DataLife Engine > Фінансовий ринок 2018 > Котович Р.І. Місце кредитного ризику в діяльності банку та шляхи його мінімізації

Котович Р.І. Місце кредитного ризику в діяльності банку та шляхи його мінімізації


21-12-2018, 18:24. Разместил: ruslana.k24
Котович Р.І. Місце кредитного ризику в діяльності банку та шляхи його мінімізації

Вступ. Основним джерелом доходів для вітчизняних банків є кредитні операції, висока дохідність яких супроводжується підвищеним ризиком, тому вони залишаються найбільш ризиковою складовою банківського бізнесу. Кредитний ризик посідає важливе місце в банківській системі як один із провідних ризиків, в результаті реалізації якого значних втрат зазнають як окремі комерційні банки, так і банківська система загалом. Отже, банки змушені постійно вдосконалювати стратегію і тактику своєї кредитної діяльності, а правильно обрана концепція оцінки, попередження й управління кредитним ризиком дозволить банку вижити й розвиватися в обраному напрямку [4].
Важливим є й питання якісного кредитного портфеля, а саме частки в ньому проблемних кредитів, спричинених негативною економічною ситуацією в країні. Це зумовлює необхідність визначення причин виникнення кредитних ризиків і проблемних кредитів в Україні та аналіз шляхів їх мінімізації при одночасному стимулюванні кредитної діяльності банків.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі кредитних ризиків присвячено наукові праці А.М. Мороза, С. Козьменка, І.О. Бланка, В.М. Голуба, О.В. Дзюблюка, О.С. Полетаєва, А.М. Герасимовича, Г.Т. Карчевої, Р.І. Тиркало, Т. Васильєвої, С.В. Мочерного, І.М. Парасій-Вергуненко, А.А. Пересади, О.В. Пернарівського, О.В. Васюренко та ін.
Метою наукової роботи є з’ясування сутності кредитного ризику банків, виділення основних факторів кредитного ризику та визначення шляхів зменшення й уникнення ризику шляхом оптимального управління ним.
Виклад основного матеріалу. Кредитний ризик прийнято розглядати в науковій літературі як ризик недоотримання банком можливих вигод від основної діяльності внаслідок неналежного, несвоєчасного та неповного виконання контрагентами, позичальниками, клієнтами своїх зобов’язань перед банком [2]. У банківській діяльності варто розрізняти такі рівні кредитного ризику:
• кредитний ризик за окремою угодою – імовірність збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди;
• кредитний ризик усього портфеля – величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля. Відповідно для кожного рівня використовуються різні методи оцінки ризику і методи управління ним, вони зумовлені різними факторами.
Основними методами зниження кредитного ризику на рівні окремого кредиту є:
— аналіз привабливості проекту, що кредитується;
— оцінка кредитоспроможності позичальника;
— структурування кредиту;
— оформлення кредитного договору;
— кредитний моніторинг [7].
Однак найважливішим способом мінімізації є оцінка кредитоспроможності позичальника. Такий аналіз сприяє отриманню визначальної інформації, на основі якої приймається рішення про можливість та умови надання позики [6].
Основними методами зниження кредитного ризику на рівні кредитного портфеля є:
— диверсифікація кредитного портфеля;
— концентрація кредитного портфеля;
— установлення лімітів кредитування;
— формування резервів;
— сек’юритизація кредитів;
— страхування кредитних ризиків [7].
Ризик окремого позичальника, зумовлений кредитоспроможністю, можна визначити як зовнішній.
Незважаючи на сумлінні дії співробітників банку, позичальник може не повернути кредит. Зовнішні ризики перебувають за межами контролю з боку банку.
Кредитний ризик усього портфеля залежить від здатності банку правильно та ефективно управляти портфельним кредитним ризиком. Цей вид ризику є внутрішнім. Внутрішні фактори залежать від кредитної діяльності банку, відображають його кредитну політику і включають: неправильну оцінку ризиків, пов’язаних з позичальником; порушення принципів кредитування; відсутність належного контролю за процесом кредитування; помилки в юридичному оформленні кредитних угод; неефективні дії та шахрайство персоналу та ін.
Оцінка ризику дає можливість кожному конкретному кредитору виявити, наскільки він може ризикувати. Тобто встановити відповідну допустиму межу, до якої банк може ризикувати, надаючи кредити [1].
Сьогодні управління кредитним ризиком здійснюється не тільки на етапі формування портфеля. Банки ведуть постійний моніторинг кредитного портфеля й оптимізують його, поповнюючи чи, навпаки, позбавляючись частини активів через договори переуступок (цесію). Таким чином, виникає вторинний ринок позик, що дає змогу ще більш активно управляти кредитним ризиком.
До ризикоутворюючих факторів кредитного ризику належать:
 значний обсяг кредитів, наданих вузькій групі позичальників або галузей, тобто концентрація кредитної діяльності комерційних банків у будь-якому сегменті економіки;
 часта зміна кредитної політики;
 висока частка кредитів, що припадає на позичальників, які мають певні фінансові труднощі;
 концентрація діяльності банку в мало вивчених, нових, нетрадиційних для банку сферах діяльності;
 зростання частки нових позичальників: надмірна довіра до забезпечення кредитів;
 незадовільна диверсифікація кредитного ризику;
 високий рівень негативно класифікованих активів;
 зростання відношення кредитів і кредитних зобов'язань до регулятивного капіталу і до загальних активів банку;
 відсутність адекватної або достатньої інформації для аналізу і розуміння параметрів кредитного ризику;
 неправильне відображення внутрішніми рейтингами класифікації якості кредитного портфеля, недоліки в методології розрахунку резервів під можливі втрати по активних операціях: наявність великої кількості виключень з належних процедур і практики здійснення активних операцій та ін. [5].
Одним із важливих напрямів зниження кредитних ризиків є розроблення кожним банком власної системи забезпечення наданих кредитів, яка покликана зменшити втрати банків від неповернення кредитів. На практиці заставне забезпечення є вторинним джерелом погашення кредиту, а тому банки цікавить, перш за все, відповідність (адекватність) обсягів забезпечення сумі наданого кредиту, його ліквідність і збереження ринкової вартості заставленого майна упродовж певного періоду часу.
Додатковим елементом системи кредитного забезпечення може бути мінімізація кредитних ризиків шляхом страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту, страхування ризику непогашення кредиту, страхування майна, наданого позичальником у заставу тощо. Однак порівняно з майновою та юридичною формами забезпечення кредитів страхування використовується не часто.
На жаль, на сьогоднішній день законодавство України недостатньо чітко та повно визначає права і обов’язки банків і позичальників щодо роботи із заставним забезпеченням, що потребує розроблення додаткових механізмів захисту прав кредиторів і позичальників.
Одним із напрямів удосконалення регулювання банківської діяльності у сфері кредитування з метою зниження кредитних ризиків є встановлення певних кількісних нормативів щодо кредитного забезпечення та дохідності позичальників, до яких відносять:
1. Вимога до максимального співвідношення розміру кредиту та вартості застави (LTV – Loan
to Value ratio) – використовується переважно в іпотечному кредитуванні.
2. Вимога мінімальної суми початкового внеску.
3. Відношення максимального розміру платежу за кредитом до доходу позичальника («платіж до доходу», PTI – Payment to Income). Цей показник ще називають коефіцієнтом боргового навантаження.
4. Відношення загального розміру заборгованості за кредитом до доходів позичальника («заборгованість до доходу», DTI – debt-to-income ratio).
Практика встановлення таких нормативів з метою зниження кредитних ризиків набула поширення в багатьох країнах.
Важливою проблемою, на яку звертають увагу більшість дослідників, залишається необхідність зменшення обсягів і питомої ваги проблемних кредитів у структурі банківських активів. Зростання їх обсягу в останні роки було обумовлено погіршенням фінансового стану підприємств, різким зниженням платоспроможності населення, виведенням значної кількості неплатоспроможних банків з ринку, а також недосконалістю механізмів звернення стягнення на заставлене майно та ускладненням процедур звернення на інші види забезпечення банківських позик.
Сьогодні ця проблема залишається актуальною та повинна вирішуватися шляхом створення компаній з управління активами (КУА), які мають взяти на себе функції щодо вирішення проблеми недіючих кредитів. Для цього до законодавства необхідно ввести зміни, які б передбачали автоматичний перехід до покупця кредиту всіх прав кредитора без додаткового оформлення прав уступки за договором застави чи іпотеки.
Подальше вдосконалення аналізу умов банківського кредитування повинно передбачати дослідження форм, видів і механізмів забезпечення повернення банківських кредитів, а банки повинні мати необмежений доступ до Реєстру заставленого майна, що дозволить кредиторам суттєво спростити процедури та знизити витрати на реалізацію заставленого майна, а також сприятиме зниженню вимог до розміру застави та зниженню вартості кредиту для позичальників [3].
Висновки. Кредитні ризики несуть у собі найбільшу небезпеку для комерційних банків у контексті забезпечення та збереження їх фінансової стійкості, тому впровадження нових, більш ефективних методів оцінки, управління, а отже, попередження кредитних ризиків має стати пріоритетним напрямом розвитку банківської системи України.
Крім того, потрібно продовжувати роботу з мінімізації кредитного ризику як на рівні комерційних банків, так і на законодавчому рівні. Зокрема, необхідні подальші дослідження щодо застосування комплексних систем кредитного ризик-менеджменту, які є життєво важливим елементом управління комерційними банками.
Список використаних джерел
1. Гаряга, Л.О. Кредитний ризик: ідентифікація, класифікація та методи оцінки [Текст] / Л.О. Гаряга // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: збірник наукових праць. - Суми: УАБС НБУ, 2006. - Т. 17. - C. 318-329.
2. Гладинець, Н. Ю. Кредитний ризик комерційних банків та методи його мінімізації / Н. Ю. Гладинець, С. П. Хланта // Економіка та суспільство : електронний науковий фаховий журнал. - Мукачево, 2017. - №13. - С.1060-1064
3. Міщенко В. І. Управління кредитним ризиком на основі вдосконалення забезпечення банківських позик / В. І. Міщенко, С. В. Міщенко // Фінансовий простір. - 2015. - № 2. - С. 77-84. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Fin_pr_2015_2_11.
4. Ониськів Л. М. Актуальні проблеми оцінки кредитного ризику банку: нові вимоги та вплив на кредитування / Л. М. Ониськів // Глобальні та національні проблеми економіки. – 2017. – № 15. – С. 542-547.
5. Руда О. Л. Кредитний ризик та фактори, що на нього впливають [Електронний ресурс]: О. Руда // Вісник вінницького державного аграрного університету – Електронне видання – Режим доступу: http://intkonf.org/ruda-ol-kreditniy-rizik-tafaktori-scho-na-nogo-vplivayut/
6. Сопіна Ю. М. Фактори виникнення та способи мінімізації ризику кредитування фізичних осіб банку / Ю. М. Сопіна, К. В. Ананьєва, К. О. Яновська // Молодий вчений. - 2016. - № 7. - С. 127-129. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2016_7_34.
7. Тігранян, В. С. Засади управління кредитним ризиком банку / В. С. Тігранян // Сучасні проблеми та перспективи соціально-економічного, інформаційного та науково-технічного розвитку підприємств України : Всеукр. науково-практ. конф. (Маріуполь, 12 січня 2018 р.) : тези доп. / ДВНЗ «ПДТУ». – Маріуполь, 2018. – С. 67–70.

Вернуться назад