Стратегічні орієнтири » Сучасні тенденції фінансового ринку 2012 » Онищак В.І. Регулювання фінансового ринку України та напрями удосконалення його регулювання.
Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
30-10-2012, 20:51

Онищак В.І. Регулювання фінансового ринку України та напрями удосконалення його регулювання.

Категорія: Сучасні тенденції фінансового ринку 2012

УДК 336
© Онищак В.І., 2012
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-41с

Регулювання фінансового ринку України та напрями удосконалення його регулювання.


Фінансовий ринок є складовою частиною фінансової системи. Він успішно може функціонувати лише в умовах ринкової економіки. Фінансовий ринок – це система відносин, які пов’язані з купівлею-продажем цінних паперів, потрібних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.
Регулювання фінансового ринку – це цілеспрямований вплив на сукупність взаємовідносин, що складаються на фінансовому ринку, з метою впорядкування цих взаємовідносин і забезпечення захисту інтересів осіб, які беруть у них участь. [3].
Є такі рівні регулювання фінансового ринку:
1) міжнародне регулювання – здійснюється міжнародними організаціями або укладанням міжнародних угод;
2) державне регулювання – це регулювання, яке здійснює держава у особі органів державної влади, що полягає в прийнятті законів, нормативно-правових актів, організації, контролюванні і нагляді за фінансовим ринком.
3) внутрішнє регулювання здійснюють саморегулівні організації, які є добровільними об’єднаннями професійних учасників ринку. Вони створені для захисту інтересів учасників ринку.
Регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ базується на трьох цілях:
1) забезпечення умов для справедливості, ефективності та прозорості фінансового ринку;
2) захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;
3) зниження системних ризиків як інвесторів та споживачів фінансових послуг, так і фінансових установ [2].
Існує дві основні моделі функціонування фінансового ринку. Перша модель полягає в тому що регулювання фінансового ринку переважно зосереджено в органах державної влади. Ця модель використовується в США і Франції. Друга модель полягає в тому, що більше повноважень з питань регулювання фінансового ринку надається саморегулівним організаціям.
У світі переважно для регулювання фінансового ринку створюються самостійні відомства чи комісії з цінних паперів, в деяких країнах регулюючим органом є міністерство фінансів або центральний банк.
Ідеальної моделі регулювання і функціонування фінансового ринку не існує. Кращі серед них є «золотою серединою» між твердим державним централізованим управлінням і регулюванням ринку саморегулівними організаціями. У кожній країні необхідно враховувати розвиненість ринку і розвиток інфраструктури, його традиції, менталітет учасників, довіру до органу регулювання та обсяг капіталу, що обертається на цьому ринку [5].
У фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні роль фінансового ринку дуже важлива. Фінансовий ринок є можливістю інвестування і тому постійно перебуває в центрі уваги.
В Україні регулювання фінансового ринку пройшло три етапи.
На першому етапі (1991-1995рр.) діяльність ринку регулювало Міністерство фінансів. Воно видавало нормативно-правові акти, створювало ринок.
На другому етапі (1995-2000рр.) було прийнято "Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України". Також на українському фінансовому ринку втілювались міжнародні стандарти.
Третій етап (2000р.– дотепер) - прийняття низки законів і нормативно-правових актів. Регулювання здійснюється в основному Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку. Вона сприяла розвитку інвестиційного середовища, перебудові економіки, зменшує інфляцію, напрямлена на входження вітчизняного фінансово ринку на міжнародний.
У 2006 році затверджено закон "Про цінні папери та фондовий ринок". Ним визначено умови випуску і обігу цінних паперів. Він надає визначення багатьом поняттям, визначає діяльність на фондовому ринку, її регулювання.
Також в Україні діють саморегулівні організації (СРО): різні організації, фондові біржі, інвестиційні фонди та інші.
Що стосується діяльності СРО, то вони орієнтовані на специфічну культуру корпоративних та фінансових відносин, і тому в інших умовах цей інститут може стати неефективним, що власне і спостерігається у багатьох країнах СНД, у тому числі і в Україні. Тобто СРО як інститут постає зайвим, штучним утворенням і не виконує тих функцій, які покладаються на нього. Якщо національне законодавство закріплює обов’язкове членство в СРО, то таке членство перетворюється лише в додатковий бар’єр для отримання ліцензії на здійснення професійної діяльності. [1]
На даний час часто обговорюється питання про удосконалення регулювання фінансового ринку. Основною причиною цього є лібералізація ринків, а також поширення фінансових конгломератів, коли один власник володіє кількома різними фінансовими інститутами, що пропонують продукти, належні до різних секторів ринку [4].
Світовий досвід свідчить, що один єдиний регулюючий орган – це найпоширеніша модель регулювання. В усьому світі регулювання фінансових ринків складається з двох частин – регулювання (ліцензування, вимоги до створення і ліквідації) і пруденціального нагляду (вимоги до фінансової стабільності).
Деякі учасники ринку виступають за об’єднання комісій, що призведе до усунення одних і тих самих функцій. Інші говорять, що до об’єднання потрібно вирішити проблеми в самих комісіях. Але проблема полягає не в кількості регулюючих органів, а в досвіді регулювання, принципах, якості. Класичне схема фінансового регулювання передбачає здійснювати спочатку регулювання, а потім нагляд. Нагляд має здійснюватись пруденційно. Він має полягати у зосередженні на оцінках ризику, ринкових інструкціях, економічних аспектах роботи інституцій, захисту інтересів і прав учасників ринку.
У світі є великий досвід регулювання фінансових ринків. Знайомство з цим досвідом зможе надати оцінку законодавчої бази регулювання фінансового ринку України і дасть можливість зрозуміти в якому напрямі потрібно прямувати. Україні потрібно скористатися цим досвідом, але правильно і раціонально. Нам необхідно враховувати також національні особливості і можливості нашої економіки. Потрібно розуміти, що інвестором на ринку також є населення, у якого немає спеціальних знань щодо цієї сфери.
Потрібно створити систему захисту інвесторів від втрат, які пов’язані з банкрутством інвестиційних інститутів. Необхідно розробити довгострокову політику заходів щодо покращення ринку, його регулювання. Потрібно створити гнучку і ефективну систему органів управління, перешкоджати зловживанням і злочинам на фінансовому ринку. При визначенні ступеня втручання держави потрібно приймати правильні рішення, бо надмірне втручання обмежує свободу підприємництва, а надмірне невтручання створює середовище для зловживань.
Список використаних джерел
1. Бурмака М. Саморегулювання на фондовому ринку: суперечливість концепцій та адаптація міжнародних стандартів в Україні / М. Бурмака // Ринок цінних паперів України. – 2007. – № 11–12. – С. 11–18.
2. Васильєва В.В., Васильченко О.Р. Фінансовий ринок: Навчальний посібник/ Донецьк: Норд-Прес-МЕГІ, 2007. – 403 с.
3. Еш С. М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 528 с.
4. Мошенський С. З. Моделі державного регулювання діяльності фінансових установ / С. З. Мошенський // Фінанси України. – 2008. – № 6. – С. 89–99
5. Фінансовий ринок [текст]: інтегр. навч. комплекс/ Л. О. Омелянович, О. В. Глазкова, К. В. Єрмілова, М. Ю. Омелянович, К. В. Беляєва; Донец. нац.
ун-т економіки і торгівлі ім.. М. Туган-Барановського Каф. Фінасів. – Донецьк Дон НУЕТ, 2008. – 154 с.
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Ноябрь 2022 (19)
Октябрь 2022 (83)
Июнь 2022 (30)
Май 2022 (25)
Апрель 2022 (1)
Март 2022 (1)
^