Щуревич О.І.
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51с
Особливості ведення офшорного бізнесу
Сучасну економіку вже неможливо уявити без офшорних зон. Майже у всіх країнах бізнесмени їх використовують для того, щоб зменшити свої податкові зобов’язання. Вітчизняні підприємці є лідерами за кількістю створених офшорних компаній, при чому привабливість офшорів зросла у період світової фінансової кризи, оскільки вони відкривають значні можливості для примноження капіталу.
Дослідженням проблеми функціонування офшорних зон займалися такі науковці: Гордійчук О., Кахович О., Лакіза В., Кміть В., Шевченко П. та інші.
Офшорною зоною вважається країна або територія, законодавством якої дозволено реєструвати компанії, які отримують прибуток із джерел, що діють поза країною або територією реєстрації (офшорні компанії).
В основу організації діяльності офшорних зон покладений універсальний принцип податкового законодавства, згідно з яким обов’язковому оподатковуванню підлягають доходи, джерело яких знаходиться на території даної держави. У тих випадках, коли джерело доходу знаходиться за кордоном або локалізоване недостатньо точно, воно може бути виключене із сфери податкової відповідальності у межах території даної держави.
Незважаючи на те що саме слово «офшор» дуже часто асоціюється з відмиванням грошей, фінансовими пірамідами, шахрайством та іншим криміналом, це лише фінансовий інструмент, який використовується у законних цілях для оптимізації оподаткування, проведення фінансових розрахунків, роботи з цінними паперами, захисту власності і т. д. В офшорних фінансових центрах зосереджено більше половини світових фінансових коштів.
Найпоширенішими є такі схеми податкового планування і виведення капіталу за кордон із використанням офшорних зон. Перша – це експорт товару за заниженою ціною, який купує офшорна компанія, після чого вона перепродає цей товар уже за ринковою ціною, а прибуток, який не оподатковується, залишається у компанії. Друга схема – це реєстрація офшорної компанії, до статутного капіталу якої вносяться кошти засновником. Потім ці кошти можуть надаватися у вигляді кредиту українській дочірній компанії. Але загалом переміщення капіталу відбувається на законних підставах. Третя схема - схема надання послуг. Ця схема є найпоширенішою в бізнесі. Гроші перераховують прямо на рахунки «офшорної компанії». При цьому, витрати за ці послуги відносять на собівартість. Таким чином зменшується податок на прибуток. Використовуючи цю схему послуги можуть і не надаватися, проте у такому випадку необхідно доводити, що послуги все таки було надано.
Наступна - схема використання ліцензійних компаній[1, с.102]:
Існує два варіанти такої схеми:
- операції з нематеріальними активами (правами на інтелектуальну та промислову власність). Пільговими територіями для ліцензійних компаній вважаються Люксембург, Кіпр та деякі інші.
- реалізація схем податкового планування на основі використання «формальних» інтелектуальних цінностей. Материнська компанія створює ліцензійну компанію в «офшорній зоні», якій передаються ліцензії на використання прав інтелектуальної власності. Ця ліцензійна компанія продає на основі субліцензійної угоди такі права іноземній фірмі отримуючи доходи в умовах пільгового оподаткування.
За даними Міжнародного валютного фонду, загальносвітовий обсяг коштів, що відмиваються, становить від 2% до 5% світового ВВП. Сьогодні, за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова система банківського офшору приховує близько 11,5 трлн. доларів США [2, с. 209]. Це свідчить про зростання масштабів тіньової економіки у різних схемах легального та нелегального ухилення від оподаткування.
Більшість держав прагнуть контролювати офшорні компанії та їх реальних власників, проте в одних це виходить успішно, а в інших – не виходить зовсім.
На сьогодні законодавством багатьох країн передбачається внести в базу оподаткування доходи резидентів , отримані від володіння офшорними компаніями. Далі від усіх у цьому питанні просунулись США, де було запроваджено правила контролю над іноземними компаніями, які регламентують відносини між резидентами США та компаніями, створеними ними в офшорних зонах. Згідно з цими правилами, фізичні та юридичні особи – резиденти США зобов’язані звітувати і сплачувати американські податки з доходів зарубіжних компаній, які ними контролюються. І хоча сам механізм є досить складним у плані адміністрування, але його ефективність доведено на практиці. Успішність застосування таких правил контролю залежить від можливості одержати інформацію про бенефіціарних власників. У США є угоди про обмін податковою інформацією з основними офшорними зонами, а в Україні – поки що ні.
Спроби зупинити вивіз українського капіталу за кордон робилися вже давно, але якщо вони спочатку носили більш декларативний характер, то на сьогодні вітчизняне законодавство стало радикальнішим щодо питання офшорів тоді, коли відчуло тиск з боку міжнародних організацій, що займаються боротьбою з відмиванням “брудних” грошей [3, c. 19].
Посилення регуляторних і контрольних заходів щодо офшорного бізнесу потребує змін у законодавстві, оскільки на сьогодні в Україні не визначено поняття «офшор».
Також є нагальна потреба у створенні єдиного регуляторного центру, який би співпрацював з іншими державними органами, які безпосередньо контролюють зовнішньоекономічну діяльність. Законодавство має постійно вдосконалюватися, при цьому потрібно намагатися враховувати всі можливі варіанти схем легалізації доходів, у тому числі від офшорного бізнесу.
Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що до діяльності офшорних компаній існує неоднозначне ставлення. З однієї сторони, це засіб залучення додаткових інвестицій в економіку, а з іншої, - засіб відмивання брудних грошей. Вивчення особливого статусу офшорних зон та умов їхнього функціонування слугує вирішенню проблем, пов'язаних із виконанням тіньових операцій у цих центрах, бо за оцінками спеціалістів, нині майже половина світових капіталів проходить через офшорні території.
Список використаних джерел:
1. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності в 2010 році / Державний комітет статистики України // Статистичний збірник [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
2. В.В. Лакіза Фінансові механізми офшору / А.П. Ілечко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Logistyka/2011_706/13.pdf.
3. О.О. Кахович Функціонування офшорного бізнесу та необхідність його законодавчого регулювання / О.К.Натюшин, О.О. Шуліка [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2011_46/statti/2.pdf
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51с
Особливості ведення офшорного бізнесу
Сучасну економіку вже неможливо уявити без офшорних зон. Майже у всіх країнах бізнесмени їх використовують для того, щоб зменшити свої податкові зобов’язання. Вітчизняні підприємці є лідерами за кількістю створених офшорних компаній, при чому привабливість офшорів зросла у період світової фінансової кризи, оскільки вони відкривають значні можливості для примноження капіталу.
Дослідженням проблеми функціонування офшорних зон займалися такі науковці: Гордійчук О., Кахович О., Лакіза В., Кміть В., Шевченко П. та інші.
Офшорною зоною вважається країна або територія, законодавством якої дозволено реєструвати компанії, які отримують прибуток із джерел, що діють поза країною або територією реєстрації (офшорні компанії).
В основу організації діяльності офшорних зон покладений універсальний принцип податкового законодавства, згідно з яким обов’язковому оподатковуванню підлягають доходи, джерело яких знаходиться на території даної держави. У тих випадках, коли джерело доходу знаходиться за кордоном або локалізоване недостатньо точно, воно може бути виключене із сфери податкової відповідальності у межах території даної держави.
Незважаючи на те що саме слово «офшор» дуже часто асоціюється з відмиванням грошей, фінансовими пірамідами, шахрайством та іншим криміналом, це лише фінансовий інструмент, який використовується у законних цілях для оптимізації оподаткування, проведення фінансових розрахунків, роботи з цінними паперами, захисту власності і т. д. В офшорних фінансових центрах зосереджено більше половини світових фінансових коштів.
Найпоширенішими є такі схеми податкового планування і виведення капіталу за кордон із використанням офшорних зон. Перша – це експорт товару за заниженою ціною, який купує офшорна компанія, після чого вона перепродає цей товар уже за ринковою ціною, а прибуток, який не оподатковується, залишається у компанії. Друга схема – це реєстрація офшорної компанії, до статутного капіталу якої вносяться кошти засновником. Потім ці кошти можуть надаватися у вигляді кредиту українській дочірній компанії. Але загалом переміщення капіталу відбувається на законних підставах. Третя схема - схема надання послуг. Ця схема є найпоширенішою в бізнесі. Гроші перераховують прямо на рахунки «офшорної компанії». При цьому, витрати за ці послуги відносять на собівартість. Таким чином зменшується податок на прибуток. Використовуючи цю схему послуги можуть і не надаватися, проте у такому випадку необхідно доводити, що послуги все таки було надано.
Наступна - схема використання ліцензійних компаній[1, с.102]:
Існує два варіанти такої схеми:
- операції з нематеріальними активами (правами на інтелектуальну та промислову власність). Пільговими територіями для ліцензійних компаній вважаються Люксембург, Кіпр та деякі інші.
- реалізація схем податкового планування на основі використання «формальних» інтелектуальних цінностей. Материнська компанія створює ліцензійну компанію в «офшорній зоні», якій передаються ліцензії на використання прав інтелектуальної власності. Ця ліцензійна компанія продає на основі субліцензійної угоди такі права іноземній фірмі отримуючи доходи в умовах пільгового оподаткування.
За даними Міжнародного валютного фонду, загальносвітовий обсяг коштів, що відмиваються, становить від 2% до 5% світового ВВП. Сьогодні, за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова система банківського офшору приховує близько 11,5 трлн. доларів США [2, с. 209]. Це свідчить про зростання масштабів тіньової економіки у різних схемах легального та нелегального ухилення від оподаткування.
Більшість держав прагнуть контролювати офшорні компанії та їх реальних власників, проте в одних це виходить успішно, а в інших – не виходить зовсім.
На сьогодні законодавством багатьох країн передбачається внести в базу оподаткування доходи резидентів , отримані від володіння офшорними компаніями. Далі від усіх у цьому питанні просунулись США, де було запроваджено правила контролю над іноземними компаніями, які регламентують відносини між резидентами США та компаніями, створеними ними в офшорних зонах. Згідно з цими правилами, фізичні та юридичні особи – резиденти США зобов’язані звітувати і сплачувати американські податки з доходів зарубіжних компаній, які ними контролюються. І хоча сам механізм є досить складним у плані адміністрування, але його ефективність доведено на практиці. Успішність застосування таких правил контролю залежить від можливості одержати інформацію про бенефіціарних власників. У США є угоди про обмін податковою інформацією з основними офшорними зонами, а в Україні – поки що ні.
Спроби зупинити вивіз українського капіталу за кордон робилися вже давно, але якщо вони спочатку носили більш декларативний характер, то на сьогодні вітчизняне законодавство стало радикальнішим щодо питання офшорів тоді, коли відчуло тиск з боку міжнародних організацій, що займаються боротьбою з відмиванням “брудних” грошей [3, c. 19].
Посилення регуляторних і контрольних заходів щодо офшорного бізнесу потребує змін у законодавстві, оскільки на сьогодні в Україні не визначено поняття «офшор».
Також є нагальна потреба у створенні єдиного регуляторного центру, який би співпрацював з іншими державними органами, які безпосередньо контролюють зовнішньоекономічну діяльність. Законодавство має постійно вдосконалюватися, при цьому потрібно намагатися враховувати всі можливі варіанти схем легалізації доходів, у тому числі від офшорного бізнесу.
Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що до діяльності офшорних компаній існує неоднозначне ставлення. З однієї сторони, це засіб залучення додаткових інвестицій в економіку, а з іншої, - засіб відмивання брудних грошей. Вивчення особливого статусу офшорних зон та умов їхнього функціонування слугує вирішенню проблем, пов'язаних із виконанням тіньових операцій у цих центрах, бо за оцінками спеціалістів, нині майже половина світових капіталів проходить через офшорні території.
Список використаних джерел:
1. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності в 2010 році / Державний комітет статистики України // Статистичний збірник [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
2. В.В. Лакіза Фінансові механізми офшору / А.П. Ілечко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Logistyka/2011_706/13.pdf.
3. О.О. Кахович Функціонування офшорного бізнесу та необхідність його законодавчого регулювання / О.К.Натюшин, О.О. Шуліка [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2011_46/statti/2.pdf
