Козова Х.Ю.
ЛНУ ім. І.Франка Екф-44с
Фінансовий ринок вважається невід'ємним атрибутом сучасної ринкової економіки. У політико-економічному значенні - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові ресурси. Це ринок, на якому є продавці й покупці, є товар, який продається та купується. Але цей товар особливий - гроші, надані у тимчасове або постійне користування. Таким чином, фінансовий ринок можна визначити як сукупність суспільно-економічних відносин, що виникають із приводу купівлі і продажу фінансових активів. Із допомогою фінансових активів здійснюється передача фінансових інструментів від тих, хто має її надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто відчуває їх дефіцит, тобто до емітентів фінансових активів. [1]
Характерною особливістю фінансового ринку є те, що ці відносини реалізуються на етапах розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів і коштів здійснюваного процесу розширеного відтворення. Тому фінансовий ринок слід розглядати як специфічну сферу грошових відносин, що виникають у процесі руху фінансових фондів між державою, юридичними та фізичними особами за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів.
Єдиного методу структуризації фінансового ринку немає. У практиці розвинутих країн оптимальна структура ринку фінансових послуг визначається двома головними ознаками: часовою й інституційною.
Структура ринку фінансових послуг в інституційному розумінні складається із таких секторів:
— сфери дії фінансових посередників (фінансових інститутів — банківських і небанківських фінансово-кредитних установ), що належать до "каналів" непрямого, опосередкованого переміщення коштів від власників заощаджень до позичальників на фінансовому ринку;
— ринку цінних паперів, що входить до складу "каналів" безпосереднього фінансування і, в свою чергу, поділяється на первинний (нові емісії цінних паперів) і вторинний ринки (де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів), в якому розрізняють біржовий (фондові біржі) та позабіржовий ("вуличний") ринки цінних паперів. [3]
Фінансовий ринок займає важливе місце у структурі ринкової економіки, забезпечуючи перерозподіл фінансових ресурсів, що відбувається у формі кругообігу специфічної форми фіктивного капіталу, який уречевлюється у фінансових активах. Водночас, принципову роль на фінансовому ринку відіграють його професійні учасники – суб’єкти інституційної структури, які здійснюють акумуляцію фінансових ресурсів шляхом продажу фінансових активів власної емісії, а потім інвестують їх від свого імені у фінансові інструменти інших емітентів.
Інституційна структура на сьогодні забезпечує ефективне і стабільне функціонування фінансового ринку, встановлення взаємозв’язків між його розрізненими базовими суб’єктами, фактично утворюючи його ядро. Здійснюючи діяльність в рамках інституційної структури, фінансові інститути сприяють прискоренню кругообігу капіталу. Абстрагуючись від специфіки фінансових операцій і структури фінансових послуг, які надають конкретні фінансові організації, можна стверджувати, що фінансові інститути з точки зору економічної теорії здійснюють інституціоналізовані функції в рамках фінансового ринку – структурують взаємодії економічних агентів і у такий спосіб сприяють їх ринковій координації. [2]
Список використаних джерел
1. Базилевич В.Д. Розвиток фінансового ринку в сучасних умовах // Фінанси України. - 2009. - №12. - С. 5-10.
2. Герасимчук З.В., Подерня-Масюк Ю.А. Небанківські інвестиційні інститути: проблеми та перспективи розвитку. [Електронний ресурс] http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/en_oif/2009_6_2/7.pdf
3. Версаль Н. І. Фінансове посередництво в Україні: теоретичні та практичні аспекти / Н. І. Версаль // Фінанси України. - 2005. - № 9. - С. 99-109.
ЛНУ ім. І.Франка Екф-44с
Інституційна структура ринку фінансових послуг.
Фінансовий ринок вважається невід'ємним атрибутом сучасної ринкової економіки. У політико-економічному значенні - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові ресурси. Це ринок, на якому є продавці й покупці, є товар, який продається та купується. Але цей товар особливий - гроші, надані у тимчасове або постійне користування. Таким чином, фінансовий ринок можна визначити як сукупність суспільно-економічних відносин, що виникають із приводу купівлі і продажу фінансових активів. Із допомогою фінансових активів здійснюється передача фінансових інструментів від тих, хто має її надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто відчуває їх дефіцит, тобто до емітентів фінансових активів. [1]
Характерною особливістю фінансового ринку є те, що ці відносини реалізуються на етапах розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів і коштів здійснюваного процесу розширеного відтворення. Тому фінансовий ринок слід розглядати як специфічну сферу грошових відносин, що виникають у процесі руху фінансових фондів між державою, юридичними та фізичними особами за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів.
Єдиного методу структуризації фінансового ринку немає. У практиці розвинутих країн оптимальна структура ринку фінансових послуг визначається двома головними ознаками: часовою й інституційною.
Структура ринку фінансових послуг в інституційному розумінні складається із таких секторів:
— сфери дії фінансових посередників (фінансових інститутів — банківських і небанківських фінансово-кредитних установ), що належать до "каналів" непрямого, опосередкованого переміщення коштів від власників заощаджень до позичальників на фінансовому ринку;
— ринку цінних паперів, що входить до складу "каналів" безпосереднього фінансування і, в свою чергу, поділяється на первинний (нові емісії цінних паперів) і вторинний ринки (де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів), в якому розрізняють біржовий (фондові біржі) та позабіржовий ("вуличний") ринки цінних паперів. [3]
Фінансовий ринок займає важливе місце у структурі ринкової економіки, забезпечуючи перерозподіл фінансових ресурсів, що відбувається у формі кругообігу специфічної форми фіктивного капіталу, який уречевлюється у фінансових активах. Водночас, принципову роль на фінансовому ринку відіграють його професійні учасники – суб’єкти інституційної структури, які здійснюють акумуляцію фінансових ресурсів шляхом продажу фінансових активів власної емісії, а потім інвестують їх від свого імені у фінансові інструменти інших емітентів.
Інституційна структура на сьогодні забезпечує ефективне і стабільне функціонування фінансового ринку, встановлення взаємозв’язків між його розрізненими базовими суб’єктами, фактично утворюючи його ядро. Здійснюючи діяльність в рамках інституційної структури, фінансові інститути сприяють прискоренню кругообігу капіталу. Абстрагуючись від специфіки фінансових операцій і структури фінансових послуг, які надають конкретні фінансові організації, можна стверджувати, що фінансові інститути з точки зору економічної теорії здійснюють інституціоналізовані функції в рамках фінансового ринку – структурують взаємодії економічних агентів і у такий спосіб сприяють їх ринковій координації. [2]
Список використаних джерел
1. Базилевич В.Д. Розвиток фінансового ринку в сучасних умовах // Фінанси України. - 2009. - №12. - С. 5-10.
2. Герасимчук З.В., Подерня-Масюк Ю.А. Небанківські інвестиційні інститути: проблеми та перспективи розвитку. [Електронний ресурс] http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/en_oif/2009_6_2/7.pdf
3. Версаль Н. І. Фінансове посередництво в Україні: теоретичні та практичні аспекти / Н. І. Версаль // Фінанси України. - 2005. - № 9. - С. 99-109.
