Гнип І.П.
ЛНУ ім. Івана Франка, ЕкфМ-53с
В умовах реформування місцевого самоврядування та постійних динамічних змін зовнішнього середовища величина і ефективність використання наявного фінансового потенціалу бюджету міста значною мірою визначають стратегічні шляхи подальшого розвитку місцевого бюджету.
Зважаючи на обмеженість бюджетних та інших фінансових ресурсів держави, саме внутрішній потенціал територій доцільно вважати головним джерелом їхнього розвитку. Забезпечення ефективного використання і подальшого нарощування ресурсного потенціалу регіонів повинно стати одним з головних пріоритетів діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та територіальних общин. Стратегія зміцнення фінансового потенціалу регіонів і підвищення конкурентоспроможності передбачає [1]:
1. Створення економічних, організаційних, нормативно-правових умов для успішного розвитку регіону.
2. Реалізація реструктуризації економіки регіонів на основі інвестиційно-інноваційної моделі з урахуванням потенціалу регіонів.
3. Закріплення економічної інтеграції регіонів в єдиний господарський комплекс на основі максимального використання їхніх конкурентних переваг.
4. Модернізація інфраструктури, яка б забезпечувала регіональний розвиток у напрямі підвищення інвестиційної привабливості регіонів, покращення впроваджень передових інноваційних технологій.
Невід’ємною частиною такої стратегії повинна бути регіональна схема територіального планування, яка містила б всі перспективні інвестиційні пропозиції і являтися, по суті, документом, що визначає обов’язки влади перед бізнесом.
В Україні існує чималий досвід стратегічного планування. Так, за останні 10 років було розроблено близько 10 різноманітних стратегій економічного і соціального розвитку України. На жаль, ні одній з них так і не судилось реалізуватись в повній мірі. Проте, добре відома також практика прогнозування і довгострокового планування на рівні регіону [2].
Для реалізації стратегічного плану, Крук О.М. пропонує матричну модель вибору стратегічних напрямів ефективного управління розвитком місцевих бюджетів, яка наведена на рис. 1.
Рис. 1. Матрична модель вибору стратегічних напрямів ефективного управління розвитком місцевих бюджетів
Розподіл місцевих бюджетів на зони якісної оцінки дає змогу діагностувати наявний для кожного бюджету тип фінансової стратегії. Дворівневий показник аij за i-м параметром характеризує рівень ефективності за зонами якісної оцінки від 1 (високий) до 4 (критичний); за j-м параметром – рівень визначеності фінансової стратегії від 1 (визначена) до 2 (невизначена).Модель являє собою матрицю, яка включає вісім стратегічних планів розвитку місцевих бюджетів – табл. 1.
Головною особливістю матричної моделі є те, що вона слугує методологічною основою для розроблення стратегічного плану соціально-економічного розвитку місцевого бюджету. Згідно з методичним підходом до оцінювання ефективності та якості управління фінансовим потенціалом бюджету промислового міста, розрахунок інтегрального показника рівня ефективності та якості управління таким фінансовим потенціалом проводиться на основі багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу [3].
Таким чином, запропонована для реалізації стратегічного плану матрична модель дає змогу визначити напрями розвитку місцевого бюджету та обґрунтувати його фінансову стратегію. Стратегічні плани повинні розроблятися так, щоб вони були не тільки цілісними впродовж тривалих проміжків часу, а також бути достатньо гнучкими, і щоб у разі необхідності була можливість провести їхню модифікацію та переорієнтацію.
Щодо стратегії створення й ефективного використання фінансової бази місцевого самоврядування, то вона визначається такими важливими ознаками:
– формуванням прогнозно-аналітичних документів, у яких обґрунтовуються цілі, завдання, пріоритети розвитку, формуються вимоги до величини фінансової бази, достатньої для вирішення соціально-економічних потреб місцевих бюджетів;
– вибором і обґрунтуванням найбільш поширених з позиції місцевого самоврядування шляхів зміцнення фінансової бази.
Вирішення завдань, пов’язаних з методичним забезпеченням оцінювання ефективності та якості управління фінансовим потенціалом місцевого бюджету, слід віднести до стратегічних орієнтирів діяльності органів місцевого самоврядування при формуванні науково обґрунтованої місцевої фінансової політики.
Тактика дій органів місцевого самоврядування у фінансовій сфері передбачає обґрунтування і практичну реалізацію конкретних заходів першочергового характеру, спрямованих на зміцнення місцевої фінансової бази, раціональне використання фінансових ресурсів.
Серед основних завдань формування науково обґрунтованої місцевої фінансової політики слід виділити:
– виявлення й обґрунтування пріоритетних з позиції місцевих органів управління проблем для забезпечення їхнього фінансування;
– розробку цілей і обґрунтування напрямів зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування;
– формування комплексу заходів із забезпечення фінансової бази, достатньої для вирішення проблем соціально-економічного розвитку місцевого самоврядування;
– організацію належної системи контролю за рухом ресурсів, що становлять фінансову базу місцевого самоврядування.
Вирішення завдань удосконалення процесу формування фінансової стратегії місцевими бюджетами залежить від побудови алгоритму його формування. Виходячи з цього, алгоритм формування фінансової стратегії місцевого бюджету в умовах трансформування економіки являє собою логічну схему у вигляді загальної послідовності етапів (рис. 2).
Як бачимо, алгоритм формування фінансової стратегії місцевого бюджету складається з двох блоків.
Блок 1. Розробка фінансової стратегії місцевого бюджету в умовах трансформування економіки. Для розробки стратегії необхідно визначити довгострокові цілі розвитку місцевого бюджету, провести аналіз і дати оцінку його фінансового потенціалу. Успішність досягнення визначених довгострокових цілей (кінцевого стану) прямо залежить від поточного стану попередніх періодів і їхньої послідовності. У процесі формування фінансової стратегії місцевого бюджету необхідно враховувати вплив зовнішнього середовища (зміни чинного законодавства, політичні фактори, екологічні фактори, соціально-економічні фактори) шляхом проведення моніторингу. Таким чином, фінансова стратегія місцевого бюджету являє собою детальний всебічний комплексний план, який призначений для досягнення визначеної мети соціально-економічного розвитку. Загальний стратегічний план слід розглядати як програму, що враховує постійне змінювання зовнішнього середовища. Вплив зовнішніх чинників зумовлює необхідність проведення постійного корегування стратегічного плану з боку органів місцевого самоврядування.
Блок 2. Розробка механізму адаптації фінансової стратегії. Найважливішою умовою ефективного соціально-економічного розвитку місцевого бюджету є формування механізмів розвитку міста та реалізації вибраної стратегії на основі оцінки фінансового потенціалу території [5].
Місцева фінансова політика повинна мати чітку послідовність дій, що дають змогу приймати рішення з формування фінансового потенціалу місцевих бюджетів. Необхідність формування фінансової стратегії місцевими бюджетами зумовлена важливістю чіткого формування довгострокових цілей їхнього розвитку.
В стратегії повинні бути враховані спеціалізація та роль регіону в державному і світовому розподілі праці. Велике значення має фінансова підтримка, адже сьогодні, на ринку пропонується достатньо багато фінансових ресурсів для реалізації вже існуючих проектів, а на стадії розробки мало хто готовий фінансувати, справедливо зараховуючи це до високоризикованих вкладів.
Задача регіональної влади – створювати такі фінансові інструменти, в тому числі за рахунок державних коштів, які брали б на себе ризики. При цьому, доцільно переглянути державну політику по підтримці регіональних проектів за рахунок засобів спеціально створеного фонду. Потрібно співфінансувати не самі проекти, а саме створення регіональних фінансових інструментів у вигляді інвестицій.
Пріоритетними напрямами державної політики, що націлені на рівномірний розвиток регіонів і активізацію інвестиційних процесів, на регіональному рівні повинні бути наступні:
— участь центральних та регіональних органів влади в регулюванні розмірів та використанні різних джерел інвестиційних ресурсів, що включає реалізацію конкретних програм.
— розширення мережі спеціалізованих фондів, які повинні фінансово підтримувати інноваційні проекти, реалізація яких відповідає національним інтересам, створення українського інвестиційного банку, який має забезпечити фінансування проектів, що сприяють регіональному розвитку.
— реалізація регіональних програм, головною ціллю яких являється формування ефективних регіональних систем залучення іноземних інвестицій, направлених на забезпечення економічних інтересів регіонів.
Отже, головним напрямом діяльності центральних та місцевих органів влади відносно розвитку виробничо-економічного потенціалу регіонів повинні бути: реструктуризація економіки, розширення її галузевої спеціалізації, створення на сучасній технологічній базі галузей промислової переробки в кожному регіоні, розвиток виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури, сприяння розвитку підприємництва, реалізація інноваційної політики в регіонах, забезпечення ефективного управління комунальною власністю.
Саме чинник геоекономічної конкуренції, в яку об’єктивно втягнута Україна, формує нові вимоги до державної регіональної політики. Умовою росту добробуту населення стає перехід від конкуренції між внутрішніми територіями до забезпечення їхньої кооперації і конкурентоспроможності в геоекономічному масштабі. Держава повинна визначити, в чому саме виражаються позиції держави, її регіонів та корпорацій в світовій економіці, а відповідно – які стратегії підтримувати і вкладати централізовані ресурси. Регіональна політика, в свою чергу, покликана забезпечити перехід до цих нових позицій [5].
Впровадження стратегій розвитку регіонів буде мати наслідком значні позитивні зрушення для економіки України: підсилить економічну конкуренцію регіонів відносно приваблення іноземних інвесторів; підсилить мотивацію місцевих чиновників в привабленні значних об’ємів іноземних інвестицій в економіку своїх регіонів; сприятиме європейській інтеграції нашої країни.
Література:
1. Цеханович В.Б. Державна політика формування перспективної структури регіональної економіки//Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №6. – С. 150
2. Задоя А.А. Ценностные ориентиры как основа стратегического планирования развития территорий//Аккдемічний огляд. – 2010. – №2. – С. 5
3. Булєєв І.П. Оцінка ефективності та якості управління фінансовим потенціалом бюджету промислового міста / І.П. Булєєв, О.М. Крук // Економічні проблеми й перспективи стабілізації економіки України : зб. наук. праць / НАН України. Ін-т економіки пром-ті. – Донецьк, 2007. – С. 28
4. Крук, О.М. Фінансова стратегія розвитку бюджету промислового міста / О. М. Крук // Держава та регіони. Сер.: Економіка та підприємництво. – 2010. – № 2. – С.114
5. Максименко С. Кокурентоспроможність регіонів України//Національна безпека і оборона. – 2008. – №4 – С. 18
ЛНУ ім. Івана Франка, ЕкфМ-53с
Стратегічна оцінка та сегментація фінансового потенціалу
місцевих бюджетів України
місцевих бюджетів України
В умовах реформування місцевого самоврядування та постійних динамічних змін зовнішнього середовища величина і ефективність використання наявного фінансового потенціалу бюджету міста значною мірою визначають стратегічні шляхи подальшого розвитку місцевого бюджету.
Зважаючи на обмеженість бюджетних та інших фінансових ресурсів держави, саме внутрішній потенціал територій доцільно вважати головним джерелом їхнього розвитку. Забезпечення ефективного використання і подальшого нарощування ресурсного потенціалу регіонів повинно стати одним з головних пріоритетів діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та територіальних общин. Стратегія зміцнення фінансового потенціалу регіонів і підвищення конкурентоспроможності передбачає [1]:
1. Створення економічних, організаційних, нормативно-правових умов для успішного розвитку регіону.
2. Реалізація реструктуризації економіки регіонів на основі інвестиційно-інноваційної моделі з урахуванням потенціалу регіонів.
3. Закріплення економічної інтеграції регіонів в єдиний господарський комплекс на основі максимального використання їхніх конкурентних переваг.
4. Модернізація інфраструктури, яка б забезпечувала регіональний розвиток у напрямі підвищення інвестиційної привабливості регіонів, покращення впроваджень передових інноваційних технологій.
Невід’ємною частиною такої стратегії повинна бути регіональна схема територіального планування, яка містила б всі перспективні інвестиційні пропозиції і являтися, по суті, документом, що визначає обов’язки влади перед бізнесом.
В Україні існує чималий досвід стратегічного планування. Так, за останні 10 років було розроблено близько 10 різноманітних стратегій економічного і соціального розвитку України. На жаль, ні одній з них так і не судилось реалізуватись в повній мірі. Проте, добре відома також практика прогнозування і довгострокового планування на рівні регіону [2].
Для реалізації стратегічного плану, Крук О.М. пропонує матричну модель вибору стратегічних напрямів ефективного управління розвитком місцевих бюджетів, яка наведена на рис. 1.
Рис. 1. Матрична модель вибору стратегічних напрямів ефективного управління розвитком місцевих бюджетів
Розподіл місцевих бюджетів на зони якісної оцінки дає змогу діагностувати наявний для кожного бюджету тип фінансової стратегії. Дворівневий показник аij за i-м параметром характеризує рівень ефективності за зонами якісної оцінки від 1 (високий) до 4 (критичний); за j-м параметром – рівень визначеності фінансової стратегії від 1 (визначена) до 2 (невизначена).Модель являє собою матрицю, яка включає вісім стратегічних планів розвитку місцевих бюджетів – табл. 1.
Таблиця 1
Типи фінансових стратегій розвитку місцевих бюджетів
Головною особливістю матричної моделі є те, що вона слугує методологічною основою для розроблення стратегічного плану соціально-економічного розвитку місцевого бюджету. Згідно з методичним підходом до оцінювання ефективності та якості управління фінансовим потенціалом бюджету промислового міста, розрахунок інтегрального показника рівня ефективності та якості управління таким фінансовим потенціалом проводиться на основі багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу [3].
Таким чином, запропонована для реалізації стратегічного плану матрична модель дає змогу визначити напрями розвитку місцевого бюджету та обґрунтувати його фінансову стратегію. Стратегічні плани повинні розроблятися так, щоб вони були не тільки цілісними впродовж тривалих проміжків часу, а також бути достатньо гнучкими, і щоб у разі необхідності була можливість провести їхню модифікацію та переорієнтацію.
Щодо стратегії створення й ефективного використання фінансової бази місцевого самоврядування, то вона визначається такими важливими ознаками:
– формуванням прогнозно-аналітичних документів, у яких обґрунтовуються цілі, завдання, пріоритети розвитку, формуються вимоги до величини фінансової бази, достатньої для вирішення соціально-економічних потреб місцевих бюджетів;
– вибором і обґрунтуванням найбільш поширених з позиції місцевого самоврядування шляхів зміцнення фінансової бази.
Вирішення завдань, пов’язаних з методичним забезпеченням оцінювання ефективності та якості управління фінансовим потенціалом місцевого бюджету, слід віднести до стратегічних орієнтирів діяльності органів місцевого самоврядування при формуванні науково обґрунтованої місцевої фінансової політики.
Тактика дій органів місцевого самоврядування у фінансовій сфері передбачає обґрунтування і практичну реалізацію конкретних заходів першочергового характеру, спрямованих на зміцнення місцевої фінансової бази, раціональне використання фінансових ресурсів.
Серед основних завдань формування науково обґрунтованої місцевої фінансової політики слід виділити:
– виявлення й обґрунтування пріоритетних з позиції місцевих органів управління проблем для забезпечення їхнього фінансування;
– розробку цілей і обґрунтування напрямів зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування;
– формування комплексу заходів із забезпечення фінансової бази, достатньої для вирішення проблем соціально-економічного розвитку місцевого самоврядування;
– організацію належної системи контролю за рухом ресурсів, що становлять фінансову базу місцевого самоврядування.
Вирішення завдань удосконалення процесу формування фінансової стратегії місцевими бюджетами залежить від побудови алгоритму його формування. Виходячи з цього, алгоритм формування фінансової стратегії місцевого бюджету в умовах трансформування економіки являє собою логічну схему у вигляді загальної послідовності етапів (рис. 2).
Рис. 2. Алгоритм формування фінансової стратегії місцевого бюджету
в умовах трансформування економіки
в умовах трансформування економіки
Як бачимо, алгоритм формування фінансової стратегії місцевого бюджету складається з двох блоків.
Блок 1. Розробка фінансової стратегії місцевого бюджету в умовах трансформування економіки. Для розробки стратегії необхідно визначити довгострокові цілі розвитку місцевого бюджету, провести аналіз і дати оцінку його фінансового потенціалу. Успішність досягнення визначених довгострокових цілей (кінцевого стану) прямо залежить від поточного стану попередніх періодів і їхньої послідовності. У процесі формування фінансової стратегії місцевого бюджету необхідно враховувати вплив зовнішнього середовища (зміни чинного законодавства, політичні фактори, екологічні фактори, соціально-економічні фактори) шляхом проведення моніторингу. Таким чином, фінансова стратегія місцевого бюджету являє собою детальний всебічний комплексний план, який призначений для досягнення визначеної мети соціально-економічного розвитку. Загальний стратегічний план слід розглядати як програму, що враховує постійне змінювання зовнішнього середовища. Вплив зовнішніх чинників зумовлює необхідність проведення постійного корегування стратегічного плану з боку органів місцевого самоврядування.
Блок 2. Розробка механізму адаптації фінансової стратегії. Найважливішою умовою ефективного соціально-економічного розвитку місцевого бюджету є формування механізмів розвитку міста та реалізації вибраної стратегії на основі оцінки фінансового потенціалу території [5].
Місцева фінансова політика повинна мати чітку послідовність дій, що дають змогу приймати рішення з формування фінансового потенціалу місцевих бюджетів. Необхідність формування фінансової стратегії місцевими бюджетами зумовлена важливістю чіткого формування довгострокових цілей їхнього розвитку.
В стратегії повинні бути враховані спеціалізація та роль регіону в державному і світовому розподілі праці. Велике значення має фінансова підтримка, адже сьогодні, на ринку пропонується достатньо багато фінансових ресурсів для реалізації вже існуючих проектів, а на стадії розробки мало хто готовий фінансувати, справедливо зараховуючи це до високоризикованих вкладів.
Задача регіональної влади – створювати такі фінансові інструменти, в тому числі за рахунок державних коштів, які брали б на себе ризики. При цьому, доцільно переглянути державну політику по підтримці регіональних проектів за рахунок засобів спеціально створеного фонду. Потрібно співфінансувати не самі проекти, а саме створення регіональних фінансових інструментів у вигляді інвестицій.
Пріоритетними напрямами державної політики, що націлені на рівномірний розвиток регіонів і активізацію інвестиційних процесів, на регіональному рівні повинні бути наступні:
— участь центральних та регіональних органів влади в регулюванні розмірів та використанні різних джерел інвестиційних ресурсів, що включає реалізацію конкретних програм.
— розширення мережі спеціалізованих фондів, які повинні фінансово підтримувати інноваційні проекти, реалізація яких відповідає національним інтересам, створення українського інвестиційного банку, який має забезпечити фінансування проектів, що сприяють регіональному розвитку.
— реалізація регіональних програм, головною ціллю яких являється формування ефективних регіональних систем залучення іноземних інвестицій, направлених на забезпечення економічних інтересів регіонів.
Отже, головним напрямом діяльності центральних та місцевих органів влади відносно розвитку виробничо-економічного потенціалу регіонів повинні бути: реструктуризація економіки, розширення її галузевої спеціалізації, створення на сучасній технологічній базі галузей промислової переробки в кожному регіоні, розвиток виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури, сприяння розвитку підприємництва, реалізація інноваційної політики в регіонах, забезпечення ефективного управління комунальною власністю.
Саме чинник геоекономічної конкуренції, в яку об’єктивно втягнута Україна, формує нові вимоги до державної регіональної політики. Умовою росту добробуту населення стає перехід від конкуренції між внутрішніми територіями до забезпечення їхньої кооперації і конкурентоспроможності в геоекономічному масштабі. Держава повинна визначити, в чому саме виражаються позиції держави, її регіонів та корпорацій в світовій економіці, а відповідно – які стратегії підтримувати і вкладати централізовані ресурси. Регіональна політика, в свою чергу, покликана забезпечити перехід до цих нових позицій [5].
Впровадження стратегій розвитку регіонів буде мати наслідком значні позитивні зрушення для економіки України: підсилить економічну конкуренцію регіонів відносно приваблення іноземних інвесторів; підсилить мотивацію місцевих чиновників в привабленні значних об’ємів іноземних інвестицій в економіку своїх регіонів; сприятиме європейській інтеграції нашої країни.
Література:
1. Цеханович В.Б. Державна політика формування перспективної структури регіональної економіки//Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №6. – С. 150
2. Задоя А.А. Ценностные ориентиры как основа стратегического планирования развития территорий//Аккдемічний огляд. – 2010. – №2. – С. 5
3. Булєєв І.П. Оцінка ефективності та якості управління фінансовим потенціалом бюджету промислового міста / І.П. Булєєв, О.М. Крук // Економічні проблеми й перспективи стабілізації економіки України : зб. наук. праць / НАН України. Ін-т економіки пром-ті. – Донецьк, 2007. – С. 28
4. Крук, О.М. Фінансова стратегія розвитку бюджету промислового міста / О. М. Крук // Держава та регіони. Сер.: Економіка та підприємництво. – 2010. – № 2. – С.114
5. Максименко С. Кокурентоспроможність регіонів України//Національна безпека і оборона. – 2008. – №4 – С. 18
