Стратегічні орієнтири » Сучасні тенденції фінансового ринку 2012 » Висоцька У.Б. Проблеми інвестування в Україні та шляхи їх вирішення.
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 1426
  • Автор: vusotska14
  • Дата: 31-10-2012, 21:37
 (голосов: 0)
31-10-2012, 21:37

Висоцька У.Б. Проблеми інвестування в Україні та шляхи їх вирішення.

Категорія: Сучасні тенденції фінансового ринку 2012

УДК 336
Висоцька У.Б., 2012
ЛНУ імені Івана Франка
Екф-41с

Проблеми інвестування в Україні та шляхи їх вирішення

Фактично, інвестицією вважається будь-яке вкладення коштів, якщо воно принесе прибуток їх власникові, не пов’язуючи його з тими наслідками, які має реальне втілення цих вкладень для економіки в цілому . А згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект .
Проте, інвестиції – це ширша категорія, ніж капітальні вкладення, оскільки вони стосуються не лише основних фондів, але й можуть бути направлені на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів тощо. Інвестиції здійснюються як у грошовій, так і у будь-якій іншій формі: немайнові активи (пакети програм, різні форми інтелектуальної власності), рухоме і нерухоме майно, виробничий досвід, право користування землею, водою, ресурсами тощо. Отже, капітальні вкладення – це лише частина інвестицій, але можна сказати, найвагоміша частина, тому що вони становлять близько 85% загального обсягу інвестицій у країні. Виходячи з цього можна стверджувати, що інвестиціями є грошові та не грошові вкладення у створення, розширення чи оновлення основного капіталу, які направлені на отримання прибутку суб’єктами господарювання в майбутньому [4, с. 4].
Проблема залучення коштів для інвестування в економіку України потребує ґрунтовного аналізу та усвідомлення умов, які впливають на інвестиційну діяльність. За даними Держкомстату обсяг капітальних інвестицій у 2009 р. в Україні склав 192878 млн. грн, що на 79196 млн. грн менше, ніж у 2008 р. Зокрема інвестицій в основний капітал освоєно на 151776 млн. грн, що складає 78,7% до загального обсягу. Інвестиціі в нематеріальні активи склали 3,1% від загального обсягу або 5893 млн. грн. Зокрема коштів з держбюджету освоєно 8360 млн. грн, коштів місцевих бюджетів, - 5914 млн. грн, власних коштів підприємств та організацій - 127435 млн. грн. Найбільше освоєно інвестицій у м. Києві - 38751 млн. грн. Нагадаємо, що в попередньому, 2008 році, обсяг капітальних інвестицій в Україні склав 272074 млн. грн. .
В умовах ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень, яке здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Основна частка інвестицій – це власні кошти підприємств та організацій (66,1%), а також кредити банків та інші позики (13,3%). Частка іноземних інвестицій становить лише 4,2 %, хоча відомо, що іноземні інвестиції відіграють особливу роль у зростанні економіки в країнах, що розвиваються.
Необхідно підкреслити, що в останні роки гостро потребують інвестицій для структурних перетворень та інноваційної діяльності найрозвинутіші регіони України, які значно відрізняються своєю часткою (вкладом) у ВВП держави. Тільки Київська область (включаючи Київ) серед шести найрозвинутіших регіонів країни характеризується найбільшою часткою ВВП, випереджаючи такі високоіндустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська та Харківська.
Досвід розвинутих країн показує, що найважливішу роль у процесах інвестування відіграє фондовий ринок, активне функціонування якого сприяє залученню, концентрації та перерозподілу інвестиційних ресурсів на користь перспективних галузей економіки та окремих підприємств. Економіка України та її регіонів не може ефективно розвиватись без ринку цінних паперів. На жаль, сьогоднішній стан фондового ринку регіонів країни не відповідає тій ролі, яку він має відігравати у створення сприятливого клімату, тобто сприяти підвищенню ділової активності в регіоні.
З метою оздоровлення ситуації на регіональних фондових ринках України, створення умов для значної активізації інвестиційної діяльності необхідно:
• сформувати на організованому фондовому ринку регіону сталий вторинний ринок акцій перспективних, інвестиційно привабливих емітентів;
• організувати розміщення і обіг на регіональних фондових біржах корпоративних облігацій виробничих підприємств і банків регіону;
• випустити регіональні та муніципальні позики із залученням до регіону не тільки стратегічних, а й портфельних інвесторів.
Доцільно розробити багатопланову програму щодо розвитку регіонального фондового ринку, створення і функціонування інвестиційно-позикової системи, яка б мобілізувала вільні грошові ресурси населення, підприємницьких структур області, зовнішніх інвесторів, а також міжрегіонального співробітництва для інвестування регіональних проектів .
Серед інвестицій одне з важливих місць на сучасному етапі розвитку економіки України займають іноземні інвестиції. За даними Держкомстату, їх частка склала протягом останніх років близько 3 – 4% реальних інвестицій, причому в основному спрямовувалося не в ті сфери, де могло б сприяти дійсному технологічному оновленню вітчизняного продуктивного потенціалу, а в повній відповідності з фундаментальними ринковими засадами – у найбільш прибуткові. Причому у цей обсяг включено надходження від продажу іноземцям українських підприємств і банків – але ж у цих випадках взагалі не відбувалось інвестиційних вкладень в українську економіку. Її активи залишилися тими ж, що й були .
На жаль, правове регулювання іноземного інвестування в Україні не відзначається стабільністю. Деякі законодавчі акти заперечують Закон України «Про іноземні інвестиції», прийнятий у 1992 році і дестабілізують ситуацію: заходи в інвестиційній, податковій і митній галузях порушували ряд норм Закону і підривали довіру інвесторів, збільшували ризик, зменшували очікуваний прибуток. На практиці статті цього Закону не виконувались. Майже кожен законодавчий документ містить у собі велику кількість підзаконних актів, змін і доповнень, в яких іноземному інвестору розібратися важко.
Режим оподаткування в Україні сприймається іноземними інвесторами як несприятливий, а ставки оподаткування – як надзвичайно високі за міжнародними стандартами . Крім того, є ще й інші проблеми іноземного інвестування в Україні, також не менш важливі, - це поганий інвестиційний клімат, недотримання прав власності, корупція, політичні ризики тощо.
Серед причин непривабливості українського інвестиційного клімату називають повільні темпи реформування й економіки, й законодавчої бази, а також нераціональний розподіл внутрішніх інвестицій – приватних і державних, високі податки, надмірне регулювання та за політизованість економіки.
Незважаючи на всі вади, потік іноземних інвестицій в економіку України сьогодні збільшується. Це зумовлено такими чинниками:
• прагненням закріпитися на перспективному ринку збуту України;
• прагненням одержувати прибуток на довгостроковій основі;
• прагненням дістати доступ до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції;
• прагненням використовувати відносно дешеву та кваліфіковану робочу силу як важливий чинник зниження собівартості продукції.
Директива 2004/39/ЄС передбачає, що інвестиційні послуги надають «інвестиційні компанії» - інститут, який в Україні взагалі відсутній (інвестиційними компаніями у засобах масової інформації за нерозумінням називають або торговців цінними паперами, або компанії з управління активами). Якщо на грошово-кредитному ринку універсальним інститутом є банк, то на інвестиційному – інвестиційна компанія.
Зауважимо, що в Україні відсутні не тільки інвестиційні компанії, але й такі інвестиційні інститути, як фонди прямих інвестицій, а також державна інвестиційна інфраструктура (зокрема, інститут, відомий у світі як Банк розвитку) . Тому додатковим стимулом пожвавлення інвестиційної діяльності могло б стати створення Національного інвестиційного банку. Світовий досвід пропонує кілька можливих варіантів формування капіталу такої фінансової інституції. Наприклад, Державний інвестиційний банк, створений у Японії, формував свої ресурси шляхом резервування в ньому (паралельно із резервами в Центральному банку) частини коштів комерційних банків. Обмежуючи кредитний потенціал комерційних банків, уряд отримував необхідні для підтримки інвестиційних проектів кошти. Промисловий кредитний банк у Німеччині було створено за рахунок разових відрахувань промислових підприємств. Отримані ресурси спрямовувались на фінансування проектів у вугільній та металургійній промисловості та електроенергетиці .
Для здійснення інвестицій існує всього два джерела ресурсів: власні та запозичені. При активній підтримці державних органів та засобів масової інформації фінансові посередники (банки) багато років нав’язували суспільству думку, що кредит вигідніший за власний капітал. Так інвестиційна діяльність компаній стала здебільшого здійснюватись за рахунок дешевих позик, тобто не зароблених цими компаніями, чужих грошей. Виникла перша диспропорція: інвестиції за рахунок кредитів – це бажання отримати завтра за рахунок ще не отриманих доходів. Така інвестиційна схема не могла бути життєздатною: власний капітал має домінувати над позиковим у діяльності будь-якої фірми .
Оскільки тенденція з інвестиціями в Україні незадовільна, то особливу увагу при інвестиційних процесах треба приділяти енергетиці. Сьогодні в економічно розвинутих країнах співвідношення використання місцевих і закордонних енергоносіїв знаходиться в оптимальній пропозиції, яка не зменшує енергетичну безпеку держави. В Україні, яка має свої потенціальні можливості забезпечення національних потреб в енергетичних носіях, ці можливості не використовуються. Можливості реалізації є не тільки в розвитку нових технологій видобутку, в першу чергу, вугілля, нафти, урану і природного газу, а і в посиленні мотивації всіх зайнятих суб’єктів і об’єктів енергетичної сфери в прискоренні повної забезпеченості держави місцевими якісними енергоресурсами, які забезпечують ритмічність їх поставки і рівень цін.
Ми також в даний момент є свідками нової технологічної революції, яка потребує великих інвестиційних ресурсів. В сучасному світі інформація та інформаційні технології в стратегічному плані важливіші мільйонів тон металу чи десятків тон золота та іншої продукції індустріального світу. Витрати на інформацію складають три чверті доданої вартості продукції. Крім того, щоб досягти успіху в інноваційних процесах, необхідно особливу увагу приділяти науці .
Отже, основним завданням для нашої держави на сучасному етапі розвитку є створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів, а це неможливо без державного втручання. Беручи до уваги ситуацію, що склалась, треба відмітити, що приватний іноземний капітал не буде вкладатися в країну з низькою внутрішньою інвестиційною активністю. Іноземних інвесторів не цікавлять регіони з нерозвинутою транспортною інфраструктурою, дефіцитом електроенергії і тепла. Тому активізація інвестиційної активності держави неможлива без створення нового механізму бюджетного фінансування капітальних вкладень, який би забезпечував високу ефективність вкладених коштів і контроль за їх використанням .
Необхідно прийняти новий закон про державну підтримку і стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, у якому, зокрема, визначити пріоритетні напрямки інвестиційної діяльності, механізми стимулювання залучення інвестицій, підвищення гарантій прав інвесторів.
Закон має передбачати спрощення порядку одержання інвесторами дозвільних документів, необхідних для реалізації інвестиційних проектів, спростити порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, механізм сертифікації продукції, а також встановити адміністративну відповідальність посадових осіб за дії чи бездіяльність, наслідком яких є виникнення перешкод і погіршення умов здійснення в Україні інвестиційної діяльності. Варто підняти питання про доцільність розробки Інвестиційного кодексу України .
Отже можна зробити висновок:На сучасному рівні економічного розвитку держава повинна здійснювати контроль за станом ринку, регулювати економічну, політичну та соціальну діяльність за допомогою різноманітних важелів і стимулів. Необхідно створити систему державного регулювання інвестиційними процесами, яка б працювала як з вітчизняними, так і іноземними інвесторами, сприяла залученню капіталу, координувала співробітництво з міжнародними організаціями тощо. Ця система повинна володіти необхідною інформацією про підприємства і проекти, які потребують інвестицій, про інвесторів, про проведення міжнародних тендерів; повинна забезпечувати співпрацю інвестиційних фондів, компаній зі страховими, аудиторськими, консалтинговими компаніями, фондовими біржами. Але для того, щоб така система ефективно функціонувала, необхідно сформувати відповідну законодавчу базу, здійснювати ефективну амортизаційну політику (з прискореною амортизацією основних фондів), вигідну для обох сторін кредитну та податкову політику, визначити певні умови користування природними ресурсами.















Література:
1) Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1561-XII від 18.09.91.
2) Інвестиційний ринок України: передумови та проблеми формування в контексті світової фінансової кризи / С. Москвін // Фінансовий ринок України. – 2009. - № 3. – с. 8-12.
3) Місце України на інвестиційному ринку / С. Румянцева // Цінні папери України. – 2009. - № 16. – с. 14-15.
4) Оцінка сучасного стану залучення іноземних інвестицій в Україні / І. В. Драган // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 18. – с. 2-5.
5) Паливода К. Проблеми формування та використання інвестицій в сучасній економіці України // Банківська справа. – 2007. - № 4. – с. 73-81.
6) Федоренко В. Г. Інвестиції та економіка України // Економіка України. – 2007. - № 5. – с. 12-16.
7) Федоренко В. Г. Інвестування // Економіка та держава. – 2008. - № 2. – с. 4-7.
8) http://www.ukrstat.gov.ua/
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Июнь 2020 (3)
Май 2020 (109)
Апрель 2020 (6)
Март 2020 (6)
Декабрь 2019 (1)
Ноябрь 2019 (26)
^