Стратегічні орієнтири » Поступ сучасних ідей в управлінні » Михайлів М.І. Адміністративна школа менеджменту
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 4388
  • Автор: KVITO4KA
  • Дата: 11-03-2012, 21:20
 (голосов: 0)
11-03-2012, 21:20

Михайлів М.І. Адміністративна школа менеджменту

Категорія: Поступ сучасних ідей в управлінні

Михайлів М. І.,2011
ЛІБС УБС НБУ, 301-ФК


Адміністративна школа менеджменту

1.Деякі аспекти з історії розвитку менеджменту
2.Адміністративна школа менеджменту та її особливості
Список використаних джерел


1.Деякі аспекти з історії розвитку менеджменту

Потреба в науці про менеджмент з’явилася наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей.
У зв’язку з цим виникли такі проблеми планування діяльності:
• організовування робочих місць;
• створення ефективної системи стимулювання працівників;
• розроблення технологічних процесів;
• забезпечення точного контролю, тощо.
Розвиток машинного виробництва зумовив необхідність дослідження економістами, соціологами, психологами та технологами закономірностей управління людьми, з’ясування тенденцій розвитку виробничо – господарської діяльності під дією управлінського впливу, розроблення стандартних положень та інструкцій. У процесі цих наукових досліджень було сформульовано перші принципові положення, вироблено механізми та рекомендації щодо управління виробничо – господарською діяльністю.
Основні етапи розвитку менеджменту, що включають в себе п’ять управлінських революцій:
І. Релігійно- комерційна реєстраційна революція(5000 р. до н. е.) – з’ясування писемності для фіксації комерційних справ.
ІІ. Регулятивна революція (1800 р. до н. е. ) – Хаммурапі створив звід законів управління державою для врегулювання багатоманітності суспільних відносин між різними верствами населення.
ІІІ. Контролююча революція (600 р. до н. е.) – цар Вавилону Навуходоносор затвердив упорядковану систему контролю за виробництвом та будівництвом, що була спрямована на поєднання державних методів управління та контролю за кожним видом діяльності.
IV. Індустріальна (ХІІ – ХІІІ ст. н. е.) – виникнення потреби у нових методах впливу на виробничу діяльність, виникнення потреби у людині нової інформації- менеджері.
V. Бюрократична (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) – формування адміністративного апарату, діяльність якого базувалася на розвитку науки управління, концепції бюрократії, що дозволило відділити розумову працю від фізичної, встановити посадові обов’язки та відповідальність менеджерів.
У межах п’ятої управлінської революції спостерігаються еволюційні етапи:
1. 1885 р. (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – школа наукового менеджменту – розробка наукового підходу до управління персоналом (Ф. Тейлор). Він розробив чотири принципи наукового управління: нормування праці, дослідження витрат часу, професійний відбір, грошові стимули.
2. 20 – 40 рр. ХХ ст. – класична школа менеджменту(школа адміністративного менеджменту) – А. Файоль. Він ввів такі інновації:
• розподіл праці за функціями: планування, організація, керівництво, координація, контроль;
• побудова формальних організаційних структур лінійно – функціонального типу;
• розробка принципів управління.
3. 30 – 50 рр. ХХ ст. – школа людських відносин – Е. Мейо. Він запропонував підходити до людини у процесі виробництва як до особистості, створювати умови для плідної діяльності кожної людини.
4. Школа поведінкових наук (біхевіоризм) – по теперішній час.
5. 50 – 60 рр. ХХ ст. – кількісний підхід – виникнення комп’ютерів, моделювання процесів діяльності організації, впровадження економіко – математичних методів, створення штучного інтелекту, спроба замінити людину у процесі прийняття управлінських рішень.
6. Системний підхід до управління – 60 рр. ХХ ст. – по теперішній час – відмова від застосування точних формалізованих моделей в управлінні, розгляд кожної організації як сукупності великої кількості елементів, становлення зв’язків між ними, пошук найкращих методів для досягнення бажаного результату.
7. Ситуаційний підхід – розробка стратегії діяльності організації з урахуванням змін у зовнішньому і внутрішньому середовищах.
8. Організаційна культура – починаючи із 80-х рр. ХХ ст. – формування у всіх працівників організації загальних цілей та зацікавленості в їх досягненні. З цією метою в організації виробляються загальні правила, вимоги, стиль одягу, поведінки, що сприймається ззовні як імідж.



2.Адміністративна школа менеджменту та її особливості

Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (Анрі Файоль – Франція, Ліндалл Урвік – Англія, Макс Вебер – Німеччина, Джеймс Д. Муні – США) намагалися вирізнити загальні характеристики та закономірності управління організацією загалом. Метою їх досліджень було визначення універсальних принципів управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.
На перший план вони висували соціологічні аспекти; цю школу називали школою бюрократизму. Згідно з цією теорією бюрократична організація повинна базуватися на системі чітко визначених:
1.правил поведінки суб’єктів;
2.компетенції;
3.регламентації поведінки під час праці.
Батьком адміністративної школи менеджменту вважається французький підприємець та інженер Анрі Файоль. Він розглядав організацію в цілому, а не окремі напрямки її діяльності, і дійшов висновку, що будь – яка організація здійснює функції планування, організації, координації, мотивації і контролю. Він став основоположником процесного підходу до управління організацією, розглядаючи управління не як ряд самостійних операцій, а як серію повторюваних взаємозалежних дій, послідовно і безупинно виконуючих названі п’ять функцій. На запитання ‘’Від чого більше залежить успіх організації – від адміністративної спроможності керівника чи від його технічних знань?’’ Файоль відповідав однозначно: ‘’ Головне для керівника – бути гарним адміністратором’’. Більше того, на його думку, всі працівники підприємства тією чи іншою мірою повинні брати участь в адміністративному управлінні. У цьому запорука успіху підприємства, так сам як і запорука успіху просування працівника по щаблях організаційної ієрархії.

Вихідним поглядом Файоля на менеджмент було те, що він вважав його обов’язковим у будь – якій сфері діяльності людини:
• У виробництві;
• Бізнесі;
• Політиці;
• Уряді;
• Релігії;
• В сім’ї .
Ту обставину, що менеджмент не викладали в школах і університетах (як, наприклад, технічні науки), Файоль, пояснював відсутністю теорії менеджменту.
А. Файоль спробував дати визначення теорії менеджменту, яку він розглядав як поєднання принципів, правил і методів управління, вироблених і перевірених загальним досвідом роботи. Оскільки практика набагато багатша теорії, то між ними виникає невідповідність. Це і було причиною тих труднощів, що з’явилися у подальших теоретичних узагальненнях менеджменту і в його викладанні.
Файоль поділяє операції, що виконуються на підприємствах, на шість груп:
1) Технічні (виробництва, виготовлення продукту, його перероблення);
2) Комерційні (купівля, продаж, обмін);
3) Фінансові (залучення капіталів і управління ними);
4) Страхові (захист майна й особи);
5) Облікові (інвентар, витрати, прибутки, статистика)
6) Адміністративні(планування, організація, мотивація, контроль і координація).
Кожна операція вимагає своїх виконавців і відповідних, як писав Файоль ‘’настанов’’. Робітник, як правило, керується технічною ‘’настановою’’. Менеджер будь – якої операції – адміністративною. У міру сходження поїєрархічній градації відносне значення адміністративних ‘’настанов’’(знань) зростає, а технічних убуває. На великих підприємствах для менеджера вищого рівня більш важливі управлінські здібності, ніж технічна підготовка.
Цікавою є й оцінка А. Файолем якостей, необхідних менеджеру. Він розташував їх у такому порядку:
• фізичні якості (здоров’я, сила, мовлення);
• розумові якості (здатність розуміти і вивчати, уміння оцінювати, пристосування);
• моральні якості (енергійність, ініціативність, відповідальність, лояльність, тактовність, гідність).
• загальна освіта (знання питань, що стосуються не тільки виконуваних функцій);
• спеціальні знання (технічні, комерційні, фінансові, управлінські та інші знання, що безпосередньо стосуються посади, яку обіймає працівник );
• досвід роботи (знання, здобуті на базі попередньої діяльності.
Ідеальним управляючим є, звичайно, людина, якій притаманні всі ці якості. Без спеціального навчання набути їх можна лише на основі довгострокової управлінської практики і життєвого досвіду. Але, на думку Файоля, цей процес міг би бути значно прискорений, якби при підготовці майбутніх менеджерів пріоритет віддавався не технічним знанням, а комерційним, фінансовим, адміністративним, тощо. Використовуючи свій досві і спостереження, Файоль розробив структуру цих знань у вигляді адміністративної теорії менеджменту, котра включає чітко викладені принципи й елементи.
Файоль і ‘’файолізм’’ як адміністративна школа в управлінні виходили з того, що існують універсальні управлінські принципи. Лише з використанням цих принципів пов'язаний успіх організації.
Принципи управління, за А. Файолем, - це основні правила, що визначають побудову і функціонування системи управління; найважливіші вимоги, дотримання яких забезпечує ефективність управління. Принципи слугували Файолю ‘’маяками’’, що лише вказували шлях до досягнення кінцевої мети.

Стосовно діяльності вищої ланки управління Файоль сформулював такі принципи:
1. Поділ праці. Це ідея запозичена в класиків економічної теорії і полягає в тому, що для ефективного використання робочої сили необхідна спеціалізація праці.
2. Влада і відповідальність. На думку Файоля, влада буває офіційною, котрою менеджер володіє згідно з посадою, яку він обіймає, і особистою, що є результатом його якостей як особистості. Гарний менеджер поєднує офіційну й особисто владу. Що ж стосується відповідальності, то вона є зворотним боком влади, її наслідком. Цей принцип, сформульований Файолем, залишається незмінним і сьогодні.
3. Дисципліна. Файоль зрозумів її як підкорення, в основі якого лежить страх, що ґрунтується не на страху, а на повазі, довірі до керівників на всіх рівнях. При цьому Файоль одним із найефективніших чинників впливу на підлеглих вважав особистий приклад начальника. Гарний приклад начальника змушує підлеглих йому наслідувати, поганий – має для всіх негативні наслідки.
4. Єдиноначальність. Цей принци Файоля обумовив його розбіжності з Тейлором. Не колегіальність, вважав він, а наказ від вищестоящого співробітника забезпечує єдність поглядів, єдність дій і єдність розпорядливості. Виконання вказівок від двох, трьох і більше керівників – загроза владі, дисципліні і стабільності.
5. Єдність керівництва. Відповідно до цього принципу діяльність, спрямована на досягнення однією і тієї самої мети, повинна організовуватися одним керівником і за єдиним планом. Лише за таких умов можливо забезпечити координацію і концентрацію зусиль.
6. Підпорядкування особистих інтересів загальним – інтереси одного працівника чи групи не повинні переважати над інтересами колективу; досягається твердістю й особистим приклади начальників, можливо, більш справедливим погодженням і пильним наглядом.
7. Винагорода. Оплата, посадовий оклад, премія, розподіл прибутку, всі інші методи стимулювання праці мають бути справедливими. Файоль прийшов до висновку, що стимулювання праці залежить від багатьох винників, але мета одна – забезпечити максимально можливе задоволення інтересів працівників і роботодавців.
8. Централізація. Будь-якій організації властива централізація. Вона не встановлюється або скасовується менеджером. Питання централізації або децентралізації – це питання їхнього співвідношення, тобто визначення оптимального рівня концентрації або розосередження влади. Файоль категорично й однозначно визначив співвідношення централізації і децентралізації. На його думку: ‘’усе, що спрямоване на підвищення значення і ролі підлеглих – децентралізація, а що спрямоване на їх зниження – централізація.’’
9. Ієрархія – ряд керівних посад, починаючи з вищих, і закінчуючи нижчими; ієрархічна колія – шлях, по якому просуваються папери, проходячи всі ступені(від вищої влади чи адресовані їй); є багато операцій і ситуацій, успіх яких залежить від їх швидкого виконання, треба вміти сполучити повагу до ієрархії з зобов’язанням швидко досягати мети.
10. Порядок. Порівняно з викладеним у початкових принципах у 1908 році цей принцип значно розширився за рахунок охоплення ним і сировини, матеріалів, устаткування. Що стосується персоналу, то порядок для його представника – це мета, а мета чітко визначається в структурі діяльності.
11. Справедливість. Лояльність і відданість персоналу повинні забезпечуватися шанобливим і справедливим ставленням адміністрації до підлеглих.
12. Стабільність персоналу. Надмірна плинність кадрів негативно впливає на витрати виробництва і його ефективність. Вона є одночасно і причиною, і наслідком поганого управління.
13. Ініціатива. Цей принцип передбачав прояв кожним робітником ретельності й енергійності у всіх починаннях.
14. Корпоративний рух. Гармонія всіх зайнятих на підприємстві, їхня єдність у досягненні мети – така сутність цього принципу. У єдності не тільки сила, а й успіх досягнення цілей бізнесу.
Вище зазначалося, що принципи Файоля не були чітким керівництвом для досягнення цілей. Як ‘’маяки’’, вони лише надихали своїм світлом тих, що ‘’пливли у порт.’’ Мети досягав лише той, хто знав шлях і те, як його пройти. Цю частину своєї теорії Файоль назвав “елементи менеджменту.” Першим елементом, що підкреслює його особливе значення Файоль назвав планування. Його він розглядає як ‘’погляд уперед’’, передбачення, суттєвий елемент менеджменту.
Будь-який план дій ґрунтується на:
1) на ресурсах;
2) методах роботи в конкретній ситуації;
3) майбутніх тенденціях діяльності підприємства.
Гарний план дій, на думку Файоля, характеризується такими рисами:
- єдністю;
- безперервністю;
- гнучкістю;
- точністю.
Ці риси повинні характеризувати як короткострокові (щоденні, щотижневі, щомісячні, щорічні), так і довгострокові (п’ятирічні і десятирічні) плани – прогнози
Організація – другий важливий елемент менеджменту. Дослідники вчень Файоля поділяли його на власне організацію і менеджмент людських ресурсів.
Організувати підприємство для Файоля означало забезпечити його всім необхідним для функціонування: сировиною, устаткуванням, капіталом, персоналом, будівлями на ін. Особливу увагу він приділяв структурі організації, що мала забезпечити єдність персоналу при досягненні цілі підприємства. Правильна структура визначає обов’язки, заохочує ініціативу і відповідальність, уніфікує діяльність і координує зусилля, дає змогу здійснювати контроль.
Водночас структура організації не є самоціллю. Вона має бути пристосована до задоволення запитів підприємства, погоджена з “цілями, джерелами і вимогами” бізнесу. Файоль, по суті, передбачив сучасну випадковість і описав організаціну модель, ув’язавши її зі своєю теорією.
Значний внесок у ровиток адміністративних принципів управління зробила Мері Паркер Фоллет (іноді називають “матір’ю вирішення конфліктів”). Вона розглядала проблему взаємодії етики, влади та лідерства. Проаналізувавши стилі керівництва, розробила теорію лідерства. Продовжувачем її теорії був Честер Бернард. Вважав, що неформальні відносини необхідно використовувати з метою підвищення ефективності організації. Честер Барнард, представник «адміністративної» школи, схилявся до того, що підлеглий має право відхилити вимогу начальника. На основі цього Барнард сформулював концепцію прийняття повноважень. Він визначив повноваження як «інформацію (наказ), на основі якої учасник організації спрямовує свої дії і визначає, що він зобов'язаний або не повинен робити в рамках завдань організації». Таким чином, на думку Барнарда, якщо підлеглий не приймає повноважень від керівника, то передачі повноважень не відбувається.
Англійський дослідник Л. Урвік, як і Файоль, приділяв велику увагу розробці основних функцій адміністрування, до яких він відносив:
- планування;
- організацію;
- укомплектування штату;
- керівництво;
- координацію;
- звітність;
- складання бюджету.
Урвік розробив принципи побудови формальної організації, які актуальні і в наші дні:
• Відповідність людей структурі, тобто спочатку слід розробити структуру, а потім приступати до підбору кадрів.
• Створення спеціального і «генерального» штабів. Основною функцією спеціального штабу має бути розробка рекомендацій для керівника. Завданням «генерального» штабу є підготовка і передача наказів керівника, контроль і координація поточної роботи.
• Порівнянність прав і відповідальності, тобто керівник повинен мати владу, яка відповідає рівню відповідальності. Діапазон контролю (число осіб, безпосередньо підлеглих керівникові). Діапазон контролю знаходиться в сильній залежності від особистих якостей і здібностей керівника, тому він не може бути жорстко регламентований. Рекомендована Урвіком норма керованості становить 5 - 6 чоловік.
• Спеціалізація. Урвік виділяв три типи спеціалізації працівників управлінської праці: за метою, характером виконуваних операцій, типом споживача або географічною ознакою.
• Визначеність. Для забезпечення визначеності в діяльності організації необхідно, щоб по кожній посаді були в письмовому вигляді визначено права, обов'язки і відповідальність (прототип сучасних посадових інструкцій)
Дж. Д. Муні – представник касичної школи менеджменту(“Організація починається там, де двоє або більше людей об’єднують зусилля для досягнення поставленї цілі”). Муні підкреслює, що ціль має бути:
• ясною;
• зрозумілою;
• прийнятною для всіх.
Лише за таких умов менеджери можуть ефективно вести за собою працівників своєї організації, зводячи до норми досягнення загальної цілі, на якій грунтуються індивідуальні дії кожного.
А. Рейлі – прихильник адміністративної школи, який разом із Дж. Д. Муні вважалв, що організація - це система, побудована на строго формальних принципах. Тільки в такому випадку вона буде добре працювати. Будучи досвідченими практиками та інженерами, вони прагнули сконструювати модель організації як конструюють машину, тобто на основі логічно пов'язаних між собою і несуперечливих принципів.
принцип координації
скалярний процес(лідерство)
функціональний результат

Згідно з підходом Муні і Рейлі, першим і найважливішим принципом організації виступає координація. Потенційно вона містить у собі всі інші принципи. Принцип координації має 1) процес (scalar) і 2) результат, або функціонал. Принцип координації як норматив зобов'язує погоджувати посадові функції не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Наприклад, піднімаючи важкий предмет, який не під силу кожному окремо, група робітників координує свої дії у напрямку до загальної мети і загальної вигоди. У такої узгодженості і виражається перевага організації.
Значиний внесок у дослідження принципів органіації управління людьми зробив М. Вебер. За Вебером бюрократія – це професіоналізм у сфері управління, що грунтується на оволодінні адміністративними навичками та раціональними знаннями, а бюрократизм – ідеальний тип організації, який дає змогу досягти максимальної ефективності виробництва.
Характеристика моделі ідеальної бюрократії Макса Вебера:
- високий ступінь розподілу праці;
- чітка управлінська ієрархія;
- численні правила, стандарти та показники оцінки роботи;
- дух формальної знеособленості(відсутність симпатій та переваги до окремих робітників);
- підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.
Для порядку в організації необхідна влада, яка за Вебером поділяється на:
- традиційну (зумовлену визнанням законності статусу тих, хто має владу і право “давати команди”);
- харизматичну (ґрунтується на винятковій обдарованості особистості);
- раціонально – правову – як найкращий вид влади, що забезпечує умови для послідовності дій адміністрації і можливість керівнику бути лідером в організації.
Ще одним яскравим представником адміністративної школи менеджменту є Гаррінгтон Емерсон (1853-1931), який одержав освіту в Німеччині і працював в США відкрив найважливіші принципи підвищення продуктивності праці.
Емерсон сформулював 12 знаменитих принципів продуктивності праці:
1. Чітко поставлені цілі;
2. Здоровий глузд.;
3. Компетентна консультація. Мова йде про необхідність постійного удосконалення управління, його цілеспрямованості, вигоду залучення до цієї непростої справи спеціалістів, професіоналів. Сьогодні і ми вже дозріли до розуміння цього принципу.
4. Дисципліна, що вимагає насамперед чіткої регламентації діяльності, коли кожен точно знає свої обов´язки, кожен усвідомлює, за що, як і ким він може бути покараний або заохочений, коли діє швидкий, повний і точний облік та контроль, коли виключається свавілля і всі рівні перед законом. Все це також завдання сьогоднішнього дня.
5. Справедливе ставлення до персоналу. Це той самий народжений в наші дні принцип соціальної справедливості: «Краще працюєш - краще живеш».
6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік. Говорячи сучасною мовою, це принцип зворотного зв´язку. Неправильний облік, порушення зворотного зв´язку веде до збоїв у роботі системи управління. Спробуйте пройти 10 метрів із закритими очима, і Ви в цьому переконаєтеся.
7. Диспетчеризація. Саме вона дозволяє слова плану перетворити в реальні справи виробництва. Дуже цікаве наступне зауваження Емерсона: краще диспетчерувати хоча б не сплановану роботу, ніж планувати роботу, не диспетчеруючи її.
8. Норми і розклад. Тут розкривається думка про те, що високі результати в праці досягаються не підвищенням, а скороченням зусиль. На перший погляд, це звучить парадоксально. Як правило, не дають високого кінцевого результату і максимальні оберти верстата, робота людини на межі її можливостей. Головне - знати всі резерви продуктивності, вміло реалізувати їх і уникати невиправданих витрат праці, матеріалів та енергії.
9. Нормалізація умов. Мова йде про те, щоб створити такі умови роботи, за яких можливості людини будуть розкриватися найкращим чином. Головне - не людину пристосувати до машини, до виробництва, а навпаки, створити такі машини і механізми, такі технології, які дали б можливість людині за той самий час виробляти більше і краще. Ця думка перегукується з ключовою ідеєю про прискорення НТП як головного важеля підвищення продуктивності праці.
10. Нормування операцій. Звертається увага як на необхідність стандартизації способів виконання операцій, так і на регламентування часу на кожен із цих способів.
11. Письмові стандартні інструкції. Краще за автора про це не скажеш. Існує думка, яка проповідується з великим пафосом, але зовсім безграмотна, що нібито стандартні інструкції вбивають у робітникові ініціативу, перетворюють його в автомат. Якщо згадати про те, як літає горобець, або бігає по дереву білка, то здається, що східці теж вбивають ініціативу в людини, яка спускається з шостого поверху.«Я ж надаю перевагу обмеженості, здоровому глузду, зручності і безпечності сходинок. Працювати найшвидшим і легшим способом - це значить скорочувати зусилля, не знижуючи результатів, і звільняти мозок для вищої ініціативи, для винаходів і розробки ще кращих способів».
12. Винагорода за продуктивність. Емерсон запропонував свою систему оплати праці, яка враховує як час, затрачений робітником, так і його вміння, яке виявляється в якості роботи.
Недоліки адміністративної школи:
- помилковість пошуків універсальних принципів управління;
- ігнорування соціальних аспектів управління.
Здобутки адміністративної школи:
- розробка принципів менеджменту, які можна використовувати в будь-якій організації;
- детальне дослідження основних функцій управління;
- опрацювання принципів побудови структури організації та управління працівниками.
- багато елементів бюрократичної організації управління за М. Вебером є основою внутрішніх відносин між структурними підрозділами організацій.
Адміністративна школа відома з історії менеджменту розробкою принципів і функції управління як універсального процесу. Вони і сьогодні залишаються необхідними умовами, без дотримання яких ефективне управління організацією неможливе.



Список використаних джерел
1. Діденко В. М. Менеджмент: підручник / В. М. Діденко. – К.: Кондор, 2008. – 584 с. [с. 38].
2. Кожушко Л. Ф., Кузнецова Г.О. Менеджмент: навчальний посібник / Л. Ф. Кожушко, Г. О. Кузнецова. – Рівне: НУВГП, 2010. – 346с. [с. 47-49].
3. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: підручник, 2-е видання, виправлене, доповнене. – К.: Академвидав, 2007. - 436с. [с.20- 23].
4. Лепейко Т. І. Менеджмент: навчальний посібник /Т. І. Лепейко, О. М. Миронова. – Харків: Вид. ХНБУ, 2010, - 204 с. [с.29 - 37].
5. Основи менеджменту: [навч. посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навч. закл.] / Є. К. Бабець, А. Г. Максимчук, В. П. Стасюк , А. П.,Чернов А. П. – Кривий Ріг: Мінерал, 2005. – 195 с.[с. 26-29].
6. Хміль Ф. І. Основи менеджменту: підручник / Ф. І. Хміль. – К.: Академвидав, 2007. – 608 с.[c. 84-86, c.89-91].
7. Кредісов А. І. Історія вчень менеджменту: підручник / А. І. Кредісов. – К.: Знання України, 2005. – 294 с.[с. 18, с.118 - 139] .
8. Пилипенко А. А. та ін. Менеджмент: підручник / А. А. Пилипенко, С. М. Пилипенко, І. П. Отенко. – Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2005. – 229с. [с. 56].
9. Менеджмент: [навч. посібник для дистанційного навчання] / Г. Є. Мошек, Ю. В. Поканєвич, А. С. Соломко, А. В. Семенчук. – К.: Кондор, 2009. - 392 с. [с. 38].
10. Снітко Є.О. Основи менеджменту та адміністрування / Є. О. Снітко, Є. Є. Завгородній. – Луганськ: ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2010. – 279 с. [с. 39 - 40].
11. Афанасьєв М. В. Основи менеджменту / М. В. Афанасьєв, Л. Г. Шемеєва, В. С. Верлока. – Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2006. – 474 с. [c. 54 - 58].
12. Мазаракі А. А., Мошек Г. Є., Гомба Л. Я., Погодаєв І. К., Семенчук А. В. Менеджмент: теорія і практика / за редакцією канд. ек. наук, проф. Г. Є. Мошека. – К: Атіка, 2007. – 584с. [с. 147- 151].
13. Шатун В. Т. Основи менеджменту: навч. посыбник / В. Т. Шатун. – Миколаїв: МДГУ ім. Петра Могили, 2006. – 376 с. [с. 15 - 18].
14. Шегда А. В. Менеджмент: навч посібник /А. В. Шегда - К.: Знання, 2007. - 583 с. [с. 229-332].
15. Соболь С. М. Менеджмент: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. М. Соболь, В. М. Багацький. ¬- К.: КНЕУ, 2005. - 225 с. [с. 148].
16. Гірняк О. М. Менеджмент: теоретичні основи і практикум / О. М. Гірняк. - К.: Магнолія плюс, 2006.- 335 с. [с.45 - 52 ].
17. Єрмошенко М. М. Менеджмент / М. М. Єрмошенко, С. А. Єрохін, О. А. Стороженко. - К.: НАУ, 2006. - 656 с. [с. 221-222].
18. Ігнатьєва І. А. Стратегічний менеджмент: теорія, методологія, практика / І. А. Ігнатьєва .- К.: Знання України, 2005. — 250 с.[c.48 - 53].
19. Стадник В. В. Менеджмент / В. В. Стадник. - К.: Академвидав, 2008. - 464 с. [с. 113].
20. Яковенко В. Б. Менеджмент і маркетинг / В. Б. Яковенко. — К.: видавництво Європейського університету, 2006. — 144 с. [с.17-23 ].
21. Пушкар Р. М. Менеджмент: теорія та практика / Р. М. Пушкар. - Т.: Карт-бланш, 2007. - 490 с.[с. 18-19].
22. Шелудько В. П. Фінансовий менеджмент: підручник / В. П. Шелудько. -К.: Знання , 2006. - 439 с. [с. 35].
23. Кравченко А. І. Історія менеджменту: навч. посібник / А. І. Кравченко. -М.: Академічний Проект, 2002 . - 560 с. [с. 14 - 19 ].
24. Мартиненко М. Основи менеджменту: підручник / М. Мартиненко. - К.: Каравела, 2005. - 494 с.[c. 44-45].
25. Осовська Г. Менеджмент організацій : навч. посібник / Г. Осовська,
О. Осовський. - К.: Кондор, 2005. - 853 с. [с. 227-232].
26. Подсолонко О. А. Менеджмент: теорія та практика: навч. посібник /
О. А. Подсолонко. – К.: ЦУЛ, 2003. – 370 с.[с. 58].

Посилання: Михайлів М. І., Адміністративна школа менеджменту

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Декабрь 2019 (1)
Ноябрь 2019 (26)
Октябрь 2019 (141)
Сентябрь 2019 (1)
Апрель 2019 (6)
Декабрь 2018 (18)
^