Мельник Ю. В.
Студентка групи Екф-35с
Дивідендна політика та шляхи її ефективної реалізації у діяльності акціонерних товариств
Дивідендна політика, як складова системи управління, впливає на результати підприємства та зумовлює його інвестиційну привабливість, фінансову стійкість, довгостроковий розвиток. Разом з тим, підхід до формування такої політики, вибір її типу та ефективність реалізації залежить від значної кількості зовнішніх і внутрішніх чинників. Іншими словами дивідендна політика у загальній системі управління підприємством виступає як результат та як чинник визначення управлінських рішень. Виділяючи основні функціональні сфери підприємства (економічну, фінансову, організаційну) відзначимо, що як складова політики управління прибутком, дивідендна політика пов’язана з економічною діяльністю підприємства, проте активно впливає й на окремі рішення у його фінансовій та організаційній сферах.
Дана політика відіграє значну роль у функціонуванні акціонерного товариства чи корпорації, які на сучасному етапі з розвитком ринкових відносин функціонують «як відкрита економічна система» та займає провідне місце в реалізації фінансової стратегії підприємства, впливаючи на рівень добробуту інвесторів. Вона впливає на структуру джерел фінансування, інвестиційну привабливість корпорацій, поточний курс акцій і вартість бізнесу в цілому. Дивідендна політика виступає складовою загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання, насамперед, його фінансової стратегії, а в процесі ефективної реалізації прав власності - вагомим елементом корпоративної культури. Реалізація акціонерами права на отримання доходів від володіння корпоративними правами здійснюється шляхом отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів. Таке право мають власники прости та привілейованих акцій товариства на початок строку виплати дивідендів.
При розробленні ефективної дивідендної політики акціонерні товариства повинні враховувати свої інвестиційні потреби та доцільність реінвестування частини прибутку (дивідендів) на розвиток бізнесу, можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел, а також діючу законодавчу та нормативно-правову базу.
Основною метою розробки такої дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім ростом вартості підприємства за рахунок капіталізації прибутку, тобто вкладенням його в подальшу діяльність. Тому слід визнати оптимальною дивідендною політикою таку, що за існуючих об’єктивних обмежень забезпечує баланс між поточними виплатами дивідендів та ростом вартості бізнесу у майбутньому.
Основна складність полягає у поєднанні двох протилежних мотивацій: прагнення акціонерів отримувати максимально високі дивіденди на звичайні акції, що забезпечить їхню високу ціну на фінансовому ринку та бажання підприємства полегшити доступ до зовнішніх фінансових джерел з мінімальними витратами їхнього залучення.
Безумовно, кожне підприємство розробляє свою дивідендну політику, що найбільш прийнятна як для нього, так і для його акціонерів, і однозначних рекомендацій в цьому питанні бути не може.
Результатом ефективної дивідендної політики має стати оптимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить успішне його функціонування, а також на виплату стабільних дивідендів, що сприятиме привабливості акцій господарського товариства як на вторинному, так і на первинному фондовому ринку.
Удосконалення дивідендної політики українських акціонерних товариств, які є активними учасниками ринку цінних паперів, на мій погляд, слід проводити за такими напрямками:
1. Забезпечення конкурентоспроможності дивідендних виплат.
2. Забезпечення довготермінового характеру та інформаційної прозорості формування дивідендної політики.
Слід зауважити, що існує тісний зв'язок між ринковою ціною акцій та дивідендною політикою компанії-емітента. Продумана дивідендна політика може сприяти не тільки зменшенню коливань ринкової ціни акцій, а й стабільному її зростанню.
Основними завданнями, які мають бути обов'язково вирішені у процесі реалізації ефективної дивідендної політики це: максимізація добробуту акціонерів і достатнє фінансування діяльності компанії.
Для формування дійсно ефективної дивідендної політики підприємство має подолати такий ряд труднощів, які прямо впливають на її реалізацію, як:
1) Правові обмеження. До прикладу у більшості країн дивіденди відповідно до законодавства сплачуються з прибутку (в тому числі нерозподіленого прибутку минулих років) або з прибутку та емісійного доходу. Причому оподатковуються сплачені дивіденди, а відстрочені (нерозподілений прибуток) обкладаються податком за пониженою ставкою в момент отримання капіталізованого доходу. Оскільки оподатковуються тільки отримані акціонерами дивіденди, компанії нерідко здійснюють капіталізацію прибутку з тим, щоб уникнути оподаткування. У цьому випадку в деяких країнах встановлено обмеження на розмір нерозподіленого прибутку і оподатковують перевищення нерозподіленого прибутку над встановленим нормативом, щоб компанії не здійснювали капіталізацію прибутку в значних обсягах.
2) Обмеження контрактного характеру. Якщо компанія має намір отримати довгострокову позику, вона за вимогою банку може обмежити мінімальний розмір нерозподіленого прибутку або мінімальний процент прибутку, який повинен реінвестуватися у виробництво. Це значною мірою може вплинути на дивідендну політику компанія-позичальника та на рівень дивідендних виплат.
3) Обмеження у зв'язку з недостатньою ліквідністю. Підприємство може не мати в достатній кількості грошових коштів та їх еквівалентів для виплати дивідендів. При цьому причинами можуть виступати не тільки проблеми у виробничо-господарській діяльності та низький рівень прибутку, а й проблеми управління грошовими коштами підприємства. В таких випадках або змінюють механізм виплати дивідендів, або, якщо дозволяє законодавство, беруть короткостроковий кредит для виплати дивідендів.
4) Обмеження у зв'язку з виробничими потребами. Дивідендні виплати можуть обмежуватись у зв'язку з необхідністю накопичувати прибуток для здійснення капіталовкладень. В деяких випадках підприємства в установчих документах визначають частку прибутку, яка повинна реінвестуватися.
5) Обмеження у зв'язку з інтересами акціонерів. Сукупний дохід акціонера складається з дивідендних виплат та зростання курсової вартості акцій. Менеджери багатьох підприємств прагнуть проводити дивідендну політику, яка б максимізувала сукупний дохід акціонера. Часто це передбачає стабільну виплату дивідендів, які зростають.
6) Обмеження рекламно-інформаційного характеру. Оскільки про порядок виплати та розміри дивідендів компанія широко інформує громадськість, вона часто намагається зберегти стабільну дивідендну політику, навіть при змінах у діяльності компанії.
Не менш важливим, для реалізації ефективної дивідендної політики на теперішній час потрібно змінити застаріле законодавство, яке залишилося нам від колишньої влади ССР. Для ефективної зміни законодавства спочатку потрібно проаналізувати процентну ставку дивідендів, розмір прибутків підприємства та залежність ставки від прибутку, а також податкову політику держави. Від всіх цих чинників залежить зацікавленість акціонерів, особливо іноземних та вклад їх коштів в розвиток державних та іншої форми власності підприємств, що призведе в свою чергу до економічного розвитку підприємств, який вплине на збільшення бюджету держави та її економічного, фінансового та соціального розвитку.
Отже, використання дивідендної політики підприємством є не лише набором цілей і завдань, які визначає керівництво підприємства у галузі розподілу прибутку і виплати дивідендів, а й ознакою, за якою акціонерні товариства вирізняються з поміж інших форм організації бізнесу, де підвищення її ефективності прямо впливає на добробут усіх учасників суб’єкта господарювання.
Список використаних джерел:
1. Денис О.Б., Дунас Н. В. Напрямки вдосконалення дивідендної політики вітчизняних акціонерних товариств / Науковий вісник НЛТУ України. – 2013. – Вип. 23.1 / с. 190-195
2. Дєєва Н. Е. Дивідендна політика як складова корпоративного управління[Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.rusnauka.com/ 31_PRNT_2008 Economics/ 36357.doc.htm.
3. Кравчук О. М., Лещук В. П. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання / Навчальний посібник / Київ / 2010. - 504 с.
4. Сірко, А. В. Дивідендна політика як інструмент управління ринковою вартістю підприємства / А. В. Сірко // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону. – 2010. – Вип. 6, т. 1.
5. Уткіна, Н. В. Економічний зміст фінансового результату діяльності підприємства: історичний аспект / Н. В. Уткіна // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 11. – С. 133 – 138.
Студентка групи Екф-35с
Дивідендна політика та шляхи її ефективної реалізації у діяльності акціонерних товариств
Дивідендна політика, як складова системи управління, впливає на результати підприємства та зумовлює його інвестиційну привабливість, фінансову стійкість, довгостроковий розвиток. Разом з тим, підхід до формування такої політики, вибір її типу та ефективність реалізації залежить від значної кількості зовнішніх і внутрішніх чинників. Іншими словами дивідендна політика у загальній системі управління підприємством виступає як результат та як чинник визначення управлінських рішень. Виділяючи основні функціональні сфери підприємства (економічну, фінансову, організаційну) відзначимо, що як складова політики управління прибутком, дивідендна політика пов’язана з економічною діяльністю підприємства, проте активно впливає й на окремі рішення у його фінансовій та організаційній сферах.
Дана політика відіграє значну роль у функціонуванні акціонерного товариства чи корпорації, які на сучасному етапі з розвитком ринкових відносин функціонують «як відкрита економічна система» та займає провідне місце в реалізації фінансової стратегії підприємства, впливаючи на рівень добробуту інвесторів. Вона впливає на структуру джерел фінансування, інвестиційну привабливість корпорацій, поточний курс акцій і вартість бізнесу в цілому. Дивідендна політика виступає складовою загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання, насамперед, його фінансової стратегії, а в процесі ефективної реалізації прав власності - вагомим елементом корпоративної культури. Реалізація акціонерами права на отримання доходів від володіння корпоративними правами здійснюється шляхом отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів. Таке право мають власники прости та привілейованих акцій товариства на початок строку виплати дивідендів.
При розробленні ефективної дивідендної політики акціонерні товариства повинні враховувати свої інвестиційні потреби та доцільність реінвестування частини прибутку (дивідендів) на розвиток бізнесу, можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел, а також діючу законодавчу та нормативно-правову базу.
Основною метою розробки такої дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім ростом вартості підприємства за рахунок капіталізації прибутку, тобто вкладенням його в подальшу діяльність. Тому слід визнати оптимальною дивідендною політикою таку, що за існуючих об’єктивних обмежень забезпечує баланс між поточними виплатами дивідендів та ростом вартості бізнесу у майбутньому.
Основна складність полягає у поєднанні двох протилежних мотивацій: прагнення акціонерів отримувати максимально високі дивіденди на звичайні акції, що забезпечить їхню високу ціну на фінансовому ринку та бажання підприємства полегшити доступ до зовнішніх фінансових джерел з мінімальними витратами їхнього залучення.
Безумовно, кожне підприємство розробляє свою дивідендну політику, що найбільш прийнятна як для нього, так і для його акціонерів, і однозначних рекомендацій в цьому питанні бути не може.
Результатом ефективної дивідендної політики має стати оптимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить успішне його функціонування, а також на виплату стабільних дивідендів, що сприятиме привабливості акцій господарського товариства як на вторинному, так і на первинному фондовому ринку.
Удосконалення дивідендної політики українських акціонерних товариств, які є активними учасниками ринку цінних паперів, на мій погляд, слід проводити за такими напрямками:
1. Забезпечення конкурентоспроможності дивідендних виплат.
2. Забезпечення довготермінового характеру та інформаційної прозорості формування дивідендної політики.
Слід зауважити, що існує тісний зв'язок між ринковою ціною акцій та дивідендною політикою компанії-емітента. Продумана дивідендна політика може сприяти не тільки зменшенню коливань ринкової ціни акцій, а й стабільному її зростанню.
Основними завданнями, які мають бути обов'язково вирішені у процесі реалізації ефективної дивідендної політики це: максимізація добробуту акціонерів і достатнє фінансування діяльності компанії.
Для формування дійсно ефективної дивідендної політики підприємство має подолати такий ряд труднощів, які прямо впливають на її реалізацію, як:
1) Правові обмеження. До прикладу у більшості країн дивіденди відповідно до законодавства сплачуються з прибутку (в тому числі нерозподіленого прибутку минулих років) або з прибутку та емісійного доходу. Причому оподатковуються сплачені дивіденди, а відстрочені (нерозподілений прибуток) обкладаються податком за пониженою ставкою в момент отримання капіталізованого доходу. Оскільки оподатковуються тільки отримані акціонерами дивіденди, компанії нерідко здійснюють капіталізацію прибутку з тим, щоб уникнути оподаткування. У цьому випадку в деяких країнах встановлено обмеження на розмір нерозподіленого прибутку і оподатковують перевищення нерозподіленого прибутку над встановленим нормативом, щоб компанії не здійснювали капіталізацію прибутку в значних обсягах.
2) Обмеження контрактного характеру. Якщо компанія має намір отримати довгострокову позику, вона за вимогою банку може обмежити мінімальний розмір нерозподіленого прибутку або мінімальний процент прибутку, який повинен реінвестуватися у виробництво. Це значною мірою може вплинути на дивідендну політику компанія-позичальника та на рівень дивідендних виплат.
3) Обмеження у зв'язку з недостатньою ліквідністю. Підприємство може не мати в достатній кількості грошових коштів та їх еквівалентів для виплати дивідендів. При цьому причинами можуть виступати не тільки проблеми у виробничо-господарській діяльності та низький рівень прибутку, а й проблеми управління грошовими коштами підприємства. В таких випадках або змінюють механізм виплати дивідендів, або, якщо дозволяє законодавство, беруть короткостроковий кредит для виплати дивідендів.
4) Обмеження у зв'язку з виробничими потребами. Дивідендні виплати можуть обмежуватись у зв'язку з необхідністю накопичувати прибуток для здійснення капіталовкладень. В деяких випадках підприємства в установчих документах визначають частку прибутку, яка повинна реінвестуватися.
5) Обмеження у зв'язку з інтересами акціонерів. Сукупний дохід акціонера складається з дивідендних виплат та зростання курсової вартості акцій. Менеджери багатьох підприємств прагнуть проводити дивідендну політику, яка б максимізувала сукупний дохід акціонера. Часто це передбачає стабільну виплату дивідендів, які зростають.
6) Обмеження рекламно-інформаційного характеру. Оскільки про порядок виплати та розміри дивідендів компанія широко інформує громадськість, вона часто намагається зберегти стабільну дивідендну політику, навіть при змінах у діяльності компанії.
Не менш важливим, для реалізації ефективної дивідендної політики на теперішній час потрібно змінити застаріле законодавство, яке залишилося нам від колишньої влади ССР. Для ефективної зміни законодавства спочатку потрібно проаналізувати процентну ставку дивідендів, розмір прибутків підприємства та залежність ставки від прибутку, а також податкову політику держави. Від всіх цих чинників залежить зацікавленість акціонерів, особливо іноземних та вклад їх коштів в розвиток державних та іншої форми власності підприємств, що призведе в свою чергу до економічного розвитку підприємств, який вплине на збільшення бюджету держави та її економічного, фінансового та соціального розвитку.
Отже, використання дивідендної політики підприємством є не лише набором цілей і завдань, які визначає керівництво підприємства у галузі розподілу прибутку і виплати дивідендів, а й ознакою, за якою акціонерні товариства вирізняються з поміж інших форм організації бізнесу, де підвищення її ефективності прямо впливає на добробут усіх учасників суб’єкта господарювання.
Список використаних джерел:
1. Денис О.Б., Дунас Н. В. Напрямки вдосконалення дивідендної політики вітчизняних акціонерних товариств / Науковий вісник НЛТУ України. – 2013. – Вип. 23.1 / с. 190-195
2. Дєєва Н. Е. Дивідендна політика як складова корпоративного управління[Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.rusnauka.com/ 31_PRNT_2008 Economics/ 36357.doc.htm.
3. Кравчук О. М., Лещук В. П. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання / Навчальний посібник / Київ / 2010. - 504 с.
4. Сірко, А. В. Дивідендна політика як інструмент управління ринковою вартістю підприємства / А. В. Сірко // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону. – 2010. – Вип. 6, т. 1.
5. Уткіна, Н. В. Економічний зміст фінансового результату діяльності підприємства: історичний аспект / Н. В. Уткіна // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 11. – С. 133 – 138.
