Труби О.В.
ЕкфС-52с
Державне фінансування інноваційного розвитку економіки України
Постановка проблеми. Сьогодні інноваційна діяльність є одним із найважливіших факторів економічного розвитку. Сучасний стан інноваційного розвитку національної економіки не є до кінця сформованим та ефективним, оскільки з боку держави немає відповідної підтримки інноваційних проектів. Це насамперед пов’язано з неналежним правовим регулюванням, інфляційними процесами, ненадійністю партнерів, незначною часткою видатків на інновації з державного бюджету тощо.
Аналіз дослідження та публікації. Оцінкою державного фінансування інноваційного розвитку економіки займались багато зарубіжних вчених, а саме: Й. Шумпетер, В. Зомбарт, Р. Солоу, Б. Твісс, Х. Фрімен, Ю. Яковець, М. Калецкі, Е. Денісон.
Провідними вітчизняними дослідниками є такі: О. Барановський, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гойко, О. Ковалюк, М. Козоріз, Н. Костіна, М. Крупка, О. Кузьмін, А. Кузнєцова, О. Лапко, І. Лютий, Л. Нейкова, С. Онишко, В. Опарін, А. Поддєрьогін, Л. Федулова, Д. Черваньов.
Актуальність. Інноваційна діяльність пов'язана з високим рівнем ризику, оскільки потребує великого обсягу фінансових ресурсів. Актуальним питанням сьогодення є впровадження ефективної системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності через механізми державного та приватного фінансування. Вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності, може бути забезпечено лише в тому разі, якщо будуть використовуватися найрізноманітніші джерела фінансування, починаючи з державних і закінчуючи приватним сектором національної економіки.
Виклад основного матеріалу. Політика держави у сфері інноваційної діяльності повинна базуватись на створенні умов для розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу країни. Головним пріоритетом створення умов для розвитку інновацій є активізація державної підтримки реалізації інвестиційно-інноваційних програм і проектів у реальному секторі економіки.
У загальному розумінні фінансування передбачає надання капіталу і залучення інвестицій (капіталовкладень) для втілення (реалізації) певного проекту [1].
Державне фіннансування полягає у використанні державних інвестиційних ресурсів: бюджетних коштів, коштів позабюджетних фондів, державних запозиченнь, майна, що знаходиться у державній власності.
Інноваційний розвиток здійснється через залучення інвестиційних ресурсів з різних джерел фінансування для реалізації різного роду проектів, які пов'язнані з інноваціями, високими технологіями, інжинірингом. Слід пам'ятати, що інноваційна сфера є ризикованою, оскільки успіх проекту залежить від великої кількості факторів: інфляційні процеси, ненадійність партнерів, сприйняття нового продукту на ринку тощо. Інвестиції спрямовують у вже розвинені галузі економічної діяльності, де ризик неповернення коштів є незначним порівняно з інноваційною сферою. Наприклад, на підприємствах промисловості зосереджено 30,9 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну (рис.1), цей показник свідчить про те, що спонсори інвестують кошти у розвинені та прибуткові галузі національної економіки, для захисту власних капіталовкладень.
Рис 1. Розподіл прямих іноземних інвестицій за основними видами економічної діяльності (у % до загального обсягу інвестування)
Державне фінансування інноваційної діяльності було порівняно значним у 2008 році (336,9 млн. грн.), дані наведені у табл.1
Аналізуючи дані можна стверджувати, що найбільшу суму коштів на інноваційну діяльність 2005-2011 років держава інвестувала у 2008 році, проте слід зауважити, що динаміка не є стабільною; відсутні позитивні тенденції до збільшення фінансування. Це зумовлено, на наш погляд, недосконалою інноваційною інфраструктурою України, кризовим явищами у фінансовій сфері, незначною часткою витрат на інноваційний розвиток у державному бюджеті, неефективністю та непрозорістю розподілу коштів на виконання проектів.
Зауважимо, що в Україні сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури, а саме: створено 24 інноваційних бізнес-інкубатори, 10 інноваційних центрів, при вищих навчальних закладах - підрозділи з питань інтелектуальної власності, Український інститут науково-технічної інформації з регіональними відділеннями. Проте можемо стверджувати, що інноваційна інфраструктура не є до кінця сформованою, адже, такі показники в масштабах країни є незначними.
Варто наголосити на тому, що інноваційний розвиток забезпечуються конкурентною боротьбою, а державне фінансування гальмує розвиток ринкових стимулів та демотивує розроблення тих нововведень, які потребує економіка. Сьогодні Україні потрібні інновації, які впроваджуються на виробництвах і не тільки мають комерційний характер, а й приносять прибуток за умови ефективного впровадження. Державне фінансування призводить до перекручування ринкових стимулів і неефективної витрати грошей платників податків. Вибір оптимальних інноваційних проектів, які мають високий потенціал та очікувану результативнісь, є досить складним завданням. Це призводить до таких негативних наслідків: по-перше, реалізовані за допомогою державної підтримки проекти часто невиправдано затримуються в часі та обмежені ресурси витрачаються не за призначенням. По-друге, наявність високої частки суб'єктивності в прийнятті рішень про фінансування проектів веде до перекручування економічних стимулів: стає вигіднішим продати проект державі, ніж створити продукт на ринку, якого потребують галузі економіки.
Отже, існує ряд проблем державного фінансування інноваційної діяльності економіки України, а саме: недосконала інфраструктура інноваційної сфери, недостатня частка витрат на інноваційний розвиток саме з державного бюджету, кризи в економіці, нестабільність законодавчої бази, не прозорий механізм розподілу коштів, високий рівень ризиків при реалізації інноваційних проектів тощо. Сьогодні механізм державного фінансування інноваційної діяльності є недосконалим. Це спричинено тим,що державні інституції переважно підтримують існуючі виробництва і не мають достатніх коштів та мотивації для ефективного інноваційного розвитку, тому що інвестиційний попит на інновації з боку підприємств є більший, ніж можливості державного фінансування.
Таким чином, можна стверджувати, що для інноваційного розвитку економіки України необхідно залучати ефективніші джерела фінансування, а саме: банківське кредитування, власні кошти, використовувати лізинг тощо. В Україні система державного фінансування не є до кінця розвиненою і ефективною, тому більшість інновацій впроваджуються за рахунок приватного фінансування. Про це свідчать аналітичні дані за 2008–2012 роки – так, частка інноваційно активних підприємств порівняно з докризовим періодом зросла на 3,0 % в основному за рахунок збільшення частки приватних підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, а не за рахунок державного фінансування.
Література:
1. Алєксєєнко Л.М. Економічний словник: банківська справа, фондовий ринок : українсько-англійський тлумачний слов ник / Л.М. Алєксєєнко, В.М. Олексієнко, А.І. Юркевич. – Тернопіль : Максимум : Економічна думка, 2000.
2. http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ni/ind_rik/ind_u/2002.html
ЕкфС-52с
Державне фінансування інноваційного розвитку економіки України
Постановка проблеми. Сьогодні інноваційна діяльність є одним із найважливіших факторів економічного розвитку. Сучасний стан інноваційного розвитку національної економіки не є до кінця сформованим та ефективним, оскільки з боку держави немає відповідної підтримки інноваційних проектів. Це насамперед пов’язано з неналежним правовим регулюванням, інфляційними процесами, ненадійністю партнерів, незначною часткою видатків на інновації з державного бюджету тощо.
Аналіз дослідження та публікації. Оцінкою державного фінансування інноваційного розвитку економіки займались багато зарубіжних вчених, а саме: Й. Шумпетер, В. Зомбарт, Р. Солоу, Б. Твісс, Х. Фрімен, Ю. Яковець, М. Калецкі, Е. Денісон.
Провідними вітчизняними дослідниками є такі: О. Барановський, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гойко, О. Ковалюк, М. Козоріз, Н. Костіна, М. Крупка, О. Кузьмін, А. Кузнєцова, О. Лапко, І. Лютий, Л. Нейкова, С. Онишко, В. Опарін, А. Поддєрьогін, Л. Федулова, Д. Черваньов.
Актуальність. Інноваційна діяльність пов'язана з високим рівнем ризику, оскільки потребує великого обсягу фінансових ресурсів. Актуальним питанням сьогодення є впровадження ефективної системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності через механізми державного та приватного фінансування. Вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності, може бути забезпечено лише в тому разі, якщо будуть використовуватися найрізноманітніші джерела фінансування, починаючи з державних і закінчуючи приватним сектором національної економіки.
Виклад основного матеріалу. Політика держави у сфері інноваційної діяльності повинна базуватись на створенні умов для розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу країни. Головним пріоритетом створення умов для розвитку інновацій є активізація державної підтримки реалізації інвестиційно-інноваційних програм і проектів у реальному секторі економіки.
У загальному розумінні фінансування передбачає надання капіталу і залучення інвестицій (капіталовкладень) для втілення (реалізації) певного проекту [1].
Державне фіннансування полягає у використанні державних інвестиційних ресурсів: бюджетних коштів, коштів позабюджетних фондів, державних запозиченнь, майна, що знаходиться у державній власності.
Інноваційний розвиток здійснється через залучення інвестиційних ресурсів з різних джерел фінансування для реалізації різного роду проектів, які пов'язнані з інноваціями, високими технологіями, інжинірингом. Слід пам'ятати, що інноваційна сфера є ризикованою, оскільки успіх проекту залежить від великої кількості факторів: інфляційні процеси, ненадійність партнерів, сприйняття нового продукту на ринку тощо. Інвестиції спрямовують у вже розвинені галузі економічної діяльності, де ризик неповернення коштів є незначним порівняно з інноваційною сферою. Наприклад, на підприємствах промисловості зосереджено 30,9 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну (рис.1), цей показник свідчить про те, що спонсори інвестують кошти у розвинені та прибуткові галузі національної економіки, для захисту власних капіталовкладень.
Рис 1. Розподіл прямих іноземних інвестицій за основними видами економічної діяльності (у % до загального обсягу інвестування)
Державне фінансування інноваційної діяльності було порівняно значним у 2008 році (336,9 млн. грн.), дані наведені у табл.1
Аналізуючи дані можна стверджувати, що найбільшу суму коштів на інноваційну діяльність 2005-2011 років держава інвестувала у 2008 році, проте слід зауважити, що динаміка не є стабільною; відсутні позитивні тенденції до збільшення фінансування. Це зумовлено, на наш погляд, недосконалою інноваційною інфраструктурою України, кризовим явищами у фінансовій сфері, незначною часткою витрат на інноваційний розвиток у державному бюджеті, неефективністю та непрозорістю розподілу коштів на виконання проектів.
Зауважимо, що в Україні сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури, а саме: створено 24 інноваційних бізнес-інкубатори, 10 інноваційних центрів, при вищих навчальних закладах - підрозділи з питань інтелектуальної власності, Український інститут науково-технічної інформації з регіональними відділеннями. Проте можемо стверджувати, що інноваційна інфраструктура не є до кінця сформованою, адже, такі показники в масштабах країни є незначними.
Варто наголосити на тому, що інноваційний розвиток забезпечуються конкурентною боротьбою, а державне фінансування гальмує розвиток ринкових стимулів та демотивує розроблення тих нововведень, які потребує економіка. Сьогодні Україні потрібні інновації, які впроваджуються на виробництвах і не тільки мають комерційний характер, а й приносять прибуток за умови ефективного впровадження. Державне фінансування призводить до перекручування ринкових стимулів і неефективної витрати грошей платників податків. Вибір оптимальних інноваційних проектів, які мають високий потенціал та очікувану результативнісь, є досить складним завданням. Це призводить до таких негативних наслідків: по-перше, реалізовані за допомогою державної підтримки проекти часто невиправдано затримуються в часі та обмежені ресурси витрачаються не за призначенням. По-друге, наявність високої частки суб'єктивності в прийнятті рішень про фінансування проектів веде до перекручування економічних стимулів: стає вигіднішим продати проект державі, ніж створити продукт на ринку, якого потребують галузі економіки.
Отже, існує ряд проблем державного фінансування інноваційної діяльності економіки України, а саме: недосконала інфраструктура інноваційної сфери, недостатня частка витрат на інноваційний розвиток саме з державного бюджету, кризи в економіці, нестабільність законодавчої бази, не прозорий механізм розподілу коштів, високий рівень ризиків при реалізації інноваційних проектів тощо. Сьогодні механізм державного фінансування інноваційної діяльності є недосконалим. Це спричинено тим,що державні інституції переважно підтримують існуючі виробництва і не мають достатніх коштів та мотивації для ефективного інноваційного розвитку, тому що інвестиційний попит на інновації з боку підприємств є більший, ніж можливості державного фінансування.
Таким чином, можна стверджувати, що для інноваційного розвитку економіки України необхідно залучати ефективніші джерела фінансування, а саме: банківське кредитування, власні кошти, використовувати лізинг тощо. В Україні система державного фінансування не є до кінця розвиненою і ефективною, тому більшість інновацій впроваджуються за рахунок приватного фінансування. Про це свідчать аналітичні дані за 2008–2012 роки – так, частка інноваційно активних підприємств порівняно з докризовим періодом зросла на 3,0 % в основному за рахунок збільшення частки приватних підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, а не за рахунок державного фінансування.
Література:
1. Алєксєєнко Л.М. Економічний словник: банківська справа, фондовий ринок : українсько-англійський тлумачний слов ник / Л.М. Алєксєєнко, В.М. Олексієнко, А.І. Юркевич. – Тернопіль : Максимум : Економічна думка, 2000.
2. http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ni/ind_rik/ind_u/2002.html
