Лозинська М.М.
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфС-51с
ОСНОВНІ ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ
Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.
Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.
На сьогодні Україна досить широко залучена в процес міжнародних торгівельних відносин . В зв’язку з постійним здійсненням експортно-імпортних операцій, питання організації міжнародних розрахунків є дуже актуальним як для вітчизняних економічних суб’єктів, так і для їх іноземних контрагентів.
Зовнішньоекономічна діяльність з роками займає все більш важливе місце у діяльності українських підприємств та організацій. Однак лише з недавнього часу міжнародні розрахунки стали предметом наукових досліджень. Причиною цього стали проблеми, пов’язані із впровадженням новітніх інструментів та технологій у безготівкові міжнародні розрахунки. Незважаючи на велику кількість наукових розробок вітчизняних та зарубіжних науковців досліджувана тема є недостатньо розкритою. Головними причинами цього, є недорозвиненість банківської системи України, обмежена кількість досвідчених фахівців у сфері зовнішньоекономічної діяльності, недосконала та нестабільна законодавча база щодо експортно-імпортних операцій та розрахунків за ними. Питання міжнародних розрахунків розкривається у працях таких відомих вчених-економістів, як О.В. Бражко [1], А. Костюк [2], О.М. Левченко [3], Г. Чернишова [4] та інші. Проте поза увагою залишаються характерні особливості міжнародних розрахунків та їх вплив на розвиток зовнішньоекономічної діяльності.
Одним із найважливіших моментів у здійсненні ЗЕД є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфічні особливості прийнято називати міжнародними розрахунками. Інтереси експортера та імпортера при виборі форми розрахунків рідко коли збігаються, оскільки експортер прагне в найкоротший проміжок часу отримати платіж від імпортера, а імпортер, в свою чергу, зацікавлений у відстроченні платежу до моменту отримання товару. Здебільшого в Україні у розрахунках за договорами купівлі-продажу використовуються банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив і банківська гарантія. Розгланемо детальніше форми міжнародних розрахунків на прикладі банківського переказу та інкасо,які є найбільш поширеними у вітчизняній практиці.
Банківський переказ є найпоширенішою і найризикованішою формою розрахунків, оскільки кошти, які вже зараховані на рахунок отримувача (бенефіціара) не можливо відкликати.
Позитивною рисою банківського переказу є швидке здійснення платежу (1-5 банківських днів) та низька вартість операції, негативною – ризик не поставки товару при вже здійсненій оплаті або ситуація навпаки.
Доручення експортера своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк визначену суму або підтвердження того, що цю суму буде сплачено в установлений термін у світовій практиці прийнято називати документарним інкасо.
Рекомендується використовувати документарне інкасо тоді, коли між сторонами зовнішньоекономічних відносин існує довіра, відсутні сумніви у бажанні та спроможності покупця здійснити платіж, а також країна імпортера повинна характеризуватися стабільною політичною, економічною та правовою ситуаціями.
Позитивною характеристикою документарного інкасо є простота здійснення операції, невеликі витрати, а також можливість вручити покупцеві документи проти одночасної сплати належної суми. Негативно характеризується документарне інкасо тим, що якщо покупець відмовиться оплатити документи, пошук іншого покупця або транспортування товару назад супроводжується істотними втратами.
Щодо документарних акредитивів, то вони широко застосовуються у міжнародних розрахунках як різносторонній, надійний і гнучкий платіжний інструмент, вигідний для обох сторін контракту: для продавця тим, що після відвантаження товару та надання всіх документів він отримає кошти незалежно від покупця, оскільки оплату здійснює банк; натомість покупець за допомогою документарного акредитива може знизити до мінімуму ризик невиконання постачальником своїх зобов’язань. Проте акредитивна форма розрахунків є найскладнішою та найдорожчою, оскільки банки беруть високу комісію, яка складає близько 3,0 % суми платежу. [3]
Банківська гарантія, як і документарний акредитив, є банківським зобов’язанням, яке дозволяє її бенефіціару під час виконання своїх зобов'язань не залежати від платоспроможності принципала. Проте, на відміну від акредитиву, банківська гарантія є засобом забезпечення зобов'язань принципала перед бенефіціаром, а не однією з форм здійснення розрахунків між ними.
Українські комерційні банки використовують також й інші, а разом з тим опановують нові, прийняті у світовій банківській практиці, форми міжнародних розрахунків. Все більша кількість уповноважених банків України самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземними банками. І все ж,сфера зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних банків поки що одна з найменш розвинутих.
Не дивлячись на проблеми, з якими зіштовхуються банки України та зовнішньоторговельні фірми у сфері зовнішньоекономічної діяльності, існує ряд перспектив для удосконалення міжнародних розрахунків в Україні. Серед них найважливішими є: удосконалення українського розрахунково-платіжного законодавства; створення українського банку даних щодо всіх підприємств, які працюють на території України, для формування інформації про їхню надійність та платоспроможність, а також про компанії, які характеризуються найгіршими показниками платіжної дисципліни та занесені у „чорний список”; розвиток системи прямих кореспондентських відносин, що дасть змогу зміцнити позиції українських банків на світовому ринку банківських послуг та знизити банківську комісію при здійсненні міжнародних розрахунків; впровадження методик розрахунку ефективності від використання різних форм розрахунків; активне застосування систем „банк-клієнт” та електронної пошти; проведення семінарів щодо ознайомлення клієнтів та працівників банків з особливостями міжнародних розрахунків з метою вибору найбільш оптимальної форми розрахунків.
Список використаних джерел:
1. Бражко О.В. Розробка та затвердження тарифної політики банків для акредитивних операцій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2009. – №2. – С.24-28
2. Костюк А., П’ятак С. Оформлюємо акредитив: про що слід знати // Баланс. – 2008. – №82 (807). – С.20-23
3. Левченко О.М. Міжнародні кредитні розрахунки: методи управління // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – №1 (80). – С.31-36
4. Чернишова Г. Зовнішньоекономічна діяльність // Вісник податкової служби України. – 2009. – №25. – С.33-35
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфС-51с
ОСНОВНІ ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ
Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.
Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.
На сьогодні Україна досить широко залучена в процес міжнародних торгівельних відносин . В зв’язку з постійним здійсненням експортно-імпортних операцій, питання організації міжнародних розрахунків є дуже актуальним як для вітчизняних економічних суб’єктів, так і для їх іноземних контрагентів.
Зовнішньоекономічна діяльність з роками займає все більш важливе місце у діяльності українських підприємств та організацій. Однак лише з недавнього часу міжнародні розрахунки стали предметом наукових досліджень. Причиною цього стали проблеми, пов’язані із впровадженням новітніх інструментів та технологій у безготівкові міжнародні розрахунки. Незважаючи на велику кількість наукових розробок вітчизняних та зарубіжних науковців досліджувана тема є недостатньо розкритою. Головними причинами цього, є недорозвиненість банківської системи України, обмежена кількість досвідчених фахівців у сфері зовнішньоекономічної діяльності, недосконала та нестабільна законодавча база щодо експортно-імпортних операцій та розрахунків за ними. Питання міжнародних розрахунків розкривається у працях таких відомих вчених-економістів, як О.В. Бражко [1], А. Костюк [2], О.М. Левченко [3], Г. Чернишова [4] та інші. Проте поза увагою залишаються характерні особливості міжнародних розрахунків та їх вплив на розвиток зовнішньоекономічної діяльності.
Одним із найважливіших моментів у здійсненні ЗЕД є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфічні особливості прийнято називати міжнародними розрахунками. Інтереси експортера та імпортера при виборі форми розрахунків рідко коли збігаються, оскільки експортер прагне в найкоротший проміжок часу отримати платіж від імпортера, а імпортер, в свою чергу, зацікавлений у відстроченні платежу до моменту отримання товару. Здебільшого в Україні у розрахунках за договорами купівлі-продажу використовуються банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив і банківська гарантія. Розгланемо детальніше форми міжнародних розрахунків на прикладі банківського переказу та інкасо,які є найбільш поширеними у вітчизняній практиці.
Банківський переказ є найпоширенішою і найризикованішою формою розрахунків, оскільки кошти, які вже зараховані на рахунок отримувача (бенефіціара) не можливо відкликати.
Позитивною рисою банківського переказу є швидке здійснення платежу (1-5 банківських днів) та низька вартість операції, негативною – ризик не поставки товару при вже здійсненій оплаті або ситуація навпаки.
Доручення експортера своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк визначену суму або підтвердження того, що цю суму буде сплачено в установлений термін у світовій практиці прийнято називати документарним інкасо.
Рекомендується використовувати документарне інкасо тоді, коли між сторонами зовнішньоекономічних відносин існує довіра, відсутні сумніви у бажанні та спроможності покупця здійснити платіж, а також країна імпортера повинна характеризуватися стабільною політичною, економічною та правовою ситуаціями.
Позитивною характеристикою документарного інкасо є простота здійснення операції, невеликі витрати, а також можливість вручити покупцеві документи проти одночасної сплати належної суми. Негативно характеризується документарне інкасо тим, що якщо покупець відмовиться оплатити документи, пошук іншого покупця або транспортування товару назад супроводжується істотними втратами.
Щодо документарних акредитивів, то вони широко застосовуються у міжнародних розрахунках як різносторонній, надійний і гнучкий платіжний інструмент, вигідний для обох сторін контракту: для продавця тим, що після відвантаження товару та надання всіх документів він отримає кошти незалежно від покупця, оскільки оплату здійснює банк; натомість покупець за допомогою документарного акредитива може знизити до мінімуму ризик невиконання постачальником своїх зобов’язань. Проте акредитивна форма розрахунків є найскладнішою та найдорожчою, оскільки банки беруть високу комісію, яка складає близько 3,0 % суми платежу. [3]
Банківська гарантія, як і документарний акредитив, є банківським зобов’язанням, яке дозволяє її бенефіціару під час виконання своїх зобов'язань не залежати від платоспроможності принципала. Проте, на відміну від акредитиву, банківська гарантія є засобом забезпечення зобов'язань принципала перед бенефіціаром, а не однією з форм здійснення розрахунків між ними.
Українські комерційні банки використовують також й інші, а разом з тим опановують нові, прийняті у світовій банківській практиці, форми міжнародних розрахунків. Все більша кількість уповноважених банків України самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземними банками. І все ж,сфера зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних банків поки що одна з найменш розвинутих.
Не дивлячись на проблеми, з якими зіштовхуються банки України та зовнішньоторговельні фірми у сфері зовнішньоекономічної діяльності, існує ряд перспектив для удосконалення міжнародних розрахунків в Україні. Серед них найважливішими є: удосконалення українського розрахунково-платіжного законодавства; створення українського банку даних щодо всіх підприємств, які працюють на території України, для формування інформації про їхню надійність та платоспроможність, а також про компанії, які характеризуються найгіршими показниками платіжної дисципліни та занесені у „чорний список”; розвиток системи прямих кореспондентських відносин, що дасть змогу зміцнити позиції українських банків на світовому ринку банківських послуг та знизити банківську комісію при здійсненні міжнародних розрахунків; впровадження методик розрахунку ефективності від використання різних форм розрахунків; активне застосування систем „банк-клієнт” та електронної пошти; проведення семінарів щодо ознайомлення клієнтів та працівників банків з особливостями міжнародних розрахунків з метою вибору найбільш оптимальної форми розрахунків.
Список використаних джерел:
1. Бражко О.В. Розробка та затвердження тарифної політики банків для акредитивних операцій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2009. – №2. – С.24-28
2. Костюк А., П’ятак С. Оформлюємо акредитив: про що слід знати // Баланс. – 2008. – №82 (807). – С.20-23
3. Левченко О.М. Міжнародні кредитні розрахунки: методи управління // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – №1 (80). – С.31-36
4. Чернишова Г. Зовнішньоекономічна діяльність // Вісник податкової служби України. – 2009. – №25. – С.33-35
