УДК 336
© Торубка Г.І., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-39с
Перспективи розвитку пенсійного страхування в Україні
Постановка проблеми. Актуальність розвитку пенсійного страхування обумовлена, перш за все, наявністю фінансово-соціальних ризиків для пенсіонерів опинитися у тяжкому матеріальному становищі, тому першочерговим завданням пенсійної політики держави виступає організація соціального захисту громадян похилого віку.
Аналіз та напрямки дослідження.
Сьогодні в Україні маємо ситуацію, коли кількість населення продовжує щорічно зменшуватись, а кількість пенсіонерів щороку зростає, тобто Пенсійний фонд з кожним роком генерує дедалі більше ризиків не тільки для державного бюджету, оскільки вимагає дедалі більше коштів, через постійне підвищення пенсій, але й для економіки загалом. Однак більша частина пенсіонерів не може похвалитися забезпеченою старістю, а порівняно з розвиненими країнами, наш рівень забезпечення громадян є більш ніж незадовільний. Зокрема, станом на січень 2010 р. 55 % пенсіонерів отримували пенсії не вище 800 грн., а їхня частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій становила лише 38 % [3].
У базовому Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі ЗУ № 1058), крім пенсій за віком передбачені інші види пенсій для громадян: пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника, соціальні пенсії. Механізм пенсійного забезпечення в Україні дозволяє працюючим мати надійний соціальний захист від будь-яких непередбачених випадків втрати працездатності [1].
В Україні передбачається існування трирівневої пенсійної системи: солідарної системи; загальнообов'язкової накопичувальної системи та добровільної недержавної системи пенсійного забезпечення.
Перший рівень є системою пенсійних виплат, внески до якої сплачуються усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуються страхові пенсії та встановлюється мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.
Накопичувальну систему загальнообов'язкового пенсійного страхування, яка являє собою другий рівень пенсійної системи України, планувалося запровадити ще у 2007 році, однак її досі немає. Скоріше за все її впровадження почнеться у 2012 році. Суть загальнообов'язкової накопичувальної системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески [2]. Крім того, передбачається, що, починаючи з 2018 p., громадянам буде надано право у разі їхнього бажання перевести свої обов’язкові пенсійні заощадження з Нако-пичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їхніх пенсійних заощаджень, а отже - більшою мірою впливати на розмір своєї майбутньої пенсії [1].
Третій рівень пенсійної системи створений для формування додаткових пенсійних накопичень майбутніх пенсіонерів за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено чинним вітчизняним законодавством, здійснюється недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду; банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб [2].
Дана ситуація дозволяє визначити як актуальність, так і напрями розвитку пенсійного страхування, зумовлені недоліками існуючої системи:
- стійка тенденція, що склалась в період ринкової трансформації національної економіки і подолання економічної кризи, зменшення купівельної спроможності пенсії, що спонукало збільшення розміру пенсій значної частини пенсіонерів до прожиткового мінімуму як мінімуму соціально необхідного зі знехтуванням принципових положень пенсійного страхування;
- звуження диференціації розміру пенсій;
- втрата зв’язку пенсії з «трудовим вкладом» пенсіонера, адже розмір трудової пенсії за віком практично не залежав ні від величини трудового стажу, ні від розміру заробітку;
- погіршення демографічних чинників розвитку ринку праці, що проявляються в прогнозованому різкому скороченні чисельності населення працездатного віку при одночасному збільшенні чисельності громадян непрацездатного віку;
- тенденція мінімізації частки заробітної плати в структурі виробничих витрат на рівні, недопустимому з позиції «соціально орієнтованої економіки», доктрина якої практично звелася до відповідальності держави лише в частині формування фондів соціального призначення і фактичного самоусунення держави від контролю за рівнем оплати праці.
Для покращання стану пенсійного забезпечення громадян та й узагалі соціального страхування доцільно впровадити єдиний соціальний внесок (ЄСВ), який передбачатиме консолідацію в одному органі подібних для усіх фондів функцій, а саме: постановки на облік платників, формування та ведення Держаного реєстру соціального страхування (що включатиме інформаційну систему відомостей про платників ЄСВ та про застрахованих осіб), забезпечення єдиної звітності, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння ЄСВ [1].
Висновки.
За результатами дослідження можна стверджувати, що розпочата в Україні реформа пенсійного страхування в цілому має на меті реалізувати завдання приведення його у відповідність до вимог ринкової економіки та підготувати передумови його подальшого вдосконалення в площині потреб уніфікації з системами, що діють в країнах Європейського Союзу (вступ до якого задекларовано як стратегічне завдання України), та адаптації до існуючих сучасних тенденцій соціально-економічного розвитку українського суспільства.
Література:
1. Даценко В. В. Пенсійне страхування як чинник стимулювання трудової активності активності // УДК 369. 012. – 2010. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vddfa/ 2010_2/9_Datsenko.pdf
2. Ринок пенсійних послуг: сучасний стан та перспективи розвитку // інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку “Україна фінансова” [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/strah_rynok/119.htm
3. Скоропад І. С. Особливості функціонування системи пенсійного забезпечення в Україні на сучасному етапі // Науковий вісник НАТУ України – 2010. – вип. 20.9. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_9/237_Skoropad_NV_20_9.pdf
© Торубка Г.І., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-39с
Перспективи розвитку пенсійного страхування в Україні
Постановка проблеми. Актуальність розвитку пенсійного страхування обумовлена, перш за все, наявністю фінансово-соціальних ризиків для пенсіонерів опинитися у тяжкому матеріальному становищі, тому першочерговим завданням пенсійної політики держави виступає організація соціального захисту громадян похилого віку.
Аналіз та напрямки дослідження.
Сьогодні в Україні маємо ситуацію, коли кількість населення продовжує щорічно зменшуватись, а кількість пенсіонерів щороку зростає, тобто Пенсійний фонд з кожним роком генерує дедалі більше ризиків не тільки для державного бюджету, оскільки вимагає дедалі більше коштів, через постійне підвищення пенсій, але й для економіки загалом. Однак більша частина пенсіонерів не може похвалитися забезпеченою старістю, а порівняно з розвиненими країнами, наш рівень забезпечення громадян є більш ніж незадовільний. Зокрема, станом на січень 2010 р. 55 % пенсіонерів отримували пенсії не вище 800 грн., а їхня частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій становила лише 38 % [3].
У базовому Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі ЗУ № 1058), крім пенсій за віком передбачені інші види пенсій для громадян: пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника, соціальні пенсії. Механізм пенсійного забезпечення в Україні дозволяє працюючим мати надійний соціальний захист від будь-яких непередбачених випадків втрати працездатності [1].
В Україні передбачається існування трирівневої пенсійної системи: солідарної системи; загальнообов'язкової накопичувальної системи та добровільної недержавної системи пенсійного забезпечення.
Перший рівень є системою пенсійних виплат, внески до якої сплачуються усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуються страхові пенсії та встановлюється мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.
Накопичувальну систему загальнообов'язкового пенсійного страхування, яка являє собою другий рівень пенсійної системи України, планувалося запровадити ще у 2007 році, однак її досі немає. Скоріше за все її впровадження почнеться у 2012 році. Суть загальнообов'язкової накопичувальної системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески [2]. Крім того, передбачається, що, починаючи з 2018 p., громадянам буде надано право у разі їхнього бажання перевести свої обов’язкові пенсійні заощадження з Нако-пичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їхніх пенсійних заощаджень, а отже - більшою мірою впливати на розмір своєї майбутньої пенсії [1].
Третій рівень пенсійної системи створений для формування додаткових пенсійних накопичень майбутніх пенсіонерів за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено чинним вітчизняним законодавством, здійснюється недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду; банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб [2].
Дана ситуація дозволяє визначити як актуальність, так і напрями розвитку пенсійного страхування, зумовлені недоліками існуючої системи:
- стійка тенденція, що склалась в період ринкової трансформації національної економіки і подолання економічної кризи, зменшення купівельної спроможності пенсії, що спонукало збільшення розміру пенсій значної частини пенсіонерів до прожиткового мінімуму як мінімуму соціально необхідного зі знехтуванням принципових положень пенсійного страхування;
- звуження диференціації розміру пенсій;
- втрата зв’язку пенсії з «трудовим вкладом» пенсіонера, адже розмір трудової пенсії за віком практично не залежав ні від величини трудового стажу, ні від розміру заробітку;
- погіршення демографічних чинників розвитку ринку праці, що проявляються в прогнозованому різкому скороченні чисельності населення працездатного віку при одночасному збільшенні чисельності громадян непрацездатного віку;
- тенденція мінімізації частки заробітної плати в структурі виробничих витрат на рівні, недопустимому з позиції «соціально орієнтованої економіки», доктрина якої практично звелася до відповідальності держави лише в частині формування фондів соціального призначення і фактичного самоусунення держави від контролю за рівнем оплати праці.
Для покращання стану пенсійного забезпечення громадян та й узагалі соціального страхування доцільно впровадити єдиний соціальний внесок (ЄСВ), який передбачатиме консолідацію в одному органі подібних для усіх фондів функцій, а саме: постановки на облік платників, формування та ведення Держаного реєстру соціального страхування (що включатиме інформаційну систему відомостей про платників ЄСВ та про застрахованих осіб), забезпечення єдиної звітності, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння ЄСВ [1].
Висновки.
За результатами дослідження можна стверджувати, що розпочата в Україні реформа пенсійного страхування в цілому має на меті реалізувати завдання приведення його у відповідність до вимог ринкової економіки та підготувати передумови його подальшого вдосконалення в площині потреб уніфікації з системами, що діють в країнах Європейського Союзу (вступ до якого задекларовано як стратегічне завдання України), та адаптації до існуючих сучасних тенденцій соціально-економічного розвитку українського суспільства.
Література:
1. Даценко В. В. Пенсійне страхування як чинник стимулювання трудової активності активності // УДК 369. 012. – 2010. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vddfa/ 2010_2/9_Datsenko.pdf
2. Ринок пенсійних послуг: сучасний стан та перспективи розвитку // інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку “Україна фінансова” [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/strah_rynok/119.htm
3. Скоропад І. С. Особливості функціонування системи пенсійного забезпечення в Україні на сучасному етапі // Науковий вісник НАТУ України – 2010. – вип. 20.9. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_9/237_Skoropad_NV_20_9.pdf
