ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-53с
Оптимізація структури оборотних активів підприємства
Формування оптимального обсягу та структури оборотних активів підприємств є одним із основних елементів комерційної діяльності підприємства. Заниження величини оборотних активів спричиняє нестійкий фінансовий стан підприємства, перебої виробничого процесу і, як наслідок, зниження обсягу виробництва і прибутку. У свою чергу, завищення розміру оборотних активів знижує можливості підприємства здійснювати капітальні вкладення для розширення виробництва. Відволікання грошових коштів, як власних, так і залучених не дає можливості підприємству більш раціонально й ефективно використовувати вільні грошові кошти [4, с. 190].
Оптимізація структури оборотного капіталу є однією із найбільш важливих і складних завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу представляє собою таке співвідношення використання власного і залученого капіталу, при якому забезпечується найбільш оптимальне співвідношення між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, при якому максимізується ринкова вартість підприємства.
Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах використовуються два методи: прямий і аналітичний.
Прямий метод визначення оптимального розміру оборотних активів застосовується під час створення нового підприємства або для уточнення потреби в оборотних активах підприємства, якщо значно змінюється асортимент виробництва продукції в плановому періоді.
Аналітичний метод застосовують за умови функціонування підприємства більше року, коли в основному сформовані виробничі запаси і не змінюється асортимент продукції в плановому періоді.
Оптимізація розміру запасів товарно-матеріальних цінностей пов'язана з попереднім їх поділом на дві основні групи – виробничі запаси та запаси готової продукції. У розрізі кожної з цих груп виділяються запаси поточного зберігання (постійно оновлювана частина запасів, що формуються на регулярній основі і рівномірно споживаються в процесі виробництва продукцїї або її реалізації споживачам) і запаси сезонного зберігання (зумовлені сезонними особливостями закупівлі сировини, виробництва продукції або його споживання). Серед цих видів запасів основна увага в процесі оптимізації їх розмірів повинна приділятись запасам поточного зберігання (на більшості підприємств вони становлять єдиний вид запасів оборотних товарно-матеріальних цінностей) [2, с.163].
Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується ряд моделей, серед яких найбільше поширення отримала “модель економічно обгрунтованого розміру замовлення” (Economic ordering quality – EOQ model) або модель Уілсона. Вона може бути використана для оптимізації розміру, як виробничих запасів, так і запасів готової продукції.
Основними методами визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому періоді є нормативний та розрахунково-аналітичний.
В основу нормативного методу покладено систему фінансових норм та техніко-економічних нормативів, що характеризують абсолютну величину дебіторської заборгованості, а також джерела їх фінансового забезпечення. Слід зазначити, що норми та нормативи можуть бути класифіковані за категоріями покупців, видів грошових розрахунків, строків погашення.
Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає у тому, що на основі фінансово-економічних показників заборгованості за попередні періоди, які беруться за базові, та індексів їх зміни у плановому періоді відповідно до зміни моделі грошових розрахунків визначається планова величина дебіторської заборгованості підприємства. Розрахунково- аналітичний метод застосовується як доповнення до нормативного і дає змогу формувати плановий показник та орієнтири під час формування стратегії управління дебіторською заборгованістю.
Оптимізація розміру грошових активів пов'язана з попереднім розподілом їх середнього залишку на дві основні групи: а) залишок грошових активів, що забезпечує поточні операції із закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, оплати праці, сплати податків, оплати послуг сторонніх підприємств та ін.; б) залишок страхових грошових активів, що становить їх резерв на випадок непередбачених затримок надходження грошових коштів у процесі реалізації готової продукції (якщо підприємство має вільний доступ до короткострокових фінансових кредитів і їх вартість невисока, розмір залишку страхових грошових активів може бути зведений до мінімуму або взагалі не визначатися) [1, с.231].
У процесі оптимізації структури оборотних активів повинні формуватися їх пропорції за рівнем ліквідності окремих їх видів. Хоча всі види оборотних активів у тому або іншому рівні є ліквідними, проте загальний рівень їх ліквідності повинен забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства за всіма його поточними зобов’язаннями з врахуванням чинника часу. Такий рівень платоспроможності забезпечується за умов:
а) невідкладні зобов'язання (з терміном виконання до 1 місяця) Грошові активи;
б) короткострокові зобов 'язання (з терміном виконання до 3 місяців) Грошові активи + дебіторська заборгованість;
в) поточні зобов'язання (з терміном виконання до 1 року) Оборотні активи в цілому.
З врахуванням цих критеріїв, у структуру активів можуть буги внесені відповідні зміни.
Оптимізувати платіжний оборот підприємства можна шляхом коригування потоків платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах.
До основних заходів нормалізації платіжного обороту відносять [3, с.213]: виключення зайвих платежів за сировину, тепло-, водо- та енергоресурси за рахунок їх більш економного та раціонального використання; оптимізацію бази оподаткування прибутку; придбання необхідних підприємству основних засобів на правах оренди і лізингу; купівлю товарно-матеріальних цінностей на умовах відстрочки платежу; пролонгацію кредитів та перенесення термінів окремих платежів за домовленістю з постачальниками.
Визначення оптимальної структури оборотних активів з врахуванням всіх критеріїв допоможе підприємству встановити співвідношення між власними і позиченими оборотними активами, яке буде наближатися до оптимального, і за таким принципом здійснювати фінансування потреби в них.
Література:
1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. Т.1. – К.: Ника-Центр, 1999. – 592 с.
2. Герасимчук З. В., Вахович І. М. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник // Видання друге, перев. і доп. – Луцьк: “Надстир’я ”, 2007. – 421 с.
3. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005 – 485 с.
4. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. 7 видання, без змін. – К.: КНЕУ, 2008. - 552 с.
Оптимізація структури оборотних активів підприємства
Формування оптимального обсягу та структури оборотних активів підприємств є одним із основних елементів комерційної діяльності підприємства. Заниження величини оборотних активів спричиняє нестійкий фінансовий стан підприємства, перебої виробничого процесу і, як наслідок, зниження обсягу виробництва і прибутку. У свою чергу, завищення розміру оборотних активів знижує можливості підприємства здійснювати капітальні вкладення для розширення виробництва. Відволікання грошових коштів, як власних, так і залучених не дає можливості підприємству більш раціонально й ефективно використовувати вільні грошові кошти [4, с. 190].
Оптимізація структури оборотного капіталу є однією із найбільш важливих і складних завдань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу представляє собою таке співвідношення використання власного і залученого капіталу, при якому забезпечується найбільш оптимальне співвідношення між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, при якому максимізується ринкова вартість підприємства.
Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах використовуються два методи: прямий і аналітичний.
Прямий метод визначення оптимального розміру оборотних активів застосовується під час створення нового підприємства або для уточнення потреби в оборотних активах підприємства, якщо значно змінюється асортимент виробництва продукції в плановому періоді.
Аналітичний метод застосовують за умови функціонування підприємства більше року, коли в основному сформовані виробничі запаси і не змінюється асортимент продукції в плановому періоді.
Оптимізація розміру запасів товарно-матеріальних цінностей пов'язана з попереднім їх поділом на дві основні групи – виробничі запаси та запаси готової продукції. У розрізі кожної з цих груп виділяються запаси поточного зберігання (постійно оновлювана частина запасів, що формуються на регулярній основі і рівномірно споживаються в процесі виробництва продукцїї або її реалізації споживачам) і запаси сезонного зберігання (зумовлені сезонними особливостями закупівлі сировини, виробництва продукції або його споживання). Серед цих видів запасів основна увага в процесі оптимізації їх розмірів повинна приділятись запасам поточного зберігання (на більшості підприємств вони становлять єдиний вид запасів оборотних товарно-матеріальних цінностей) [2, с.163].
Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується ряд моделей, серед яких найбільше поширення отримала “модель економічно обгрунтованого розміру замовлення” (Economic ordering quality – EOQ model) або модель Уілсона. Вона може бути використана для оптимізації розміру, як виробничих запасів, так і запасів готової продукції.
Основними методами визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому періоді є нормативний та розрахунково-аналітичний.
В основу нормативного методу покладено систему фінансових норм та техніко-економічних нормативів, що характеризують абсолютну величину дебіторської заборгованості, а також джерела їх фінансового забезпечення. Слід зазначити, що норми та нормативи можуть бути класифіковані за категоріями покупців, видів грошових розрахунків, строків погашення.
Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає у тому, що на основі фінансово-економічних показників заборгованості за попередні періоди, які беруться за базові, та індексів їх зміни у плановому періоді відповідно до зміни моделі грошових розрахунків визначається планова величина дебіторської заборгованості підприємства. Розрахунково- аналітичний метод застосовується як доповнення до нормативного і дає змогу формувати плановий показник та орієнтири під час формування стратегії управління дебіторською заборгованістю.
Оптимізація розміру грошових активів пов'язана з попереднім розподілом їх середнього залишку на дві основні групи: а) залишок грошових активів, що забезпечує поточні операції із закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, оплати праці, сплати податків, оплати послуг сторонніх підприємств та ін.; б) залишок страхових грошових активів, що становить їх резерв на випадок непередбачених затримок надходження грошових коштів у процесі реалізації готової продукції (якщо підприємство має вільний доступ до короткострокових фінансових кредитів і їх вартість невисока, розмір залишку страхових грошових активів може бути зведений до мінімуму або взагалі не визначатися) [1, с.231].
У процесі оптимізації структури оборотних активів повинні формуватися їх пропорції за рівнем ліквідності окремих їх видів. Хоча всі види оборотних активів у тому або іншому рівні є ліквідними, проте загальний рівень їх ліквідності повинен забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства за всіма його поточними зобов’язаннями з врахуванням чинника часу. Такий рівень платоспроможності забезпечується за умов:
а) невідкладні зобов'язання (з терміном виконання до 1 місяця) Грошові активи;
б) короткострокові зобов 'язання (з терміном виконання до 3 місяців) Грошові активи + дебіторська заборгованість;
в) поточні зобов'язання (з терміном виконання до 1 року) Оборотні активи в цілому.
З врахуванням цих критеріїв, у структуру активів можуть буги внесені відповідні зміни.
Оптимізувати платіжний оборот підприємства можна шляхом коригування потоків платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах.
До основних заходів нормалізації платіжного обороту відносять [3, с.213]: виключення зайвих платежів за сировину, тепло-, водо- та енергоресурси за рахунок їх більш економного та раціонального використання; оптимізацію бази оподаткування прибутку; придбання необхідних підприємству основних засобів на правах оренди і лізингу; купівлю товарно-матеріальних цінностей на умовах відстрочки платежу; пролонгацію кредитів та перенесення термінів окремих платежів за домовленістю з постачальниками.
Визначення оптимальної структури оборотних активів з врахуванням всіх критеріїв допоможе підприємству встановити співвідношення між власними і позиченими оборотними активами, яке буде наближатися до оптимального, і за таким принципом здійснювати фінансування потреби в них.
Література:
1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. Т.1. – К.: Ника-Центр, 1999. – 592 с.
2. Герасимчук З. В., Вахович І. М. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник // Видання друге, перев. і доп. – Луцьк: “Надстир’я ”, 2007. – 421 с.
3. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005 – 485 с.
4. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. 7 видання, без змін. – К.: КНЕУ, 2008. - 552 с.
