Стратегічні орієнтири » Стратегія і тактика в роботі фінансиста » Тарасюк Д.С. Проблеми і перспективи стратегічного управління нематеріальними активами
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 2622
  • Автор: Admin
  • Дата: 12-03-2011, 13:42
 (голосов: 0)
12-03-2011, 13:42

Тарасюк Д.С. Проблеми і перспективи стратегічного управління нематеріальними активами

Категорія: Стратегія і тактика в роботі фінансиста

УДК 338
© Тарасюк Д.С., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИМИ АКТИВАМИ

Вступ. Зміни, що відбуваються в сучасній економіці України, обумовлюють необхідність глибокого розуміння сутності управління нематеріальними активами підприємств. Динамічний розвиток науково-технічного прогресу сприяє інтелектуалізації ринкової економіки. Потрібно визначити існуючі проблеми і перспективи управління нематеріальними активами, що в подальшому дасть змогу керівництву будь-якої організації вибрати необхідну політику щодо об’єктів інтелектуальної власності та підвищити ефективність її функціонування.

Виклад основного матеріалу. Усвідомлення значення та ролі нематеріальних активів на підприємствах відбулося ще на початку 1960-х рр. та знайшло відображення у роботах Г. Беккера, Д. Белл, Л. Едвінссона, М. Мелоуна та ін. В Україні проблемам нематеріальних активів в діяльності вітчизняних підприємств присвячені роботи О. М. Гребешкової, К. І. Дмитріва, Н. Слободняк, О. В. Мельника, Н. О. Шпака та ін.

Як відомо, нематеріальні активи – це активи, які не мають матеріально-речової форми, але мають вартісну грошову оцінку, зокрема: придбані за плату права на користування землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, авторські права, права на товарні знаки й торгові марки, патенти, проекти, технологічні й технічні новинки, брокерські місця (права торгівлі на біржі), програмне забезпечення, організаційні витрати, витрати з науково-дослідних розробок і проектно-пошукових робіт, гудвіл, висока кваліфікація кадрів та ін.[1; 381]. Характерними ознаками нематеріальних активів є те, що вони не мають матеріально-речової структури, використовуються в ході фінансово-господарської діяльності, є відчуженими, тобто в будь-який момент часу їх можна передати іншому власнику.

Цінність нематеріальних активів у структурі активів підприємств та організацій доводить тенденція переважання ринкової вартості підприємств та організацій над балансовою. Наприклад, в бухгалтерському обліку шведської фірми «Scandia FSA» відображено не більше 15% від її ринкової вартості [2; 52]. З погляду матеріальних активів така компанія, як «Visa Intenational» взагалі не існує, хоча і здійснює операції по всьому світу на суму близько 300 млрд дол. щорічно [3; 58-59]. Загалом же ринкова вартість всесвітньо відомих компаній в сотні разів перевищує вартість їх балансових активів. Цю різницю складають саме нематеріальні активи, що привертає до таких компаній увагу інвесторів і сприяє подальшій їх капіталізації.

Важливе значення нематеріальних активів у забезпеченні стратегічної успішності підприємства обумовлює необхідність обґрунтування методологічного підґрунтя стратегічного управління ними. На думку О. Гребешкової та О. Мельника під стратегічним управлінням нематеріальними активами підприємства доречно розуміти комплекс заходів з їх ідентифікації та оцінки, виявлення джерел їх формування та створення умов для розвитку і оптимального використання з урахуванням стану та динаміки зовнішнього середовища, спрямованих на зростання капіталізації підприємства та набуття стійких конкурентних переваг у довгостроковій перспективі [4]. Виходячи із запропонованого визначення, основними методологічними та прикладними аспектами впровадження стратегічного управління нематеріальними активами на вітчизняних підприємствах є:

1) ідентифікація та інвентаризація нематеріальних активів на підприємстві;

2) капіталізація нематеріальних активів;

3) створення на підприємстві ефективного організаційно-економічного механізму формування та розвитку нематеріальних активів з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Проблема ідентифікації всіх нематеріальних активів підприємства полягає, перш за все, у невизначеності їх складу. Досі тривають дискусії щодо віднесення тих чи інших об’єктів до числа нематеріальних активів. Так гудвіл (нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу) ідентифікується лише умовно, адже його хоча і можна передати іншій компанії, але тільки разом з рештою всіх активів і зобов’язань, і відокремити його від інших активів зможе лише покупець. Зауважимо, що багато нематеріальних активів є доволі складними в контексті їх інвентаризації. Проте, завдяки бурхливому науковому пошуку сьогодні створюються реальні інструменти для подолання зазначеної проблеми.

Капіталізація нематеріальних активів. Однією із основних проблем є визначення вартості об’єктів інтелектуальної власності. За своєю сутністю об’єкти інтелектуальної власності не мають матеріальної форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних показників, що застосовуються під час здійснення оцінки матеріальних об’єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як практично, так і теоретично. Нині методика оцінки вартості інтелектуальної власності розробляється для відповідного об’єкта під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв’язку з відчуженням відповідних виключних або невиключних прав [5; 164].

Варто відзначити, що капіталоутворення з використанням нематеріальних активів — нове явище, притаманне та зумовлене сучасною економікою, основаною на інформації та знаннях. Першими масштабну капіталізацію нематеріальних активів здійснили в Японії у 1970-1980-х рр.: при реальному обсязі товарної маси, що вироблялася Японією в ті роки, в 3% від загальносвітового ВВП, сумарний капітал країни склав понад 40% сукупного світового капіталу. Причина такого парадоксального явища проста. Починаючи з 1960-х рр., японські інвестори почали скуповувати по всьому світу продукти інтелектуальної праці, які оцінювали за своєю методикою та ставили на баланс підприємства як нематеріальні активи вже за новою вартістю. Це дозволяло майже необмежено збільшувати балансову вартість підприємств, внаслідок чого в Японії вперше в світі вартість нематеріальних активів корпорацій перебільшила вартість матеріальних. Зростання вартості активів дало змогу корпораціям пропорційно величині новостворених активів здійснювати додаткову емісію акцій, що в свою чергу сприяло підвищенню інвестиційної привабливості компаній та розширювало можливості щодо їх інноваційного розвитку. З початку 1990-х рр. американці суттєво удосконалили цю методику та розширили сутність поняття нематеріальні активи, включивши до їх складу так званий «гудвіл», що дозволило американським корпораціям з мінімальними витратами багатократно збільшити свою балансову вартість. Зокрема, вартість компанії Microsoft на піку її капіталізації (лютий 2000 р.) оцінювалась на рівні 550 млрд. дол., тоді як балансова вартість її матеріальних активів складала лише 16 млрд. дол. [6; 147].

Організаційно-економічний механізм формування та розвитку нематеріальних активів. Існує два варіанти вирішення проблеми підвищення частки нематеріальних активів в капіталізації компанії:

1) традиційний метод використання нематеріальних активів на основі підвищення їх вартості в управлінському та бухгалтерському обліку;

2) інноваційний метод на основі створення системи стратегічного управління такими активами [4].

Особливу увагу варто приділити саме інноваційному підходу, який передбачає здійснення таких заходів:

а) формування системи стратегічних цілей і завдань в сфері формування, використання та розвитку нематеріальних активів (наприклад, у форматі стратегічних карт із застосуванням аналітичних методів та стратегічних сесій);

б) дослідження ринків, на яких діє підприємство, через призму виявлення стратегічно важливих напрямів;

в) формування переліку і вимог до нематеріальних активів, що визначають ключові ринкові переваги, ефективність та стійкість підприємства в його розвитку;

г) інвентаризація нематеріальних активів, у т.ч. фонду знань, накопичених підприємством та ін.

Висновки. Можна зробити висновки, що, незважаючи на значну кількість публікацій з питань нематеріальних активів, багато аспектів цієї проблеми залишаються відкритими для подальших досліджень. Такими варто визнати питання ідентифікації нематеріальних активів та їх елементів, оцінки інтелектуального капіталу, формування та розвитку його складових. Залишаються дискусійними та методологічно нерозвиненими такі аспекти, як визначення нематеріальних активів та їх структури для господарюючих суб'єктів, способи їх управлінської оцінки. Практично нерозвиненими у теоретико-методичному та прикладному аспектах є питання управління такими нематеріальними активами як ділова репутація компанії, її знання та компетенції.


Список використаних джерел

1. Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: С.В.Стельмах (голова) та ін. – К.: Молодь, Ін Юре. 2001. – 680 с.
2. Цибульов П. Кількісна оцінка інтелекту // Інтелектуальна власність. − 2004.− № 12. − С. 51-56.
3. Федулова Л.І. Проблеми формування інтелектуального капіталу корпорацій // Вісник Хмельницького національного університету. – 2005. – № 2. С. 57-59.
4. Гребешкова О. М. Базові положення стратегічного управління нематеріальними активами підприємства: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economica.org.ua/2009/srtuprnm.
5. Шпак Н.О., Дмитрів К.І. Проблеми і перспективи управління нематеріальними активами підприємства // Видавництво Львівської політехніки. – 2007. – № 594. – с. 163-172.
6. Брукинг Э. Интелектуальный капитал. – СПб: Питер, 2001. – 288 с.
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Ноябрь 2018 (39)
Октябрь 2018 (178)
Июнь 2018 (5)
Май 2018 (4)
Апрель 2018 (16)
Февраль 2018 (3)
^