Стратегічні орієнтири » Сучасні тенденції фінансового ринку 2013 » Голець О.М. Етапи розвитку українського ринку цінних паперів
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 1363
  • Автор: Oksana M Golets
  • Дата: 10-06-2013, 04:47
 (голосов: 0)
10-06-2013, 04:47

Голець О.М. Етапи розвитку українського ринку цінних паперів

Категорія: Сучасні тенденції фінансового ринку 2013

Голець О.М.

Етапи розвитку українського ринку цінних паперів

Становлення фондового ринку в Україні відбувалося в умовах відсутності необхідної практики та досвіду і супроводжувалось періодичною зміною його моделі. Тому на сучасному етапі розвитку фондовий ринок України має елементи як європейської, так і американської моделей фондових ринків. Подібна еклектичність пояснюється тим, що в Україні у певні періоди розбудови інфраструктури фондового ринку орієнтувались на різні моделі.
Можна виділити два основних етапи формування фондового ринку України. Перший етап характеризується політикою державного “невтручання”, відсутністю протягом тривалого часу єдиної концепції його формування. Фондовий ринок розвивався сам по собі. Методи приватизації в Україні не передбачали обов’язковості використання фондового ринку, тому він не отримав з боку держави достатніх стимулів для його початкового розвитку. Розвиток фондового ринку стримувала також відсутність макроекономічної стабільності, зокрема високий рівень інфляції. До 1995 року окремі функції з регулювання ринку здійснювались численними державними установами, а єдиного органу з координації державної політики на фондовому ринку не було. Через низький рівень розвиненості правової бази учасники фондового ринку самостійно створювали інститути і механізми для торгівлі цінними паперами.
Формування ринку цінних паперів в Україні розпочалося у 1991 році після прийняття Закону “Про цінні папери та фондову біржу” зі створення Української фондової біржі (УФБ). Тому в основі перших концептуальних засад розвитку українського ринку цінних паперів були розробки саме УФБ.
У своїй “Концепції функціонування і розвитку ринку капіталів в Україні” (1993 р.) УФБ запропонувала не тільки модель власної діяльності, а і модель розвитку фондового ринку України, яка була орієнтована на формування централізованого вторинного ринку. Це означало наявність в Україні лише одного місця котирування, а значить, однієї національної фондової біржі з розвиненою інфраструктурою, яка дозволяла забезпечити торги, укладання угод і доставку цінних паперів по всій території України. Згідно з обраною моделлю біржа повинна була запобігати виникненню неорганізованих паралельних ринків [4]. Запропонована Концепцією європейська модель розвитку фондового ринку України була розцінена експертами і учасниками ринку як спроба усунення конкуренції між фондовими біржами під приводом їх неорганізованості та прагнення монополізації ринку цінних паперів з боку УФБ.
Учасники ринку цінних паперів дотримувалися іншого підходу щодо розвитку фондового ринку України, який, на їх думку, повинен відбуватися на засадах децентралізації, подібно до американської моделі.
Тому наступна “Концепція функціонування і розвитку фондового ринку в Україні”, схвалена Кабінетом Міністрів України та оприлюднена в 1994 році, визначила УФБ як основний елемент централізованої системи обігу цінних паперів, але поряд з цим включила в модель фондового ринку позабіржовий ринок цінних паперів [4].
Отже, єдності в підходах щодо визначення моделі українського ринку не було ні у вітчизняних фахівців, ні серед іноземних радників, кожний з яких пропонував та відстоював концептуальні засади моделей, які діяли в їх країнах. Головні розбіжності стосувалися рівня централізації ринку та системи реєстрації прав власності.
На першому етапі однією з основних причин стримування розвитку фондового ринку була майже повна відсутність правового поля, законодавчого регламентування поведінки учасників ринку, в першу чергу захисту їх прав. Зокрема через відсутність у Законі “Про цінні папери та фондову біржу” норм створення інститутів, що обслуговують обіг цінних паперів, створення інфраструктури вітчизняного фондового ринку відбувалося безсистемно. Крім того, в Україні складався дезінтегрований ринок, на якому не було стандартних правил укладання контрактів та стандартів щодо обсягів і періодичності розкриття інформації, формування звітності. Механізм її надання мав формальний характер. Учасники ринку отримували надзвичайно обмежену інформацію, виконання угод з цінними паперами відбувалось на неофіційних ринках або на ринках, не призначених для цих операцій, зокрема на товарних біржах. У 1995 році 14 товарних бірж відкрили фондові відділи і здійснювали операції з цінними паперами [5].
Другий етап розвитку фондового ринку України характеризується більш активною і конструктивною участю держави, спрямованою на розвиток інфраструктури ринку, формування правового забезпечення і системи регулювання. Саме на другому етапі здійснено вибір методологічного підходу до формування моделі розвитку ринку.
У цей час розпочав свою діяльність спеціальний орган державного регулювання – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (зараз – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку), створена відповідно до Указу Президента України від 12 червня 1995 року. Була прийнята низка законодавчих і нормативних документів з питань правового регулювання ринку цінних паперів, зокрема Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та Указ Президента України від 22 червня 1999 року №703/99 “Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України”, які визначили механізми виконання угод і обліку прав власності на цінні папери.
Незважаючи на зазначені позитивні зрушення, суттєвим недоліком законотворчої роботи була і є відсутність чіткого визначення типу моделі, за якою має в подальшому розвиватися фондовий ринок України. Різні міжнародні організації радили впровадити найкращі, на їх думку, елементи ринкової інфраструктури обох моделей, не враховуючи при цьому чинне українське законодавство та особливості розвитку країни. В Україні, як і в багатьох постсоціалістичних країнах, експериментальним шляхом були “схрещені” континентальне і англосаксонське право, що призвело до безсистемного включення в модель фондового ринку України елементів як американської, так і європейської моделей.
Так, згідно із законодавством, депозитарна система України складається з двох рівнів. Нижній рівень становлять зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. Таким чином, система обліку прав власності України передбачає діяльність як реєстраторів, які працюють на фондових ринках, побудованих за американською моделлю, так і зберігачів, які є ознакою європейської моделі фондового ринку. Верхній рівень складають Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Депозитарій Національного банку України здійснює обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів.
Закладена в Законі України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” конструкція надавала можливість розвитку депозитарної системи як за американським, так і за європейським зразками.
За останні роки на фондовому ринку України після тривалого періоду стагнації відмічається пожвавлення. Макроекономічна стабільність, початок економічного зростання сприяли позитивним зрушенням у процесі капіталізації вітчизняних підприємств, активізації діяльності інституційних інвесторів, очікуваннях спекулянтів тощо.
Сьогодні до виходу на фондовий ринок готуються недержавні пенсійні фонди, які за оцінкою експертів через три-чотири роки зможуть залучити до 2 млрд дол. США [6] та перетворитися на реальних інституційних гравців на цьому ринку. Разом з перспективою розвитку ринку іпотечних цінних паперів, це є ще одним з вагомих аргументів на користь очікуваної активізації фондового ринку України. Наступним фактором зростання активності фондового ринку є розширення Євросоюзу, що майже автоматично спричиняє перехід цінних паперів ринків нових членів ЄС в нижчий за прибутковістю клас, а Україну робить більш конкурентоспроможною. Можна сподіватися, що інвестори, які зацікавлені у більш високих прибутках, розуміючи при цьому всі їх ризики, вкладатимуть кошти в країни з економікою, що розвивається та мають рейтинги, що відносяться до спекулятивних.
Сьогодні структуру фондового ринку України складають : органи та організації регулювання, емітенти, інвестори та інститути інфраструктури.

1. Агарков М.М. Учение о ценных бумагах. – М.: Финстатинформ, 1993. – 9 c.
2. Волгіна Н.О. Конспект лекцій з дисципліни «Фінансовий ринок» (для студентів 5 курсу денної і заочної форм навчання спеціальності «Економіка підприємства») [Текст] / Н.О. Волгіна; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва – Х.: ХНАМГ, 2009. – 118 с.
3. Дегтярева О.И. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учеб. для вузов / под ред. О. И. Дегтяревой, Н. М. Коршунова, Е. Ф. Жукова. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – С. 184–185.
4. Концепція функціонування і розвитку фондового ринку в Україні //Урядовий кур'єр. – 1994. – № 23.
5. Мозговий О.М. Фондовий ринок України // Фінанси України.– 1996. –№5.
6. Следзь С. “Знахідка” для інвестора // Дзеркало тижня. – 2010. – № 9.
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Май 2021 (4)
Апрель 2021 (8)
Декабрь 2020 (17)
Ноябрь 2020 (16)
Октябрь 2020 (83)
Сентябрь 2020 (15)
^