УДК 336
© Тимчишин І.І., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-62з
Напрями економічного розвитку Львівської області
Джерелами фінансування економіки Львівської області є: кошти державного бюджету, місцевих бюджетів, власні кошти підприємств та організацій, кошти іноземних інвесторів та інвестиційних фондів, а також інші джерела фінансування, але основним джерелом фінансування економіки Львівської області протягом багатьох років залишаються власні кошти підприємств.
Незважаючи на те, що у більшості країн світу основним джерелом інноваційної діяльності є бюджетні кошти, у Львівській області їхня частка впродовж багатьох років була мізерною.
На сьогодні дуже важливим є структурна перебудова економіки, високомаштабний перерозподіл ресурсів, підвищення продуктивності праці, розвиток інноваційних процесів у країні та вихід на якісно новий рівень ресурсозберігання та на новій технологічній основі.
Структурні перетворення повинні бути підпорядковані вирішенню таких завдань:
• скорочення ввозу з інших країн комплектуючих виробів і готових продуктів харчування за рахунок розвитку вітчизняних виробництв;
• підвищення технологічного рівня конкурентоспроможності продукції галузей машинобудівного комплексу;
• розширення експортного потенціалу за рахунок галузей, які виробляють кінцеву продукцію.
У той же час структурні перетворення в промисловості на користь прогресивних галузей не зможуть бути ефективним чинником довгострокового економічного росту, якщо вони не будуть супроводжуватися розвитком суміжних, підтримуючих галузей промисловості, оскільки ріст окремих галузей і сфер господарювання за рахунок інших може призвести до економічного спаду через виникнення глибоких структурних диспропорцій. Негативні процеси в економіці внаслідок незбалансованості економічного росту різко зростають в умовах низького рівня міжгалузевого розвитку.
Характерною рисою структурної перебудови промислового виробництва в умовах сучасного етапу трансформаційного процесу є те, що розробка структурної політики та інвестиційної стратегії, визначення пріоритетів розвитку, прийняття господарських рішень відбувається на верхньому рівні управління. На цьому етапі держава об’єктивно є єдиним досить могутнім інститутом, здатним втілювати політику економічних і адміністративних заходів у сфері структурної перебудови промислового виробництва.
Надалі формування структурних зрушень повинне брати початок на рівні суб’єктів, які господарюють, але таке формування відбувається під впливом пріоритетів, що виражають суспільні потреби на мікрорівні.
Можна виділити чинники, дія яких визначає процес формування прогресивної структури промислового виробництва, яка сприяє проведенню його на інтенсивний шлях розвитку:
• розвиток форм власності й умов господарювання;
• система керування;
• розвиток науки, техніки і технологій, застосування їх у виробництві;
• спеціалізація виробництва;
• кількісна характеристика виробничих ресурсів тощо.
Об’єктивною варто вважати тенденцію домінуючого розвитку виробництва, що забезпечують імпортозаміщення і подальший перехід до експортної орієнтації. Але обмеження ресурсів для проведення відповідної структурної політики спричиняє необхідність, з одного боку, вибору пріоритетів прискореного розвитку тих або інших галузей промисловості, а з іншого – ліквідації неефективних виробництв. Великий знос і технологічна напруженість дають підставу стверджувати, що в усіх галузях і виробництвах можна і доцільно у найближчі роки повність (або в основному) оновити засоби праці. Потрібно провести інвентаризацію техніко – технологічного рівня і виокремити ті виробництва, розвиток яких буде можливий тільки на новій технологічній базі.
Оскільки конкурентоспроможність певних видів продукції визначається не стільки технічним рівнем устаткування, скільки якістю і видом використовуваної сировини, то інвентаризація дозволить також виявити, наскільки повно можна використовувати вільні потужності в різних галузях виробництва, виявити, де модернізація неминуча, а де потрібно перебороти технологічну незбалансованість.
Важливою задачею є подальший розвиток в регіоні виробництв, орієнтованих на експорт і світовий науково-технічний прогрес. Не менш важливим чинником формування й удосконалення структури виробництва є активізація інвестиційної політики.
Одним з першочергових завдань у підвищенні ефективності промислового виробництва залишається проблема вдосконалення його технологічної структури.
Можливістю для більш енергійного реформування науково-технічного потенціалу промисловості має стати освоєння технологій корпоративного менеджменту як вирішального фактору конкуренції на ринку продукції та послуг. Тим самим з’являться умови для формування потрібного організаційного ресурсу науково-технологічного потенціалу – становлення суб’єктів діяльності корпоративного рівня.
Вдосконалення технологічної структури промислового виробництва не можливе без врахування такого сектора економіки як енергетика. В Україні розроблено Енергетичну стратегію до 2030 року, згідно якої стратегічними цілями розвитку енергетичного комплексу є його докорінна перебудова на основі новітніх технологій, енергетичної та економічної ефективності, що сприятиме конкурентоспроможності та ринковим умовам функціонування. Основою поточних та стратегічних завдань розвитку енергозберігання має бути рішуче поглиблення перетворень у паливно-енергетичній галузі
Важливою складовою промислового виробництва є також транспортна система. Особливу увагу слід приділити сектору доріг та транспорту, особливо залізничному.
Що ж стосується сектора доріг та транспорту, то він потребує стратегічного планування для його сталого розвитку. Наразі цей сектор розвивається досить повільно, що також стримує розвиток інших факторів, що тісно пов’язані з дорожньою інфраструктурою.
Слід відзначити, що після тривалої економічної кризи економіка регіону виходить на траєкторію економічного піднесення, починаючи розвиватися динамічно. Започатковані позитивні тенденції в соціально-економічному розвитку набувають ознак сталого характеру завдяки активізації економічної діяльності та якісним структурним зрушенням. Досягнуто позитивну динаміку розвитку економіки регіону, практично зламано тенденцію спаду виробництва. Постає наступний етап економічного розвитку, коли позитивні тенденції повинні набути ознак сталого розвитку.
Можна зробити висновок, що реалізація розглянутих нами заходів дасть можливість закріпити досягнуті успіхи з розвитку продуктивних сил та забезпечити вихід економіки регіонів України на якісно новий рівень діяльності, який характеризується стабільністю, ефективною системою управління, суттєвим підвищенням рівня життя населення.
© Тимчишин І.І., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-62з
Напрями економічного розвитку Львівської області
Джерелами фінансування економіки Львівської області є: кошти державного бюджету, місцевих бюджетів, власні кошти підприємств та організацій, кошти іноземних інвесторів та інвестиційних фондів, а також інші джерела фінансування, але основним джерелом фінансування економіки Львівської області протягом багатьох років залишаються власні кошти підприємств.
Незважаючи на те, що у більшості країн світу основним джерелом інноваційної діяльності є бюджетні кошти, у Львівській області їхня частка впродовж багатьох років була мізерною.
На сьогодні дуже важливим є структурна перебудова економіки, високомаштабний перерозподіл ресурсів, підвищення продуктивності праці, розвиток інноваційних процесів у країні та вихід на якісно новий рівень ресурсозберігання та на новій технологічній основі.
Структурні перетворення повинні бути підпорядковані вирішенню таких завдань:
• скорочення ввозу з інших країн комплектуючих виробів і готових продуктів харчування за рахунок розвитку вітчизняних виробництв;
• підвищення технологічного рівня конкурентоспроможності продукції галузей машинобудівного комплексу;
• розширення експортного потенціалу за рахунок галузей, які виробляють кінцеву продукцію.
У той же час структурні перетворення в промисловості на користь прогресивних галузей не зможуть бути ефективним чинником довгострокового економічного росту, якщо вони не будуть супроводжуватися розвитком суміжних, підтримуючих галузей промисловості, оскільки ріст окремих галузей і сфер господарювання за рахунок інших може призвести до економічного спаду через виникнення глибоких структурних диспропорцій. Негативні процеси в економіці внаслідок незбалансованості економічного росту різко зростають в умовах низького рівня міжгалузевого розвитку.
Характерною рисою структурної перебудови промислового виробництва в умовах сучасного етапу трансформаційного процесу є те, що розробка структурної політики та інвестиційної стратегії, визначення пріоритетів розвитку, прийняття господарських рішень відбувається на верхньому рівні управління. На цьому етапі держава об’єктивно є єдиним досить могутнім інститутом, здатним втілювати політику економічних і адміністративних заходів у сфері структурної перебудови промислового виробництва.
Надалі формування структурних зрушень повинне брати початок на рівні суб’єктів, які господарюють, але таке формування відбувається під впливом пріоритетів, що виражають суспільні потреби на мікрорівні.
Можна виділити чинники, дія яких визначає процес формування прогресивної структури промислового виробництва, яка сприяє проведенню його на інтенсивний шлях розвитку:
• розвиток форм власності й умов господарювання;
• система керування;
• розвиток науки, техніки і технологій, застосування їх у виробництві;
• спеціалізація виробництва;
• кількісна характеристика виробничих ресурсів тощо.
Об’єктивною варто вважати тенденцію домінуючого розвитку виробництва, що забезпечують імпортозаміщення і подальший перехід до експортної орієнтації. Але обмеження ресурсів для проведення відповідної структурної політики спричиняє необхідність, з одного боку, вибору пріоритетів прискореного розвитку тих або інших галузей промисловості, а з іншого – ліквідації неефективних виробництв. Великий знос і технологічна напруженість дають підставу стверджувати, що в усіх галузях і виробництвах можна і доцільно у найближчі роки повність (або в основному) оновити засоби праці. Потрібно провести інвентаризацію техніко – технологічного рівня і виокремити ті виробництва, розвиток яких буде можливий тільки на новій технологічній базі.
Оскільки конкурентоспроможність певних видів продукції визначається не стільки технічним рівнем устаткування, скільки якістю і видом використовуваної сировини, то інвентаризація дозволить також виявити, наскільки повно можна використовувати вільні потужності в різних галузях виробництва, виявити, де модернізація неминуча, а де потрібно перебороти технологічну незбалансованість.
Важливою задачею є подальший розвиток в регіоні виробництв, орієнтованих на експорт і світовий науково-технічний прогрес. Не менш важливим чинником формування й удосконалення структури виробництва є активізація інвестиційної політики.
Одним з першочергових завдань у підвищенні ефективності промислового виробництва залишається проблема вдосконалення його технологічної структури.
Можливістю для більш енергійного реформування науково-технічного потенціалу промисловості має стати освоєння технологій корпоративного менеджменту як вирішального фактору конкуренції на ринку продукції та послуг. Тим самим з’являться умови для формування потрібного організаційного ресурсу науково-технологічного потенціалу – становлення суб’єктів діяльності корпоративного рівня.
Вдосконалення технологічної структури промислового виробництва не можливе без врахування такого сектора економіки як енергетика. В Україні розроблено Енергетичну стратегію до 2030 року, згідно якої стратегічними цілями розвитку енергетичного комплексу є його докорінна перебудова на основі новітніх технологій, енергетичної та економічної ефективності, що сприятиме конкурентоспроможності та ринковим умовам функціонування. Основою поточних та стратегічних завдань розвитку енергозберігання має бути рішуче поглиблення перетворень у паливно-енергетичній галузі
Важливою складовою промислового виробництва є також транспортна система. Особливу увагу слід приділити сектору доріг та транспорту, особливо залізничному.
Що ж стосується сектора доріг та транспорту, то він потребує стратегічного планування для його сталого розвитку. Наразі цей сектор розвивається досить повільно, що також стримує розвиток інших факторів, що тісно пов’язані з дорожньою інфраструктурою.
Слід відзначити, що після тривалої економічної кризи економіка регіону виходить на траєкторію економічного піднесення, починаючи розвиватися динамічно. Започатковані позитивні тенденції в соціально-економічному розвитку набувають ознак сталого характеру завдяки активізації економічної діяльності та якісним структурним зрушенням. Досягнуто позитивну динаміку розвитку економіки регіону, практично зламано тенденцію спаду виробництва. Постає наступний етап економічного розвитку, коли позитивні тенденції повинні набути ознак сталого розвитку.
Можна зробити висновок, що реалізація розглянутих нами заходів дасть можливість закріпити досягнуті успіхи з розвитку продуктивних сил та забезпечити вихід економіки регіонів України на якісно новий рівень діяльності, який характеризується стабільністю, ефективною системою управління, суттєвим підвищенням рівня життя населення.
