденції фінансового ринку 2015 > Булейко Т. ФІНАНСОВИЙ РИНОК: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Булейко Т. ФІНАНСОВИЙ РИНОК: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ


8-12-2015, 21:34. Разместил: Булейко Т.М
Булейко Т.М, 2015р.
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФ - 42с, 08.12.2015р.

ФІНАНСОВИЙ РИНОК: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Постановка проблеми. Становлення й розвиток ринку фінансових послуг є однією з передумов ефективного функціонування всіх сфер і ланок економіки країни. Пройшовши етапи виникнення та становлення, фінансовий сектор України знаходиться у стадії жорсткої конкурентної боротьби як з боку українських, так й іноземних фінансових установ.
Кожен з учасників ринку вступає в складну боротьбу за ресурси, прибутки та можливості. Крім того, спостерігається тенденція до універсалізації фінансових установ, що збільшує конкуренцію й вимагає шукати нові напрями розвитку власного бізнесу.
Дана проблема передусім має загальнодержавне значення, тому даній тематиці нині надається чимало уваги як з боку науковців, так і практиків. Не залишаються осторонь й урядові структури. Значний внесок у розробку питань функціонування фінансового ринку та діяльності комерційних банків на ньому зробили економісти Г. Марковіц, Р. Мертен, Ф. Мишкін, Е. Петерс, В. Андрущенко, О. Білорус, С. Боринець, В. Будкін, О. Гаврилюк, А. Гальчинський та інші.Попри наявність значної кількості фундаментальних та прикладних наукових розробок у галузі фінансів проблема розвитку фінан потребує подальшого розв’язання та обґрунтування.
Мета дослідження: розглянути особливості структури вітчизняного фінансового ринку.
Результати досліджень. Ринкове середовище визначає існування різних формувань, які охоплюють ринкові елементи та економічні відносини, що пов’язують їх один з одним із урахуванням економічної природи й правових умов. Найбільш типовим є виокремлення ринків за ознаками суб’єктів та предметів обігу.
У сучасних умовах господарювання консолідація фінансових ресурсів відбувається із застосуванням механізмів та інструментарію фінансового ринку, що разом із прискоренням темпів реформування фінансової сфери значно усклад¬нює механізми перебігу процесів формування, функціонування й регулювання політики банківських установ, викликаючи нагальну потребу в додатковому дослідженні.
Сьогодні на ринку фінансових послуг склалася низка тенденцій і напрямів розвитку, що суттєво впливають на якість і специфіку послуг фінустанов. До них, зокрема, можна віднести домінування банківського сектора над усіма іншими на фінансовому ринку. Так, фінансовий ринок України розвивається за європейською моделлю [2]. Глобалізація світових економічних процесів та її вплив на фінансовий сектор також суттєво позначаються на тенденціях, що пану¬ють у фінансовому секторі економіки. Похідними від цього є процеси злиття й поглинання українських фінансових установ іноземними корпораціями, групами компаній, холдингами і т. п. [7].
У зв’язку з процесами глобалізації на міждержавному рівні приймаються угоди про універсалізацію вимог до діяльності фінансових інституцій, посилюється вплив транснаціональних фінансових корпорацій, збільшуються обсяги транскордонного переміщення капіталів.
Важливою закономірністю розвитку сучасного фінансового ринку стала тенденція до універсальності та комплексності фінансових послуг клієнтам. Зі зростанням фінансової освіченості населення зростає зацікавленість у послугах небанківських фінансових установ [2].
Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектора економіки. Відповідно, вирішення цієї проблеми передбачає ство¬рення умов, які б давали змогу додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та «тіньовий капітал» до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Отже, залишається проблема мобілізації ресурсів.
Хто може здійснювати мобілізацію фінансових ресурсів і що цьому перешкоджає? По- перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато, тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів нині перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи «тіньовий» капітал, а також у формі заощаджень населення поза банками.
По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. У розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють усе вагомішу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх, в основному, в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки останні є привабливим джерелом забезпечення ліквідності [3].
Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового ринку України виражається в наступному:
1. Недостатня ліквідність фондового ринку.
2. Переважання державних цінних паперів.
3. Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку.
4. Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг.
5. Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури.
6. Низький рівень корпоративної культури.
7. Недостатня обізнаність переважної частини населення з питань фондового ринку [4].
Недостатня ліквідність українського фондового ринку пояснюється малими обсягами фінансових потоків, які обертаються на ньому. Ліквідність фондового ринку визначається тим, наскільки він може забезпечити достатній попит на певні цінні папери. На сьогодні ліквідність фондового ринку досить низька.
Банківська система України є найбільш конкурентоспроможною ланкою фінансового сектора економіки Українивідповідно, у ході проведення низки заходів щодо підвищення якості її функціонування зможе ефективно діяти в умовах подальшої лібералізації зовнішньоекономічних відносин. До конкретних шляхів розвитку банківського сектора України можна віднести [6]:
 створення сучасного банківського законодавства з орієнтацією на законодавство Європейського Союзу та сучасну міжнародну практику;
 перехід банківської системи на систему обліку, що базується на Міжнародних стандартах фінансової звітності;
 створення національної платіжної системи на основі передових комп'ютерних технологій;
 створення й постійне вдосконалення системи банківського нагляду.
Світова фінансова криза змусила переглянути усталені принципи регулювання державою фінансового ринку. Саміт «Групи 20» не лише піддав гострій критиці недооцінку економічної ролі держави, а й вказав на необхідність зростання її ролі в регулюванні ринкової економіки, що було чітко зазначено у прийнятій самітом декларації: «Загальнонаціональні інтереси задають формат для реалізації приватних інтересів, . чим більше ринків, тим більше потрібно держави, тим більше лягає відповідальності на державні інститути за вектор економічного і соціального розвитку» [9]. У теорії та практиці державного регулювання загальноприйнято, що центральний банк виконує функції нагляду, контролю й регулювання в банківській та монетарній системах, що закріплено у законодавчих актах. Однак у деяких країнах світу, в тому числі й в Україні, переконалися, що центральний банк не завжди виконує ці функції ефективно. З цих причин у багатьох європейських країнах його позбавили таких функцій, включаючи таргетування інфляції, передавши цю справу єдиному органу нагляду й контролю за всіма фінансовими інституціями. Це досить глибокі зміни, що руйнують усталені порядки у грошово-фінансовій системі [9]. Аналізуючи ключові аспекти національної фінансової політики з нормативної точки зору, слід також відзначити, що основні аспекти питання фінансової безпеки відображені в Законі України «Про основи національної безпеки України» [1]. Це подолання «тінізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери, зменшення позабанківського обігу грошової маси, забезпечення внутрішньої та зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, припинення відпливу капіталів за кордон, захист інтересів вкладників, виважена політика внутрішніх і зовнішніх запозичень.
Висновки. У цілому державна політика у сфері підвищення ефективності функціонування фінансового ринку України повинна включати єдиний збалансований комплекс заходів, спрямованих на забезпечення стабільності та стійкості фінансової системи, ефективний контроль руху фінансових потоків, раціональне використання фінан¬сових ресурсів.
Крім того, з огляду на об'єктивні тенденції сучасного фінансового ринку, необхідне формвання адекватної середньо- та довгострокової фінансової політики на макрорівні. Державна фінансова політика повинна бути спрямована на вдосконалення ринкового ціноутворення і найбільш важливі для української економіки базові товари, забезпечення ефективності ринкової інфраструктури. У тому числі слід серйозну увагу приділити сеґменту похідних фінансових інструментів фінансового ринку, підвищенню ефективності облікової системи, протидії спекулятивній практиці біржової торгівлі.
Список використаних джерел
Бєлєнький П., Другов О. Розвиток системи фінансових посередників України в умовах по¬силення глобалізаційних процесів // Вісник НБУ. - 2009. - № 12. - С. 30-33.
Лазепка В. Інвестиційні банки / В. Лазепка // Банківська справа. - 2010. - № 6 - С. 47-49.
Лютий І., Дрозд Н. Вплив держави на ринок фінансового капіталу України // Фінанси України. - 2010. - №8. - С. 63-72.
Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку / Д. Г. Лук'яненко, А. М. Поручник [та ін.]. - К. : КНЕУ, 2011. - Т. 1. - 816 с.
Фурман В. Перспективи створення альянсів страхових компаній і банків в Україні // Вісник НБУ. - 2012. - № 4. - С. 20-22.

Вернуться назад