УДК 336
© Горобець І., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-35с
Державне регулювання страхової діяльності
Постановка проблеми. Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його ефективне використовування в нових умовах господарювання і формування ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення державної страхової політики.
Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика, який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про страхову політику держави.
До складових політики можна віднести:
1) визначення державою кола суб’єктів з надання страхових послуг,
2) встановлення порядку організації і контролю за діяльністю страхових товариств,
3) регулювання взаємовідносин страхових компаній з бюджетом, а також їх участь у превентивних заходах.
Діяльність страховика докорінно відрізняється від діяльності інших господарюючих суб’єктів, вона націлена на забезпечення безперервності процесу виробництва і відшкодування збитків, заподіяних різними непередбаченими обставинами і випадковостями. Велика відповідальність страховика за соціальні наслідки його діяльності вимагає організації державного нагляду.В більш узагальненій формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих договірних зобов’язаннях перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків по прийнятих зобов’язаннях підриває довіру не тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. В суспільній думці недовіра до страховика виявляється в претензіях населення до державних інститутів. Це ще одна причина, через яку держава не може стояти осторонь від страхової діяльності, поєднуючи інтереси страховиків, населення та економіки в цілому.
Державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття нормативних актів щодо окремих видів підриємницької діяльності, які відбивають порядок укладання договорів страхування і вирішення виникаючих суперечок. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства перелік видів обов’язкового страхування.
Аналіз та напрямки дослідження. Актами вітчизняного законодавства регулюються такі правові відносини:
1) визначення порядку державної реєстрації страховиків (ст.2), об’єднань страховиків (ст.12), товариств взаємного страхування (ст.13), страхових брокерів (ст.14) та фонду страхових гарантій (ст.32);
2) встановлення основних вимог щодо правил страхування (ст.16);
3) валютне регулювання виплат страхових сум (відшкодувань) (ст.18);
4) встановлення кваліфікаційних вимог до аварійних комісарів (ст.24);
5) визначення випадків, коли страховики не несуть відповідальності за розголошення відомостей, пов’язаних із страховим випадком (ст.24);
6) встановлення загальних умов для відмов страховиками у виплаті страхових сум (відшкодувань) (ст.25);
7) встановлення основних вимог до визнання договору страхування недійсним (ст.28);
8) визначення порядку ліцензування страхової діяльності (ст.39);
9) визначення порядку реорганізації страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) (ст.43);
10) встановлення порядку вирішення спорів, пов’язаних із страхуванням (ст.45).
Функції Кабінету Міністрів України щодо правового регулювання страхової діяльності:
1) визначає форми типового договору страхування, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов’язкових видів страхування (ст.5);
2) встановлює максимальні розміри страхових тарифів або методику їх розрахунків та мінімальні розміри страхових сум при здійсненні обов’язкового страхування (ст.9);
3) визначає порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і страхового гарантійного фонду страховиків (ст.29);
4) визначає окремий перелік резервів по медичному страхуванню і страхуванню цивільної відповідальності операторів за ядерну шкоду, а також порядок їх формування і облік (ст.30);
5) встановлює перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків (ст.30);
6) визначає порядок використання резервів із страхування життя для довгострокового кредитування житлового будівництва, в т.ч. індивідуальних забудовників (ст.30);
7) затверджує положення про Міністерство фінансів України та його органи на місцях (ст.35).
Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників і здійснюється Міністерством фінансів України та його органами на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Основними функціями Міністерства фінансів України є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) (ст.36);
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності (ст.36);
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов’язань перед страхувальниками (ст.36);
4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів (ст.36);
5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Міністерства фінансів України (ст.36);
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність (ст.36);
7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності (ст.36);
8) встановлення вимог до кваліфікації осіб, які можуть займатись актуарними розрахунками (ст.39);
9) затверджує правила добровільного страхування (ст.15);
10) затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди страховиків (ст.29);
11) встановлює методику формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов’язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя (ст.29);
12) встановлює щоквартальну (річну) форму звітних даних страховиків за наслідками страхової діяльності (ст.33);
13) встановлює форму та порядок річного балансу страховика для публікації його у засобах масової інформації (ст.34);
14) встановлює особливий порядок забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування у випадках реорганізації страховика (ст.43);
15) виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) у випадках, передбачених ст.43 Закону України “Про страхування” (ст.43).
Міністерство фінансів України має право:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, в т.ч. банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій (ст.37);
2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності по показниках, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткові обов’язкові аудиторської перевірки з визначенням аудитора (ст.37);
3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензії цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з Державного реєстру страховиків (перестраховиків) (ст.37);
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст.8 Закону України “Про підприємництво” (ст.37);
5) провести примусову санацію страховика у випадках (ст.43):
невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;
недосягнення ним визначеного законодавством України розміру статутного фонду;
інших випадків, визначених чинним законодавством України;
6) відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам ст.16 Закону України “Про страхування” (ст.17);
7) встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян (ст.15);
8) встановлювати заборону на вільне користування майном та прийнятими страховими зобов’язаннями страховика, який знаходиться у стані примусової санації (ст.43);
9) надавати дозвіл на користування майном та прийнятими страховими зобов’язаннями страховика, який знаходиться у стані примусової санації (ст.43).
Висновки. Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб’єктами ринку на всіх фазах процесу відтворення.
Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові компанії держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на вітчизняний страховий ринок, і пов’язана з цим можливість перекачування страхових платежів за кордон, поскільки існуючим законодавством від цього не має захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за все збільшити розмір статутного капіталу, що дасть можливість брати на себе більшу відповідальність і удержувати крупні ризики без передачі на перестрахування та в певній мірі поставити економічний бар’єр для переведення страхових платежів за кордон.
Примітки:
1. Цивільний кодекс України. – К., 2003.
2. Страхування в Україні: 36. нормативних актів, методичних та інформаційних матеріалів. — К., 1996. — С. 8.
3. Харитонов Є., Харитонова О. Деякі зауваження щодо системи договірного права у проекті Цивільного кодексу України // Українське право. — 1997. — №3. — С. 144-145.
4. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.
© Горобець І., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-35с
Державне регулювання страхової діяльності
Постановка проблеми. Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його ефективне використовування в нових умовах господарювання і формування ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення державної страхової політики.
Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика, який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про страхову політику держави.
До складових політики можна віднести:
1) визначення державою кола суб’єктів з надання страхових послуг,
2) встановлення порядку організації і контролю за діяльністю страхових товариств,
3) регулювання взаємовідносин страхових компаній з бюджетом, а також їх участь у превентивних заходах.
Діяльність страховика докорінно відрізняється від діяльності інших господарюючих суб’єктів, вона націлена на забезпечення безперервності процесу виробництва і відшкодування збитків, заподіяних різними непередбаченими обставинами і випадковостями. Велика відповідальність страховика за соціальні наслідки його діяльності вимагає організації державного нагляду.В більш узагальненій формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих договірних зобов’язаннях перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків по прийнятих зобов’язаннях підриває довіру не тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. В суспільній думці недовіра до страховика виявляється в претензіях населення до державних інститутів. Це ще одна причина, через яку держава не може стояти осторонь від страхової діяльності, поєднуючи інтереси страховиків, населення та економіки в цілому.
Державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття нормативних актів щодо окремих видів підриємницької діяльності, які відбивають порядок укладання договорів страхування і вирішення виникаючих суперечок. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства перелік видів обов’язкового страхування.
Аналіз та напрямки дослідження. Актами вітчизняного законодавства регулюються такі правові відносини:
1) визначення порядку державної реєстрації страховиків (ст.2), об’єднань страховиків (ст.12), товариств взаємного страхування (ст.13), страхових брокерів (ст.14) та фонду страхових гарантій (ст.32);
2) встановлення основних вимог щодо правил страхування (ст.16);
3) валютне регулювання виплат страхових сум (відшкодувань) (ст.18);
4) встановлення кваліфікаційних вимог до аварійних комісарів (ст.24);
5) визначення випадків, коли страховики не несуть відповідальності за розголошення відомостей, пов’язаних із страховим випадком (ст.24);
6) встановлення загальних умов для відмов страховиками у виплаті страхових сум (відшкодувань) (ст.25);
7) встановлення основних вимог до визнання договору страхування недійсним (ст.28);
8) визначення порядку ліцензування страхової діяльності (ст.39);
9) визначення порядку реорганізації страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) (ст.43);
10) встановлення порядку вирішення спорів, пов’язаних із страхуванням (ст.45).
Функції Кабінету Міністрів України щодо правового регулювання страхової діяльності:
1) визначає форми типового договору страхування, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов’язкових видів страхування (ст.5);
2) встановлює максимальні розміри страхових тарифів або методику їх розрахунків та мінімальні розміри страхових сум при здійсненні обов’язкового страхування (ст.9);
3) визначає порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і страхового гарантійного фонду страховиків (ст.29);
4) визначає окремий перелік резервів по медичному страхуванню і страхуванню цивільної відповідальності операторів за ядерну шкоду, а також порядок їх формування і облік (ст.30);
5) встановлює перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків (ст.30);
6) визначає порядок використання резервів із страхування життя для довгострокового кредитування житлового будівництва, в т.ч. індивідуальних забудовників (ст.30);
7) затверджує положення про Міністерство фінансів України та його органи на місцях (ст.35).
Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників і здійснюється Міністерством фінансів України та його органами на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Основними функціями Міністерства фінансів України є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) (ст.36);
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності (ст.36);
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов’язань перед страхувальниками (ст.36);
4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів (ст.36);
5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Міністерства фінансів України (ст.36);
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність (ст.36);
7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності (ст.36);
8) встановлення вимог до кваліфікації осіб, які можуть займатись актуарними розрахунками (ст.39);
9) затверджує правила добровільного страхування (ст.15);
10) затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди страховиків (ст.29);
11) встановлює методику формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов’язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя (ст.29);
12) встановлює щоквартальну (річну) форму звітних даних страховиків за наслідками страхової діяльності (ст.33);
13) встановлює форму та порядок річного балансу страховика для публікації його у засобах масової інформації (ст.34);
14) встановлює особливий порядок забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування у випадках реорганізації страховика (ст.43);
15) виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) у випадках, передбачених ст.43 Закону України “Про страхування” (ст.43).
Міністерство фінансів України має право:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, в т.ч. банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій (ст.37);
2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності по показниках, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткові обов’язкові аудиторської перевірки з визначенням аудитора (ст.37);
3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензії цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з Державного реєстру страховиків (перестраховиків) (ст.37);
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст.8 Закону України “Про підприємництво” (ст.37);
5) провести примусову санацію страховика у випадках (ст.43):
невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;
недосягнення ним визначеного законодавством України розміру статутного фонду;
інших випадків, визначених чинним законодавством України;
6) відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам ст.16 Закону України “Про страхування” (ст.17);
7) встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян (ст.15);
8) встановлювати заборону на вільне користування майном та прийнятими страховими зобов’язаннями страховика, який знаходиться у стані примусової санації (ст.43);
9) надавати дозвіл на користування майном та прийнятими страховими зобов’язаннями страховика, який знаходиться у стані примусової санації (ст.43).
Висновки. Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб’єктами ринку на всіх фазах процесу відтворення.
Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові компанії держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на вітчизняний страховий ринок, і пов’язана з цим можливість перекачування страхових платежів за кордон, поскільки існуючим законодавством від цього не має захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за все збільшити розмір статутного капіталу, що дасть можливість брати на себе більшу відповідальність і удержувати крупні ризики без передачі на перестрахування та в певній мірі поставити економічний бар’єр для переведення страхових платежів за кордон.
Примітки:
1. Цивільний кодекс України. – К., 2003.
2. Страхування в Україні: 36. нормативних актів, методичних та інформаційних матеріалів. — К., 1996. — С. 8.
3. Харитонов Є., Харитонова О. Деякі зауваження щодо системи договірного права у проекті Цивільного кодексу України // Українське право. — 1997. — №3. — С. 144-145.
4. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.
