УДК 336
© Наумко Я.С., 2012
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-42, 05.12.2012
МІСЦЕ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА В СИСТЕМІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
У статті розглянуто підходи до суті фінансової безпеки підприємств корпоративного сектора. Проаналізовано взаємозв’язки між категоріями “фінансова безпека підприємства” та “корпоративне управління”.
Ключові слова: фінансова безпека підприємства, корпоративне управління.
Постановка проблеми. Кожна економічна криза, що супроводжувала розвиток людства, так чи інакше впливала на стан міжнародних фінансів, а відповідно, видозмінювала та моделювала поведінку суб’єктів щодо забезпечення їх ресурсного потенціалу та пріоритетних у своїй діяльності цілей. У той же час мікро- та макроекономічні параметри національних господарських систем формуються під впливом кон’юнктури фінансових ринків. Отже, фінанси, що є визнаним “двигуном” будь-якої економічної системи, є одночасно і джерелом небезпеки для розвитку національних економік у межах глобалізаційних процесів, і інструментом, що здатен нівелювати зазначені загрози. Найповніше й найширше роль фінансів у забезпеченні вищезазначених положень, як на мікро, так і на макрорівнях, розкривається в категорії “фінансова безпека”.1
Оскільки в умовах глобальної конкуренції нового значення набуває якість інституціонального середовища, без нормального та ефективного функціонування якого неможливе зростання конкурентоспроможності країни, навіть за умови достатнього накопичення капіталу, технологій, ресурсів тощо, питання забезпечення фінансової безпеки підприємств корпоративного сектора набуває особливої значущості.
Аналіз публікацій. У 2008 році Світовим банком було проведено дослідження щодо змін, які очікують світову спільноту у найближчі 10 років. За прогнозами науковців, вже до початку 2020 року економічні проблеми досягнуть чи не найбільшої актуальності. Обсяги світової економіки збільшаться на 80 % порівняно з 2000 роком. У той же час 50 найбільших компаній, які сьогодні займають лідируючі позиції на ринку, припинять своє існування. За таких умов однією з найважливіших і найскладніших проблем для підприємницьких структур є потреба вибору найкращого варіанта управління фінансовою безпекою в системі стратегічного розвитку підприємства.
Висвітлення тематики фінансової безпеки підприємства знайшло своє відображення у роботах вітчизняних та закордонних науковців, а саме: О.І.
Барановського, І.А. Бланка, М.М. Єрмошенка, К.С. Горячової, Л. С. Мартюшевої, Г. Шиназі та інших авторів.
Не вирішені раніше частини проблеми. У роботах, що присвячені дослідженню проблематики фінансової безпеки підприємства, як правило, зазначену категорію ототожнюють з певним станом, що дозволяє відобразити лише окремі її аспекти та надає їм “статичності” за характером розкриття змісту.
Мета дослідження полягає у розкритті нового підходу до комплексної концепції фінансової безпеки підприємства, з відмовою від її опису лише як певного стану корпорації, статичного у часовому просторі. Важливим вважається віднайти місце фінансової безпеки в загальній структурі управління корпорацією.
Виклад основного матеріалу. Незважаючи на широкий перелік існуючих в економічній літературі визначень фінансової безпеки підприємств, серед наукових кіл досі не знайдено одностайності щодо її трактування. Більш того, в більшості робіт науковців відбувається ототожнення категорії фінансової безпеки з рівнем забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами, не надаючи розкриття повного механізму її забезпечення. У той час як, на нашу думку, досліджувана категорія повинна уособлювати в собі потенціал корпорації щодо виживання в мінливих умовах зовнішнього конкурентного середовища.
У науковій літературі іноземних авторів було також чимало спроб дати єдине та уніфіковане визначення фінансової безпеки. Але слід зазначити, що закордонні колеги зіткнулись у цьому процесі з аналогічною проблемою – більшість існуючих на даний момент визначень є спробами охарактеризувати категорію фінансової безпеки в розрізі лише певної теми, тобто за ситуативного підходу [7].
На окрему увагу заслуговує підхід Г. Шиназі, який визначає фінансову безпеку підприємства як “здатність сприяти та розширювати економічні процеси корпорації, управляти ризиками діяльності та нівелювати їх наслідки. Більш того, категорія фінансової безпеки – така категорія, яка характеризується ознакою безперервності у часі: вона може лише видозмінюватись, як похідна сукупності всіх елементів категорії фінанси” [7].
Проведений аналіз вітчизняних наукових досліджень з даної тематики свідчить, що найбільш вичерпний перелік існуючих принципів забезпечення фінансової безпеки на підприємстві надає Л. Мартюшева [4]: первинність господарського законодавства під час забезпечення фінансової безпеки підприємства; збалансованість фінансових інтересів підприємства в особі його власників, керівництва, окремих підрозділів і персоналу; необхідність постійного моніторингу реальних і потенційних загроз фінансовій безпеці; необхідність розробки з використанням методології стратегічного планування, затвердження і реалізації стратегії забезпечення безпеки фінансової діяльності підприємства; відповідність заходів щодо забезпечення фінансової безпеки економічної стратегії та місії підприємства; своєчасність розробки і здійснення заходів щодо відвернення загроз від фінансової безпеки і власних фінансових інтересів підприємства; необхідність організаційного і методичного оформлення підсистеми фінансової безпеки тощо.
Підхід закордонних вчених щодо висвітлення принципів даної категорії систематизовано Г. Шиназі, а саме [7]:
• фінансова безпека являє собою комплексну концепцію, яка генерує в собі різноманітні аспекти категорії фінансів;
• рівень фінансової безпеки є індикатором того, як фінанси корпорації повною мірою виконують свої функції щодо мобілізації та розподілу ресурсів і ризиків, зростання ринкової вартості компанії тощо;
• підхід у забезпеченні фінансової безпеки корпорації вимагає недопущення настання самої стадії антикризового управління, тобто коли рівень фінансової безпеки вже було порушено. Але в той же час даний підхід також передбачає здатність корпорації протистояти та нівелювати будь-які загрози для фінансової безпеки з метою недопущення настання кризового стану на підприємстві;
• категорія фінансової безпеки – така категорія, яка характеризується ознакою непреревності у часі: вона може лише видозмінюватись як похідна сукупності всіх елементів категорії “фінанси”. Останнє зумовлено тим, що сама категорія “фінанси” є динамічною та такою, елементи якої характеризуються тісними внутрішніми зв’язками та високим рівнем здатності до видозмін;
• виходячи з попередніх п’яти ознак, охарактеризувати рівень фінансової безпеки єдиним показником – практично неможливо. Слід також зазначити, що переважна більшість моделей оцінки, що застосовуються в українській практиці (Альтмана, R-модель, дискримінаційна модель інтегральної оцінки фінансового стану тощо) мають ряд недоліків, а тому не є показовими за своїми результатами;
• процеси зміни рівня фінансової безпеки корпорації можна вважати лише частково підконтрольними через наявність часового лага в процесі застосування тих чи інших інструментів;
• відповідно, прогнозування змін рівня фінансової безпеки корпорації також є ускладненим процесом за своєю природою;
• процес управління фінансовою безпекою корпорації досить часто має альтернативний характер за своєю природою через необхідність вибору критерію ефективності чи гнучкості як кінцевого результату управління.
Враховуючи вищезазначене, цікавим є підхід О. Ареф’євої та Т. Кузенко, які визначають фінансову безпеку суб’єктів економічних відносин як стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів підприємства, виражений у найкращих значеннях фінансових показників прибутковості й рентабельності бізнесу, якості управління та використання основних та оборотних коштів, структури його капіталу, норми виплат за цінними паперами, а також курсової вартості його цінних паперів як синтетичного індикатора поточного фінансово-господарського стану підприємства та перспектив її технологічного і фінансового розвитку [1].
Відмінністю даної позиції є те, що, по-перше, автори наголошують на прибутковості діяльності підприємства, як одному з головних критеріїв забезпечення фінансової безпеки. На думку Л. Мартюшевої, на основі цього критерію можна будувати всю систему кількісних і якісних показників фінансової безпеки підприємства. Також до критеріїв фінансової безпеки відносять достатність інших фінансових ресурсів, їх збалансованість та ліквідність, які уможливлюють нормальне існування та розвиток суб’єктів економічного життя [4]. По-друге, надається перелік елементів фінансового механізму підприємства, зокрема фінансово-економічних важелів, що підкреслює цілісність системи та акцентує увагу на індикаторах фінансової безпеки. І, по-третє, автори чи не єдині, хто вводить до розгляду якість управління підприємством як визначальний фактор забезпечення фінансової безпеки.
Дійсно, існують певні суперечності в можливості одночасного забезпечення збалансованості фінансових інтересів підприємства в особі його власників і керівництва та необхідності використання методології стратегічного планування, запропонованих Л. Мартюшевою, як головних принципів забезпечення фінансової безпеки підприємства. Концепція стратегічного планування, запропонована А.Дж. Стейнером ще в 1975 році, передбачає зміни лише у системі “продукт-ринок”. Стратегії розвитку, засновані на підході стратегічного планування, не в змозі забезпечити зміни в системі, структурі і процесах управління. Підприємство, яке обмежує можливості розвитку та вдосконалення, зменшує шанси на досягнення успіху в сучасному конкурентному середовищі. Необхідність змін самого підприємства та оточення, в якому воно функціонує, є основою концепції стратегічного управління, а не планування.
Зі зміною неокласичного підходу до суті та природи корпорації винятково як механічного об’єднання індивідів та їх капіталів, новітня корпорація постає “як важливий соціальний інститут, що в процесі функціонування створює специфічні активи” [6], цільові функції якої розширюються з суто економічних до соціальних. Перетворюючись таким чином на відкритий інститут, у самій корпорації виникає розуміння того, що оптимізація взаємодії в системі “принципали – агенти” є недостатньою, виходячи з більш глибокої природи та сутності корпорації. Необхідність оцінки та врахування інтересів ширшого кола суб’єктів, які мають інтерес щодо діяльності компанії, змістила протягом останніх 50 років акцентування пріоритетів у бізнес-середовищі з провідної позиції акціонерів до провідної позиції стейкхолдерів. Саме останні розширюють коло суб’єктів стратегічного управління корпорацією і становлять основу зовнішніх механізмів контролю за її діяльністю.
Саме тому розглядати лише концепцію стратегічного управління як можливість одночасного забезпечення збалансованості фінансових інтересів підприємства в особі його власників і керівництва є звуженим підходом у розумінні суті і природи самої корпорації. Лише корпоративне управління, яке є інтегрованою категорією стратегічного управління та контролю [3], в змозі забезпечити виживання підприємства в сучасному конкурентному середовищі.
Серед існуючих вітчизняних наукових підходів до визначення корпоративного управління цікавою та найбільш повною видається позиція С.М. Костюка, який визначає його як “систему економічних відносин, які виникають у процесі розробки, затвердження, реалізації та контролю за реалізацією стратегічних рішень органами управління корпорації, від імені та в інтересах широкого кола стейкхолдерів, насамперед клієнтів, власників, трудового колективу, з метою створення прибутку та забезпечення стійкості” [3].
Даний підхід не лише враховує всіх суб’єктів корпоративного управління та основні його етапи, а й зазначає, що кінцевою метою відповідних відносин є створення прибутку та забезпечення стійкості самої корпорації, що у свою чергу корелює з вже попередньо зазначеним положенням Л. Мартюшевої щодо прибутковості діяльності, як головного критерію забезпечення фінансової безпеки підприємства.
Досить часто в аспекті розвитку питань, пов’язаних з корпоративним управлінням, фінансова безпека не часто знаходиться в центрі уваги. Вважається, що ці дві категорії є несумісними як у розрізі кінцевої мети, так і методології. Але спростування даної тези знаходимо при більш детальному вивченні міжнародних підходів до корпоративного управління.
Спеціальна комісія з корпоративного управління консультативної групи ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку) розробила в 1999 році такі принципи корпоративного управління [5]:
1. Права акціонерів (система корпоративного управління повинна захищати права власників акцій).
2. Однакове ставлення до акціонерів (система корпоративного управління повинна забезпечувати однакове ставлення до всіх власників акцій, включаючи дрібних та іноземних акціонерів).
3. Роль зацікавлених осіб в управлінні корпорацією (система корпоративного управління повинна визнавати встановлені законодавством права зацікавлених осіб і заохочувати активне співробітництво між компанією та всіма зацікавленими особами з метою примноження суспільного багатства, створення нових робочих місць та досягнення фінансової стабільності корпоративного сектора).
4. Розкриття інформації та прозорість (система корпоративного управління повинна забезпечувати своєчасне розкриття достовірної інформації про всі без винятку аспекти функціонування корпорації з урахуванням даних про фінансовий стан, результати діяльності, склад власників та структуру управління).
5. Обов’язки ради директорів (рада директорів повинна забезпечувати стратегічне управління бізнесом, ефективний контроль за роботою менеджерів, звітувати перед акціонерами та компанією в цілому). Як бачимо, третій принцип управління визначає нерозривність фінансової стабільності корпорації та її взаємозв’язок з усіма стейкхолдерами компанії.
Останній перегляд складових корпоративного управління, що дещо розширив і доповнив вищезазначені принципи, відбувся в 2009 році в Південній Африці. Створений у 1993 році Комітет Кінга з питань корпоративного управління прийняв Третю доповідь Кінга з управління. Проаналізувавши доповідь, ми дійшли висновку, що такі принципи стосуються забезпечення фінансової безпеки корпорації [8]:
• принцип 2.15, який описує завдання та поведінку керівництва корпорації щодо недопущення погіршення фінансового стану компанії та визначає дії керівництва, спрямовані на покращення фінансового стану в разі входження корпорації в процедуру банкрутства;
• принцип 3.6, який визначає питання щорічного внутрішнього аудиту корпорації в частині фінансової діяльності;
• принцип 9.2, який індикує обов’язковість розкриття інформації фінансового характеру для всіх без винятку стейкхолдерів, як невід’ємна частина щорічних звітів акціонерних товариств.
На нашу думку, проведений аналіз суті, суб’єктів і принципів корпоративного управління дозволяє зробити висновок про те, що концепція забезпечення фінансової безпеки суб’єктів підприємництва повинна діяти постійно, тобто бути складовою механізму корпоративного управління підприємством.
Висновки. Збалансованість фінансових інтересів підприємства в особі його власників, керівництва та стейкхолдерів є чи не першочерговою проблемою та складовою корпоративного управління. Фінансова безпека корпорації як комплексна концепція, яка генерує в собі різноманітні аспекти категорії “фінанси” та яка характеризується ознакою непреревності у часі, найкраще характеризується саме категорією “відносини”, які інтегровані в процес корпоративного управління на кожному життєвому етапі розвитку підприємства, що дозволяє йому самостійно розробляти й впроваджувати фінансову стратегію, що відповідає цілям корпоративної стратегії та спрямована на зміцнення конкурентної позиції підприємства на ринку та зростання його ринкової вартості. Саме тому концепція забезпечення фінансової безпеки суб’єктів підприємництва повинна діяти постійно та, відповідно, бути складовою механізму корпоративного управління підприємством.
Все це потребує подальшого дослідження сутності категорій “фінансова безпека” та “корпоративне управління” з метою кращого розуміння об’єктів та суб’єктів даних відносин, їх системи взаємодії; визначення місця фінансової безпеки в загальній структурі управління корпорацією; виявлення головних інструментів та механізмів впливу з подальшим удосконаленням організаційної структури кожної інституціональної одиниці (корпорації) тощо.
Список літератури
1. Ареф’єва, О. В. Економічні основи формування фінансової складової економічної безпеки [Текст] / О. В. Ареф’єва, Т. Б. Кузенко // Актуальні проблеми економіки. -2009. - № 1(91). - С. 98-103.
2. Барановський, О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та практика забезпечення) [Текст] : монографія / О. І. Барановський. - К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. - 759 с.
3. Костюк, О. М. Методологічні засади корпоративного управління в банку [Текст] : дис. на здобуття ступеня д-ра екон. наук: спец. 08.00.08 “Гроші, фінанси і кредит” / Костюк Олександр Миколайович. - Суми, 2009. - С. 452.
4. Мартюшева, Л. С. Фінансова безпека підприємств [Текст] : конспект лекцій / Л. С. Мартюшева, Т. Б. Кузенко, О. Ю. Литовченко. - Харків : Вид-во ХНЕУ, 2008. - 140 с.
5. Принципы корпоративного управления ОЭСР [Электронный ресурс] // Организация экономического сотрудничества и развития, 2001. - 39 с. - Режим доступа : http://www.nccg.ru/site.xp/050055051054124.html. - Название с экрана.
6. Супрун, Н. А. Корпоративне управління як об’єкт інституціональних досліджень [Текст] / Н. А. Супрун // Научные труды ДонНТУ. - 2009. - № 37-3. - С. 157-165.
7. Eddy, Wymeersch. Corporate governance and financial stability [Text] / Eddy Wymeersch // IMF Working Paper Series. - 2008. - WW/08/11. - Р. 1-13.
8. King cod e of governanc e 2009. Institute of Directors Southern Africa [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://african.ipapercms.dk/IOD/KINGIII/ kingiiireport /. - Назва з екрана.
Зиттагу Article provides the analysi s of nature of corporate’s financial stability category. As a result of investigation, correlation between corporate governance and financial stability categories has been ob served.
Отримано 14.09.2010
© Наумко Я.С., 2012
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-42, 05.12.2012
МІСЦЕ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА В СИСТЕМІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
У статті розглянуто підходи до суті фінансової безпеки підприємств корпоративного сектора. Проаналізовано взаємозв’язки між категоріями “фінансова безпека підприємства” та “корпоративне управління”.
Ключові слова: фінансова безпека підприємства, корпоративне управління.
Постановка проблеми. Кожна економічна криза, що супроводжувала розвиток людства, так чи інакше впливала на стан міжнародних фінансів, а відповідно, видозмінювала та моделювала поведінку суб’єктів щодо забезпечення їх ресурсного потенціалу та пріоритетних у своїй діяльності цілей. У той же час мікро- та макроекономічні параметри національних господарських систем формуються під впливом кон’юнктури фінансових ринків. Отже, фінанси, що є визнаним “двигуном” будь-якої економічної системи, є одночасно і джерелом небезпеки для розвитку національних економік у межах глобалізаційних процесів, і інструментом, що здатен нівелювати зазначені загрози. Найповніше й найширше роль фінансів у забезпеченні вищезазначених положень, як на мікро, так і на макрорівнях, розкривається в категорії “фінансова безпека”.1
Оскільки в умовах глобальної конкуренції нового значення набуває якість інституціонального середовища, без нормального та ефективного функціонування якого неможливе зростання конкурентоспроможності країни, навіть за умови достатнього накопичення капіталу, технологій, ресурсів тощо, питання забезпечення фінансової безпеки підприємств корпоративного сектора набуває особливої значущості.
Аналіз публікацій. У 2008 році Світовим банком було проведено дослідження щодо змін, які очікують світову спільноту у найближчі 10 років. За прогнозами науковців, вже до початку 2020 року економічні проблеми досягнуть чи не найбільшої актуальності. Обсяги світової економіки збільшаться на 80 % порівняно з 2000 роком. У той же час 50 найбільших компаній, які сьогодні займають лідируючі позиції на ринку, припинять своє існування. За таких умов однією з найважливіших і найскладніших проблем для підприємницьких структур є потреба вибору найкращого варіанта управління фінансовою безпекою в системі стратегічного розвитку підприємства.
Висвітлення тематики фінансової безпеки підприємства знайшло своє відображення у роботах вітчизняних та закордонних науковців, а саме: О.І.
Барановського, І.А. Бланка, М.М. Єрмошенка, К.С. Горячової, Л. С. Мартюшевої, Г. Шиназі та інших авторів.
Не вирішені раніше частини проблеми. У роботах, що присвячені дослідженню проблематики фінансової безпеки підприємства, як правило, зазначену категорію ототожнюють з певним станом, що дозволяє відобразити лише окремі її аспекти та надає їм “статичності” за характером розкриття змісту.
Мета дослідження полягає у розкритті нового підходу до комплексної концепції фінансової безпеки підприємства, з відмовою від її опису лише як певного стану корпорації, статичного у часовому просторі. Важливим вважається віднайти місце фінансової безпеки в загальній структурі управління корпорацією.
Виклад основного матеріалу. Незважаючи на широкий перелік існуючих в економічній літературі визначень фінансової безпеки підприємств, серед наукових кіл досі не знайдено одностайності щодо її трактування. Більш того, в більшості робіт науковців відбувається ототожнення категорії фінансової безпеки з рівнем забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами, не надаючи розкриття повного механізму її забезпечення. У той час як, на нашу думку, досліджувана категорія повинна уособлювати в собі потенціал корпорації щодо виживання в мінливих умовах зовнішнього конкурентного середовища.
У науковій літературі іноземних авторів було також чимало спроб дати єдине та уніфіковане визначення фінансової безпеки. Але слід зазначити, що закордонні колеги зіткнулись у цьому процесі з аналогічною проблемою – більшість існуючих на даний момент визначень є спробами охарактеризувати категорію фінансової безпеки в розрізі лише певної теми, тобто за ситуативного підходу [7].
На окрему увагу заслуговує підхід Г. Шиназі, який визначає фінансову безпеку підприємства як “здатність сприяти та розширювати економічні процеси корпорації, управляти ризиками діяльності та нівелювати їх наслідки. Більш того, категорія фінансової безпеки – така категорія, яка характеризується ознакою безперервності у часі: вона може лише видозмінюватись, як похідна сукупності всіх елементів категорії фінанси” [7].
Проведений аналіз вітчизняних наукових досліджень з даної тематики свідчить, що найбільш вичерпний перелік існуючих принципів забезпечення фінансової безпеки на підприємстві надає Л. Мартюшева [4]: первинність господарського законодавства під час забезпечення фінансової безпеки підприємства; збалансованість фінансових інтересів підприємства в особі його власників, керівництва, окремих підрозділів і персоналу; необхідність постійного моніторингу реальних і потенційних загроз фінансовій безпеці; необхідність розробки з використанням методології стратегічного планування, затвердження і реалізації стратегії забезпечення безпеки фінансової діяльності підприємства; відповідність заходів щодо забезпечення фінансової безпеки економічної стратегії та місії підприємства; своєчасність розробки і здійснення заходів щодо відвернення загроз від фінансової безпеки і власних фінансових інтересів підприємства; необхідність організаційного і методичного оформлення підсистеми фінансової безпеки тощо.
Підхід закордонних вчених щодо висвітлення принципів даної категорії систематизовано Г. Шиназі, а саме [7]:
• фінансова безпека являє собою комплексну концепцію, яка генерує в собі різноманітні аспекти категорії фінансів;
• рівень фінансової безпеки є індикатором того, як фінанси корпорації повною мірою виконують свої функції щодо мобілізації та розподілу ресурсів і ризиків, зростання ринкової вартості компанії тощо;
• підхід у забезпеченні фінансової безпеки корпорації вимагає недопущення настання самої стадії антикризового управління, тобто коли рівень фінансової безпеки вже було порушено. Але в той же час даний підхід також передбачає здатність корпорації протистояти та нівелювати будь-які загрози для фінансової безпеки з метою недопущення настання кризового стану на підприємстві;
• категорія фінансової безпеки – така категорія, яка характеризується ознакою непреревності у часі: вона може лише видозмінюватись як похідна сукупності всіх елементів категорії “фінанси”. Останнє зумовлено тим, що сама категорія “фінанси” є динамічною та такою, елементи якої характеризуються тісними внутрішніми зв’язками та високим рівнем здатності до видозмін;
• виходячи з попередніх п’яти ознак, охарактеризувати рівень фінансової безпеки єдиним показником – практично неможливо. Слід також зазначити, що переважна більшість моделей оцінки, що застосовуються в українській практиці (Альтмана, R-модель, дискримінаційна модель інтегральної оцінки фінансового стану тощо) мають ряд недоліків, а тому не є показовими за своїми результатами;
• процеси зміни рівня фінансової безпеки корпорації можна вважати лише частково підконтрольними через наявність часового лага в процесі застосування тих чи інших інструментів;
• відповідно, прогнозування змін рівня фінансової безпеки корпорації також є ускладненим процесом за своєю природою;
• процес управління фінансовою безпекою корпорації досить часто має альтернативний характер за своєю природою через необхідність вибору критерію ефективності чи гнучкості як кінцевого результату управління.
Враховуючи вищезазначене, цікавим є підхід О. Ареф’євої та Т. Кузенко, які визначають фінансову безпеку суб’єктів економічних відносин як стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів підприємства, виражений у найкращих значеннях фінансових показників прибутковості й рентабельності бізнесу, якості управління та використання основних та оборотних коштів, структури його капіталу, норми виплат за цінними паперами, а також курсової вартості його цінних паперів як синтетичного індикатора поточного фінансово-господарського стану підприємства та перспектив її технологічного і фінансового розвитку [1].
Відмінністю даної позиції є те, що, по-перше, автори наголошують на прибутковості діяльності підприємства, як одному з головних критеріїв забезпечення фінансової безпеки. На думку Л. Мартюшевої, на основі цього критерію можна будувати всю систему кількісних і якісних показників фінансової безпеки підприємства. Також до критеріїв фінансової безпеки відносять достатність інших фінансових ресурсів, їх збалансованість та ліквідність, які уможливлюють нормальне існування та розвиток суб’єктів економічного життя [4]. По-друге, надається перелік елементів фінансового механізму підприємства, зокрема фінансово-економічних важелів, що підкреслює цілісність системи та акцентує увагу на індикаторах фінансової безпеки. І, по-третє, автори чи не єдині, хто вводить до розгляду якість управління підприємством як визначальний фактор забезпечення фінансової безпеки.
Дійсно, існують певні суперечності в можливості одночасного забезпечення збалансованості фінансових інтересів підприємства в особі його власників і керівництва та необхідності використання методології стратегічного планування, запропонованих Л. Мартюшевою, як головних принципів забезпечення фінансової безпеки підприємства. Концепція стратегічного планування, запропонована А.Дж. Стейнером ще в 1975 році, передбачає зміни лише у системі “продукт-ринок”. Стратегії розвитку, засновані на підході стратегічного планування, не в змозі забезпечити зміни в системі, структурі і процесах управління. Підприємство, яке обмежує можливості розвитку та вдосконалення, зменшує шанси на досягнення успіху в сучасному конкурентному середовищі. Необхідність змін самого підприємства та оточення, в якому воно функціонує, є основою концепції стратегічного управління, а не планування.
Зі зміною неокласичного підходу до суті та природи корпорації винятково як механічного об’єднання індивідів та їх капіталів, новітня корпорація постає “як важливий соціальний інститут, що в процесі функціонування створює специфічні активи” [6], цільові функції якої розширюються з суто економічних до соціальних. Перетворюючись таким чином на відкритий інститут, у самій корпорації виникає розуміння того, що оптимізація взаємодії в системі “принципали – агенти” є недостатньою, виходячи з більш глибокої природи та сутності корпорації. Необхідність оцінки та врахування інтересів ширшого кола суб’єктів, які мають інтерес щодо діяльності компанії, змістила протягом останніх 50 років акцентування пріоритетів у бізнес-середовищі з провідної позиції акціонерів до провідної позиції стейкхолдерів. Саме останні розширюють коло суб’єктів стратегічного управління корпорацією і становлять основу зовнішніх механізмів контролю за її діяльністю.
Саме тому розглядати лише концепцію стратегічного управління як можливість одночасного забезпечення збалансованості фінансових інтересів підприємства в особі його власників і керівництва є звуженим підходом у розумінні суті і природи самої корпорації. Лише корпоративне управління, яке є інтегрованою категорією стратегічного управління та контролю [3], в змозі забезпечити виживання підприємства в сучасному конкурентному середовищі.
Серед існуючих вітчизняних наукових підходів до визначення корпоративного управління цікавою та найбільш повною видається позиція С.М. Костюка, який визначає його як “систему економічних відносин, які виникають у процесі розробки, затвердження, реалізації та контролю за реалізацією стратегічних рішень органами управління корпорації, від імені та в інтересах широкого кола стейкхолдерів, насамперед клієнтів, власників, трудового колективу, з метою створення прибутку та забезпечення стійкості” [3].
Даний підхід не лише враховує всіх суб’єктів корпоративного управління та основні його етапи, а й зазначає, що кінцевою метою відповідних відносин є створення прибутку та забезпечення стійкості самої корпорації, що у свою чергу корелює з вже попередньо зазначеним положенням Л. Мартюшевої щодо прибутковості діяльності, як головного критерію забезпечення фінансової безпеки підприємства.
Досить часто в аспекті розвитку питань, пов’язаних з корпоративним управлінням, фінансова безпека не часто знаходиться в центрі уваги. Вважається, що ці дві категорії є несумісними як у розрізі кінцевої мети, так і методології. Але спростування даної тези знаходимо при більш детальному вивченні міжнародних підходів до корпоративного управління.
Спеціальна комісія з корпоративного управління консультативної групи ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку) розробила в 1999 році такі принципи корпоративного управління [5]:
1. Права акціонерів (система корпоративного управління повинна захищати права власників акцій).
2. Однакове ставлення до акціонерів (система корпоративного управління повинна забезпечувати однакове ставлення до всіх власників акцій, включаючи дрібних та іноземних акціонерів).
3. Роль зацікавлених осіб в управлінні корпорацією (система корпоративного управління повинна визнавати встановлені законодавством права зацікавлених осіб і заохочувати активне співробітництво між компанією та всіма зацікавленими особами з метою примноження суспільного багатства, створення нових робочих місць та досягнення фінансової стабільності корпоративного сектора).
4. Розкриття інформації та прозорість (система корпоративного управління повинна забезпечувати своєчасне розкриття достовірної інформації про всі без винятку аспекти функціонування корпорації з урахуванням даних про фінансовий стан, результати діяльності, склад власників та структуру управління).
5. Обов’язки ради директорів (рада директорів повинна забезпечувати стратегічне управління бізнесом, ефективний контроль за роботою менеджерів, звітувати перед акціонерами та компанією в цілому). Як бачимо, третій принцип управління визначає нерозривність фінансової стабільності корпорації та її взаємозв’язок з усіма стейкхолдерами компанії.
Останній перегляд складових корпоративного управління, що дещо розширив і доповнив вищезазначені принципи, відбувся в 2009 році в Південній Африці. Створений у 1993 році Комітет Кінга з питань корпоративного управління прийняв Третю доповідь Кінга з управління. Проаналізувавши доповідь, ми дійшли висновку, що такі принципи стосуються забезпечення фінансової безпеки корпорації [8]:
• принцип 2.15, який описує завдання та поведінку керівництва корпорації щодо недопущення погіршення фінансового стану компанії та визначає дії керівництва, спрямовані на покращення фінансового стану в разі входження корпорації в процедуру банкрутства;
• принцип 3.6, який визначає питання щорічного внутрішнього аудиту корпорації в частині фінансової діяльності;
• принцип 9.2, який індикує обов’язковість розкриття інформації фінансового характеру для всіх без винятку стейкхолдерів, як невід’ємна частина щорічних звітів акціонерних товариств.
На нашу думку, проведений аналіз суті, суб’єктів і принципів корпоративного управління дозволяє зробити висновок про те, що концепція забезпечення фінансової безпеки суб’єктів підприємництва повинна діяти постійно, тобто бути складовою механізму корпоративного управління підприємством.
Висновки. Збалансованість фінансових інтересів підприємства в особі його власників, керівництва та стейкхолдерів є чи не першочерговою проблемою та складовою корпоративного управління. Фінансова безпека корпорації як комплексна концепція, яка генерує в собі різноманітні аспекти категорії “фінанси” та яка характеризується ознакою непреревності у часі, найкраще характеризується саме категорією “відносини”, які інтегровані в процес корпоративного управління на кожному життєвому етапі розвитку підприємства, що дозволяє йому самостійно розробляти й впроваджувати фінансову стратегію, що відповідає цілям корпоративної стратегії та спрямована на зміцнення конкурентної позиції підприємства на ринку та зростання його ринкової вартості. Саме тому концепція забезпечення фінансової безпеки суб’єктів підприємництва повинна діяти постійно та, відповідно, бути складовою механізму корпоративного управління підприємством.
Все це потребує подальшого дослідження сутності категорій “фінансова безпека” та “корпоративне управління” з метою кращого розуміння об’єктів та суб’єктів даних відносин, їх системи взаємодії; визначення місця фінансової безпеки в загальній структурі управління корпорацією; виявлення головних інструментів та механізмів впливу з подальшим удосконаленням організаційної структури кожної інституціональної одиниці (корпорації) тощо.
Список літератури
1. Ареф’єва, О. В. Економічні основи формування фінансової складової економічної безпеки [Текст] / О. В. Ареф’єва, Т. Б. Кузенко // Актуальні проблеми економіки. -2009. - № 1(91). - С. 98-103.
2. Барановський, О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та практика забезпечення) [Текст] : монографія / О. І. Барановський. - К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. - 759 с.
3. Костюк, О. М. Методологічні засади корпоративного управління в банку [Текст] : дис. на здобуття ступеня д-ра екон. наук: спец. 08.00.08 “Гроші, фінанси і кредит” / Костюк Олександр Миколайович. - Суми, 2009. - С. 452.
4. Мартюшева, Л. С. Фінансова безпека підприємств [Текст] : конспект лекцій / Л. С. Мартюшева, Т. Б. Кузенко, О. Ю. Литовченко. - Харків : Вид-во ХНЕУ, 2008. - 140 с.
5. Принципы корпоративного управления ОЭСР [Электронный ресурс] // Организация экономического сотрудничества и развития, 2001. - 39 с. - Режим доступа : http://www.nccg.ru/site.xp/050055051054124.html. - Название с экрана.
6. Супрун, Н. А. Корпоративне управління як об’єкт інституціональних досліджень [Текст] / Н. А. Супрун // Научные труды ДонНТУ. - 2009. - № 37-3. - С. 157-165.
7. Eddy, Wymeersch. Corporate governance and financial stability [Text] / Eddy Wymeersch // IMF Working Paper Series. - 2008. - WW/08/11. - Р. 1-13.
8. King cod e of governanc e 2009. Institute of Directors Southern Africa [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://african.ipapercms.dk/IOD/KINGIII/ kingiiireport /. - Назва з екрана.
Зиттагу Article provides the analysi s of nature of corporate’s financial stability category. As a result of investigation, correlation between corporate governance and financial stability categories has been ob served.
Отримано 14.09.2010
