Стратегічні орієнтири

Інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці с одним із найважливіших сегментів загального ринку. Це складний механізм, що поєднує велику кількість виробничих, комерційних, фінансових, інституціональних та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розгалуженої системи норм інвестиційного бізнесу [ 2, с. 39].
Інвестиційний ринок (ринок інвестицій та ринок інвестиційних товарів) - це сукупність економічних відносин, які складаються між продавцями та споживачами інвестиційних товарів та послуг, та об'єктів інвестування в усіх його формах [2, с.41].
Ринок інвестицій (обмін інвестиціями) характеризується пропозицією інвестицій (або пропозицією інвестиційного капіталу) з боку інвесторів, що виступають у цьому випадку як продавці, та попитом на інвестиції і боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій (інвестиційного капіталу) [2, с.42].
Дослідниками інвестиційного ринку України були Гаврилюк О.В., Майорова Т.В., Москін С., Музиченко А. С., Комашенко Т. та багато інших.
Метою даної роботи є дослідження актуальних тенденцій розвитку інвестиційного ринку України в сегменті фінансових інструментів.
Функціонування господарського комплексу країни неможливе без інвестицій, які забезпечують безперервність відтворення, розробку та реалізацію виробничих і соціальних програм, дозволяють збільшити обсяги та підвищити ефективність виробництва.
Обсяг та структура, залучених інвестиційних ресурсів визначають стан економіки в цілому. Тому одним із пріоритетних завдань економічної політики нашої держави залишається стимулювання інвестиційної діяльності, яка тісно пов'язана з оцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку [ 3, с. 6].
Існують розбіжності щодо підходів до визначення місця і ролі інвестицій в економічній системі, які безпосередньо пов'язані з визначенням поняття "інвестиційний ринок".
Перший підхід грунтується на економічній теорії, яка розглядає суспільне відтворення як систему виробництва , розподілу , обміну та споживання. Тоді інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки — виробництва, і складають матеріальну основу його розвитку. Інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого потенціалу [ 3, с. 8].
Ці витрати представляють собою інвестиції в "людський капітал", який є основним фактором сучасного економічного розвитку — інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.
Другий підхід грунтується на теорії фінансів, відповідно до якої на фінансових ринках відбувається перелив коштів. Вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок до тих, хто потребує інвестицій. Інвестиція розглядається як будь-яка форма перетворення заощаджень у капітал, тобто вартість, що приносить додаткову вартість, спосіб отримання доходу з певної суми заощаджень. При цьому, як правило, кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства [ 5, с. 46].
Щодо стану інвестиційного рину в цілому та окремих його сегментів, то їх в характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна та конкуренція. У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення "інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна)". При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом [5, с. 50]
Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання. Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у наступному. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу.
Наслідки глобальної фінансово-економічної кризи безперечно вплинули і на стан інвестиційного ринку як в цілому у світі, так і в Україні зокрема.
Негативні зміни, в першу чергу, відбулись в інституційному середовищі інвестиційного ринку. Так, банки, які виступають водночас і елементами інфраструктури інвестиційного ринку, і стратегічними інвесторами, показали повну неспроможність повноцінно функціонувати. Сьогодні можна зробити висновок, що такі інститути як інвестиційні банки2 не виправдали себе саме як різновид банків[ 5, с. 79].
Інвестиційна діяльність українських компаній здебільшого здійснювалась за рахунок запозичених ресурсів. Така інвестиційна схема не є життєздатною: власний капітал має домінувати над позиковим у діяльності будь-якої фірми.
На інвестиційному ринку функціонують категорії попиту, пропозиції, ціни, кон'юнктури ринку, ділової активності. Саме тут інвестори шукають не­дооцінені ринком інструменти, які дають змогу за рахунок їх придбання підвищити через деякий час (а іноді миттєво) вартість капіталу через зростання вартості активів (основних фондів, нематеріальних активів, фінансових інструментів, корпоративних прав), у які інвестор трансформував свій капітал за допомогою інвестиційного ринку. Якщо об'єктом регулювання проголошується "фінансовий ринок" або "ринок цінних паперів", то такі ринки не включають всі види інвестиційних активів. Однак саме діяльність інвесторів об'єднує всі сегменти інвестиційного ринку в одне ціле, а перше завдання державного регулю­вання — захищати права та законні інтереси інвесторів [ 5, с. 88].
На основі проведених досліджень можна зробити висновок, що інвестиційний ринок ,як складна економічна категорія та об'єкт державного регулювання потре­бує застосування певних організаційних механізмів та правового оформлення основних засад його функціонування. Адже, інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, який як складна система включає в себе суб'єктів, об'єктів , інфраструктуру, ринковий механізм та контроль з боку держави за дією ринкового механізму. Викладені аргументи наводять па думку про необхідність подальшого ґрунтовного наукового дослідження щодо ринку інвестицій та його інфраструктури як базисних об'єктів державного регулювання. Потрібно зробити так, щоб не тільки захистити, але й заохотити інвесторів робити вкла­дення у певні активи, як запобігти диспропорціям на інвестиційному ринку, яким інвестиційні інститути потрібно дати можливість утворювати і яким вони мають відповідати вимогам. Все це покликана впроваджувати державна інвестиційна політика, її реалізація є метою державного регулювання інвестиційного ринку.
Примітки:
1. Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України // Фінанси України. – 2008. – №3. – с. 79-93.
2. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність : підруч. [для студ. вищ. навн. закл. ]/ [Т. В. Майорова); - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с.
3. Москін С. / Інвестиційний ринок України : передумови та проблеми формування у контексті світової фінансової кризи / Фінансовий ринок Уркаїни .- 2009,-№3,-с. 8-12.
4. Музиченко А. С. Інвестиційна діяльність в Україні. — К.: Кондор, 2005. — 406 с.
5. Комашенко Т. / Інвестиційний ринок України як об’єкт державного регулювання// Економіка та держава. – 2009, – №9. – с. 86-88.