Зарубіжний досвід реалізації грошово-кредитної політики та можливості його застосування в економіці України
В основу реалізації грошово-кредитної політики багатьох країн було покладено так званий принцип компенсаційного регулювання, який базується на поєднанні двох протилежних комплексів заходів, що застосовуються на різних фазах економічного циклу. Це політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей"), яка полягає в обмеженні кредитних операцій, підвищенні відсоткових ставок, зменшенні грошової маси в обігу тощо, та політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей"), що ґрунтується на використанні тих же засобів, але протилежного спрямування (зниження відсоткових ставок, стимулювання кредитних операцій, зниження норм обов’язкового резервування, купівля центральним банком у комерційних банків державних цінних паперів тощо). Перший комплекс заходів застосовують з метою зниження попиту на гроші у фазі пожвавлення, а другий - з метою підвищення попиту на гроші в кризовій фазі економічного циклу.
Як показує світовий досвід, сьогодні центральні банки багатьох країн широко застосовують для регулювання грошово-кредитного ринку операції щодо купівлі продажу цінних паперів, які впливають на резерви комерційних банків, їхню кредитоспроможність, а відповідно вартість кредитів і пропозицію грошей. Серед операцій на відкритому ринку в країнах з розвиненою ринковою економікою переважають операції з короткостроковими зобов'язаннями казначейства. Так, у США пріоритетними є операції з казначейськими векселями із тримісячним строком погашення. В деяких країнах, у таких як Японія та Франція широко застосовуються операції з недержавними цінними паперами [1, с. 11].
У сучасних умовах у країнах з розвиненою кредитною інфраструктурою найбільш широко застосовується дисконтна політика та операції на відкритому ринку. В умовах трансформації ринкової економіки суттєвим є застосування такого інструменту грошово-кредитного регулювання як норма обов'язкових резервів, що дає можливість гарантувати стабільність діяльності комерційних банків на основі забезпечення їхньої ліквідності.
Сучасний етап розвитку економічних відносин в Україні висуває нові вимоги до рівня прозорості грошово-кредитної політики Національного банку України. Належний рівень прозорості має забезпечити основне підґрунтя її ефективності щодо досягнення цінової стабільності - високу довіру суспільства та відповідність ринкових очікувань загальному сектору грошово-кредитної політики [2, с. 38]. З цією метою Національний банк України проводить роботу з підвищення рівня прозорості та зрозумілості своєї політики шляхом удосконалення існуючих та розроблення нових інструментів комунікаційної політики.
Досвід центральних банків показує, що монетарна політика може визначатися та реалізуватися на основі одного або кількох з таких документів:
• стратегія монетарної політики центрального банку [ЄЦБ, Молдова (з 2010 р.), Естонія, Швейцарія, Швеція, Чехія, Фінляндія, Туреччина, Болгарія, Вірменія];
• cпільний лист (меморандум, угода, заява) центрального банку та уряду країни (Австралія, Угорщина, Казахстан, Азербайджан);
• рішення уряду (Грузія), указ президента (Білорусь) про напрями монетарної політики;
• документ з монетарної політики, який є аналогом українських Основних засад грошовокредитної політики [Польща, Великобританія, Японія, Киргизстан, Албанія, Вірменія, Гана, Молдова (до 2009 р.)]. Аналіз таких документів-аналогів показав, що підходи до їх назв, форми подачі, структури та інформаційного наповнення є різними.
Розглянемо, дещо детальніше зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної політики на прикладі таких держав з розвиненою економікою як Канада, Японія та Німеччина.
Канада – держава з сильною економікою, яка має один із найконкурентоспроможніших і стабільних секторів фінансових послуг.
Рішення створити центральний банк було проголошено Законом про Банк
Канади 1934 року. Спочатку він функціонує як приватна корпорація, а вже починаючи з 1938 року федеральний уряд його націоналізує. З цього часу єдиним власником акціонерного капіталу являється Міністерство фінансів.
До головних завдань Банку Канади належать:
• розробка та реалізація грошово-кредитної політики держави;
• надання банківських послуг уряду, комерційним банкам, іншим фінансовим інститутам та іноземним центральним банкам;
• емісія банкнот та забезпечення відповідності пропозиції та попиту грошей;
• управління державним боргом.
Основна мета грошово-кредитної політики Банку Канади – підтримання стабільності канадського долара. Це перш за все передбачає утримування інфляції на низькому рівні.
Контроль за інфляційними процесами є пріоритетною ціллю грошово-кредитної політики Канади, так як інфляція негативно впливає на всі економічні показники. А забезпечення її на низькому та стабільному рівні стимулює довгострокові інвестиції, що в свою чергу сприяє зростанню ВВП, створенню нових робочих місць та загальному підвищенню рівня життя населення.
Головним інструментом грошово-кредитної політики центрального банку Канади являється зміна орієнтира ставки овернайт – середньої ставки, яку він бажає бачити на ринку, де основні фінансові інститути й великі корпорації позичають одне одному кошти на дуже короткий строк. Зміни даного орієнтира впливають як на обмінний курс канадського долара, так і на інші процентні
ставки, рівень яких визначається монетарними умовами функціонування канадської економіки [3, с. 257].
Іншою процентною ставкою Банку Канади є ставка Bank Rate, що тісно пов’язана з орієнтиром ставки овернайт, за якою він видає одноденні позички фінансовим інститутам. Bank Rate – частина інтервалу, який має назву «операційна зона» для ставки овернайт. Ширина інтервалу становить 0,5%, а нижньою та верхньою межами є ставки, за якими центральний банк Канади надає позички на один день фінансовим установам. Ставка Bank Rate дорівнює верхній межі операційної зони, а овернайт знаходиться посередині.
Отже, основною метою грошово-кредитної політики є стримування інфляції на досить низькому рівні. Це в свою чергу зберігає здорову економіку, сприяє нормальному економічному зростанню та створенню робочих місць.
Грошово-кредитну політику в Японії розробляє та проводить Банк Японії, головним завданням якого є стимулювання збалансованому розвитку економіки, шляхом підтримання стабільності цін. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Кожні 6 місяців за посередництвом міністра фінансів банк звітує про проведену грошово-кредитну політику перед парламентом. Але не зважаючи на це, законодавством визначено, що Банк Японії розробляє і проводить грошово-кредитну політику держави як незалежна інституція.
Головними напрямками діяльності Банку Японії є:
• облік боргових зобов’язань і комерційних та інших векселів;
• надання позик під забезпечення боргових зобов’язань, векселів, державних облігацій, а також цінних паперів;
• купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів;
• приймання вкладів;
• операції в національній валюті;
• купівля-продаж цінних металів.
Банк монопольно емітує банкноти, а обсяг емісії визначається міністерством фінансів та погоджується з урядом. Резерви центрального банку Японії складаються із золотого запасу, державних цінних паперів, комерційних векселів та іноземної валюти. Як фінансовий агент уряду Банк Японії керує державними фондами (від імені уряду), займається валютно-фінансовою діяльністю, яка спрямована на стабілізацію курсу національної валюти – ієни.
Основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:
• коригування облікової ставки;
• регулювання обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;
• проведення обов'язкового резервування;
• регулювання операцій моніторинг банківської діяльності: виявлення тенденцій фінансового ринку та системи розрахунків, забезпечення збалансованого управління банківською системою, встановлення ризику неліквідності;
• контроль банківських балансів та щомісячні звіти з прогнозованими розрахунками обсягів майбутніх кредитів та депозитів;
• внесення пропозицій в плани банків.
Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика Японії є прикладом вкрай ефективної політики, інструменти якої можуть бути використані з метою забезпечення зростання національної економіки.
Провідником грошово-кредитної політики Німеччини є Німецький федеральний банк (Бундесбанк) [4, с. 79].
Федеральне відомство з контролю за банками, згідно згоди з Німецьким федеральним банком, визначає загальнобов’язкові нормативи для кредитних інститутів. Федеральний банк здійснює опосередкований вплив на відсоткові ставки, тобто забезпечує комерційні банки кредитними ресурсами.
Найефективнішими методами впливу на комерційні банки являються ломбардні, дисконтні кредити та операції на відкритому ринку. З метою надання дисконтних кредитів центральний банк Німеччини здійснює рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів.
Федеральний банк здійснює грошово-кредитну політику за такими напрямками:
• облікова політика;
• регулювання норм обов’язкового резервування;
• регулювання обсягу грошової маси;
• операції на відкритому ринку.
Надаючи інформацію стосовно кількості грошей в обігу Федеральний банк допомагає та надає орієнтири економіці про те, як він вважає за необхідне, з одного боку, допускати ріст грошової маси, а з іншого - обмежувати інфляційний тиск.
Таргетування значення грошових агрегатів засвідчило, що Бундесбанк бере на себе відповідальність за інфляцію, але лише в тій частині, що пов’язана зі здійсненням грошово-кредитної політики. Щорічно центральним банком оголошується грошовий агрегат, установлюється і публікується середньострокова інфляційна ціль (2%) та надається інформація стосовно власної політики та економічних результатів, необхідних для оцінки її виконання [3, с. 233].
Підсумовуючи необхідно зазначити, що успішність грошово-кредитної політики Бундесбанку практично оцінювалася не виконанням проміжних цілей, а саме монетарних таргетів, а виконанням кінцевої мети грошово-кредитної політики – зменшенні та стримуванні рівня інфляції в державі.
В Україні перед грошово-кредитною політикою ставиться принципово нове завдання монетарного стимулювання економічного зростання: більш чітке визначення ролі, обов'язків та завдань НБУ, здійснення ефективного розподілу грошових ресурсів, забезпечення прозорості і чистоти монетарних процесів, підвищення ефективності банківської системи щодо довгострокового кредитування й інвестування процесу виробництва тощо.
Список використаних джерел:
1. Адамик Б.П. Адміністративні інструменти грошово-кредитного регулювання та доцільність їхнього застосування в Україні / Б.П. Адамик // Наука молода. – 2006. – №6. – С. 93-97.
2. Андрущак Є.М., Хар В.С. Зарубіжний досвід запровадження режиму інфляційного таргетування / Є.М. Андрущак, В.С. Хар //Сер.: Формування ринкової економіки в Україні. – Львів: Вид-во ЛНУ ім. Івана Франка. – 2011. – Вип. 22. – С. 3-8.
3. Башнянин Г.І. Грошово-кредитне регулювання у змішаних і транзитивних економіках: методи, інструменти та ефективність / Г.І. Башнянин. – Львів: Видавництво Львів. комерц. академії, 2009 р. – 206 с.
4.80. Хар В.С. Особливості трансмісійного механізму монетарної політики країн з перехідною економікою // Збірник тез доповідей VIII міжнародної науково-практичної інтернет-конференції “Розвиток України в XXI столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми”– Тернопіль: Тернопільський національний економічний університет, 2010. – С. 277-280.
В основу реалізації грошово-кредитної політики багатьох країн було покладено так званий принцип компенсаційного регулювання, який базується на поєднанні двох протилежних комплексів заходів, що застосовуються на різних фазах економічного циклу. Це політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей"), яка полягає в обмеженні кредитних операцій, підвищенні відсоткових ставок, зменшенні грошової маси в обігу тощо, та політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей"), що ґрунтується на використанні тих же засобів, але протилежного спрямування (зниження відсоткових ставок, стимулювання кредитних операцій, зниження норм обов’язкового резервування, купівля центральним банком у комерційних банків державних цінних паперів тощо). Перший комплекс заходів застосовують з метою зниження попиту на гроші у фазі пожвавлення, а другий - з метою підвищення попиту на гроші в кризовій фазі економічного циклу.
Як показує світовий досвід, сьогодні центральні банки багатьох країн широко застосовують для регулювання грошово-кредитного ринку операції щодо купівлі продажу цінних паперів, які впливають на резерви комерційних банків, їхню кредитоспроможність, а відповідно вартість кредитів і пропозицію грошей. Серед операцій на відкритому ринку в країнах з розвиненою ринковою економікою переважають операції з короткостроковими зобов'язаннями казначейства. Так, у США пріоритетними є операції з казначейськими векселями із тримісячним строком погашення. В деяких країнах, у таких як Японія та Франція широко застосовуються операції з недержавними цінними паперами [1, с. 11].
У сучасних умовах у країнах з розвиненою кредитною інфраструктурою найбільш широко застосовується дисконтна політика та операції на відкритому ринку. В умовах трансформації ринкової економіки суттєвим є застосування такого інструменту грошово-кредитного регулювання як норма обов'язкових резервів, що дає можливість гарантувати стабільність діяльності комерційних банків на основі забезпечення їхньої ліквідності.
Сучасний етап розвитку економічних відносин в Україні висуває нові вимоги до рівня прозорості грошово-кредитної політики Національного банку України. Належний рівень прозорості має забезпечити основне підґрунтя її ефективності щодо досягнення цінової стабільності - високу довіру суспільства та відповідність ринкових очікувань загальному сектору грошово-кредитної політики [2, с. 38]. З цією метою Національний банк України проводить роботу з підвищення рівня прозорості та зрозумілості своєї політики шляхом удосконалення існуючих та розроблення нових інструментів комунікаційної політики.
Досвід центральних банків показує, що монетарна політика може визначатися та реалізуватися на основі одного або кількох з таких документів:
• стратегія монетарної політики центрального банку [ЄЦБ, Молдова (з 2010 р.), Естонія, Швейцарія, Швеція, Чехія, Фінляндія, Туреччина, Болгарія, Вірменія];
• cпільний лист (меморандум, угода, заява) центрального банку та уряду країни (Австралія, Угорщина, Казахстан, Азербайджан);
• рішення уряду (Грузія), указ президента (Білорусь) про напрями монетарної політики;
• документ з монетарної політики, який є аналогом українських Основних засад грошовокредитної політики [Польща, Великобританія, Японія, Киргизстан, Албанія, Вірменія, Гана, Молдова (до 2009 р.)]. Аналіз таких документів-аналогів показав, що підходи до їх назв, форми подачі, структури та інформаційного наповнення є різними.
Розглянемо, дещо детальніше зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної політики на прикладі таких держав з розвиненою економікою як Канада, Японія та Німеччина.
Канада – держава з сильною економікою, яка має один із найконкурентоспроможніших і стабільних секторів фінансових послуг.
Рішення створити центральний банк було проголошено Законом про Банк
Канади 1934 року. Спочатку він функціонує як приватна корпорація, а вже починаючи з 1938 року федеральний уряд його націоналізує. З цього часу єдиним власником акціонерного капіталу являється Міністерство фінансів.
До головних завдань Банку Канади належать:
• розробка та реалізація грошово-кредитної політики держави;
• надання банківських послуг уряду, комерційним банкам, іншим фінансовим інститутам та іноземним центральним банкам;
• емісія банкнот та забезпечення відповідності пропозиції та попиту грошей;
• управління державним боргом.
Основна мета грошово-кредитної політики Банку Канади – підтримання стабільності канадського долара. Це перш за все передбачає утримування інфляції на низькому рівні.
Контроль за інфляційними процесами є пріоритетною ціллю грошово-кредитної політики Канади, так як інфляція негативно впливає на всі економічні показники. А забезпечення її на низькому та стабільному рівні стимулює довгострокові інвестиції, що в свою чергу сприяє зростанню ВВП, створенню нових робочих місць та загальному підвищенню рівня життя населення.
Головним інструментом грошово-кредитної політики центрального банку Канади являється зміна орієнтира ставки овернайт – середньої ставки, яку він бажає бачити на ринку, де основні фінансові інститути й великі корпорації позичають одне одному кошти на дуже короткий строк. Зміни даного орієнтира впливають як на обмінний курс канадського долара, так і на інші процентні
ставки, рівень яких визначається монетарними умовами функціонування канадської економіки [3, с. 257].
Іншою процентною ставкою Банку Канади є ставка Bank Rate, що тісно пов’язана з орієнтиром ставки овернайт, за якою він видає одноденні позички фінансовим інститутам. Bank Rate – частина інтервалу, який має назву «операційна зона» для ставки овернайт. Ширина інтервалу становить 0,5%, а нижньою та верхньою межами є ставки, за якими центральний банк Канади надає позички на один день фінансовим установам. Ставка Bank Rate дорівнює верхній межі операційної зони, а овернайт знаходиться посередині.
Отже, основною метою грошово-кредитної політики є стримування інфляції на досить низькому рівні. Це в свою чергу зберігає здорову економіку, сприяє нормальному економічному зростанню та створенню робочих місць.
Грошово-кредитну політику в Японії розробляє та проводить Банк Японії, головним завданням якого є стимулювання збалансованому розвитку економіки, шляхом підтримання стабільності цін. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Кожні 6 місяців за посередництвом міністра фінансів банк звітує про проведену грошово-кредитну політику перед парламентом. Але не зважаючи на це, законодавством визначено, що Банк Японії розробляє і проводить грошово-кредитну політику держави як незалежна інституція.
Головними напрямками діяльності Банку Японії є:
• облік боргових зобов’язань і комерційних та інших векселів;
• надання позик під забезпечення боргових зобов’язань, векселів, державних облігацій, а також цінних паперів;
• купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів;
• приймання вкладів;
• операції в національній валюті;
• купівля-продаж цінних металів.
Банк монопольно емітує банкноти, а обсяг емісії визначається міністерством фінансів та погоджується з урядом. Резерви центрального банку Японії складаються із золотого запасу, державних цінних паперів, комерційних векселів та іноземної валюти. Як фінансовий агент уряду Банк Японії керує державними фондами (від імені уряду), займається валютно-фінансовою діяльністю, яка спрямована на стабілізацію курсу національної валюти – ієни.
Основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:
• коригування облікової ставки;
• регулювання обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;
• проведення обов'язкового резервування;
• регулювання операцій моніторинг банківської діяльності: виявлення тенденцій фінансового ринку та системи розрахунків, забезпечення збалансованого управління банківською системою, встановлення ризику неліквідності;
• контроль банківських балансів та щомісячні звіти з прогнозованими розрахунками обсягів майбутніх кредитів та депозитів;
• внесення пропозицій в плани банків.
Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика Японії є прикладом вкрай ефективної політики, інструменти якої можуть бути використані з метою забезпечення зростання національної економіки.
Провідником грошово-кредитної політики Німеччини є Німецький федеральний банк (Бундесбанк) [4, с. 79].
Федеральне відомство з контролю за банками, згідно згоди з Німецьким федеральним банком, визначає загальнобов’язкові нормативи для кредитних інститутів. Федеральний банк здійснює опосередкований вплив на відсоткові ставки, тобто забезпечує комерційні банки кредитними ресурсами.
Найефективнішими методами впливу на комерційні банки являються ломбардні, дисконтні кредити та операції на відкритому ринку. З метою надання дисконтних кредитів центральний банк Німеччини здійснює рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів.
Федеральний банк здійснює грошово-кредитну політику за такими напрямками:
• облікова політика;
• регулювання норм обов’язкового резервування;
• регулювання обсягу грошової маси;
• операції на відкритому ринку.
Надаючи інформацію стосовно кількості грошей в обігу Федеральний банк допомагає та надає орієнтири економіці про те, як він вважає за необхідне, з одного боку, допускати ріст грошової маси, а з іншого - обмежувати інфляційний тиск.
Таргетування значення грошових агрегатів засвідчило, що Бундесбанк бере на себе відповідальність за інфляцію, але лише в тій частині, що пов’язана зі здійсненням грошово-кредитної політики. Щорічно центральним банком оголошується грошовий агрегат, установлюється і публікується середньострокова інфляційна ціль (2%) та надається інформація стосовно власної політики та економічних результатів, необхідних для оцінки її виконання [3, с. 233].
Підсумовуючи необхідно зазначити, що успішність грошово-кредитної політики Бундесбанку практично оцінювалася не виконанням проміжних цілей, а саме монетарних таргетів, а виконанням кінцевої мети грошово-кредитної політики – зменшенні та стримуванні рівня інфляції в державі.
В Україні перед грошово-кредитною політикою ставиться принципово нове завдання монетарного стимулювання економічного зростання: більш чітке визначення ролі, обов'язків та завдань НБУ, здійснення ефективного розподілу грошових ресурсів, забезпечення прозорості і чистоти монетарних процесів, підвищення ефективності банківської системи щодо довгострокового кредитування й інвестування процесу виробництва тощо.
Список використаних джерел:
1. Адамик Б.П. Адміністративні інструменти грошово-кредитного регулювання та доцільність їхнього застосування в Україні / Б.П. Адамик // Наука молода. – 2006. – №6. – С. 93-97.
2. Андрущак Є.М., Хар В.С. Зарубіжний досвід запровадження режиму інфляційного таргетування / Є.М. Андрущак, В.С. Хар //Сер.: Формування ринкової економіки в Україні. – Львів: Вид-во ЛНУ ім. Івана Франка. – 2011. – Вип. 22. – С. 3-8.
3. Башнянин Г.І. Грошово-кредитне регулювання у змішаних і транзитивних економіках: методи, інструменти та ефективність / Г.І. Башнянин. – Львів: Видавництво Львів. комерц. академії, 2009 р. – 206 с.
4.80. Хар В.С. Особливості трансмісійного механізму монетарної політики країн з перехідною економікою // Збірник тез доповідей VIII міжнародної науково-практичної інтернет-конференції “Розвиток України в XXI столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми”– Тернопіль: Тернопільський національний економічний університет, 2010. – С. 277-280.
