Олійник Е.М. Державне регулювання фінансового ринку

Олійник Е.М., 2020
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФ-41з

Державне регулювання фінансового ринку

Держава на фінансовому ринку може як виступати у ролі споживача фінансових послуг, так і виконувати специфічну і дуже важливу функцію - регулювання фінансового ринку, яка полягає у здійсненні державою комплексу заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за діяльністю фінансових посередників і запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері.

Потреба в регулюванні фінансового ринку визначається такими чинниками:

- на фінансовому ринку працює величезна кількість його учасників, тих, хто має надлишкові фінансові активи, і тих, хто їх потребує. Інтереси цих учасників, передусім професіоналів, тобто тих, хто має професійні фінансові знання, часто є діаметрально протилежними, антагоністичними, тому держава має впроваджувати відповідну систему регулювання;
- найбільш численною категорією інвесторів на фінансовому ринку є приватні особи, які мають надлишкові грошові кошти, готові надати їх на комерційних засадах у користування, але фаховими фінансовими знаннями не володіють. Без створення надійної системи захисту прав та інтересів цих інвесторів фінансовий ринок взагалі не буде працювати; - на фінансовому ринку реалізуються державні інтереси з приводу втілення макроекономічної політики, яка забезпечує комплекс економічних і політичних пріоритетів, і держава повинна бути впевнена, що фінансовий ринок з його інструментами працюватиме в контексті цих пріоритетів.
Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюється державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлена специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за розкриттям великих масивів інформації, видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів, організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фінансового ринку, необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм у сфері фінансових послуг, яка динамічно розвивається і змінюється, а також низкою інших обставин.
Зарубіжний досвід не дає однозначної організації системи регулювання і контролю на ринку фінансових послуг. Різноманітність підходів у цій сфері визначається насамперед ступенем розвитку фінансового ринку; особливостями законодавства, яке в різних державах вирізняється рівнем жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому, тощо.

Згідно з вказаними чинниками розрізняють форми, прийоми і методи діяльності з регулювання і контролю виконання законодавства та правил цивілізованої поведінки на фінансовому ринку, а також відповідальності за їх порушення.

У країнах з розвиненою ринковою економікою регулювання фінансового ринку є, як правило, дворівневим. На верхньому рівні регулювання здійснюється відповідним державним органом, що функціонує у визначеному правовому полі. Нижчий рівень регулювання забезпечується саморегулівними організаціями, що створюються професійними учасниками фінансового ринку (різного роду біржі, асоціації, союзи, ліги тощо).

Державне регулювання є загальнообов'язковим, субординаційним і здійснюється на умовах застосування примусу, якщо це необхідно, до учасників фінансового ринку. Головним завданням цього регулювання є узгодження інтересів учасників ринку через певні правові обмеження і заборони, а також через непряме втручання держави у діяльність фінансового ринку. Заходами такого втручання є: податкова політика, яка впливає на потребу у фінансових активах; монетарна політика, що регулює пропозицію фінансових активів; зовнішньоекономічна політика, котра регулює операції з іноземною валютою; боргова політика, яка впливає на внутрішній ринок позичкових капіталів, тощо.

Щодо регулювання, яке забезпечується саморегулівними організаціями, то воно здійснюється не методами жорстких нормативних приписів, а через переговорний процес, індивідуальні погодження з окремими учасниками фінансового ринку тощо. У різних державах співвідношення між впливом верхнього і нижнього рівнів регулювання є різним. Наприклад, у США і Франції переважає державне регулювання фінансового ринку, а у Великій Британії домінує регулювання фінансового ринку через саморегулівні організації.

В Україні державне регулювання фінансового ринку здійснюється за допомогою таких державних структур:

1. Національного банку України (НБУ) у частині регулювання ринку банківських послуг. Банківське регулювання є однією з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність комерційних банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України.

Відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність", НБУ видає комерційним банкам ліцензію на кредитування юридичних і фізичних осіб. Комерційний банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання вимог НБУ, що містяться в положенні про порядок ліцензування банків в Україні і нормативних документів щодо кредитування. Власне ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій вітчизняних комерційних банків, діяльність яких згідно з установленими НБУ обов'язковими вимогами не загрожувала б інтересам їх клієнтів.

2. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) щодо регулювання ринків цінних паперів і похідних цінних паперів.

Основними завданнями НКЦПФР є:

1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
3) здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування;
4) захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;
6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
3. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) у частині регулювання інших ринків фінансових послуг.
Основними завданнями Нацкомфінпослуг є:

1) формування та забезпечення реалізації політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг (крім ринку банківських послуг і ринків цінних паперів та похідних цінних паперів);
2) розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг і вирішення системних питань їх функціонування;
3) забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;
4) здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;
5) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;
6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків і розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;
7) розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції;
8) координація діяльності з іншими державними органами;
9) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.
Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг зобов'язані співпрацювати, тобто своєчасно повідомляти один одного про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків. Вони також мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

З метою співпраці та координації своєї діяльності НБУ, НКЦПФР та Нацкомфінпослуг зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу на квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами таких нарад складають відповідні протоколи та/або укладають міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах, обов'язкові для розгляду і впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійс­нюється:

1) щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

3) щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Указом Президента України від 4 квітня 2003 р. № 292/2008 затверджено Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг).

Держфінпослуг є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом і одночасно спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Основними завданнями Держфінпослуг у межах її повноважень є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;

2) розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;

3) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері;

4) захист прав споживачів фінансових послуг через застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

5) узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його удосконалення;

6) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

7) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Держфінпослуг має право в межах своїх повноважень:

1) вимагати під час реєстрації фінансових установ та ліцензування їх діяльності документи, визначені законодавством України;

2) одержувати в установленому порядку від фінансових установ звітність та іншу інформацію згідно із законодавством, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій та громадян — інформацію, необхідну для виконання покладених на
Держфінпослуг завдань;

3) здійснювати інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб;

4) залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій усіх форм власності (за погодженням з їхніми керівниками), консультативних та експертних організацій до розгляду питань, що належать до її компетенції, а також зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію, до проведення перевірок (інспектування) фінансових установ;

5) вимагати від посадових осіб фінансових установ, діяльність яких підлягає регулюванню і нагляду з боку Держфінпослуг, надання пояснень, необхідної інформації та документів;

6) досліджувати дані про клієнта фінансової установи тільки з метою виконання завдань нагляду;

7) установлювати порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування;

8) проводити перевірки, у тому числі тематичні та зустрічні, щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; призначати не частіше від одного разу на рік проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

9) видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень законодавства про страхову діяльність, а в разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

10) видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а в разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

11) одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

12) застосовувати до фінансових установ, які не додержуються законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, такі заходи впливу:
а) зобов’язати порушника вжити заходів до усунення порушення; б) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи; в) накладати штрафи відповідно до закону; г) тимчасово зупиняти дію або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг; д) відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати її тимчасову адміністрацію; е) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи; є) порушувати питання про ліквідацію фінансової установи;

13) призначати проведення примусової санації фінансової установи у випадках та порядку, установлених законом;

14) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом;

15) засновувати друковані засоби масової інформації, а також висвітлювати питання розвитку та функціонування ринків фінансових послуг в інших засобах масової інформації;

16) одержувати в установленому порядку від органів статистики, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених завдань;

17) користуватися базами даних Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг і забезпечення діяльності фінансових установ, та надавати відповідну інформацію зазначеним органам;

18) утворювати в разі потреби за погодженням з Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом України, міністерствами та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади комісії та робочі групи;

19) у межах співробітництва з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав:

а) надавати та одержувати інформацію з питань нагляду за фінансовими ринками й установами, яка не становить державної таємниці та не призводить до розголошення професійної таємниці;

б) надавати інформацію стосовно до діяльності окремих фінансових установ у випадках і в порядку, встановлених у відповідних міжнародних договорах, учасником яких є Україна;

в) брати участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах, нарадах з питань, що належать до її компетенції;

г) репрезентувати Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та укладати в межах своїх повноважень міжнародні договори.