Актуальність теми зумовлена тим, що одним із життєво важливих елементів, які впливають на зростання, розвиток і стабільність ринкової економіки держави є фінансовий ринок. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику.
Постановка проблеми. Ринок фінансових послуг є ринком, на якому відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу. Об’єктивною підставою функціонування фінансового ринку є неспівпадіння потреби у фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Ринок фінансових послуг є одним із механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню.
Саме тому формування фінансового ринку здатного до ефективної мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів та спроможного утримувати конкурентні позиції на глобальному ринку капіталів є надзвичайно важливим для будь-якої держави.
Метою даної роботи є обгрунтування факторів, які є визначальними для підвищення конкурентоспроможності України на ринку фінансових послуг в глобальному та регіональному масштабі.
Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів [2, с. 272].
Мобілізацію фінансових ресурсів можуть здійснювати:
По-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато, тому фінансові ресурси є досить розпорошеними.
По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства).
Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення ліквідності [3, с. 47-49].
Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку. Слабкість фондового ринку України виражається в таких основних моментах:
1. Недостатня ліквідність фондового ринку.
2. Переважання державних цінних паперів.
3. Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку.
4. Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг.
5. Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури.
6. Низький рівень корпоративної культури.
7. Недостатня обізнаність більшої частини населення з питань фондового ринку [2, с. 272].
Однією з найбільших проблем залишається прозорість фондового ринку. Адже на сьогоднішній день більшість операцій з купівлі - продажу цінних паперів (більше 90%) відбуваються поза біржами.
За таких умов неможливо забезпечити потенційних учасників ринку цінних паперів необхідною інформацією, порушуються умови чесної конкуренції. Фактично, емітенти цінних паперів втрачають можливості підвищення вартості своїх акцій.
Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.
В Україні ще не сформувалася корпоративна культура, яка б була внутрішнім поштовхом активного виходу підприємств на фондовий ринок. Менеджери підприємств ще не навчилися працювати заради підвищення доходів акціонерів, а не своїх власних [2, с. 272-273].
На мою думку, ринок фінансових послуг є інфраструктурою, яка вимагає комплексного підходу до вирішення своїх проблем. Необхідно поставити перед собою стратегічне завдання та розробити конкретні заходи по його виконанню. Особливо це стосується вирішення законодавчих питань. Законодавство з питань функціонування ринку фінансових послуг повинно мати вигляд узгоджених між собою пакетів документів, які регламентують максимально прості правила поведінки на ринку цінних паперів.
Основними напрямами розвитку фондового ринку є [1]:
1. Удосконалення базового спеціального законодавства.
2. Забезпечення виконання вимог законодавства усіма учасниками фондового ринку. Інвестор та інші учасники фондового ринку повинні відчувати як захищеність своїх прав, так і реальність своїх обов’язків. Норми законів не повинні бути мертвими, вони повинні постійно підкріплюватися гарантіями їх виконання на практиці.
3. Створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів.
4. Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку.
5. Вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках.
6. Розвиток інститутів колективного інвестування.
За умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг надзвичайно важливим завданням для кожної країни є забезпечення функціонування конкурентоспроможного ринку фінансових послуг, і, зокрема, фондового ринку.
Висновки. Розвиток ринку фінансових послуг передбачає стратегічної постановки завдань та підтримки їх виконання як з боку урядових, так і неурядових організацій.
Розвиток інфраструктури фінансових ринків вимагає об’єднання зусиль держави та професійних учасників цих ринків з метою забезпечення необхідного ресурсного потенціалу перетворень.
Лібералізація функціонування ринків фінансових послуг передбачає створення умов для більшої самостійності та незалежності від держави їх учасників.
Особливу увагу необхідно приділити просвітницькій діяльності серед населення України, яка б забезпечила підтримку впроваджуваних заходів населенню, підвищення його інвестиційної активності тощо.
Список використаних джерел:
1. Василик О. Д. Теорія фінансів / О. Д. Василик. – К.: НІОС, – 2001. – 416 с.
2. Гуменюк О.Г. Ринок фінансових послуг в Україні: Всеукраїнський науково-виробничий журнал «Сталий розвиток економіки». – Тернопіль. – 2011. – с. 271-275
3. Лазепка В. Інвестиційні банки / В. Лазепка // Банківська справа. – 2006. – №6 – С. 47-49.
Постановка проблеми. Ринок фінансових послуг є ринком, на якому відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу. Об’єктивною підставою функціонування фінансового ринку є неспівпадіння потреби у фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Ринок фінансових послуг є одним із механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню.
Саме тому формування фінансового ринку здатного до ефективної мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів та спроможного утримувати конкурентні позиції на глобальному ринку капіталів є надзвичайно важливим для будь-якої держави.
Метою даної роботи є обгрунтування факторів, які є визначальними для підвищення конкурентоспроможності України на ринку фінансових послуг в глобальному та регіональному масштабі.
Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів [2, с. 272].
Мобілізацію фінансових ресурсів можуть здійснювати:
По-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато, тому фінансові ресурси є досить розпорошеними.
По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства).
Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення ліквідності [3, с. 47-49].
Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку. Слабкість фондового ринку України виражається в таких основних моментах:
1. Недостатня ліквідність фондового ринку.
2. Переважання державних цінних паперів.
3. Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку.
4. Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг.
5. Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури.
6. Низький рівень корпоративної культури.
7. Недостатня обізнаність більшої частини населення з питань фондового ринку [2, с. 272].
Однією з найбільших проблем залишається прозорість фондового ринку. Адже на сьогоднішній день більшість операцій з купівлі - продажу цінних паперів (більше 90%) відбуваються поза біржами.
За таких умов неможливо забезпечити потенційних учасників ринку цінних паперів необхідною інформацією, порушуються умови чесної конкуренції. Фактично, емітенти цінних паперів втрачають можливості підвищення вартості своїх акцій.
Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.
В Україні ще не сформувалася корпоративна культура, яка б була внутрішнім поштовхом активного виходу підприємств на фондовий ринок. Менеджери підприємств ще не навчилися працювати заради підвищення доходів акціонерів, а не своїх власних [2, с. 272-273].
На мою думку, ринок фінансових послуг є інфраструктурою, яка вимагає комплексного підходу до вирішення своїх проблем. Необхідно поставити перед собою стратегічне завдання та розробити конкретні заходи по його виконанню. Особливо це стосується вирішення законодавчих питань. Законодавство з питань функціонування ринку фінансових послуг повинно мати вигляд узгоджених між собою пакетів документів, які регламентують максимально прості правила поведінки на ринку цінних паперів.
Основними напрямами розвитку фондового ринку є [1]:
1. Удосконалення базового спеціального законодавства.
2. Забезпечення виконання вимог законодавства усіма учасниками фондового ринку. Інвестор та інші учасники фондового ринку повинні відчувати як захищеність своїх прав, так і реальність своїх обов’язків. Норми законів не повинні бути мертвими, вони повинні постійно підкріплюватися гарантіями їх виконання на практиці.
3. Створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів.
4. Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку.
5. Вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках.
6. Розвиток інститутів колективного інвестування.
За умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг надзвичайно важливим завданням для кожної країни є забезпечення функціонування конкурентоспроможного ринку фінансових послуг, і, зокрема, фондового ринку.
Висновки. Розвиток ринку фінансових послуг передбачає стратегічної постановки завдань та підтримки їх виконання як з боку урядових, так і неурядових організацій.
Розвиток інфраструктури фінансових ринків вимагає об’єднання зусиль держави та професійних учасників цих ринків з метою забезпечення необхідного ресурсного потенціалу перетворень.
Лібералізація функціонування ринків фінансових послуг передбачає створення умов для більшої самостійності та незалежності від держави їх учасників.
Особливу увагу необхідно приділити просвітницькій діяльності серед населення України, яка б забезпечила підтримку впроваджуваних заходів населенню, підвищення його інвестиційної активності тощо.
Список використаних джерел:
1. Василик О. Д. Теорія фінансів / О. Д. Василик. – К.: НІОС, – 2001. – 416 с.
2. Гуменюк О.Г. Ринок фінансових послуг в Україні: Всеукраїнський науково-виробничий журнал «Сталий розвиток економіки». – Тернопіль. – 2011. – с. 271-275
3. Лазепка В. Інвестиційні банки / В. Лазепка // Банківська справа. – 2006. – №6 – С. 47-49.
