УДК 336
© Сідорська О.З., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-39с
Ризики комерційного банку та ризик-менеджмент
Комерційні банки, як і банківська система в цілому, повинні гарантувати надійність і безпеку грошових потоків. Банківська діяльність вважається однією з найризикованіших. Відповідно до цього існує потреба розробки і запровадження прийнятних і перевірених методів оцінки ризиків для можливості ефективного управління ними. Для того, щоб банківська установа могла забезпечувати власну прибуткову діяльність і позитивний імідж, вона повинна займатись вдосконаленням ризик-менеджменту. Існують різноманітні пояснення терміну" ризик".
Ризик - можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки.[1]
Ризик – це насамперед можливий розкид результатів, можливі їх відмінності від очікуваного значення. Ризик є практично в будь-якій діяльності комерційного банку. Якщо є ризик, то не можна точно передбачити результати, а це зумовлює ситуацію невпевненості стосовно того, які саме результати будуть отримані. Про впевненість йдеться тоді, коли не маємо сумнівів щодо наслідків тієї чи іншої події. Тобто, вживаючи терміни впевненість і невпевненість, маємо на увазі суб'єктивне сприйняття ймовірності настання певної події. [2]
Науковці виділяють безліч банківських ризиків. За часом ризики поділяються на ретроспективні, поточні і майбутні. За основними чинниками виникнення – економічні і політичні. Серед ризиків, які страхують банки, виділяють дві групи – страхування внутрішніх ризиків і страхування зовнішніх. Під внутрішніми ризиками розуміють: 1.кредитний ризик; 2.ризик зміни процентної ставки; 3.ринковий ризик; 4.валютний ризик; 5.операційно-технологічний ризик; 6.ризик репутації; 7.юридичний ризик; 8.стратегічний ризик [3]; 9.ризик надмірного регулювання та зміни корпоративного управління [4]; 10. ризик ліквідності. До зовнішніх фінансових ризиків банківської установи відносять страхування: 1.комерційних кредитів; 2.споживчих кредитів; 3.експортних кредитів; 4. страхування від втрати прибутку; 5.ризиків, пов’язаних з використанням пластикових карток; 6.гарантійне; 7.комплексне страхування банківських інститутів.
Вивчення, оцінка і зменшення ризиків в усі часи мали велике значення у господарській діяльності. Система управління ризиками – це науково-методичний комплекс заходів відносно управління банківською установою, націлених на виявлення та оцінку ризику, використання специфічних прийомів і методів з метою створення умов для стійкого функціонування банку, максимізації власного капіталу, виконання вимог клієнтів і партнерів банку та забезпечення прибуткової діяльності [5]
Ризик-менеджмент має бути зорієнтований на вирішення таких завдань:
1. диверсифікація забезпечення оптимального співвідношення між дохідністю банківських операцій та їх ризиковістю;
2. підтримка ліквідності банківських надходжень на достатньому рівні за умови оптимізації обсягу прибутку;
3. забезпечення встановлених норм достатності капіталу.
Перевагами ризик-менеджменту є: те, що він є основою для підвищення ефективності стратегічного планування; поліпшує ефективність діяльності комерційного банку; дає змогу оптимально використовувати ресурси; дає змогу уникати вартісних несподіванок; сприяє більшій відкритості діяльності керівництва і поліпшує комунікації; дає менеджерам ефективну і послідовну методологію вивчення ризиків; покращує ведення обліку комерційним банком;
Система управління ризиками потребує дотримання таких принципів:
1. принцип зваженості означає, що серед різноманітності варіантів банку потрібно обрати такий, що забезпечував би оптимальне співвідношення між дохідністю та ризиком відповідно до загальної стратегії банку;
2.принцип участі - залучення до процесу управління ризикамиспеціалістів, керівників підрозділів, фінансових служб;
3.принцип безперервності - управління ризиками здійснюютьбезперервно і поетапно;
4. принцип обережності - оцінку ризиків здійснюють на даний конкретний момент, проте слід враховувати динамічність, невизначеність і мінливість фінансових ринків.[2]
За сучасних економічних умов все важливішими для банку стають такі види ризику, які безпосередньо не пов’язані з проведенням банківських операцій. До них слід віднести ризики, пов’язані з репутацією банку, з конкуренцією в банківській сфері, операційні.
Система ризик-менеджменту як складова стратегічного управління фінансовою стійкістю банківської системи повинна виконувати наступні функції:
1. методологічну - розробка нормативних положень, системи розподілу повноважень в процесі прийняття рішень;
2. аналітичну - створення єдиного інформаційно-аналітичного простору, оцінка можливих збитків та ймовірності їх настання;
3. регулюючу - управління активами і пасивами, ціноутворення банківських продуктів та послуг, встановлення нормативів і лімітів;
4. контрольну - аудит, моніторинг, фінансова безпека.[2]
Реалізація даних функцій можлива через здійснення таких етапів управління ризиками:
1. ідентифікація ризику - виявлення ризику та причин його виникнення;
2. оцінка ризику і можливих збитків;
3. прийняття рішень про уникнення ризику, запобігання ризику, прийняття ризику, перенесення ризику на інших осіб;
4. здійснення регулюючого впливу на ризик. Основними методами управління ризиками є діагностика і моніторинг, встановлення нормативів і лімітів.
Сучасна банківська система взаємодіє з великою кількістю суб’єктів, всі вони пов’язані між собою великою кількістю відносин (адміністративних, економічних, інформаційних, політичних), тобто постійно впливають один на одного, а це свідчить про інтегрованість зовнішнього середовища. Відповідно, зміна взаємодії банківської системи з будь-яким із цих суб’єктів призводить до зміни відносин з іншими. Тому основним завданням є створення адаптивної системи ризик-менеджменту, яка б не протистояла змінам зовнішнього середовища, а змінювалася відповідно до них.
Отже, для забезпечення власної ефективної діяльності банківським установам необхідно щоразу вдосконалювати свою систему управління банківськими ризиками, забезпечувати її адаптивність, запроваджувати систему попереджувального регулювання, заснованого на врахуванні ризиків та впровадженні заходів для їх нейтралізації. Правильне застосування на практиці методів управління ризиками сприятиме забезпеченню стабільності функціонування як окремого комерційного банку, так і банківської системи України в цілому.
Список використаних джерел
1.Вікіпедія – Електронний ресурс [Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Ризик]
2. Кльоба В.Л. Вдосконалення ризик-менеджменту комерційного банку//Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.3
3. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків»: Схвалено Постановою Прав¬ління НБУ від 15.03.2004 № 104 // Лига: Закон [Ел. ресурс]: Компьютер.-правовая система / Всеукр. сеть распространения правовой информ. – [Ел.програма.]. – Версія 7.4. – К., 2004.
4.Франко А. Страхи современного украинского банкира // Компаньон 14.03.2006 - Електронний ресурс [www.forinsurer.com/ theme/20/]
5. Шумский А. Общие принципы создания эффективной системы управления рисками в коммерческом банке/ А. Шумский // Банковский менеджмент. – 2007. – № 2. – C. 21–29.
© Сідорська О.З., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-39с
Ризики комерційного банку та ризик-менеджмент
Комерційні банки, як і банківська система в цілому, повинні гарантувати надійність і безпеку грошових потоків. Банківська діяльність вважається однією з найризикованіших. Відповідно до цього існує потреба розробки і запровадження прийнятних і перевірених методів оцінки ризиків для можливості ефективного управління ними. Для того, щоб банківська установа могла забезпечувати власну прибуткову діяльність і позитивний імідж, вона повинна займатись вдосконаленням ризик-менеджменту. Існують різноманітні пояснення терміну" ризик".
Ризик - можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки.[1]
Ризик – це насамперед можливий розкид результатів, можливі їх відмінності від очікуваного значення. Ризик є практично в будь-якій діяльності комерційного банку. Якщо є ризик, то не можна точно передбачити результати, а це зумовлює ситуацію невпевненості стосовно того, які саме результати будуть отримані. Про впевненість йдеться тоді, коли не маємо сумнівів щодо наслідків тієї чи іншої події. Тобто, вживаючи терміни впевненість і невпевненість, маємо на увазі суб'єктивне сприйняття ймовірності настання певної події. [2]
Науковці виділяють безліч банківських ризиків. За часом ризики поділяються на ретроспективні, поточні і майбутні. За основними чинниками виникнення – економічні і політичні. Серед ризиків, які страхують банки, виділяють дві групи – страхування внутрішніх ризиків і страхування зовнішніх. Під внутрішніми ризиками розуміють: 1.кредитний ризик; 2.ризик зміни процентної ставки; 3.ринковий ризик; 4.валютний ризик; 5.операційно-технологічний ризик; 6.ризик репутації; 7.юридичний ризик; 8.стратегічний ризик [3]; 9.ризик надмірного регулювання та зміни корпоративного управління [4]; 10. ризик ліквідності. До зовнішніх фінансових ризиків банківської установи відносять страхування: 1.комерційних кредитів; 2.споживчих кредитів; 3.експортних кредитів; 4. страхування від втрати прибутку; 5.ризиків, пов’язаних з використанням пластикових карток; 6.гарантійне; 7.комплексне страхування банківських інститутів.
Вивчення, оцінка і зменшення ризиків в усі часи мали велике значення у господарській діяльності. Система управління ризиками – це науково-методичний комплекс заходів відносно управління банківською установою, націлених на виявлення та оцінку ризику, використання специфічних прийомів і методів з метою створення умов для стійкого функціонування банку, максимізації власного капіталу, виконання вимог клієнтів і партнерів банку та забезпечення прибуткової діяльності [5]
Ризик-менеджмент має бути зорієнтований на вирішення таких завдань:
1. диверсифікація забезпечення оптимального співвідношення між дохідністю банківських операцій та їх ризиковістю;
2. підтримка ліквідності банківських надходжень на достатньому рівні за умови оптимізації обсягу прибутку;
3. забезпечення встановлених норм достатності капіталу.
Перевагами ризик-менеджменту є: те, що він є основою для підвищення ефективності стратегічного планування; поліпшує ефективність діяльності комерційного банку; дає змогу оптимально використовувати ресурси; дає змогу уникати вартісних несподіванок; сприяє більшій відкритості діяльності керівництва і поліпшує комунікації; дає менеджерам ефективну і послідовну методологію вивчення ризиків; покращує ведення обліку комерційним банком;
Система управління ризиками потребує дотримання таких принципів:
1. принцип зваженості означає, що серед різноманітності варіантів банку потрібно обрати такий, що забезпечував би оптимальне співвідношення між дохідністю та ризиком відповідно до загальної стратегії банку;
2.принцип участі - залучення до процесу управління ризикамиспеціалістів, керівників підрозділів, фінансових служб;
3.принцип безперервності - управління ризиками здійснюютьбезперервно і поетапно;
4. принцип обережності - оцінку ризиків здійснюють на даний конкретний момент, проте слід враховувати динамічність, невизначеність і мінливість фінансових ринків.[2]
За сучасних економічних умов все важливішими для банку стають такі види ризику, які безпосередньо не пов’язані з проведенням банківських операцій. До них слід віднести ризики, пов’язані з репутацією банку, з конкуренцією в банківській сфері, операційні.
Система ризик-менеджменту як складова стратегічного управління фінансовою стійкістю банківської системи повинна виконувати наступні функції:
1. методологічну - розробка нормативних положень, системи розподілу повноважень в процесі прийняття рішень;
2. аналітичну - створення єдиного інформаційно-аналітичного простору, оцінка можливих збитків та ймовірності їх настання;
3. регулюючу - управління активами і пасивами, ціноутворення банківських продуктів та послуг, встановлення нормативів і лімітів;
4. контрольну - аудит, моніторинг, фінансова безпека.[2]
Реалізація даних функцій можлива через здійснення таких етапів управління ризиками:
1. ідентифікація ризику - виявлення ризику та причин його виникнення;
2. оцінка ризику і можливих збитків;
3. прийняття рішень про уникнення ризику, запобігання ризику, прийняття ризику, перенесення ризику на інших осіб;
4. здійснення регулюючого впливу на ризик. Основними методами управління ризиками є діагностика і моніторинг, встановлення нормативів і лімітів.
Сучасна банківська система взаємодіє з великою кількістю суб’єктів, всі вони пов’язані між собою великою кількістю відносин (адміністративних, економічних, інформаційних, політичних), тобто постійно впливають один на одного, а це свідчить про інтегрованість зовнішнього середовища. Відповідно, зміна взаємодії банківської системи з будь-яким із цих суб’єктів призводить до зміни відносин з іншими. Тому основним завданням є створення адаптивної системи ризик-менеджменту, яка б не протистояла змінам зовнішнього середовища, а змінювалася відповідно до них.
Отже, для забезпечення власної ефективної діяльності банківським установам необхідно щоразу вдосконалювати свою систему управління банківськими ризиками, забезпечувати її адаптивність, запроваджувати систему попереджувального регулювання, заснованого на врахуванні ризиків та впровадженні заходів для їх нейтралізації. Правильне застосування на практиці методів управління ризиками сприятиме забезпеченню стабільності функціонування як окремого комерційного банку, так і банківської системи України в цілому.
Список використаних джерел
1.Вікіпедія – Електронний ресурс [Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Ризик]
2. Кльоба В.Л. Вдосконалення ризик-менеджменту комерційного банку//Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.3
3. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків»: Схвалено Постановою Прав¬ління НБУ від 15.03.2004 № 104 // Лига: Закон [Ел. ресурс]: Компьютер.-правовая система / Всеукр. сеть распространения правовой информ. – [Ел.програма.]. – Версія 7.4. – К., 2004.
4.Франко А. Страхи современного украинского банкира // Компаньон 14.03.2006 - Електронний ресурс [www.forinsurer.com/ theme/20/]
5. Шумский А. Общие принципы создания эффективной системы управления рисками в коммерческом банке/ А. Шумский // Банковский менеджмент. – 2007. – № 2. – C. 21–29.
