Стратегічні орієнтири » Якість фінансових послуг та інструментів » Кондратьєва М.Т. СУТНІСТЬ ПРОЕКТНОГО ФІНАНСУВАННЯ, ЙОГО ПРИНЦИПИ, ВИДИ ТА УЧАСНИКИ
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 3032
  • Автор: martysi4ka
  • Дата: 19-10-2013, 15:56
 (голосов: 0)
19-10-2013, 15:56

Кондратьєва М.Т. СУТНІСТЬ ПРОЕКТНОГО ФІНАНСУВАННЯ, ЙОГО ПРИНЦИПИ, ВИДИ ТА УЧАСНИКИ

Категорія: Якість фінансових послуг та інструментів

© Кондратьєва М. Т., 2013
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51, 19.10.13

СУТНІСТЬ ПРОЕКТНОГО ФІНАНСУВАННЯ, ЙОГО ПРИНЦИПИ, ВИДИ ТА УЧАСНИКИ

Підвищення конкуренції між фінансово-кредитними установами, виникнення нових можливостей в умовах розвитку фінансового ринку спонукали комерційні банки до пошуку нових джерел підвищення дохідності своїх операцій. Одним із способів вирішення даної проблеми виявився розвиток новітніх форм інвестиційної діяльності. Швидкого поширення набули нетипові для банків послуги: фінансування інвестиційних проектів, консультаційні, екаунтингові, інжинірингові послуги. Саме проектне фінансування виділяється в окремий вид діяльності фінансово-кредитних установ, які беруть участь в організації фінансування інвестиційних проектів реального сектору економіки [1].
Проектне фінансування – це фінансування інвестиційних проектів, при якому джерелом обслуговування боргових зобов’язань є грошові потоки, що генеруються проектом. Специфіка цього виду інвестування полягає в тому, що оцінка доходів і витрат здійснюється з урахуванням розподілу ризику між учасниками проекту.
Істотна відмінність між класичним проектним фінансуванням та інвестиційним кредитом полягає в тому, що забезпеченням (заставою) зобов’язань позичальника при проектному фінансуванні виступає майно (нерухомість, обладнання) самого проекту. Дуже часто для проведення проектного фінансування створюється спеціальна юридична особа, акції якої передаються кредитору як застава. Дана схема застосовується в девелопменті, а також при реалізації великих проектів. При цьому кредитор вимагає від ініціатора проекту використання власних коштів (зазвичай не менше 30%).
Структури проектного фінансування можуть відрізнятися в залежності від особливостей призначення проекту, специфіки його фінансування, виду договору (контракту), який є основою для фінансування.
Існують загальні принципи, які лежать в основі методу проектного фінансування [1]:
- проектне фінансування використовується для фінансування відносно «відокремленого» проекту (з юридичної та економічної сторони) через юридичну особу, що спеціалізується на реалізації цього проекту;
- як правило, проектне фінансування застосовується не для діючого, а для нового проекту;
- джерело повернення вкладених коштів – прибуток від реалізації інвестиційного проекту. Частка залученого капіталу в загальному обсязі фінансування проекту становить 70-80%;
- для позикового капіталу проектного фінансування інвестори не надають забезпечення або гарантії, або забезпечення чи гарантії не повністю покривають фінансові ризики за проектом;
- позикодавці, при виплаті відсотків і боргів, розраховують, в основному, на надходження грошових коштів від реалізації проекту, а не на вартість активів чи фінансових показників компанії. Основними гарантіями для позикодавців є контракти компанії, ліцензії і виняткові права використання і розробки цінних активів, або технології та виробництво конкурентоспроможної продукції.
В проектному фінансуванні задіяні як мінімум три учасники. По-перше, це проектна компанія, вона створюється спеціально для реалізації проекту, зазвичай не має ні фінансової історії, ні майна для застави. Саме використання проектної компанії є головною особливістю цього виду проектів. Відповідальність та ризики розподіляються між учасниками про і регулюються набором контрактів і угод [3].
Другий учасник – це інвестор, що вкладає кошти у власний капітал проектної компанії. Враховуючи той факт, що інвестор, з одного боку, рідко обмежується лише грошовими внесками та отриманням прибутку, а з іншого боку, особливо коли інвесторів декілька, їхні вкладення можуть полягати не у фінансових вливаннях. Для позначення цієї категорії учасників прийнятий дещо інший термін – спонсори проекту. Спонсори ініціюють реалізацію проекту, створюють проектну компанію і розраховують отримувати вигоду від її успішної діяльності.
Третій учасник – кредитор. Крім того, що проектна компанія, яка отримує кредит, не має ні застави, ні поручителів, частка позикового капіталу в проектному фінансуванні значно вища, ніж у звичайних корпоративних кредитах (70-80% всіх капітальних витрат проекту). Зрозуміло, що це ставить кредитора в складні умови і вимагає від нього не тільки пошуку альтернативних шляхів захисту своїх капіталів, а й особливо ретельного аналізу всіх тонкощів фінансового заходу [3].
Порядок отримання коштів для фінансування інвестиційних проектів залежить від джерел фінансових ресурсів, форм участі фінансово-кредитних установ у фінансуванні, методів бухгалтерського обліку, видів проектів, ступеня ризику кредитора. Ці ознаки визначають види проектного фінансування.
За джерелами мобілізації фінансових ресурсів:
- власних коштів підприємств;
- запозичених коштів (інвестиційних кредитів та іпотечних позичок);
- залучених коштів (акціонерів, пайових внесків тощо);
- коштів державного бюджету;
- інших внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.
За методом бухгалтерського обліку виділяють балансове та позабалансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора відображається на балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника. Позабалансове проектне фінансування визначається правилами бухгалтерського обліку та звітності і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми у консолідований баланс інвестора [3].
За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють спільне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування.
Спільне – має місце при реалізації великих інвестиційних проектів. Ініціаторами спільного фінансування виступають міжнародні, які залучають до цих операцій банки, що кредитують найбільш прибуткову частину проекту.
Послідовне проектне фінансування має місце, коли великий банк є лише ініціатором кредитних операцій, переуступаючи право вимоги погашення заборгованості позичальника іншим банкам.
За ступенем ризику кредитора проектне фінансування поділяється на фінансування без регресу, з частковим регресом, з повним регресом на позичальника.
Фінансування без регресу передбачає, що всі ризики, пов’язані з проектом, бере на себе кредитор. Дані проекти найбільш прибуткові і привабливі для інвестицій, що дають в результаті реалізації проекту конкурентоспроможну продукцію.
Фінансування з частковим регресом на позичальника є найбільш поширеною формою фінансування. Всі ризики розподіляються між учасниками, отже кожен зацікавлений у в позитивних результатах реалізації проекту.
Фінансування з повним регресом застосовується, як правило, при фінансуванні дрібних, низькорентабельних проектів. У цьому випадку, позичальник бере на себе всі ризики, пов’язані з реалізацією проекту.
В умовах ринкової економіки проектне фінансування набуває неабиякого значення. У розвинених країнах ключовою тенденцією проектного фінансування є використання всієї гами джерел і методів фінансування інвестиційних проектів із залученням широкого кола фінансових інструментів. Така форма фінансування інвестицій дає можливість глибше оцінити платоспроможність позичальника, детальніше спрогнозувати результат реалізації інвестиційного проекту, розглянути його з точки зору життєздатності, можливості реалізації, забезпеченості ресурсами, ефективності та ризиків.

Список використаних джерел:
1. Васильева Т.А. Банковское инвестирование на рынке инноваций: монографія / Т.А. Васильева. – Суми: СумГУ, 2007. – 513 с. ISBN 978-966-657-161-1
2. Міжнародний центр оптимальних рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ios-group.com.ua
3. Пересада А.А. Проектне фінансування: Підручник / А.А. Пересада, Т.В. Майорова, О.О. Ляхова. – К.: КНЕУ, 2005. – 736 с. ISBN 966-574-795-9.
4. Рогач О.І. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач. – К.: Либідь, 2003. – 784 с. ISBN 966-06-0293-6.
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Декабрь 2020 (17)
Ноябрь 2020 (16)
Октябрь 2020 (83)
Сентябрь 2020 (15)
Июнь 2020 (3)
Май 2020 (109)
^