Стратегічні орієнтири » Фінансовий супермаркет 2012 » Боднар І. Пов'язані (поєднані) послуги банків і страхових компаній
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 2575
  • Автор: Bodnar_Iryna
  • Дата: 22-04-2012, 12:01
 (голосов: 0)
22-04-2012, 12:01

Боднар І. Пов'язані (поєднані) послуги банків і страхових компаній

Категорія: Фінансовий супермаркет 2012

Актуальність теми. Важливим елементом сучасного фінансового ринку є банко-страхування (bancassurance).
Концепція банківського страхування — bancassurance полягає в інтеграції банків і страхових компаній з метою отримання синергічного ефекту від координації продажів, поєднання страхових і банківських продуктів, спільного використання каналів їх розповсюдження і виходу на одну і ту ж клієнтську базу. Найбільш досконалим прикладом успішних проектів bancassurance є досвід Франції, Великобританії, Іспанії, Португалії, Італії і Бельгії, а також Швейцарії. Причинами їх успіху є гнучке законодавство, зрілий ринок банківських послуг, простота пропозиції страхового продукту, висока довіра споживачів до банків.
Аналіз основних досліджень і публікацій. В Україні проблеми теорії і практики співпраці страхових компаній і банків досліджували вчені: В. Базилевич, О. Гаманкова, М. Клапків, Р. Арутюнян, Л. Примостка, М. Диба, В. Стецюк, А. Залєтов, Л. Кльоба, С. Кубів, Л. Співак та інші. Серед зарубіжних науковців необхідно назвати Н. Адамчука, Т. Федорову, Е. Коломіна, В. Шахова, Л. Рейтмана, П. Коха. При цьому головна увага приділяється питанням розвитку інтеграційних процесів окремо в банківському та страховому секторах економіки, значно менше публікацій стосується питань їхньої спільної участі як одного із шляхів підвищення ефективності їхнього функціонування у перспективі.
Виклад основного матеріалу. Пов'язані послуги є найбільш поширеними страховими послугами, які реалізуються через банки. Причина цього полягає в тому, що в даному випадку банк, крім отримання комісійних від продажу полісів страхування, розширює поле діяльності для просування своїх власних продуктів. До «пов'язаних» послуг, в першу чергу, відносяться страхові продукти, що знижують кредитні та платіжні ризики банків. У тому числі - страхування застави, страхування життя і від нещасного випадку позичальника, а також інші комплексні види страхування, які об'єднують ці та інші ризики, такі як страхування кредиту, страхування овердрафту і т.д.

Страхування застави
Як відомо, в ринкових умовах не існує варіантів здійснення кредитних операцій, які б цілком виключали ризик і заздалегідь гарантували визначений фінансовий результат, тобто для банківської діяльності узагалі і кредитної зокрема важливим є не запобігання ризику і втрат взагалі, а оцінка і зниження їх до мінімально можливого рівня. З цього випливає те, що при сучасному розвитку банківського кредитування і підвищенні попиту на різні види кредитів виростає і роль застави, як правового інструменту, що повинен забезпечити своєчасне і повне погашення зобов’язання [19].
Розглядаючи заставу на одержання позики, банк завжди повинен враховувати перспективу погашення зобов’язань перед вкладниками. Тому перед тим, як видати кредит, необхідно оцінити пов’язаний з ним ризик, і в першу чергу, ймовірність непогашення позики своєчасно. Забезпечення – це остання лінія оборони для банку, і рішення банку надати позику завжди повинне базуватися на достоїнствах самого проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Законом України “Про заставу” визначено, що в основу гарантій покладено заставу майна чи майнових прав, за допомогою яких забезпечуються зобов’язання боржника. Згідно цього закону, право на заставу – це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор має право в разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами. Використання застави забезпечує зниження ризику неповернення кредиту, адже банк забезпечує наявність вторинного джерела його погашення [15].
Згідно ст.575 ГКУ і положенню Закону про заставу виділяють 5 видів застави: іпотека, заклад, застава товарів в обороті, майнові права та цінні папери [8]. Сутність, розмір і строк погашення зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави розглядаються в ст.12 Закону про заставу. При оцінці застави використовують Методику оцінки. За цією методикою щоб те чи інше майно стало предметом застави, необхідна його відповідність критеріям прийнятності та достатності – якісна і кількісна оцінка.
Більшість кредитів надається під заставу майна, яке є застрахованим, що зменшує кредитний ризик. Для страхування застави банк співпрацює з існуючими страховими компаніями або створює власні. У той же час існує багато проблем, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування, що обумовлено недовірою до страхових компаній, недостатня законодавча урегульованість спірних питань, нерозвиненість формування спеціальних страхових резервів тощо [13].
Ряд можливих шляхів подолання проблем, пов’язаних зі страхуванням застави [17]:
- внесення до видів діяльності банку здійснення страхування, шляхом пропонування пакету фінансових послуг, до яких включені страхові продукти;
- вдосконалення існуючої системи страхування іпотечних ризиків: якщо при реалізації об’єкта застави банки невзмозі повністю погасити кредитну заборгованість, то різницю повинна компенсувати страхова компанія;
- вдосконалення титульного страхування, введення страхування ризиків втрати прав власності на предмети іпотеки;
- об’єднання банківської діяльності зі споживчого кредитування з торговими посередниками, впровадження непрямого споживчого кредитування;
- співробітництво банків з рієлторськими фірмами [13]: рієлтори за договором поруки приймають на себе проведення експертної оцінки застави, реєстрацію прав власності на іпотекодавця, юридичну експертизу документів на заставу, надання інформаційних та консалтингових послуг тощо, та у разі невиконання позичальником умов кредитування, реалізацію об’єкту нерухомості.
Таким чином, для забезпечення надійної діяльності банків необхідне вдосконалення страхування застави шляхом поєднання системи кредитування зі страховими послугами.
Поліс страхування застави гарантує компенсацію збитків, що можуть виникнути внаслідок пошкодження або знищення майна, що передане під заставу, в результаті [24]:
 пожежі або вибуху;
 стихійних природних явищ;
 протиправних дій третіх осіб (включаючи підпал, підрив, умисне знищення або пошкодження майна третіми особами).
За програмою страхування заставного майна застрахованими можуть бути будинки, споруди; квартири; меблі та інвентар; електронна, розмножувальна, радіо- і обчислювальна техніка, побутові прилади; майно, що може бути придбане в майбутньому тощо.
Вартість поліса страхування застави залежить від переліку обраних страхових ризиків; виду і стану об'єкта страхування; терміну страхування; розташування об'єкта страхування відносно джерел небезпеки тощо.
За страхову суму за рішенням банку може бути прийнята ринкова вартість об'єкта страхування або розмір кредиту. Страховий платіж може сплачуватися одноразово або частинами. Термін страхування застави визначається за домовленістю сторін. Враховуючи обрані умови страхування, страховик забезпечує виплату страхового відшкодування кредитору (банку) в межах страхової суми та суми фінансових зобов'язань позичальника.
Страхування життя і від нещасного випадку позичальника
Договір страхування можуть придбати дієздатні громадяни, резиденти та нерезиденти України, особи без громадянства, що є позичальниками фінансових установ [27].
Вигодонабувачем є банк (фінансова установа), що видає кредит і якому належить право на отримання страхової виплати в частині Вашої заборгованості за кредитним договором.
Страхуванню підлягають майнові інтереси, що не суперечать закону і пов’язані з життям, здоров’ям та працездатністю Застрахованої особи (Страхувальника - позичальника фінансової установи). [24]
Нещасним випадком є випадкова, короткочасна, незалежна від волі Застрахованої особи подія, яка сталася внаслідок дії різних зовнішніх чинників (пожежі, вибуху, стихійних явищ, удару блискавки, дії електричного струму, аварій, протиправні дії третіх осіб тощо) [24]:
- отримання травм, втрата органів, зору, слуху, нюху, мови;
- тепловий удар, обмороження, опік, переохолодження (за виключенням застудного захворювання);
- утоплення, удушення, удар, падіння, будь-якого предмета або самої Застрахованої особи;
- випадкове гостре отруєння отруйними рослинами, хімічними або токсичними речовинами, газоподібними речовинами, ліками, неякісними харчовими продуктами (за виключенням харчової токсикоінфекції – дизентерія, сальмонельозу), раптове попадання в дихальні шляхи стороннього предмету, тощо;
- вивихи, розтягнення, розриви та інші пошкодження органів та кінцівок (в тому числі розрив хребтового стовпа);
- зараження інфекційним захворюванням, якщо інфекція потрапляє через рани в результаті нещасного випадку;
- захворювання кліщовим енцефалітом чи поліомієлітом;
- напад, укуси тварин, змій, раптові контакти з іншими представниками флори чи фауни і так далі.
Страхування кредиту
Кредитним операціям притаманна велика кількість ризиків. У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржником (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу – кредит – створює різні економіко-правові ситуації: для боржника – зобов’язання повернути позику, а для кредитора – право вимагати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невиконання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які і можуть виступати об’єктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті боргу, а юридично – в невиконанні зобов’язань. Ризики супроводжують виданий кредит із моменту зародження ідеї про кредитування до моменту повного погашення банкові кредиту, а іноді і після цього [12].
Одним із методів регулювання та управління кредитними ризиками для банку може бути страхування. Cуть страхування кредитів дещо відрізняється від інших видів страхування. Враховуючи домінуюче значення правового аспекту, який чітко проявляється у страхуванні кредитів, його було визнано за особливу форму страхового захисту – страхування від збитків на випадок невиконання вимог, тобто відповідальності [1].
Найбільш важливими для страхування є розмір відповідальності, встановлення страхового випадку та визначення страхового відшкодування. Ці умови є обов’язковими атрибутами страхового договору.
Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку і як результат – поява ризику неплатоспроможності. Страховим випадком при страхуванні відповідальності позичальника вважається непогашення кредиту та несплата процентів в строк, обумовлений кредитним договором [25].
Видове розмаїття кредитного страхування як з практичних, так і з теоретичних міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та зведення в єдину систему ієрархічного типу. Головною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страхування, є безпосередній чи посередній спосіб організації страхового захисту кредитних відносин.
Виходячи з цього, у зарубіжній страховій практиці відомо дві основні форми кредитного страхування: страхування кредитів (делькредерне страхування) і страхування застави під отримані кредити (заставне страхування) [15].
При першій формі страхувальник, а ним завжди виступає власне банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес за допомогою механізму страхування. Відносини сторін характеризуються такими ознаками [12]:
• страхувальник (банк): отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань; частину відповідальності (близько 20 %) залишає на власну відповідальність; приймає зобов’язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх у позику під звичайні проценти;
• страховик (страхова компанія): вживає санкції при порушенні страхувальником прийнятих зобов’язань аж до повної відмови виплати при страховому випадку; пропонує, як правило, форму договору, відмову як “загальне покриття” страховим захистом; залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків; переймає право регресу до кредитоотримувача.
При другій формі страхування кредитів страхувальник-боржник захищає право свого кредитора, які стають по-суті застрахованими сторонами. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичальник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, опосередковано захищає інтереси свого кредитора. Водночас страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку, ця страхова операція є, по суті, наданням страховиком страхового гарантійного зобов’язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.
Кожна з цих форм (делькредерна або заставна) безумовно повинні бути представлені конкретними видами страхування, зміст яких залежить від форм кредитування і умов надання кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного здійснення страхових операцій, економічна суть їх єдина настільки, наскільки єдиною є суть кредитних операцій, які обслуговуються в процесі страхування. Тому в усіх випадках суть кредитного страхування зводиться до уникнення втрат кредиторами і цим самим вноситься певність у відносини між кредиторами і позичальниками [2].
В Україні великий потенціал для розвитку має кредитування банками підприємств малого бізнесу. В той же час, малий бізнес особливо привабливий для страхових компаній, оскільки ринок страхування великого бізнесу вже поділений. Боротьба за клієнта на цьому ринку менш галаслива, і демпінг тут застосовується набагато менше, чим, наприклад, при страхуванні корпоративних клієнтів. На сьогодні ситуація на банківському та страховому ринках нерівносильні: банкір дивиться на страховика з перевагою, як на бідного сусіда, а страховик, у свою чергу, сердиться на банкіра – за цей погляд “зверху”. Для одних банкірів страхування – це додатковий спосіб отримання доходів банку, для других – метод відмивання грошей, а для третіх – варіант створення безризикового кредитного портфеля, уникнення тим самим обов’язкового резервування. Лише невелика частина банкірів справді розуміють призначення страхування як методу забезпечення стійкості, стабільності та платоспроможності банку та й загалом банківської системи.
Незважаючи на взаємну упередженість у стосунках, у банкірів і страховиків існують як продукти для своїх партнерів, так і спільні програми для своїх клієнтів, зокрема для малого бізнесу.
У процесі кредитування малих підприємств можна теоретично виділити наступні форми страхування [12]:
• страхування ризику неповернення кредиту (делькредерна);
• страхування майна, що надається в заставу (заставна);
• страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку.
Перша форма, що стосується передачі банками ризику іншим суб’єктам економіки і за якої банк може самостійно застрахувати наданий кредит, підписавши зі страховою компанією договір про добровільне страхування його непогашення, ще не знайшла належного розвитку при страхуванні кредитів малого бізнесу в Україні.
Серед причин можна виділити наступні:
• високі страхові премії, яких вимагають страхові компанії, що зумовлюють збільшення вартості кредиту за рахунок страхових платежів;
• побоювання банків використати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності;
• відсутність широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній ускладнює можливість оцінити платоспроможність самих страхових організацій, що в свою чергу ставить під сумнів життєвий цикл страхування кредитів;
• інші.
Друга форма – страхування предмета застави – сьогодні є найбільш розповсюдженою на практиці. Цьому сприяють такі два чинники: менша ризиковість страхування і наявність законодавчого забезпечення у вигляді Закону України “Про заставу”. Стаття 10 цього закону змушує позикодавця страхувати заставлене майно, яке залишається у його володінні [15]. Цим охоче займається багато страхових компаній. Як правило, банки встановлюють контакт із певною страховою компанією, в якій рекомендують позичальнику застрахувати заставлене майно.
Сьогодні банки видають мікрокредити переважно до 30 тис. дол. США (або ж еквівалент цієї суми у гривні або євро). Якщо підприємець націлений на мікрокредит на більшу суму, то він має усвідомлювати, що він може надати в заставу. Тепер банки у цьому питанні неперебірливі. І хоча, як і раніше, перевагу віддають нерухомості в ролі заставного майна, втім не гребують і товаром в обігу. В середньому розмір заставного майна має складати 120-150 % розміру кредиту [25].
Страхування кредиту може бути запропоновано банком у випадках, коли банк надає кредит клієнту. Тим самим дане страхування є додатковою гарантією для банку. У разі смерті позичальника або втрати ним працездатності банк може повернути невиплачену йому частину кредиту через страхову компанію, що уклала з позичальником договір страхування. Найчастіше за умовами такого договору клієнт страхує власне
життя на користь банку на суму, що дорівнює банківському кредиту. Часто страхова сума за таким договором є змінною, в кожен період його дії дорівнює невиплаченій сумі кредиту та відсотками по ньому.
У більшості випадків такі кредити оформляються на середньостроковий період (до 5 років), термін дії договору страхування життя припиняється до моменту погашення кредиту. При укладанні договору страхування життя (страхування кредиту) фізична особа зобов'язується виплачувати страховикові премію в розстрочку: з періодичністю рівними виплатами за банківським кредитом або щорічно на початку кожного річного періоду. В
випадку зі зміною страхової суми (для кредитів, що повертаються частинами) страхова премія, що сплачується за договором страхування, пропорційно зменшується в міру зниження залишку кредиту.
Страхова премія по даному виду страхування складає відносно невелику суму, несуттєву в порівнянні з виплатами по кредиту. Тому для масового ринку кредитування населення (наприклад, автокредитування чи споживчого кредитування), коли існує статистична оцінка ризику невиплати кредиту, страхування є дуже ефективним інструментом зниження ризиків кредитора. Банк при видачі позики передає частину своїх ризиків на страхову компанію, продаючи клієнтові послугу, яку в іншому випадку він не зміг би йому реалізувати, а страховик отримує в особі позичальника банківських коштів нового клієнта. Таким чином, працюючи разом, банк і страхова компанія отримують відчутні вигоди від кооперації своїх зусиль з просування власних продуктів. Слід зазначити, що реальне зниження ризику кредитування виходить лише в разі відсутності афіліювання банку і страхової компанії. В іншому випадку ризик, навіть будучи формально перекладеним на страхову компанію, залишається в рамках відповідальності афілійованої групи.
Мотивація клієнта полягає в отриманні доступу до кредитних ресурсів, і, якщо його влаштовує подорожчання вартості кредиту внаслідок страхування, то він стає клієнтом і банку і страхової компанії.
Зазвичай страхуються кредити, видані фізичній особі на наступні цілі:
- Іпотека, або кредит під заставу нерухомого майна;
- Позику на розвиток бізнесу;
- Особиста позика - кредит на невідкладні потреби;
- Кредит на покупку товарів.
У деяких країнах існує практика групового страхування кредитних ризиків банків. У цьому випадку банк набуває у страховика страхове покриття, що охоплює всіх клієнтів банку. При цьому поліс залишається у банку, а кожному клієнту при отриманні кредиту видається страхове свідоцтво [18].
Страхування овердрафту
Під овердрафтом розуміється можливість отримання клієнтом автоматичного кредиту на заздалегідь обумовлену суму. Наприклад, якщо клієнт отримує заробітну плату на свій банківський рахунок, він може автоматично оформити собі кредит на суму, еквівалентну,
наприклад, 2 - 3 щомісячним зарплатам (розміри овердрафту обговорюються заздалегідь).
Існує дві схеми страхування овердрафту. Згідно з найбільш поширеною схемою страхове покриття оформлюється на суму фактичного овердрафту, і розмір оплаченої клієнтом страховику премії залежить від фактичної суми кредиту. Страховик відшкодовує суму овердрафту банку в разі смерті клієнта або втрати ним працездатності. З огляду на те, що даний вид кредитування приватних осіб досить популярний за кордоном, зарубіжні страховики відзначають властиві йому специфічні ризики. Зокрема, помічено, що люди з поганим здоров'ям або похилого віку схильні значно збільшувати суму овердрафту перед своєю смертю. Уникнути цього ризику допомагає другий підхід, при якому страхування здійснюється на суму, яка відповідає максимально можливому розміру кредиту для даного клієнта.
У страхуванні овердрафту страхові внески, які сплачує клієнт страховика, щорічно переглядається в сторону збільшення. Це пов'язано зі збільшенням з віком ризику природної смерті. Зазвичай правилами банківських страховиків визначається граничний максимальний вік, після досягнення якого клієнту відмовляють у страхуванні овердрафту, а це означає і відмову банку в наданні самого кредиту.
Крім овердрафту, подібне страхування часто застосовується і в інших кредитних схемах, зокрема, в кредитуванні за кредитними картками, а також по неструктурованим заборгованостям.
Висновки. Отже, особливу увагу в аспекті мінімізації кредитного ризику слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків зі страховими організаціями. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ, як показує зарубіжний досвід, є кептивні страхові компанії (засновниками яких є банки). Зближення банківського і страхового бізнесу надасть можливість спростити процедуру укладання як страхової, так і кредитної угоди, а також процес виплати страхового відшкодування. Поєднання зусиль працівників кредитних відділів банків та андерайтерів страхових компаній дозволить також більш ефективно обраховувати, аналізувати кредитні ризики, вирішувати їх прийнятність для обох сторін.
Варто також посприяти зниженню страхових ставок, які досить часто відлякують клієнтів. Сьогодні банки з метою уникнення ускладнення процедури оформлення страхового договору переважно мають свої шаблони, що пропонуються як страховим компаніям, так і клієнтам. Робота з малим бізнесом повинна будуватися на основі уважного ставлення та індивідуального підходу до страхування бізнесу кожного клієнта. Тому стандартний договір часто не враховує всіх особливостей тієї чи іншої ситуації. На нашу думку, питання укладення договірних відносин має перейти до страховиків. Це зменшить для банку як звичайну, рутинну роботу, так і дуже відповідальну – аналітичну. Страхові компанії, оцінюючи можливі ризики малих підприємств, знаючи численні аспекти виробничої діяльності клієнтів, матимуть і свою потенційну вигоду від залучення таких клієнтів. У свою чергу, вони зможуть розробляти спеціальні програми, які враховуватимуть особливості і масштаби діяльності малих підприємств. У данному випадку для клієнта більш точно будуть вибрані ризики, від яких потрібно страхуватися при одержанні кредиту.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Аналіз банківської діяльності: Підручник / За ред А.М. Герасимовича. − К.: КНЕУ, 2006. − 599 с.
2. Базилевич В. Д. Страхова справа / В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич. –К. : Знання, 2006.
3. Банківська система України в європейському контексті: ґенеза, структура, конкурентний потенціал: монографія / кол. авторів, за ред. д-ра екон. наук Р. Ф. Пустовійта. – К.: УБС НБУ, 2009. – 399 с.
4. Васильченко З. Методологічні аспекти дослідження сутності банківських установ як фінансових посередників / З. Васильченко // Банківська справа. – 2008. – № 4. – С. 11-23.
5. Габидулин И., Лушниченко В. Bancassurance по-эсэнгевски.―№ 86.― Август—сентябрь.― 2007.― Мир денег.
6. Гедз І.М. «BANCASSURANCE» - ефективна модель просування страхових послуг на ринку України» // - ЛНУ імені Івана Франка, Екф-39с //Електронний ресурс [режим доступу http://libfor.com/index.php?newsid=193]
7. Гришин П. А., Демченко В. Н., к.э.н. Цыганов А. А. «Bancassurance в России и за рубежом.» //Интеграция страховых компаний и банков для реализации страховых услуг. //Аналитическое исследование. //Журнал «Русский полис», 2004
8. Господарський кодекс України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
9. Євтух О. Кредит як соціально-економічне явище // Вісник НБУ. – 2006. – №4. – С.44.
10. Кльоба Л.Г. Фінансово-інвестиційний супермаркет // Діловий вісник. – 2005. – №10, - С.38-39.
11. Кобелев О. Актуальные проблемы електронной комерции Украины // Маркетинг. – 2010. – № 4. - С. 3-15.
12. Кривень Н.В., СТРАХУВАННЯ КРЕДИТІВ ДЛЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ // Вісник УБС НБУ. – 2008. - №3
13. Кудряшов С. Ризики споживчого кредитування та напрями їх обмеження // Світ фінансів. – 2007. - Випуск 1 (10). – С. 153-158.
14. Міжнародні організації: Навч. посібник / За ред.. Козака Ю.П., Ковалевського В.В., Кутайні З.- К.: Центр учбової літератури, 2007. – 440 с.
15. Про заставу : закон України від 02.10.92 № 2654-ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
16. Рисін М. В. «Фінансовий супермаркет» // навч. Посібник // М. В. Рисін .- К. :УБС НБУ , 2011. -231 с.
17. Сабодаш Р. Банківське страхування: форми існування в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 30-32.
18. Співак Л., Каракулова І. Функціонування і взаємодія банків і небанківських фінансових інститутів в Україні // Вісник НБУ. – 2006. – №7. – С.46.
19. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Л.О. Омелянович, В.Г.Сєвка, А.Ф.Кононенко та ін.: Навч. посібник / Керівник авт. кол. І наук. ред. проф. Л.О.Омелянович. – Донецьк: ДонДУЕТ ім.. М.Туган-Барановського, 2002 р. – 283 с.
20. Фурман В. Перспективи створення альянсів страхових компаній і банків в Україні // Вісник НБУ. – 2005. – №4. – С.20-22.
21. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
22. http://www.status.net.
23. http://www.credo-classic.com.ua.
24. http://www.universalna.com.
25. http:// www.providna.ua
26. http://libfor.com/
27. http://www.nbuv.gov.ua
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Май 2020 (104)
Апрель 2020 (6)
Март 2020 (6)
Декабрь 2019 (1)
Ноябрь 2019 (26)
Октябрь 2019 (141)
^