Ходань О.М., 17.10.2013
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-52с
Розвиток лізингу в Україні на сучасному етапі
Як фінансова послуга, лізинг сьогодні виступає одним із факторів зростання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, покращення якості послуг, підвищення ефективності виробництва і як наслідок, зміцнення позицій на вітчизняному та світовому ринках. Крім того, зростанням значення ринку лізингових послуг в Україні обумовлене тим, що лізинг є альтернативою банківському кредитуванню та дієвим інструментом процесу ефективного оновлення основних засобів і технологій підприємств усіх напрямів економічної діяльності.
Питання з дослідження теоретичних засад організації лізингових відносин вивчали такі вітчизняні науковці, як С.І. Брус, Н.Н. Внукова, Б.Л. Луців, В.І. Міщенко, Р.П. Саблук, Н.Г. Слав'янська, Г.О. Холодний, Т.І. Хомуляк, В.С. Марцин та ін.
Вважається, що слово «лізинг» увійшло в користування в кінці ХІХ ст., коли у 1877 р. телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а віддавати в оренду. Імпульсом для розвитку лізингу стало створення першого лізингового товариства, для якого лізинг став предметом основної діяльності. Його заснувала у Сан-Франциско у 1952 р. американська компанія «Юнайтед стейтс лізинг корпорейшн», яка у 1959 р. відкрила свої філії у Великобританії та Канаді [1].
Лізингові відносини в Україні набули свого легального статусу в 1997 р. із прийняттям Закону України «Про лізинг», який у редакції Закону України № 1381-IV від 11 грудня 2003 р. отримав назву «Про фінансовий лізинг» [3]. Саме з 2004 р. розпочинається стрімкий розвиток лізингового бізнесу в Україні.
У світовій практиці немає єдиного визначення терміна "лізинг". Законодавство України визначає його як господарську діяльність, спрямовану на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [2].
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їхні відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передане в лізинг [3].
Протягом першого півріччя 2013 року фінансовими компаніями та юридичними особами, які не мають статусу фінансових установ, але можуть згідно із законодавством надавати фінансові послуги, укладено 5 676 договорів фінансового лізингу на суму 5 185,8 млн. грн. Вартість об’єктів лізингу, що є предметом договорів, укладених протягом першого півріччя 2013 року, становить 4 481,3 млн. грн.
Близько 99,9% усіх послуг фінансового лізингу надається юридичними особами – суб’єктами господарювання, які не є фінансовими установами .
За підсумками першого півріччя 2013 року спостерігалося зменшення, як кількості договорів фінансового лізингу, укладених юридичними особами, так і вартості договорів фінансового лізингу. Таким чином кількість договорів фінансового лізингу зменшилась (до 5 676 од.) в порівнянні з першим півріччям 2012 року. Вартість договорів фінансового лізингу, укладених протягом першого півріччя 2013 року, також зменшилась у порівнянні з першим півріччям 2012 року і становила 5 185,8 млн. грн.
За цей період найбільшими споживачами лізингових послуг є: транспортна галузь (вартість договорів станом на 30.06.2013 –24 157,5 млн. грн.), сільське господарство (10 440,8млн. грн.), будівництво (2 079,2 млн. грн.), сфера послуг (2 144,9 млн. грн.) [4] .
Незважаючи на активний розвиток фінансової системи, ринок лізингу в Україні знаходиться на етапі становлення. Так, у країнах з розвиненою ринковою економікою його частка в інвестиціях в основні засоби становить приблизно 30 %, а в решті країн з високими показниками зростання вона досягає 10-15% (в Україні – лише 1,2%).
Досліджуючи ринок лізингових послуг в Україні, варто виділити такі основні проблеми: складна організація угоди через значну кількість учасників; на підготовку лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати. Процедура щодо укладення договору лізингу потребує постановки на облік у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг, що особливо складно для підприємств, які насамперед виготовляють основні фонди для власних потреб і не передбачають, що надалі вони будуть передані у фінансову оренду. Лізингові операції мають особливі ризики (фінансові, проектні, майнові, ризик несплати платежів; ризик неповернення предмета лізингу).
З метою активізації розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме: розроблення державної програми стимулювання та підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг; створення сприятливої законодавчої бази для суб’єктів лізингової діяльності, а саме реформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій (запровадження податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; надання інвестиційних пільг при оподаткування прибутку підприємств тощо);створення більш розвинутої інвестиційної інфраструктури ринку лізингових послуг, що включала б підготовку кваліфікованих кадрів, а також з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди, зниження вартості кредитних послуг, нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу, послуг страхування тощо.
Література:
1. Бєлявцев М. І. Інфраструктура товарного ринку / М. Белявцев, Л. Шестопалова. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 416 с.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV змінами та доповненнями. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
3. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 № 723/97-ВР зі змінами та доповненнями. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/723/97-%D0%B2%D1%80.
4. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Підсумки діяльності фінансових компаній, ломбардів та юридичних осіб (лізингодавців) за перше півріччя 2013 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/fileadmin/downloads/smi/finkomp062013.pdf
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-52с
Розвиток лізингу в Україні на сучасному етапі
Як фінансова послуга, лізинг сьогодні виступає одним із факторів зростання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, покращення якості послуг, підвищення ефективності виробництва і як наслідок, зміцнення позицій на вітчизняному та світовому ринках. Крім того, зростанням значення ринку лізингових послуг в Україні обумовлене тим, що лізинг є альтернативою банківському кредитуванню та дієвим інструментом процесу ефективного оновлення основних засобів і технологій підприємств усіх напрямів економічної діяльності.
Питання з дослідження теоретичних засад організації лізингових відносин вивчали такі вітчизняні науковці, як С.І. Брус, Н.Н. Внукова, Б.Л. Луців, В.І. Міщенко, Р.П. Саблук, Н.Г. Слав'янська, Г.О. Холодний, Т.І. Хомуляк, В.С. Марцин та ін.
Вважається, що слово «лізинг» увійшло в користування в кінці ХІХ ст., коли у 1877 р. телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а віддавати в оренду. Імпульсом для розвитку лізингу стало створення першого лізингового товариства, для якого лізинг став предметом основної діяльності. Його заснувала у Сан-Франциско у 1952 р. американська компанія «Юнайтед стейтс лізинг корпорейшн», яка у 1959 р. відкрила свої філії у Великобританії та Канаді [1].
Лізингові відносини в Україні набули свого легального статусу в 1997 р. із прийняттям Закону України «Про лізинг», який у редакції Закону України № 1381-IV від 11 грудня 2003 р. отримав назву «Про фінансовий лізинг» [3]. Саме з 2004 р. розпочинається стрімкий розвиток лізингового бізнесу в Україні.
У світовій практиці немає єдиного визначення терміна "лізинг". Законодавство України визначає його як господарську діяльність, спрямовану на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [2].
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їхні відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передане в лізинг [3].
Протягом першого півріччя 2013 року фінансовими компаніями та юридичними особами, які не мають статусу фінансових установ, але можуть згідно із законодавством надавати фінансові послуги, укладено 5 676 договорів фінансового лізингу на суму 5 185,8 млн. грн. Вартість об’єктів лізингу, що є предметом договорів, укладених протягом першого півріччя 2013 року, становить 4 481,3 млн. грн.
Близько 99,9% усіх послуг фінансового лізингу надається юридичними особами – суб’єктами господарювання, які не є фінансовими установами .
За підсумками першого півріччя 2013 року спостерігалося зменшення, як кількості договорів фінансового лізингу, укладених юридичними особами, так і вартості договорів фінансового лізингу. Таким чином кількість договорів фінансового лізингу зменшилась (до 5 676 од.) в порівнянні з першим півріччям 2012 року. Вартість договорів фінансового лізингу, укладених протягом першого півріччя 2013 року, також зменшилась у порівнянні з першим півріччям 2012 року і становила 5 185,8 млн. грн.
За цей період найбільшими споживачами лізингових послуг є: транспортна галузь (вартість договорів станом на 30.06.2013 –24 157,5 млн. грн.), сільське господарство (10 440,8млн. грн.), будівництво (2 079,2 млн. грн.), сфера послуг (2 144,9 млн. грн.) [4] .
Незважаючи на активний розвиток фінансової системи, ринок лізингу в Україні знаходиться на етапі становлення. Так, у країнах з розвиненою ринковою економікою його частка в інвестиціях в основні засоби становить приблизно 30 %, а в решті країн з високими показниками зростання вона досягає 10-15% (в Україні – лише 1,2%).
Досліджуючи ринок лізингових послуг в Україні, варто виділити такі основні проблеми: складна організація угоди через значну кількість учасників; на підготовку лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати. Процедура щодо укладення договору лізингу потребує постановки на облік у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг, що особливо складно для підприємств, які насамперед виготовляють основні фонди для власних потреб і не передбачають, що надалі вони будуть передані у фінансову оренду. Лізингові операції мають особливі ризики (фінансові, проектні, майнові, ризик несплати платежів; ризик неповернення предмета лізингу).
З метою активізації розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів, який передбачатиме: розроблення державної програми стимулювання та підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг; створення сприятливої законодавчої бази для суб’єктів лізингової діяльності, а саме реформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій (запровадження податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; надання інвестиційних пільг при оподаткування прибутку підприємств тощо);створення більш розвинутої інвестиційної інфраструктури ринку лізингових послуг, що включала б підготовку кваліфікованих кадрів, а також з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди, зниження вартості кредитних послуг, нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу, послуг страхування тощо.
Література:
1. Бєлявцев М. І. Інфраструктура товарного ринку / М. Белявцев, Л. Шестопалова. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 416 с.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV змінами та доповненнями. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
3. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 № 723/97-ВР зі змінами та доповненнями. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/723/97-%D0%B2%D1%80.
4. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Підсумки діяльності фінансових компаній, ломбардів та юридичних осіб (лізингодавців) за перше півріччя 2013 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/fileadmin/downloads/smi/finkomp062013.pdf
