Загайко М.А. ЗНАЧЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ

Загайко Марія Андріївна
ЕкфМ-52с

ЗНАЧЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ

У сучасних умовах господарювання для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела фінансування, фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення капіталу. Він розглядається як альтернатива довгостроковому кредиту, яка не потребує оформлення застави як це робиться під час отримання кредиту у банку. За умов обмеженості ресурсів операції дозволяють вчасно провести модернізацію основних засобів чи взагалі сформувати необхідний фонд виробничого обладнання, що сприяє успішному функціонуванню підприємства.
Проблемам організації та регулювання лізингу приділяють увагу багато фахівців, про що свідчить значна кількість наукових публікацій, присвячених цій темі. Серед вітчизняних дослідників розвитку лізингу в умовах ринкової економіки слід відзначити Т.В. Боднара , А.Г. Драбовського [2], Т.В. Овчаренка [4], Н.Д. Фаюру [5] та інші вчені.
Метою даної статті є обґрунтування значення та перспектив використання фінансового лізингу в Україні, а також виявлення чинників, що впливають на його розвиток.
Лізинг є відносно новою галуззю на фінансовому ринку України, що може прискорити процес оновлення морально застарілої матеріально- технічної бази виробництва та основних фондів різних суб'єктів господарювання [5].
Відповідно до визначення, яке наводиться у Законі України «Про фінансовий лізинг» [1], фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язаний набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до поставлених лізингоодержувачем специфікацій за умові передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Згідно Податкового кодексу України [6] – фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.
Можна виділити фактори, що стримують розвиток лізингу в Україні: висока вартість лізингових послуг, макроекономічні проблеми, неузгодженість вітчизняного та міжнародного законодавства з питань лізингу, недостатньо розвинена інфраструктура ринку лізингу, складність механізмів переходу права власності за договорами лізингу, нестача кваліфікованих кадрів у цій галузі, оподаткування відсотків за договорами лізингу, дискримінаційне становище стосовно національного виробника, нечіткість українського законодавства тощо [4].
Лізинг пов'язаний з багатьма ризиками, мінімізації яких слід приділяти увагу. Види ризиків, які супроводжують лізингові операції, можна об'єднати в дві групи: ризики інвестиційного характеру (притаманні довгостроковим кредитним операціям) та специфічні [3].
Для держави є важливим розвиток ринку лізингових послуг, адже вона може отримати наступні переваги: пожвавлення інвестиційної активності, мобілізацію коштів саме під інвестиційні проекти, гарантоване їх використання для переоснащення виробництва. Вирішення даної проблеми потребує комплексного підходу та можливе за умови прийняття державою програми розвитку ринку лізингових послуг [2].
На сьогоднішній день в Україні лізинг, використовується в невеликих масштабах, адже українські банки, не беруть участі у лізинговому кредитуванні, а вузькоспеціалізовані лізингові компанії, які проводять лізингові операції з одним видом товару або з товарами однієї групи стандартних видів, як правило, самі здійснюють технічне обслуговування обладнання та підтримують його в нормальному експлуатаційному стані.
Таким чином, з метою подальшого успішного розвитку лізингу слід: вдосконалювати законодавчу базу України з питань лізингу, для забезпечення ефективності лізингових операцій – знижувати вартість кредитних ресурсів, для ослаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди – знижувати вартість нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу, створювати розвинену інфраструктуру ринку лізингових послуг, розвивати систему страхування предметів лізингу, розробити комплекс заходів щодо збільшення іноземних інвестицій в програми лізингу, сприяти розвитку добросовісної конкуренції серед лізингодавців, активно залучати банківський сектор, забезпечувати рівні умови для використання вітчизняної та закордонної техніки, підвищувати кваліфікацію персоналу, що обслуговує лізингові відносини, збільшувати інформованість потенційних лізингоотримувачів тощо.
Список використаних джерел:
1. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.03 р., №1381-ІV зі змінами і доповненнями.
2. Драбовській А. Г. Лізинг як альтернативна форма фінансування та інвестування в сучасних умовах / А. Г. Драбовській // Збірник наукових праць ВНАУ. – 2014. – №3 (69). – С. 60–66.
3. Левченко Л. В. Фінансовий лізинг у системі забезпечення інвестиційного розвитку в Україні / Л. В. Левченко // Бізнес Інформ. – 2015. – №10. – С. 112–115.
4. Овчаренко Т. Фінансовий лізинг як форма залучення інвестиційних ресурсів на підприємствах / Т. Овчаренко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2014. – № 123. – С. 41–44.
5. Фаюра Н. Д. Сутність і значення фінансового лізингу в Україні / Н. Д. Фаюра // Збірник наукових праць ВНАУ. – 2015. – №3 (69). – С. 212–217.
6. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/ – Заголовок з екрану.