Стратегічні орієнтири » Фінанси підприємств 2013 » Чайковська І.В. Фінансова стійкість як об'єкт фінансового управління
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 1128
  • Автор: така собі
  • Дата: 14-05-2013, 21:13
 (голосов: 0)
14-05-2013, 21:13

Чайковська І.В. Фінансова стійкість як об'єкт фінансового управління

Категорія: Фінанси підприємств 2013

ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ

В умовах переходу до ринкового способу господарювання проблема забезпечення стійкості та, зокрема, фінансової стійкості дуже гостро постала перед підприємствами, що зумовило значний інтерес до неї з боку науковців. Серед вітчизняних вчених, які займалися вивченням різних аспектів фінансової стабільності у своїх працях необхідно відзначити: І. Бланка, І. Дем’яненка, Л. Докієнка, М. Заюкова, М. Кизима, М. Коробова, Н. Мамонтова, Я. Пижинського, А. Чупіси, Л. Шаблиста, С. Єлецьких, О. Кривицької, В. Преснякової, О. Філімоненкова, Ю. Цал-Цалко. Теоретико-методологічні питання фінансової стійкості набули значного розвитку і в працях зарубіжних економістів таких як: М. Абрютіна, М. Баканов, В. Бочаров, І. Балабанов, Є. Брігхем, Дж. Ван Хорн, К. Друра, А. Грачьов, В. Ковальов, М. Крейніна, В. Макар’єва, Л. Андрєєва, В. Радіонова, Г. Савицька, Р. Сайфулін, О. Стоянова, М. Федотова, К. Хеддервік, Р. Холта, А. Шеремет та ін. вчених економістів[1, c.10].
Стратегічне управління фінансовою стійкістю підприємства є одним із функціональних напрямів фінансового менеджменту, під яким розуміємо систему принципів і методів розробки та реалізації стратегічних управлінських рішень щодо формування й розподілу фінансових ресурсів з метою забезпечення зростання вартості підприємства та його фінансової стійкості в довгостроковому періоді.
Стратегічне управління фінансовою стійкістю підприємства забезпечує стабільну платоспроможність у тривалій перспективі, в основі якої є можливості постійної збалансованості активів і пасивів, доходів і витрат, позитивних і негативних грошових потоків.
Спроможність підприємства – це здатність вчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою ліквідність в умовах стратегічної спрямованості – свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.
Успіх реалізації розробленої фінансової стратегії залежить від діючої системи стратегічного контролю, який здійснюється протягом періоду дії стратегії. Більшість кризових ситуацій на українських підприємствах виникає через недостатню увагу керівництва до контролю за виконанням поставлених цілей.
Завданням стратегічного контролю є: створення системи нормативів, оцінка стану об’єктів контролю, визначення причин відхилення та формування системи дій із коригування стратегії.
Попри позитивний досвід використання стратегічного підходу до управління підприємством та, зокрема, його фінансовою діяльністю на Заході, він ще не набув популярності серед вітчизняних підприємців. Основними причинами такої ситуації є відсутність спеціалістів у галузі стратегічного управління та висока вартість його організації[2, c. 111].
Складність управління фінансовою стійкістю полягає в тому, що її не можна розглядати як основну мету функціонування підприємства, оскільки досягнення належного рівня стійкості буде пов’язане, у першу чергу, з відмовою від ризикових проектів, нововведень і додаткового залучення позикових коштів, що, врешті-решт, призведе до його зупинки. Забезпечення стабільного функціонування підприємства є виправданим лише в разі, якщо воно приносить "користь" зацікавленій стороні.
Сучасна теорія менеджменту головною метою функціонування підприємства вважає індивідуальні інтереси його власників, які очікують отримати стабільний і високий прибуток на інвестований капітал. В успішному функціонуванні та розвитку зацікавлені й працівники підприємства, адже від цього залежатиме їхня заробітна плата та можливість самореалізації. Різноманітність особистих інтересів, які водночас є дещо суперечливими, зумовлює необхідність установлення мети, досягнення якої дозволило б максимально задовольнити інтереси всіх сторін, що забезпечують діяльність підприємства. Такою метою виступає забезпечення фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді.
У системі стратегічного управління фінансовою стійкістю важливу роль відіграє визначення головної мети, адже саме від неї залежить подальший розвиток підприємства, основні напрями його ділової та ринкової активності, ефективності господарської діяльності підприємства.
Фінансова стійкість суб’єкта господарювання як комплексний критерій, що характеризує його фінансовий стан, формується під впливом сукупності чинників.
Найбільшого поширення в теорії і практиці фінансового менеджменту підприємства отримала класифікація її факторів за джерелами походження. Згідно з цією ознакою фактори фінансової стійкості мають бути класифіковані на два класи: внутрішні (фактори внутрішнього середовища) і зовнішні (або фактори навколишнього середовища) підприємства.
У класичній ринковій економіці, як відзначають закордонні дослідники, лише третина провини за банкрутство підприємства чи зниження рівня його фінансової стійкості припадає на зовнішні чинники, в усіх інших випадках до цього призводять внутрішні чинники діяльності підприємства. Вітчизняні дослідники ще не провели подібного дослідження, однак можна не без підстави припустити, що для сучасної України притаманна зворотна пропорція впливу цих чинників[3, c. 23].
Внутрішні чинники фінансової стійкості підприємства безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства та його фінансової служби зокрема. Успіх чи невдача підприємств багато в чому залежать від вибору складу та структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. Тобто визначення загальної мети організації та чітка відповідь на питання для чого створене підприємство, є основою його успішного розвитку.
Іншим важливим чинником фінансової стійкості є оптимальний склад і структура активів підприємства, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу значною мірою залежать від якості управління поточними активами, інтенсивності залучення обігових засобів та їхньою оптимальною структурою, величиною запасів і активів у грошовій формі. Ця група внутрішніх чинників безпосередньо впливає на поточну фінансову стійкість підприємств.
Значний вплив на рівень фінансової стійкості підприємства має структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики та стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку та фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості[4, c. 32].
Внутрішніми чинниками фінансової стійкості, від яких залежать результати діяльності підприємства у поточному періоді та у майбутньому, є технологія, технічне забезпечення та рівень інноваційної діяльності. Використання власних фінансових ресурсів для здійснення інноваційної діяльності не тільки певною мірою обмежує інноваційний потенціал підприємства, а й впливає на його фінансову стійкість. Вилучення частини власних, у тому числі обігових коштів, відсутність зовнішніх і внутрішніх інвестицій, неможливість отримати банківські кредити на реалізацію інноваційних проектів суттєво знижує фінансову стійкість підприємства у поточному періоді. Водночас успішне виробництво якісної та екологічної продукції, яка користується попитом на ринку, використання прогресивних технологій і впровадження нової техніки та устаткування дозволяє створити конкурентну перевагу, а відтак забезпечити стійкість та стабільний розвиток у довгостроковому періоді.
Макросередовище створює загальні умови для підприємства, визначаючи для нього й інших підприємств межі функціонування. Зовнішні чинники, які впливають на фінансову стійкість суб’єктів господарювання, доцільно розділити на п’ять груп:
• соціальні: структура суспільства, умови життя різних соціальних груп, рівень добробуту населення, рівень пропозиції на ринку робочої сили, активність професійних спілок, рух на захист прав споживачів, культурний уклад суспільства, що визначають розмір, структуру потреб і платоспроможний попит населення та інші види товарів і послуг;
• економічні: рівень економічного розвитку держави, бюджет країни і його виконання, доступність ресурсів, доходи населення, рівень безробіття, рівень оподаткування, інфляція, продуктивність праці, величина заробітної плати, розвиток фінансової системи, динаміка цін на ресурси, зміна кон’юнктури ринку, стабільність курсу гривні, ставки за кредитами та інші.
• правові: права, відповідальність і обов’язки підприємств, встановлені законами та нормативними актами; правила ділових відносин, взаємодія підприємства із суспільством і навколишнім середовищем; обмеження на окремі види діяльності, права споживачів продукції; порядок реєстрації підприємства, його санації; ступінь досконалості законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави та ін.;
• політичні: рівень політичної стабільності суспільства, політична структура суспільства; особливості політичного розвитку країни; лідери та партії, які визначають політику в країні; характер політичної боротьби; сила різних лобіюючих груп; здібності діючого уряду ефективно проводити в життя свою програму, її підтримка у суспільстві або опір її реалізації; зовнішньоекономічна політика держави; ефективність існуючих міжнародних економічних зв’язків тощо;
• технологічні: науково-технічний процес, можливість технологічних розробок, рівень технології конкурентів, час впровадження новинок у виробництво, нові методи просування товару до споживача, нові способи реклами, сучасні інформаційні системи[5].
Висновок: Підсумовуючи вище сказане, можна стверджувати, що в Україні на даному етапі не набуло поширення використання механізму управління фінансовою стійкістю підприємства порівняно з західними країнами, що пов’язано з однієї сторони з відсутністю відповідних фахівців, а з іншої—з додатковими затратами. На фінансову стійкість підприємств впливають чинники як зовнішнього так і внутрішнього середовища. Вони можу створити загрози для подальшої діяльності суб’єкта господарювання, а можуть і надати йому можливості для подальшого розвитку.
Список використаних джерел:
1. Плиса В.Й., Приймак І.І. Стратегія забезпечення фінансової стійкості суб’єктів господарювання в економіці України: Монографія—Львів: Видавництво ННВК «АТБ», 2009.-9-10 с.
2. Гринкевич С.С., Михалевич М.А. Економічні основи стратегічного управління фінансовою стійкістю підприємства в умовах ринкових перетворень // Науковий вісник НЛТУ України.-2008.-№18.-110-112 с.
3. Донченко Т.В. Теоретичні основи формування механізму управління фінансовою стійкістю підприємства // Вісник Хмельницького національного університету.-2010, №1, Т.1.-С 23-24.
4. Тридід О.М. Оцінювання фінансової стійкості підприємства: монографія / О.М. Тридід, К.В. Орєхова.—К.: УБС НБУ, 2010.- 30-36 с.
5. Приймак І.І. Організація стратегічного управління фінансовою стійкістю на підприємствах в Україні. [Електронний ресурс].—Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/aprer/2009_5_1/37.pdf

Посилання: ЕкфС-53с

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.
^