В сучасних умовах бізнес-середовища суб’єкти господарювання зацікавлені у зміцненні своїх ринкових позицій та у встановленні домінуючих позицій над конкурентами. Дана ціль вимагає постійного вдосконалення технології основного виробництва та, водночас, необхідність виходу на нові сегменти ринку, що розширю потребу у додаткових фінансових ресурсах.
Сьогодні майже у всіх сферах виробничо-господарської діяльності існує необхідність залучення інвестиційних коштів. Особливо гостро це стосується інноваційної діяльності, яка супроводжується високим рівнем фінансових витрат та ризиків, але й обіцяє, в перспективі, значну винагороду інвесторам.
Інновації є одним із стратегічних факторів розвитку економіки, ведуть до підвищення якості та скорочення тривалості виробничих процесів, зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародному ринку. На жаль, в Україні є недостатнє фінансування інноваційної діяльності – якщо вітчизняні інвестори частіше за все не володіють достатнім обсягом ресурсів, то іноземні – не зацікавлені вкладати свої кошти у науково-технічний розвиток національних галузей господарювання через несприятливий інвестиційний клімат, нестабільну законодавчу базу.
У працях вітчизняних науковців-дослідників розглянуто аспекти реалізації інноваційних проектів, різні форми інвестування даних проектів, ефективність інноваційно-інвестиційної політики держави, зокрема це праці І. С. Кузнецова, А.М. Поручника, В. С. Савчука, Б. А. Маліцького, О. М. Стреліна та інших.
Відповідно до Господарського кодексу України, інноваційна діяльність – це діяльність учасників господарських відносин, що передбачає здійснення інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм, які характеризуються тривалим строком окупності витрат і впровадження здобутих науково-технічних досягнень у різні сектори національного господарства та сфери суспільного життя [1]. Основним об’єктом інноваційної діяльності є інвестиційні проекти, фінансування яких здійснюється в основному за рахунок бюджетних ресурсів, власних коштів суб’єкта господарювання, іноземних інвестицій та кредитів.
Бюджетне фінансування інноваційних проектів сьогодні практично відсутнє, у відсотковому відношенні становить до 2 %. Це цілком звичайна ситуація для держав, яким характерний дефіцит бюджетних коштів та спрямування ресурсів переважно на покриття поточних витрат. Зважаючи на це, інвестиційно-інноваційна політика держави спрямована на реалізацію так званих ”проектів вищої інноваційної категорії”.
Державне фінансування інноваційної діяльності базується на наступних принципах:
• максимізація соціального ефекту при мінімізації витрат;
• цільовий характер використання бюджетних коштів;
• оцінка ефективності використання раніше наданих бюджетних ресурсів суб’єктом господарювання [2, c. 24].
Законом України ”Про інноваційну діяльність”, зокрема у статті 17, визначено види бюджетної фінансової підтримки інноваційних проектів (повне або часткове (до 50 %) безвідсоткове кредитування інноваційних проектів; повна чи часткова компенсація відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів, надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів; майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України ”Про страхування”) [3]. Це є необхідною умовою, оскільки інноваційна діяльність супроводжується високим рівнем ризику, а збитковість певних операцій, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств, що впроваджують інноваційні проекти, не повинна залишатись поза увагою держави.
У таблиці 1 наведено дані стосовно обсягу фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел фінансування.
Таблиця 1.
Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні
за 2007-2011 роки
млн. грн.
Джерело: складено автором на основі даних Державної служби статистики України щодо джерел фінансування інноваційної діяльності за період 2007-2011 років
Обсяг фінансування інноваційної діяльності у 2011 році порівняно з 2007 роком зріс на 3 483 млн. грн. (або 32 % ), при цьому зросла частка фінансування за рахунок бюджетних коштів та інших джерел фінансування, не заборонених чинним законодавством. Зменшився обсяг фінансування інноваційних проектів за кошти іноземних інвесторів (на 261,9 млн. грн. або на 82% у 2011 році порівняно з 2007 роком) та власні кошти суб’єктів господарювання (на 414,0 млн. грн. або на 6 % у 2011 році порівняно з 2007 роком).
У світовій практиці найбільш поширеним джерелом фінансування інноваційних проектів, як і будь-яких інвестиційних проектів загалом, є приватний капітал.
Рис 1. Динаміка фінансування інноваційних проектів за рахунок приватних ресурсів протягом 2007-2011 років
Джерело: складено автором на основі даних Державної служби статистики України щодо джерел фінансування інноваційної діяльності за період 2007-2011 років
На стадії зародження проекту, коли лише формується проектна команда, проводяться технічне обґрунтування та маркетингові дослідження, основним джерелом фінансування є власні кошти, бюджетні кошти та фінансові ресурси бізнес-ангелів.
Бізнес-ангелів світу подарувала Кремнієва долина. Сталося це тоді, коли інженер Юджин Кляйнер покинув компанію Schockley Semiconductor. Він вирішив організувати своє підприємство, яке повинно було займатися виробництвом кремнієвих мікросхем. Однак, ніхто не зацікавився ідеєю Кляйнера. На щастя, вже коли інженер думав про повернення на свою постійну роботу, на сцену вийшов Артур Крок, який працював в одній інвестиційній компанії. У нього були зв'язки, які допомогли йому знайти для Кляйнера приватного інвестора. Так була заснована компанія Fairchild Semiconductor, що отримала від бізнес-ангела 1,5 мільйона доларів інвестицій [4].
Бізнес-ангели – це незалежні інвестори, які готові вкладати гроші в компанію ще тоді, коли вона знаходиться на стадії ідеї, а самій компанії практично неможливо залучити кошти, звернувшись у венчурний фонд або банк в пошуках кредиту. Бізнес-ангели (неформальні інвестори) є основою неорганізованого ринку венчурного капіталу та, на відміну від венчурних фондів, використовують для інвестування власні фінансові ресурси. Неформальними інвесторами стають успішні підприємці, які, по суті, заповнюють власними фінансовими ресурсами пробіл між першочерговим вкладенням капіталу власниками компанії та наступним фінансуванням (залучення банківського кредиту, розміщення акцій на біржі тощо).
Як правило, бізнес-ангели купують міноритарний пакет акцій, а щоб забезпечити контроль над своїми інвестиціями – блокуючий пакет акцій. Основним сектором інвестування виступають інформаційні технології, сфера послуг, промислове виробництво, фінанси та страхування. Інвестуючи кошти, вони підвищують рівень репутації проекту, створюють можливості для залучення коштів з інших джерел фінансування. Окрім фінансових ресурсів приватні інвестори вкладають в розвиток проекту власний досвід та набуті бізнес-звя’зки. Здійснюючи фінансування інноваційних проектів, бізнес-ангели не займаються благодійною діяльністю – вони знають, що інвестиції в інновації на початкових етапах є дуже вигідним, хоч при цьому і ризиковим процесом (їх успішна реалізація гарантує значну фінансову вигоду).
Найбільш відомим прикладом успішних проектів бізнес-ангелів у світі є інвестиції в компанію ”Apple”. Вклавши в неї 91 тисячу доларів, інвестор отримав 154 млн. дол.
Водночас, не кожному підприємцю вдається знайти приватного інвестора, а, тим більше, переконати його інвестувати капітал у запропоновану бізнес-ідею. При пошуках інвестора потрібно мати кваліфіковану команду та підготувати документацію, на основі аналізу якої інвестор може оцінити перспективність реалізації проекту, його унікальність та конкурентоспроможність. Якщо рентабельність проекту низька, то це не цікаво інвестору, який хоче максимізувати власний прибуток, розширити свій вплив на ринок, збільшити масштаби виробничо-господарської діяльності.
На стадії розгортання проекту основним джерелом фінансування виступає венчурний капітал. Венчурне фінансування – це довгострокове фінансування інноваційних проектів, перспективних компаній, орієнтованих на наукомістке виробництво, що супроводжується високим рівнем ризику. Прибуток венчурних фондів формується в результаті продажу акцій компанії, або продаючи свою частку іншим інвесторам чи самій компанії.
Законом України визначено поняття ”венчурний фонд” як недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів інституту спільного інвестування серед юридичних осіб та фізичних осіб і активи якого можуть включати цінні папери, емітовані пов’язаними особами компанії з управління активами такого фонду [5]. Перший венчурний фонд ”Україна” був створений в 1992 році, початковий капітал становив 10 млн. дол.. Сьогодні функціонує більше ніж 800 венчурних фондів, зокрема венчурний фонд ”ABRT” (інвестує в швидкозростаючі компанії на стадії стартапа, ранній стадії і стадії росту), компанія ”TECHINVEST” , ”Baring Vostok Capital”, ”Sosiete General Emerging Europe”, ”Commercial Capital Enterprise” та інші.
Венчурне інвестування представляє собою інвестування в статутний капітал компанії. При такій формі інвестування інвестор отримує частку в бізнесі і, таким чином, пропорційно своїй частці розділяє з іншими учасниками (акціонерами) компанії як прибуток, так і ризики.
Основні переваги венчурного фінансування в тому, інвестор отримує не лімітований дохід, а частку від всього прибутку й має можливість брати участь в управлінні компанією [6].
Головною відмінністю венчурних фондів від бізнес-ангелів є те, що вони здійснюють управління не лише власними коштами, але й чужими ресурсами та ніколи не інвестують у проект на стадії зародження.
Таблиця 2.
Інвестиційний цикл фондів венчурного капіталу [6]
Стан вітчизняного ринку венчурного капіталу характеризується недостатнім рівнем розвитку; західні інвестори не поспішають із своїми інвестиціями на вітчизняний ринок інновацій. Це пов’язано з рядом чинників, зокрема:
• відсутність належного законодавчого забезпечення – нестабільність правового поля діяльності ускладнює можливість інвесторам планувати та прогнозувати свою діяльність на довгостроковий період;
• відсутність ефективного механізму державного регулювання діяльності інститутів спільного інвестування – бюрократичний механізм ліцензування та сертифікації, тиск на інвесторів з позицій контролюючих органів;
• діяльність вітчизняних компаній у ”тіньовому” секторі економіки відштовхує іноземні венчурні фонди, які використовують офіційні фінансові схеми.
Сьогодні, одними із найбільш привабливих об’єктів інвестування є ”зелені” технології, в які інвестори готові вкладати мільйони доларів, також це Інтернет та комп’ютерні й технічні ноу-хау. Найбільшою венчурною інвестицією в історії стала компанія Google, яка принесла гроші величезній кількості інвесторів.
На етапі раннього росту, коли компанія втілює проект, але ще не отримує прибутків та відчуває потребу в фінансових ресурсах, додатковим джерелом фінансування може бути банківський кредит.
Комерційні банки у схемах проектного фінансування інновацій можуть виступати в ролі організаторів та фінансових ініціаторів здійснення інвестицій. Банки мобілізують ресурси для фінансування інвестиційних та інноваційних проектів та, власне, мають можливість прямого виходу на світовий фінансовий ринок із метою масштабного залучення іноземного капіталу для реалізації проектів [7, c. 31].
На практиці вітчизняні банки неохоче беруть участь в фінансуванні інноваційної діяльності через значні ризики, довгостроковий період окупності проекту та невисоку результативність кредитного інвестування. Крім того як банки, так й інвестори стикаються з мінливістю або відсутністю законодавчої бази інвестиційно-інноваційного кредитування, недостатнім рівнем розвитку та несприятливою кон’юнктурою фондового ринку.
На стадії зрілості (проект завоював відповідні ринкові позиції, є прибутковим) основними джерелами фінансування фонди прямих інвестицій, банківські кошти, емісія акцій та вихід на фондовий ринок. Для суб’єкта господарювання порівняно вже простіше залучати кошти, тому що вже сформовано фінансову базу та отримано певний рейтинг перспективності реалізації проекту.
Отже, фінансування інноваційних проектів є одним із найбільш перспективних видів фінансової діяльності, що обіцяє інвесторам значну фінансову рентабельність. Водночас фінансування інноваційної діяльності супроводжується високим рівнем ризику, тому інвестори детально оцінюють пропоновані для інвестування проекти з позицій перспективності, унікальності та рентабельності.
Сьогодні економіка стикається з рядом проблем щодо фінансування інноваційних проектів:
• складність залучення коштів приватних інвесторів через несприятливий інвестиційний клімат. Довгостроковий характер інвестицій вимагає відносно стабільних умов зовнішнього бізнес-середовища;
• недостатній розвиток ринку венчурного капіталу, що повинен стати основою розкручування та розширення бізнесу на стадії впровадження інноваційного проекту;
• необхідність збільшення участі банківського сектору в кредитування інноваційної діяльності, зокрема, стимулювання створення інноваційних банків, перегляд норм обов’язкового резервування для банків, що надають пільгові інноваційні кредити, запровадження ефективного механізму державного страхування кредитів.
Покращення інвестиційного клімату є необхідною умовою для підвищення привабливості вітчизняних проектів як об’єктів інвестування.
Список використаних джерел
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436- IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15
2. Григор’єва О. Є. Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні / О. Є. Григор'єва // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 126. — С. 22- 25.
3. Закон України ”Про інноваційну діяльність” ід 04.07.2002 № 40-IV IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=40-15
4. Антон Гладченко Кто такие бизнес-ангелы? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.biztimes.ru/index.php?artid=1163
5. Закон України ” Про інститути спільного інвестування” від 15.03.2001 № 2299-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2299-14
6. Венчурное инвестирование [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ab-corp.com/ru/view_news/14/
7. Васильєва Т. А. Банківське фінансування інноваційної діяльності: монографія / Т. А. Васильєва // Суми: Ділові перспективи. – 2006. – 60 с.
Сьогодні майже у всіх сферах виробничо-господарської діяльності існує необхідність залучення інвестиційних коштів. Особливо гостро це стосується інноваційної діяльності, яка супроводжується високим рівнем фінансових витрат та ризиків, але й обіцяє, в перспективі, значну винагороду інвесторам.
Інновації є одним із стратегічних факторів розвитку економіки, ведуть до підвищення якості та скорочення тривалості виробничих процесів, зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародному ринку. На жаль, в Україні є недостатнє фінансування інноваційної діяльності – якщо вітчизняні інвестори частіше за все не володіють достатнім обсягом ресурсів, то іноземні – не зацікавлені вкладати свої кошти у науково-технічний розвиток національних галузей господарювання через несприятливий інвестиційний клімат, нестабільну законодавчу базу.
У працях вітчизняних науковців-дослідників розглянуто аспекти реалізації інноваційних проектів, різні форми інвестування даних проектів, ефективність інноваційно-інвестиційної політики держави, зокрема це праці І. С. Кузнецова, А.М. Поручника, В. С. Савчука, Б. А. Маліцького, О. М. Стреліна та інших.
Відповідно до Господарського кодексу України, інноваційна діяльність – це діяльність учасників господарських відносин, що передбачає здійснення інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм, які характеризуються тривалим строком окупності витрат і впровадження здобутих науково-технічних досягнень у різні сектори національного господарства та сфери суспільного життя [1]. Основним об’єктом інноваційної діяльності є інвестиційні проекти, фінансування яких здійснюється в основному за рахунок бюджетних ресурсів, власних коштів суб’єкта господарювання, іноземних інвестицій та кредитів.
Бюджетне фінансування інноваційних проектів сьогодні практично відсутнє, у відсотковому відношенні становить до 2 %. Це цілком звичайна ситуація для держав, яким характерний дефіцит бюджетних коштів та спрямування ресурсів переважно на покриття поточних витрат. Зважаючи на це, інвестиційно-інноваційна політика держави спрямована на реалізацію так званих ”проектів вищої інноваційної категорії”.
Державне фінансування інноваційної діяльності базується на наступних принципах:
• максимізація соціального ефекту при мінімізації витрат;
• цільовий характер використання бюджетних коштів;
• оцінка ефективності використання раніше наданих бюджетних ресурсів суб’єктом господарювання [2, c. 24].
Законом України ”Про інноваційну діяльність”, зокрема у статті 17, визначено види бюджетної фінансової підтримки інноваційних проектів (повне або часткове (до 50 %) безвідсоткове кредитування інноваційних проектів; повна чи часткова компенсація відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів, надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів; майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України ”Про страхування”) [3]. Це є необхідною умовою, оскільки інноваційна діяльність супроводжується високим рівнем ризику, а збитковість певних операцій, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств, що впроваджують інноваційні проекти, не повинна залишатись поза увагою держави.
У таблиці 1 наведено дані стосовно обсягу фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел фінансування.
Таблиця 1.
Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні
за 2007-2011 роки
млн. грн.
Джерело: складено автором на основі даних Державної служби статистики України щодо джерел фінансування інноваційної діяльності за період 2007-2011 років
Обсяг фінансування інноваційної діяльності у 2011 році порівняно з 2007 роком зріс на 3 483 млн. грн. (або 32 % ), при цьому зросла частка фінансування за рахунок бюджетних коштів та інших джерел фінансування, не заборонених чинним законодавством. Зменшився обсяг фінансування інноваційних проектів за кошти іноземних інвесторів (на 261,9 млн. грн. або на 82% у 2011 році порівняно з 2007 роком) та власні кошти суб’єктів господарювання (на 414,0 млн. грн. або на 6 % у 2011 році порівняно з 2007 роком).
У світовій практиці найбільш поширеним джерелом фінансування інноваційних проектів, як і будь-яких інвестиційних проектів загалом, є приватний капітал.
Рис 1. Динаміка фінансування інноваційних проектів за рахунок приватних ресурсів протягом 2007-2011 років
Джерело: складено автором на основі даних Державної служби статистики України щодо джерел фінансування інноваційної діяльності за період 2007-2011 років
На стадії зародження проекту, коли лише формується проектна команда, проводяться технічне обґрунтування та маркетингові дослідження, основним джерелом фінансування є власні кошти, бюджетні кошти та фінансові ресурси бізнес-ангелів.
Бізнес-ангелів світу подарувала Кремнієва долина. Сталося це тоді, коли інженер Юджин Кляйнер покинув компанію Schockley Semiconductor. Він вирішив організувати своє підприємство, яке повинно було займатися виробництвом кремнієвих мікросхем. Однак, ніхто не зацікавився ідеєю Кляйнера. На щастя, вже коли інженер думав про повернення на свою постійну роботу, на сцену вийшов Артур Крок, який працював в одній інвестиційній компанії. У нього були зв'язки, які допомогли йому знайти для Кляйнера приватного інвестора. Так була заснована компанія Fairchild Semiconductor, що отримала від бізнес-ангела 1,5 мільйона доларів інвестицій [4].
Бізнес-ангели – це незалежні інвестори, які готові вкладати гроші в компанію ще тоді, коли вона знаходиться на стадії ідеї, а самій компанії практично неможливо залучити кошти, звернувшись у венчурний фонд або банк в пошуках кредиту. Бізнес-ангели (неформальні інвестори) є основою неорганізованого ринку венчурного капіталу та, на відміну від венчурних фондів, використовують для інвестування власні фінансові ресурси. Неформальними інвесторами стають успішні підприємці, які, по суті, заповнюють власними фінансовими ресурсами пробіл між першочерговим вкладенням капіталу власниками компанії та наступним фінансуванням (залучення банківського кредиту, розміщення акцій на біржі тощо).
Як правило, бізнес-ангели купують міноритарний пакет акцій, а щоб забезпечити контроль над своїми інвестиціями – блокуючий пакет акцій. Основним сектором інвестування виступають інформаційні технології, сфера послуг, промислове виробництво, фінанси та страхування. Інвестуючи кошти, вони підвищують рівень репутації проекту, створюють можливості для залучення коштів з інших джерел фінансування. Окрім фінансових ресурсів приватні інвестори вкладають в розвиток проекту власний досвід та набуті бізнес-звя’зки. Здійснюючи фінансування інноваційних проектів, бізнес-ангели не займаються благодійною діяльністю – вони знають, що інвестиції в інновації на початкових етапах є дуже вигідним, хоч при цьому і ризиковим процесом (їх успішна реалізація гарантує значну фінансову вигоду).
Найбільш відомим прикладом успішних проектів бізнес-ангелів у світі є інвестиції в компанію ”Apple”. Вклавши в неї 91 тисячу доларів, інвестор отримав 154 млн. дол.
Водночас, не кожному підприємцю вдається знайти приватного інвестора, а, тим більше, переконати його інвестувати капітал у запропоновану бізнес-ідею. При пошуках інвестора потрібно мати кваліфіковану команду та підготувати документацію, на основі аналізу якої інвестор може оцінити перспективність реалізації проекту, його унікальність та конкурентоспроможність. Якщо рентабельність проекту низька, то це не цікаво інвестору, який хоче максимізувати власний прибуток, розширити свій вплив на ринок, збільшити масштаби виробничо-господарської діяльності.
На стадії розгортання проекту основним джерелом фінансування виступає венчурний капітал. Венчурне фінансування – це довгострокове фінансування інноваційних проектів, перспективних компаній, орієнтованих на наукомістке виробництво, що супроводжується високим рівнем ризику. Прибуток венчурних фондів формується в результаті продажу акцій компанії, або продаючи свою частку іншим інвесторам чи самій компанії.
Законом України визначено поняття ”венчурний фонд” як недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів інституту спільного інвестування серед юридичних осіб та фізичних осіб і активи якого можуть включати цінні папери, емітовані пов’язаними особами компанії з управління активами такого фонду [5]. Перший венчурний фонд ”Україна” був створений в 1992 році, початковий капітал становив 10 млн. дол.. Сьогодні функціонує більше ніж 800 венчурних фондів, зокрема венчурний фонд ”ABRT” (інвестує в швидкозростаючі компанії на стадії стартапа, ранній стадії і стадії росту), компанія ”TECHINVEST” , ”Baring Vostok Capital”, ”Sosiete General Emerging Europe”, ”Commercial Capital Enterprise” та інші.
Венчурне інвестування представляє собою інвестування в статутний капітал компанії. При такій формі інвестування інвестор отримує частку в бізнесі і, таким чином, пропорційно своїй частці розділяє з іншими учасниками (акціонерами) компанії як прибуток, так і ризики.
Основні переваги венчурного фінансування в тому, інвестор отримує не лімітований дохід, а частку від всього прибутку й має можливість брати участь в управлінні компанією [6].
Головною відмінністю венчурних фондів від бізнес-ангелів є те, що вони здійснюють управління не лише власними коштами, але й чужими ресурсами та ніколи не інвестують у проект на стадії зародження.
Таблиця 2.
Інвестиційний цикл фондів венчурного капіталу [6]
Стан вітчизняного ринку венчурного капіталу характеризується недостатнім рівнем розвитку; західні інвестори не поспішають із своїми інвестиціями на вітчизняний ринок інновацій. Це пов’язано з рядом чинників, зокрема:
• відсутність належного законодавчого забезпечення – нестабільність правового поля діяльності ускладнює можливість інвесторам планувати та прогнозувати свою діяльність на довгостроковий період;
• відсутність ефективного механізму державного регулювання діяльності інститутів спільного інвестування – бюрократичний механізм ліцензування та сертифікації, тиск на інвесторів з позицій контролюючих органів;
• діяльність вітчизняних компаній у ”тіньовому” секторі економіки відштовхує іноземні венчурні фонди, які використовують офіційні фінансові схеми.
Сьогодні, одними із найбільш привабливих об’єктів інвестування є ”зелені” технології, в які інвестори готові вкладати мільйони доларів, також це Інтернет та комп’ютерні й технічні ноу-хау. Найбільшою венчурною інвестицією в історії стала компанія Google, яка принесла гроші величезній кількості інвесторів.
На етапі раннього росту, коли компанія втілює проект, але ще не отримує прибутків та відчуває потребу в фінансових ресурсах, додатковим джерелом фінансування може бути банківський кредит.
Комерційні банки у схемах проектного фінансування інновацій можуть виступати в ролі організаторів та фінансових ініціаторів здійснення інвестицій. Банки мобілізують ресурси для фінансування інвестиційних та інноваційних проектів та, власне, мають можливість прямого виходу на світовий фінансовий ринок із метою масштабного залучення іноземного капіталу для реалізації проектів [7, c. 31].
На практиці вітчизняні банки неохоче беруть участь в фінансуванні інноваційної діяльності через значні ризики, довгостроковий період окупності проекту та невисоку результативність кредитного інвестування. Крім того як банки, так й інвестори стикаються з мінливістю або відсутністю законодавчої бази інвестиційно-інноваційного кредитування, недостатнім рівнем розвитку та несприятливою кон’юнктурою фондового ринку.
На стадії зрілості (проект завоював відповідні ринкові позиції, є прибутковим) основними джерелами фінансування фонди прямих інвестицій, банківські кошти, емісія акцій та вихід на фондовий ринок. Для суб’єкта господарювання порівняно вже простіше залучати кошти, тому що вже сформовано фінансову базу та отримано певний рейтинг перспективності реалізації проекту.
Отже, фінансування інноваційних проектів є одним із найбільш перспективних видів фінансової діяльності, що обіцяє інвесторам значну фінансову рентабельність. Водночас фінансування інноваційної діяльності супроводжується високим рівнем ризику, тому інвестори детально оцінюють пропоновані для інвестування проекти з позицій перспективності, унікальності та рентабельності.
Сьогодні економіка стикається з рядом проблем щодо фінансування інноваційних проектів:
• складність залучення коштів приватних інвесторів через несприятливий інвестиційний клімат. Довгостроковий характер інвестицій вимагає відносно стабільних умов зовнішнього бізнес-середовища;
• недостатній розвиток ринку венчурного капіталу, що повинен стати основою розкручування та розширення бізнесу на стадії впровадження інноваційного проекту;
• необхідність збільшення участі банківського сектору в кредитування інноваційної діяльності, зокрема, стимулювання створення інноваційних банків, перегляд норм обов’язкового резервування для банків, що надають пільгові інноваційні кредити, запровадження ефективного механізму державного страхування кредитів.
Покращення інвестиційного клімату є необхідною умовою для підвищення привабливості вітчизняних проектів як об’єктів інвестування.
Список використаних джерел
1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436- IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15
2. Григор’єва О. Є. Аспекти фінансування інноваційних проектів в Україні / О. Є. Григор'єва // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 126. — С. 22- 25.
3. Закон України ”Про інноваційну діяльність” ід 04.07.2002 № 40-IV IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=40-15
4. Антон Гладченко Кто такие бизнес-ангелы? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.biztimes.ru/index.php?artid=1163
5. Закон України ” Про інститути спільного інвестування” від 15.03.2001 № 2299-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2299-14
6. Венчурное инвестирование [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ab-corp.com/ru/view_news/14/
7. Васильєва Т. А. Банківське фінансування інноваційної діяльності: монографія / Т. А. Васильєва // Суми: Ділові перспективи. – 2006. – 60 с.
