Мелешко І.М., 2012
ЛНУ імені Івана Франка, група ЕкфМ-62з
УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ОРГАНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ
У процесі своєї діяльності банки стикаються з сукупністю різних видів ризиків, які відрізняються між собою місцем і часом виникнення, зовнішніми і внутрішніми факторами, що впливають на їх рівень, і, отже, на способи їх аналізу та методи їх опису. Усі види ризиків взаємопов'язані і впливають на діяльність банку. Сучасний банківський ринок неможливий без ризику. Проблема виникнення ризиків та управління ними в організації банківського кредитування існуватиме завжди, оскільки кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами. А це означає, що висока прибутковість неодмінно супроводжується підвищеним ризиком.
Вагомий внесок у розвиток теорії та практики управління ризиками банківського кредитування сприяють праці вітчизняних вчених-економістів А.С. Гальчинського, А.К. Кінаха, В.П. Семиноженка, О.В. Дзюблюка, А.М.Мороза, М.І.Савлука. Проблематиці управління ризиками у системі менеджменту банку присвячені численні дослідження. Зокрема питання управління кредитним ризиком комерційного банку детально розглядається у працях В.В. Вітлінського, О.В. Пернарівського, Я.С. Наконечного та Г.І. Великоіваненка «Кредитний ризик комерційного банку», у роботах Н.М. Шелудько, Н.І. Версаля. і С.М. Олексієнка «Кредитні ризики як важлива складова ризиків банківської діяльності», М.Н. Тоцького «Методологічні основи управління кредитним ризиком у комерційному банку».
В економічній літературі та практиці термін «ризик» вживають досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Більшістю дослідників кредитний ризик визначено як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення, в науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення цього поняття та єдиного підходу щодо концепцій в теорії ризику.
Кращому розумінню ризиків в банківській діяльності, виявленню найбільш характерних рис тих, чи інших видів, сприяє класифікація банківських ризиків, на основі якої розробляються та застосовуваються механізми управління ними за певних умов.
Найбільш вдало і повно, з погляду банківської діяльності в нашій країні, класифікація ризиків наведена у Методичних рекомендаціях [1], де з метою здійснення банківського нагляду виділено дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Для зручності аналізу Національний банк рекомендує виявляти та оцінювати ці ризики окремо.
Оскільки ринкові умови і структури банків є різними, то кожна установа має розробити свою власну програму та системи управління ризиками, відповідно до своїх потреб і обставин.
Незалежно від своєї структури, кожна система управління ризиками має включати такі елементи: ідентифікація (виявлення) ризику, вимірювання ризику, контроль і моніторинг ризику.
Виявлення ризику має бути постійним процесом і полягає у визначенні видів ризиків, що загрожують діяльності банку.
Вимірювання ризику, або кількісна та якісна оцінка полягає у визначенні чинників оцінки ризику, які є рекомендованими критеріями, та встановленні інструментів вимірювання, надійність яких банк має періодично перевіряти. Тобто система оцінки ризиків передбачає визначення таких параметрів ризику банку:
кількість ризику – це рівень або обсяг ризику, на який наражається банк і який оцінюється за трибальною шкалою – незначна, помірна або значна;
якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків та оцінюється як висока, така, що потребує вдосконалення, або низька;
сукупний ризик є узагальненим висновком щодо кількості ризику та якості управління ризиком і оцінюється як високий, помірний або низький за кожним видом ризику. Сукупний ризик відображає рівень занепокоєння органів нагляду і визначає стратегію нагляду, тобто які конкретні заходи щодо цього банку будуть вжиті банківським наглядом Національного банку і які ресурси будуть для цього виділені;
напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом наступних 12 місяців, характеризується як такий, що зростає, стабільний або такий, що зменшується. Напрям ризику також впливає на стратегію нагляду, зокрема на те, які додаткові наглядові заходи можуть бути вжиті.
Контроль ризику полягає у перегляді і встановленні обмежень ризику і доведенні їх до виконавців за допомогою положень, стандартів та процедур, які визначають обов’язки і повноваження кожного.
Моніторинг ризику необхідний для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними та інформативними і надаватися відповідним посадовим особам для вжиття необхідних заходів [2].
Управління ризиками повинно охоплювати всі види діяльності фінансово-кредитної установи, які впливають на параметри її ризиків, становлять безперервний процес аналізу ситуації та відповідного середовища,в яких виникають ризики та рівень уразливості фінансово-кредитної установи до таких ризиків [3].
Список використаних джерел:
1.Постанова Правління НБУ « Про схвалення методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» від 02.08.2004 N 361// www.rada.gov.ua
2. Єлейко І.В. Особливості мінімізації кредитного ризику банківської установи // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. С. 152-153.
3. О.П.Просович, К.В. Процак Управління ризиками комерційного банку//Вісник НБУ. – 2011№4. – С. 28-32.
ЛНУ імені Івана Франка, група ЕкфМ-62з
УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ОРГАНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ
У процесі своєї діяльності банки стикаються з сукупністю різних видів ризиків, які відрізняються між собою місцем і часом виникнення, зовнішніми і внутрішніми факторами, що впливають на їх рівень, і, отже, на способи їх аналізу та методи їх опису. Усі види ризиків взаємопов'язані і впливають на діяльність банку. Сучасний банківський ринок неможливий без ризику. Проблема виникнення ризиків та управління ними в організації банківського кредитування існуватиме завжди, оскільки кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами. А це означає, що висока прибутковість неодмінно супроводжується підвищеним ризиком.
Вагомий внесок у розвиток теорії та практики управління ризиками банківського кредитування сприяють праці вітчизняних вчених-економістів А.С. Гальчинського, А.К. Кінаха, В.П. Семиноженка, О.В. Дзюблюка, А.М.Мороза, М.І.Савлука. Проблематиці управління ризиками у системі менеджменту банку присвячені численні дослідження. Зокрема питання управління кредитним ризиком комерційного банку детально розглядається у працях В.В. Вітлінського, О.В. Пернарівського, Я.С. Наконечного та Г.І. Великоіваненка «Кредитний ризик комерційного банку», у роботах Н.М. Шелудько, Н.І. Версаля. і С.М. Олексієнка «Кредитні ризики як важлива складова ризиків банківської діяльності», М.Н. Тоцького «Методологічні основи управління кредитним ризиком у комерційному банку».
В економічній літературі та практиці термін «ризик» вживають досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Більшістю дослідників кредитний ризик визначено як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення, в науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення цього поняття та єдиного підходу щодо концепцій в теорії ризику.
Кращому розумінню ризиків в банківській діяльності, виявленню найбільш характерних рис тих, чи інших видів, сприяє класифікація банківських ризиків, на основі якої розробляються та застосовуваються механізми управління ними за певних умов.
Найбільш вдало і повно, з погляду банківської діяльності в нашій країні, класифікація ризиків наведена у Методичних рекомендаціях [1], де з метою здійснення банківського нагляду виділено дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Для зручності аналізу Національний банк рекомендує виявляти та оцінювати ці ризики окремо.
Оскільки ринкові умови і структури банків є різними, то кожна установа має розробити свою власну програму та системи управління ризиками, відповідно до своїх потреб і обставин.
Незалежно від своєї структури, кожна система управління ризиками має включати такі елементи: ідентифікація (виявлення) ризику, вимірювання ризику, контроль і моніторинг ризику.
Виявлення ризику має бути постійним процесом і полягає у визначенні видів ризиків, що загрожують діяльності банку.
Вимірювання ризику, або кількісна та якісна оцінка полягає у визначенні чинників оцінки ризику, які є рекомендованими критеріями, та встановленні інструментів вимірювання, надійність яких банк має періодично перевіряти. Тобто система оцінки ризиків передбачає визначення таких параметрів ризику банку:
кількість ризику – це рівень або обсяг ризику, на який наражається банк і який оцінюється за трибальною шкалою – незначна, помірна або значна;
якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків та оцінюється як висока, така, що потребує вдосконалення, або низька;
сукупний ризик є узагальненим висновком щодо кількості ризику та якості управління ризиком і оцінюється як високий, помірний або низький за кожним видом ризику. Сукупний ризик відображає рівень занепокоєння органів нагляду і визначає стратегію нагляду, тобто які конкретні заходи щодо цього банку будуть вжиті банківським наглядом Національного банку і які ресурси будуть для цього виділені;
напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом наступних 12 місяців, характеризується як такий, що зростає, стабільний або такий, що зменшується. Напрям ризику також впливає на стратегію нагляду, зокрема на те, які додаткові наглядові заходи можуть бути вжиті.
Контроль ризику полягає у перегляді і встановленні обмежень ризику і доведенні їх до виконавців за допомогою положень, стандартів та процедур, які визначають обов’язки і повноваження кожного.
Моніторинг ризику необхідний для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними та інформативними і надаватися відповідним посадовим особам для вжиття необхідних заходів [2].
Управління ризиками повинно охоплювати всі види діяльності фінансово-кредитної установи, які впливають на параметри її ризиків, становлять безперервний процес аналізу ситуації та відповідного середовища,в яких виникають ризики та рівень уразливості фінансово-кредитної установи до таких ризиків [3].
Список використаних джерел:
1.Постанова Правління НБУ « Про схвалення методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» від 02.08.2004 N 361// www.rada.gov.ua
2. Єлейко І.В. Особливості мінімізації кредитного ризику банківської установи // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. С. 152-153.
3. О.П.Просович, К.В. Процак Управління ризиками комерційного банку//Вісник НБУ. – 2011№4. – С. 28-32.
