Михальська Я. Становлення міжнародного фінансового ринку

Михальська Ярина
Екф-41с

Міжнародний фінансовий ринок – це глобальна система мобілізації вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на умовах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув великих масштабів і перетворився у привабливе джерело залучення фінансових ресурсів для розвитку національних економік, став визначальним фактором розвитку світового господарства. Процес залучення фінансових ресурсів і доведення їх до споживача містить у собі, як накопичення капіталу, так і взяття його в борг(позика), у найм(селенг)[2].
Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу[4].
Фінансовий ринок як історична категорія є продуктом цивілізації. Такі ринки виникають на вищому ступені цивілізації з появою торгівлі та розвиваються як її похідна частина.
За часів феодалізму постає міжнародний кредит. Він використовується головним чином для фінансування воєн, хрестових походів і утримання королівських дворів Європи.
Згодом частина грошей перетворюється в капітал, тобто призначається для отримання прибутку. Розвиток ринку капіталу приводить до появи цінних паперів: акцій, облігацій, векселів, тобто замінників грошей, або грошових сурогатів. Спочатку з'являються іменні акції. У XVIII ст. випускаються акції на пред'явника, що поступово витісняють іменні акції та стають об'єктом купівлі-продажу на фондовій біржі.
Поступово форма капіталу трансформується. Крім грошової, виникають інші його форми: матеріальна, або майнова (земля, нерухомість та ін.) і нематеріальна (знання, здібності людини тощо). Операції з капіталом стають дедалі різноманітнішими та складнішими. Капітал виходить на зовнішній (міжнародний) ринок, і це прискорює рух грошових коштів.
Перед Першою світовою війною ринок капіталу пов'язував фінансові центри в Європі, Західній півкулі, Океанії, Африці та на Далекому Сході. Прокладання трансатлантичного кабелю у 1866 р. скоротило терміни міжконтинентальних ділових операцій приблизно від 10 днів до кількох годин. Цей надзвичайний прорив у сфері комунікацій став тоді, мабуть, найзначнішою подією.
Міжнародні фінансові ринки призупинили своє існування під час Першої світової війни, на короткий термін відродились у період між 1925 та 1931 роками, а далі були зруйновані Великою депресією. У той час уряди скрізь обмежували діяльність місцевих фінансових ринків, накладаючи суворіші правила та відкрито забороняючи цілі сфери діяльності. Друга світова війна надовго поховала міжнародний фінансовий ринок, що залишався роздрібненим упродовж життя цілого покоління після її закінчення[3].
Міжнародний фінансовий ринок відновився у 1950-х роках у формі ринку євровалют, коли кредитні інститути почали видавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги одночасно в кількох іноземних валютах на пільгових умовах. Він виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками, які зумовлені результатами подальшого поглиблення економічних та фінансових зв’язків між країнами, лібералізацією цін та інвестиційних потоків, створенням глобальних транснаціональних фінансових груп. Окрім іншого, це було пов’язано із значною мінливістю обмінного курсу іноземних валют, з часу колапсу Бреттонвудської міжнародної валютної системи. Така мінливість валютних курсів обумовила широко масштабне хеджування ризиків і валютні спекуляції.
Міжнародна фінансова інтеграція поступово стирає інституційні бар’єри для руху коштів на національних ринках та поза ними. З 1970 – х років такі бар’єри були ліквідовані в провідних країнах світу шляхом лібералізації та дерегулювання національних фінансових ринків, а також технічних вдосконалень у сфері електронного зв’язку, що знизило вартість і підвищило швидкість міжнародних платежів[2].
Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції.
Сучасний процес глобалізації національних фінансових ринків розвивається в умовах формування таких великих інституційних інвесторів таких як пенсійні й страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди та ін. Цей процес відбувається під впливом таких чинників:
 інтенсивного впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації;
 розширення кількості й обсягів пропонованих цінних паперів;
 посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному, так і в глобальному масштабі;
 впливу приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів.
Тенденція до глобалізації, звичайно, не означає зникнення локальних ринків окремих країн і повного стирання різниці між ними. Існує безліч невеликих компаній і банків, які не мають фінансових, інформаційних та інших можливостей для здійснення операцій на міжнародних глобалізованих ринках. І все ж процес глобалізації у фінансовій сфері прокладає собі дорогу і продовжує динамічно розвиватися[1].

Список використаних джерел:
1.Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник.— К.: Знання-Прес, 2002. — 311 с.
2.Івасів Б.С., Комар В.В. Міжнародні ринки грошей і капіталів. Навч.-метод. посібник. – Тернопіль: – ТНЕУ, 2008. – 120 с.
3.Климко Г.Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Климка Г.Н. - К.: Знання-Прес, 2004.
4.Мозговий О.М., ОболенськаТ.Є., МусієцьТ.В.: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 557 с.