Кунащук І.В.,2012
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкдМ – 51с
Поняття стратегічного планування в сучасній економічній теорії зосереджено на формуванні конкретних підходів, методів, застосування інструментів для вироблення стратегій досягнення основної мети підприємства – забезпечення функціонування у довготривалій перспективі та уникнення банкрутства. Даний процес включає в себе розподіл обмежених організаційних ресурсів, таких як фонди, дефіцитні управлінські таланти і технологічний досвід. Іншим його елементом можна виділити адаптацію до зовнішнього середовища. Вона охоплює всі дії стратегічного характеру, які покращують відносини компанії з її працівниками, споживачами, партнерами та в певній мірі відбиває рівень соціальної відповідальності компанії.
Із початку функціонування будь-якого підприємства сфери виробництва чи послуг, витрати на утримання персоналу, як виробничого, так і адміністративного, мають визначальне значення при формуванні вагомої частини собівартості товарів, робіт і послуг. Оскільки у стратегічному управлінні працівники виступають найважливішим капіталом організації, ключовим фактором її успіху [1, с.21], то важливим елементом виступає планування витрат на утримання персоналу організації. Згідно Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. (далі – ПКУ) [2] такі витрати включають як витрати на оплату праці, так і нарахування на фонд оплати праці.
Оскільки планування витрат на оплату праці в основному пов’язане із підтриманням співвідношення «фонд оплати праці – кількість працівників», то планування єдиного соціального внеску має стратегічний характер, так як для нього притаманним є наступні ознаки:
– планування майбутньої діяльності прямо впливає на розмір єдиного внеску залежно від класу професійного ризику;
– єдиний внесок виступає елементом легалізації виплати заробітної плати не лише на підприємстві, а й в економіці в цілому. Єдиною мотивацією, яка може стимулювати роботодавців офіційно видавати заробітну плату працівникам – створення конфлікту між самим роботодавцем та найманою особою. А цей конфлікт може виникнути тільки тоді, коли наймана особа буде знати, що всі відраховані роботодавцем кошти належать їй і в майбутньому вона їх отримає [3, с.41].
Планування єдиного соціального внеску чітко відповідає принципу ефективності і соціальної орієнтованості, тобто не лише адекватності витрат, пов’язаних із таким плануванням, із однієї сторони; а й з іншої — розв’язання не лише суто виробничих проблем, а й участь у пом’як¬шенні суспільних проблем [1, с.424].
Процес планування єдиного внеску, в значній мірі має подібний характер до податкового планування, хоча сам внесок є відмінним від податкових платежів, тобто Доцільно зазначити, що єдиний соціальний внесок не належить до системи оподаткування та, відповідно, податкове законодавство не pегулює поpядок наpахування, обчислення і сплати внеску. Кошти, що надходять від сплати ЄСВ та застосування фінансових санкцій відповідно до Закону №2464 [4], не можуть заpаховуватися до Деpжавного бюджету Укpаїни, бюджетів інших pівнів та викоpистовуватися на цілі, не пеpедбачені законодавством пpо загальнообов’язкове деpжавне соціальне стpахування.
План дій підприємства в даному випадку, для прикладу, може мати такі складові:
– календар сплати єдиного внеску залежно від категорії платника;
– перелік заходів щодо мінімізації ( оптимізації) потоків внеску;
– перелік осіб, відповідальних за нарахування внеску, підписання звіту про суми нарахованого та сплаченого внеску;
– графік виплати заробітної плати та інших прирівняних до неї виплат;
– інші питання.
До основних переваг для страхувальників можна віднеси наступні [5, с.174]:
– відсутність необхідності реєструватись у декількох різних фондах соціального страхування;
– спрощення сплати внесків та подачі звітності до фондів соціального страхування;
– зменшення кількості звітних форм, що є обов’язковими до подання та скорочення кількості перевірок органами соціального страхування.
Іншим аспектом внеску виступає те, що у застрахованих осіб з’являється можливість у будь-який час отримувати інформацію, які страхові внески та в які фонди сплачує за них роботодавець. Крім того, внаслідок застосування єдиного внеску значним чином спрощується механізм взаємодії платників внеску з фондами соціального страхування щодо його сплати, так як основним органом адміністрування. Запровадження єдиної бази нарахування внесків, запровадження уніфікованої форми звітів із внеску, а також актів перевірок. За даними науковців, загальна економія в роботодавців у зв’язку з новим порядком адміністрування страхових внесків становитиме більш ніж 2 млрд грн на рік [6]
У великих зарубіжних компаніях недоліком будь-яких соціальних внесків, залежно від особливостей національних системи соціального страхування, полягають в тому, що із загальної суми заробітної плати завжди доцільно виключити бонуси. Це викликає посилення питання справедливості між працівників великих і малих компаній. Бонуси більш поширені у великих компаніях, але в той же час із виключенням бонусів із загальної суми заробітної плати, принцип «paying according to ability» буде підірвано. Таким чином, якщо загальну суму заробітної плати використовувати в якості єдиної базу заробітної плати, то працівники у великих компаніях будуть платити більш нижчі внески порівняно із працівниками малих компаній.
Найбільш важливою причиною цієї відмінності є виключення бонусів від загальної заробітної плати. Частка бонусів в загальному обсязі доходів знаходиться на підйомі,особливо у великих компаніях. Таким чином, на відміну від упереджених думок, використання в якості оподатковуваного доходу єдину базу заробітної плати потенційно можуть вирішувати питання справедливості. У середньому, оподатковуваний дохід 95,8% в Японії від загальної суми заробітної плати [7, с.28].
Отже, процес планування внеску умовно можна поділити на такі етапи:
1 етап. Даний етап охоплює період виникнення ідеї про створення підприємства, а також вибір фори здійснення діяльності – чи це буде юридична особа, чи фізична особа-підприємець чи само зайнята особа.
2 етап. Планування кількості працівників, необхідних для забезпечення безперебійності виробництва чи надання послуг, а також визначення розміру фонду оплати праці працівників.
На даному етапі можливим є використання потенційних можливостей податкового планування, що означає застосування верхньої межі застосування ЄСВ, тобто із 01.12.2011 - 1004×17=17068 грн.
Планування в даному контексті можна розглядати із двох позицій – як контроль та дотримання рівня запланованих витрат, чи планування внеску з метою його мінімізації. Поширеною схемою оптимізації оподаткування на даному етапі є застосування мінімальних зарплат для основного складу працівників та заробітної плати для адміністративного персоналу понад максимальну межу. Це означає, що за даної схеми сума понад максимум не підлягає оподаткуванню єдиним внеском, і відповідним чином може розподілятись між рештою працівників, підвищуючи тим самим розмір «тіньової зарплати».
Найбільш економним оптимізація, в даному випадку, виступає для фізичних осіб підприємців на загальній системі оподаткування, оскільки найвагомішу частку платежів, що сплачуються ним до бюджету, становить єдиний соціальний внесок. ФОП на загальній системі повинен за результатами календарного року сплатити до державного бюджету 34,7% від чистого доходу.
Для цього доцільно розглянути умовний приклад. Нехай підприємцем на загальній системі отримано чистий дохід за 2010 рік у розмірі 7000 грн. чистого доходу. Дана сума повинна зазначатись ним у річній декларації з податку на доходи фізичних осіб. Для цілей сплати ЄСВ нехай аналогічна сума вказується як очікуваний дохід 2011 року.
Авансові платежі на 2011 рік складають 7000 грн × 34,7% = 2429,00 грн.
2429,00 / 4 = 607, 25 грн. – розмір авансового платежу, що сплачується чотири рази на рік. Дана сума внеску не є остаточною, так як підлягає коригуванню за результатами року.
Згідно ч.2 п.1 ст.7 ЗУ №2464 [4]: «сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток)». Це означає, що при визначенні остаточної суми ЄСВ до сплати в бюджет, повинна бути розрахована сума ЄСВ за кожен календарний місяць.
Суть мінімізації сплати в такому випадку означає, що відсутність доходу у певному місяці означає відсутність бази для сплати ЄСВ. Тобто, у випадку рівномірного відвантаження товарів щомісяця, для прикладу, підприємець може домовитись із партнерами щодо оплати всіх партій товару в один місяць. Таким чином він матиме базу за два місяці одного кварталу він матиме «0», а в місяці в якому отримано оплату за цілий квартал ( нехай в сумі 7000 грн. за кожен місяць) в сумі не 21000 грн, а 1004×17=17068 грн. При цьому економія внеску становить лише протягом 1 кварталу – 1364,4 грн. Чим більші суми поставок - тим більша економія, і навпаки. Проте, є певні недоліки цього методу, для розрахунку внеску на наступний рік, платнику фізичній особі доведеться вказати дохід, який він отримав у поточному, що буде значно вищим за попереднім. Тобто, даний метод може використовуватись лише протягом короткого періоду часу, доки існує можливість перерахунку внеску по місяцях.
В деяких країнах підприємствами може використовуватись різна база для розрахунку ЄСВ, який має характер соціального збору. Зокрема, в Японії [7] базою сплати авансових внесків на потреби соціального страхування виступає задекларований дохід працівника.
Варто також зазначити, що науково обґрунтоване планування ЄСВ на підприємстві значно дозволяє збільшувати суму оборотних коштів. В основному, заборгованість із виплати підприємством ЄСВ виникає через невиплату заробітної плати, тобто заборгованість перед працівниками підприємства. Тобто, при оцінці попередніх показників, доцільним є врахування темп зміни заборгованості підприємства перед працівниками та, безпосередньо, розраховувати сам коефіцієнт приросту заборгованості.
Висновки. Таким чином, підсумовую вищесказане, єдиний соціальний внесок складає значну частину витрат підприємства та відповідне навантаження на прибуток підприємства щодо обслуговування його сплати. Чинне законодавство залишає для підприємств можливості для планування та оптимізації платежів із внесків. Проте, для підприємства, в будь-якому випадку, необхідним є дотримання співвідношення між інтересами власників і працівників, тобто чи працівники будуть платити більше податку із доходів фізичних осіб через офіційне підвищення заробітної плати і тим самим зменшувати суму податку на прибуток підприємства, чи підприємство буде мінімізувати суму внеску шляхом застосування « сірих» схем, і ,як наслідок, платитиме більше податку на прибуток підприємства.
Список використаних джерел:
1. Шершньова З. Є. Стратегічне управління: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 699 с.
2. Податковий Кодекс України від 23.12.2010р. №2755-17: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg= 2755-17
3. Приймак І.І. Проблеми та перспективи впровадження єдиного соціального внеску в Україні / Приймак І.І.// Збірник наукових праць Національного університету державної Податкової служби України. – 2009. –№ 1.– C.102-111.
4. Закон України «Про облік та збір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [Електронний ресурс]: Закон України від 08.07.2010р. №2464–VI. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T102464.html
5. Скакун Л.С. Єдиний внесок на соціальне страхування: доцільність запровадження та подання в електронній формі / Л.С. Скакун // Вісник ЖДТУ . – №4. – 2010. – С.173-176
6. Собченко В.В. Про єдину систему збору та обліку внесків / В.В.Собченко // Актуальні проблеми державного управління. – №2. – 2010. – [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Apdu/2010_2/doc/2/11.pdf
7. Jang S. The Unification of the Social Insurance Contribution Collection System in Korea / Sinchul Jang // OECD social, employment and migration working paper. – 2007. – №10. – 60 с.
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкдМ – 51с
Поняття стратегічного планування в сучасній економічній теорії зосереджено на формуванні конкретних підходів, методів, застосування інструментів для вироблення стратегій досягнення основної мети підприємства – забезпечення функціонування у довготривалій перспективі та уникнення банкрутства. Даний процес включає в себе розподіл обмежених організаційних ресурсів, таких як фонди, дефіцитні управлінські таланти і технологічний досвід. Іншим його елементом можна виділити адаптацію до зовнішнього середовища. Вона охоплює всі дії стратегічного характеру, які покращують відносини компанії з її працівниками, споживачами, партнерами та в певній мірі відбиває рівень соціальної відповідальності компанії.
Із початку функціонування будь-якого підприємства сфери виробництва чи послуг, витрати на утримання персоналу, як виробничого, так і адміністративного, мають визначальне значення при формуванні вагомої частини собівартості товарів, робіт і послуг. Оскільки у стратегічному управлінні працівники виступають найважливішим капіталом організації, ключовим фактором її успіху [1, с.21], то важливим елементом виступає планування витрат на утримання персоналу організації. Згідно Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. (далі – ПКУ) [2] такі витрати включають як витрати на оплату праці, так і нарахування на фонд оплати праці.
Оскільки планування витрат на оплату праці в основному пов’язане із підтриманням співвідношення «фонд оплати праці – кількість працівників», то планування єдиного соціального внеску має стратегічний характер, так як для нього притаманним є наступні ознаки:
– планування майбутньої діяльності прямо впливає на розмір єдиного внеску залежно від класу професійного ризику;
– єдиний внесок виступає елементом легалізації виплати заробітної плати не лише на підприємстві, а й в економіці в цілому. Єдиною мотивацією, яка може стимулювати роботодавців офіційно видавати заробітну плату працівникам – створення конфлікту між самим роботодавцем та найманою особою. А цей конфлікт може виникнути тільки тоді, коли наймана особа буде знати, що всі відраховані роботодавцем кошти належать їй і в майбутньому вона їх отримає [3, с.41].
Планування єдиного соціального внеску чітко відповідає принципу ефективності і соціальної орієнтованості, тобто не лише адекватності витрат, пов’язаних із таким плануванням, із однієї сторони; а й з іншої — розв’язання не лише суто виробничих проблем, а й участь у пом’як¬шенні суспільних проблем [1, с.424].
Процес планування єдиного внеску, в значній мірі має подібний характер до податкового планування, хоча сам внесок є відмінним від податкових платежів, тобто Доцільно зазначити, що єдиний соціальний внесок не належить до системи оподаткування та, відповідно, податкове законодавство не pегулює поpядок наpахування, обчислення і сплати внеску. Кошти, що надходять від сплати ЄСВ та застосування фінансових санкцій відповідно до Закону №2464 [4], не можуть заpаховуватися до Деpжавного бюджету Укpаїни, бюджетів інших pівнів та викоpистовуватися на цілі, не пеpедбачені законодавством пpо загальнообов’язкове деpжавне соціальне стpахування.
План дій підприємства в даному випадку, для прикладу, може мати такі складові:
– календар сплати єдиного внеску залежно від категорії платника;
– перелік заходів щодо мінімізації ( оптимізації) потоків внеску;
– перелік осіб, відповідальних за нарахування внеску, підписання звіту про суми нарахованого та сплаченого внеску;
– графік виплати заробітної плати та інших прирівняних до неї виплат;
– інші питання.
До основних переваг для страхувальників можна віднеси наступні [5, с.174]:
– відсутність необхідності реєструватись у декількох різних фондах соціального страхування;
– спрощення сплати внесків та подачі звітності до фондів соціального страхування;
– зменшення кількості звітних форм, що є обов’язковими до подання та скорочення кількості перевірок органами соціального страхування.
Іншим аспектом внеску виступає те, що у застрахованих осіб з’являється можливість у будь-який час отримувати інформацію, які страхові внески та в які фонди сплачує за них роботодавець. Крім того, внаслідок застосування єдиного внеску значним чином спрощується механізм взаємодії платників внеску з фондами соціального страхування щодо його сплати, так як основним органом адміністрування. Запровадження єдиної бази нарахування внесків, запровадження уніфікованої форми звітів із внеску, а також актів перевірок. За даними науковців, загальна економія в роботодавців у зв’язку з новим порядком адміністрування страхових внесків становитиме більш ніж 2 млрд грн на рік [6]
У великих зарубіжних компаніях недоліком будь-яких соціальних внесків, залежно від особливостей національних системи соціального страхування, полягають в тому, що із загальної суми заробітної плати завжди доцільно виключити бонуси. Це викликає посилення питання справедливості між працівників великих і малих компаній. Бонуси більш поширені у великих компаніях, але в той же час із виключенням бонусів із загальної суми заробітної плати, принцип «paying according to ability» буде підірвано. Таким чином, якщо загальну суму заробітної плати використовувати в якості єдиної базу заробітної плати, то працівники у великих компаніях будуть платити більш нижчі внески порівняно із працівниками малих компаній.
Найбільш важливою причиною цієї відмінності є виключення бонусів від загальної заробітної плати. Частка бонусів в загальному обсязі доходів знаходиться на підйомі,особливо у великих компаніях. Таким чином, на відміну від упереджених думок, використання в якості оподатковуваного доходу єдину базу заробітної плати потенційно можуть вирішувати питання справедливості. У середньому, оподатковуваний дохід 95,8% в Японії від загальної суми заробітної плати [7, с.28].
Отже, процес планування внеску умовно можна поділити на такі етапи:
1 етап. Даний етап охоплює період виникнення ідеї про створення підприємства, а також вибір фори здійснення діяльності – чи це буде юридична особа, чи фізична особа-підприємець чи само зайнята особа.
2 етап. Планування кількості працівників, необхідних для забезпечення безперебійності виробництва чи надання послуг, а також визначення розміру фонду оплати праці працівників.
На даному етапі можливим є використання потенційних можливостей податкового планування, що означає застосування верхньої межі застосування ЄСВ, тобто із 01.12.2011 - 1004×17=17068 грн.
Планування в даному контексті можна розглядати із двох позицій – як контроль та дотримання рівня запланованих витрат, чи планування внеску з метою його мінімізації. Поширеною схемою оптимізації оподаткування на даному етапі є застосування мінімальних зарплат для основного складу працівників та заробітної плати для адміністративного персоналу понад максимальну межу. Це означає, що за даної схеми сума понад максимум не підлягає оподаткуванню єдиним внеском, і відповідним чином може розподілятись між рештою працівників, підвищуючи тим самим розмір «тіньової зарплати».
Найбільш економним оптимізація, в даному випадку, виступає для фізичних осіб підприємців на загальній системі оподаткування, оскільки найвагомішу частку платежів, що сплачуються ним до бюджету, становить єдиний соціальний внесок. ФОП на загальній системі повинен за результатами календарного року сплатити до державного бюджету 34,7% від чистого доходу.
Для цього доцільно розглянути умовний приклад. Нехай підприємцем на загальній системі отримано чистий дохід за 2010 рік у розмірі 7000 грн. чистого доходу. Дана сума повинна зазначатись ним у річній декларації з податку на доходи фізичних осіб. Для цілей сплати ЄСВ нехай аналогічна сума вказується як очікуваний дохід 2011 року.
Авансові платежі на 2011 рік складають 7000 грн × 34,7% = 2429,00 грн.
2429,00 / 4 = 607, 25 грн. – розмір авансового платежу, що сплачується чотири рази на рік. Дана сума внеску не є остаточною, так як підлягає коригуванню за результатами року.
Згідно ч.2 п.1 ст.7 ЗУ №2464 [4]: «сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток)». Це означає, що при визначенні остаточної суми ЄСВ до сплати в бюджет, повинна бути розрахована сума ЄСВ за кожен календарний місяць.
Суть мінімізації сплати в такому випадку означає, що відсутність доходу у певному місяці означає відсутність бази для сплати ЄСВ. Тобто, у випадку рівномірного відвантаження товарів щомісяця, для прикладу, підприємець може домовитись із партнерами щодо оплати всіх партій товару в один місяць. Таким чином він матиме базу за два місяці одного кварталу він матиме «0», а в місяці в якому отримано оплату за цілий квартал ( нехай в сумі 7000 грн. за кожен місяць) в сумі не 21000 грн, а 1004×17=17068 грн. При цьому економія внеску становить лише протягом 1 кварталу – 1364,4 грн. Чим більші суми поставок - тим більша економія, і навпаки. Проте, є певні недоліки цього методу, для розрахунку внеску на наступний рік, платнику фізичній особі доведеться вказати дохід, який він отримав у поточному, що буде значно вищим за попереднім. Тобто, даний метод може використовуватись лише протягом короткого періоду часу, доки існує можливість перерахунку внеску по місяцях.
В деяких країнах підприємствами може використовуватись різна база для розрахунку ЄСВ, який має характер соціального збору. Зокрема, в Японії [7] базою сплати авансових внесків на потреби соціального страхування виступає задекларований дохід працівника.
Варто також зазначити, що науково обґрунтоване планування ЄСВ на підприємстві значно дозволяє збільшувати суму оборотних коштів. В основному, заборгованість із виплати підприємством ЄСВ виникає через невиплату заробітної плати, тобто заборгованість перед працівниками підприємства. Тобто, при оцінці попередніх показників, доцільним є врахування темп зміни заборгованості підприємства перед працівниками та, безпосередньо, розраховувати сам коефіцієнт приросту заборгованості.
Висновки. Таким чином, підсумовую вищесказане, єдиний соціальний внесок складає значну частину витрат підприємства та відповідне навантаження на прибуток підприємства щодо обслуговування його сплати. Чинне законодавство залишає для підприємств можливості для планування та оптимізації платежів із внесків. Проте, для підприємства, в будь-якому випадку, необхідним є дотримання співвідношення між інтересами власників і працівників, тобто чи працівники будуть платити більше податку із доходів фізичних осіб через офіційне підвищення заробітної плати і тим самим зменшувати суму податку на прибуток підприємства, чи підприємство буде мінімізувати суму внеску шляхом застосування « сірих» схем, і ,як наслідок, платитиме більше податку на прибуток підприємства.
Список використаних джерел:
1. Шершньова З. Є. Стратегічне управління: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 699 с.
2. Податковий Кодекс України від 23.12.2010р. №2755-17: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg= 2755-17
3. Приймак І.І. Проблеми та перспективи впровадження єдиного соціального внеску в Україні / Приймак І.І.// Збірник наукових праць Національного університету державної Податкової служби України. – 2009. –№ 1.– C.102-111.
4. Закон України «Про облік та збір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [Електронний ресурс]: Закон України від 08.07.2010р. №2464–VI. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T102464.html
5. Скакун Л.С. Єдиний внесок на соціальне страхування: доцільність запровадження та подання в електронній формі / Л.С. Скакун // Вісник ЖДТУ . – №4. – 2010. – С.173-176
6. Собченко В.В. Про єдину систему збору та обліку внесків / В.В.Собченко // Актуальні проблеми державного управління. – №2. – 2010. – [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Apdu/2010_2/doc/2/11.pdf
7. Jang S. The Unification of the Social Insurance Contribution Collection System in Korea / Sinchul Jang // OECD social, employment and migration working paper. – 2007. – №10. – 60 с.
