Семерак І.Б.
ЛНУ ім. Івана Франнка, Екф-46с
ВАЛЮТНИЙ КЛІРИНГ ЯК ФОРМА МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ
Сьогодні у цілому світі достатньо швидко та інтенсивно розвиваються міжнародні економічні відносини. Досить значне місце в ньому займає і валютний кліринг.
Кліринг - це система безготівкових розрахунків між країнами, підприємствами, банками за товари, послуги, цінні папери, валютні цінності, що базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов’язань.[2]
Валютний кліринг - це угода між керівництвом двох і більше країн про обов'язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов'язань. Ця форма міжнародних розрахунків використовується для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями. При наявності клірингової угоди між країнами експортери та імпортери не мають права ухилятися від розрахунків по клірингу. [1]
В залежності від валютно-економічного стану країни визначають і цілі валютного клірингу. До цілей валютного клірингу відносять:
- отримання пільгового кредиту від контрагента, що має активний платіжний баланс;
- безповоротного фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом;
- вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів.
Також визначають види валютного клірингу за такими ознаками:
1. За кількістю країн, які ведуть розрахунки: двохсторонній і багатосторонній (включає три і більше країн, прикладом виступає Європейський платіжний союз)
2. За обсягом операцій: повний кліринг (охоплює більшість платіжного обороту) і частковий (поширюється на окремі види операції);
3. За способом регулювання сальдо клірингового рахунку: з вільноконвертованим сальдо та який погашається твердими товарними поставками.
В розрахункових клірингових палатах, організованих банківськими центрами або державними установами переважно клірингові трансакції. Часто організація, управління і керівництво розрахунковими палатами належать до сфери діяльності центрального банку в особі його місцевих відділень. Розрізняють місцеві, регіональні та загальнонаціональні розрахункові палати. Цей поділ зумовлює значні відмінності у формах, сумах та обсягах платежів.
По закінченню кожного дня клірингова палата розраховує чисту позицію по учаснику кліринку, де враховує операції які були здійснені ними (платежі які були відправленні і отриманні).
Після чого кожний банк переказує лише суму чистої позиції щодо всіх інших учасників. У разі, якщо клірингом керує центральний банк, то він може безпосередньо дебетувати і кредитувати рахунки установ, оскільки відразу ж має дані про розміри сальдо. Якщо кліринг здійснює приватна організація, то центральний банк отримує інформацію про сальдо від організатора клірингу.
Використання валютного клірингу має як плюси,так і мінуси на зовнішню торгівлю. З одного боку, вони пом’якшують негативні наслідки валютних обмежень та дають можливість експортерам використати валютну виручку. З іншого боку, виникає потреба в регулюванні зовнішньоторговельного обороту з кожною країною окремо, а валютну виручка може використовуватись тільки в тій країні, з якою укладена клірин гова угода. Тому для експортерів валютний кліринг невигідний. Крім того, замість виручки в конвертованій валюті вони одержують національну валюту.
Отже, серед міжнародних розрахунків найбільшу перевагу має кліринг. Серед усіх форм міжнародних розрахунків він є найбільш зручний і надійний. Щодо України, то кліринг не має широкого застосування, його використовують лише деякі фірми, які працюють на міжнародному ринку.
Список використаних джерел:
1. Білоцерківець В. В., Завгородня О. О., Лебедєва В. К. Міжнародна економіка. Підручник./ За ред. А. О. Задої, В. М. Тарасевича – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 416 с.
2. Національний Банк України. [Електронний ресурс ] – Peжим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123368
3. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-ІІІ
ЛНУ ім. Івана Франнка, Екф-46с
ВАЛЮТНИЙ КЛІРИНГ ЯК ФОРМА МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ
Сьогодні у цілому світі достатньо швидко та інтенсивно розвиваються міжнародні економічні відносини. Досить значне місце в ньому займає і валютний кліринг.
Кліринг - це система безготівкових розрахунків між країнами, підприємствами, банками за товари, послуги, цінні папери, валютні цінності, що базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов’язань.[2]
Валютний кліринг - це угода між керівництвом двох і більше країн про обов'язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов'язань. Ця форма міжнародних розрахунків використовується для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями. При наявності клірингової угоди між країнами експортери та імпортери не мають права ухилятися від розрахунків по клірингу. [1]
В залежності від валютно-економічного стану країни визначають і цілі валютного клірингу. До цілей валютного клірингу відносять:
- отримання пільгового кредиту від контрагента, що має активний платіжний баланс;
- безповоротного фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом;
- вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів.
Також визначають види валютного клірингу за такими ознаками:
1. За кількістю країн, які ведуть розрахунки: двохсторонній і багатосторонній (включає три і більше країн, прикладом виступає Європейський платіжний союз)
2. За обсягом операцій: повний кліринг (охоплює більшість платіжного обороту) і частковий (поширюється на окремі види операції);
3. За способом регулювання сальдо клірингового рахунку: з вільноконвертованим сальдо та який погашається твердими товарними поставками.
В розрахункових клірингових палатах, організованих банківськими центрами або державними установами переважно клірингові трансакції. Часто організація, управління і керівництво розрахунковими палатами належать до сфери діяльності центрального банку в особі його місцевих відділень. Розрізняють місцеві, регіональні та загальнонаціональні розрахункові палати. Цей поділ зумовлює значні відмінності у формах, сумах та обсягах платежів.
По закінченню кожного дня клірингова палата розраховує чисту позицію по учаснику кліринку, де враховує операції які були здійснені ними (платежі які були відправленні і отриманні).
Після чого кожний банк переказує лише суму чистої позиції щодо всіх інших учасників. У разі, якщо клірингом керує центральний банк, то він може безпосередньо дебетувати і кредитувати рахунки установ, оскільки відразу ж має дані про розміри сальдо. Якщо кліринг здійснює приватна організація, то центральний банк отримує інформацію про сальдо від організатора клірингу.
Використання валютного клірингу має як плюси,так і мінуси на зовнішню торгівлю. З одного боку, вони пом’якшують негативні наслідки валютних обмежень та дають можливість експортерам використати валютну виручку. З іншого боку, виникає потреба в регулюванні зовнішньоторговельного обороту з кожною країною окремо, а валютну виручка може використовуватись тільки в тій країні, з якою укладена клірин гова угода. Тому для експортерів валютний кліринг невигідний. Крім того, замість виручки в конвертованій валюті вони одержують національну валюту.
Отже, серед міжнародних розрахунків найбільшу перевагу має кліринг. Серед усіх форм міжнародних розрахунків він є найбільш зручний і надійний. Щодо України, то кліринг не має широкого застосування, його використовують лише деякі фірми, які працюють на міжнародному ринку.
Список використаних джерел:
1. Білоцерківець В. В., Завгородня О. О., Лебедєва В. К. Міжнародна економіка. Підручник./ За ред. А. О. Задої, В. М. Тарасевича – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 416 с.
2. Національний Банк України. [Електронний ресурс ] – Peжим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123368
3. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-ІІІ
