Стратегічні орієнтири » Соціальне страхування 2013 » Городецька Ю.В., Семерак І.Б. Моделі організації обов’язкового медичного страхування та перспективи їхнього запровадження в Україні
Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
29-12-2013, 17:13

Городецька Ю.В., Семерак І.Б. Моделі організації обов’язкового медичного страхування та перспективи їхнього запровадження в Україні

Категорія: Соціальне страхування 2013

Актуальність даної проблеми полягає у тому, що в Україні приділяють мало уваги фінансуванню системи медичних послуг, особливо фінансовому механізму функціонування обов’язкового медичного страхування. Це є серйозною проблемою, яка потребує вирішення та детального вивчення. Норма статті 49 Конституції України, яка гарантує всім громадянам України право на медичне страхування, принаймні з 1998 року діє лише на папері.
Основними завданнями обовязкового медичного страхування є:[1,14 c.]
1) посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм через надання медичної допомоги населенню;
2) контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм лікувально-профілактичними, соціальними закладами і окремими приватними лікарями;
3) розрахунок з медичними, соціальними установами та приватними лікарями за виконану роботу згідно з угодою через страхові фонди, які формуються за рахунок грошових внесків підприємств, закладів, організацій, громадян.
Перевагами обов’язкового медичного страхування в Україні є:
1. незалежність коштів від держави та відокремленість від інших державних коштів;
2. обсяг відрахувань на обов’язкове медичне страхування не має прямого впливу на обсяг медичних послуг, які надаються.
Проте обов’язкове медичне страхування має певні недоліки:
- можливість ухиляння платників від відрахувань;
- підвищення вартості робочої сили і пов’язане із цим зниження конкурентоспроможності економіки держави;
- залежність від темпів економічного розвитку, необхідність створення відповідних регуляторних органів;
- недостатня економічна база, оскільки як правило, відрахування здійснюються тільки з фонду заробітної плати, не зачіпаючи інші джерела: інвестиції, тощо.
Щодо світових моделей фінансування охорони здоров’я, то їх поділяють на державну, бюджетно-страхову і приватнопідприємницьку [2,84-85]. Державна модель фінансується переважно (до 90%) із бюджетних джерел (Великобританія, Канада). На наш погляд, основним недоліком цієї моделі є проблема залучення в охорону здоров’я коштів із позабюджетних джерел (кошти підприємств, фірм, компаній, працівникам яких установи охорони здоров’я можуть надавати додаткову медичну допомогу на договірній основі). Бюджетно-страхова модель фінансується за рахунок цільових внесків підприємців; працездатних громадян у фонд охорони здоров’я і субсидій держави. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%) та ін. Приватнопідприємницька модель фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування (США, Південна Корея, Нідерланди).
В Україні неодноразово робилися спроби запровадити обов’язкове медичне страхування. При цьому пропонувалися різні моделі його організації. Розглянемо окремі з них.
Модель Бахтєєвої. Автори законодавчої ініціативи – народні депутати Тетяна Бахтеєва, Раїса Сорочинська-Кириленко, Ігор Шаров та Валерій Коновалюк пропонували таку стратегію переходу до нової моделі (розрахунки зроблено з врахуванням визначеного Міністерством охорони здоров’я дефіциту «медичного» бюджету в розмірі 26 мільярдів гривень).
1. На першому етапі визнати застрахованими особами винятково працездатне населення, в тому числі і самозайнятих осіб – платників єдиного або фіксованого податку (разом – 14 мільйонів) та пенсіонерів, які працюють (2 мільйони осіб). Водночас наймані працівники сплачуватимуть страхові внески за рахунок фонду оплати праці (але не більш як 1,5–2 %), що становитиме для середньої зарплати в 1650 грн близько 30–35 додаткових гривень на місяць. Для самозайнятих осіб планується збільшити розмір єдиного податку з 200 до 235 грн на місяць. На цьому етапі система охорони здоров’я додатково отримає близько 5,6 млрд грн.
2. На другому етапі шляхом внесення змін до нормативних актів автори законопроекту пропонують установити страхові внески за рахунок доходів громадян у розмірі тих самих 30–35 грн та збільшити фінансове навантаження на самозайнятих осіб до 60–70 грн. За таких умов на потреби медичної галузі надійде близько 11,2 млрд грн.
3. На третьому етапі планується здійснювати страхування дітей, пенсіонерів, солдатів строкової служби та інших у державному Фонді медичного страхування України.
4. На четвертому етапі слід поступово збільшити розмір страхових відрахувань для роботодавців та працівників до 3–4 %, а також визначити відповідні страхові тарифи для самозайнятих осіб та осіб, застрахованих державою.[4]
Останнім законопроектом зареєстрованим у парламенті, запропоновано створення 3-рівневої моделі страхування:[5]
• 1-й рівень — солідарна система загальнообов’язкового медичного страхування, що базується на засадах солідарності й субсидування та здійснення страхових виплат за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового медичного страхування (далі — Фонд);
• 2-й рівень — накопичувальна система загальнообов’язкового медичного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному страховому фонді та фінансування витрат на оплату укладення договорів довічного медичного страхування і страхових виплат особі після досягнення нею пенсійного віку;
• 3-й рівень — система недержавного медичного страхування, що базується на засадах добровільної участі громадян.
Щодо проблеми ефективного функціонування медичної галузі,то будь-яка з моделей фінансування медичної галузі не дасть очікуваних позитивних результатів через невідповідність функціонування системи охорони здоров’я сучасними соціально-економічними реаліям та світовій практиці. Тому є необхідність вжиття першочергових заходів:
- створення стандартів і протоколів надання медичних послуг;
- забезпечення відкритості інформації для користувачів послуг з метою збереження принципу «вільного вибору» пацієнтом;
- проведення ліцензування лікарів;
- контроль за оплатою наданих послуг відповідно до їх якості і кількості згідно сформованих стандартів.
Перспективна система медичного страхування повинна бути поділена на три частини:[3]
1) перша частина - це планування мінімальних коштів в бюджеті, через які забезпечується надання безоплатної медичної доплати для всіх категорій населення;
2) друга частина пов’язана з введенням ОМС за рахунок коштів суб’єктів підприємницької діяльності, а також фізичних осіб;
3) третя частина – добровільне медичне страхування – передбачає придбання людиною страхового полісу за рахунок власних коштів.
Також відмітимо, що система обов’язкового медичного страхування може стане ефективнішою.Для цього необхідно:
- вивчити та врахувати досвід країн Європейського Союзу щодо програм та джерел;
- фінансування обов’язкового медичного страхування;
- розробити ефективні та економічно обґрунтовані програми обов’язкового медичного страхування;
- знайти оптимальні джерела їх фінансування;
- прийняти закон «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування в Україні»;
- здійснювати макроекономічний контроль за видатками в сфері охорони здоров'я.
Таким чином, потрібна перебудова економіки охорони здоров'я і вона повинна починатися з укріплення фінансової основи галузі, із зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення. Таким чином, державна політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного впливу у сфері соціального захисту населення. Медичне страхування має бути підтримано нормативно-правовою базою; удосконаленням податкової політики та державного нагляду; підвищенням фінансової надійності страховиків, страхової культури населення; підготовкою та перепідготовкою кадрів.

Список використаної літератури:
1. Батужак М.І., Приступа Л.А. Запровадження страхової медицини в Україні: проблеми,перспективи, зарубіжний досвід//Збірник статтей та доповідей ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (14-15 травня 2009р.). – 2009. – Т.2. – С.13-15.
2. Богусловський Є.І., Шибалкіна Ю.С. Медичне страхування в Україні: проблеми та перспективи //Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. - №4(39). – С.83-86.
3. Троцька А.О., Русул Л.В. Перспективи розвитку медичного страхування в Україні// Збірник статтей та доповідей ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (14-15 травня 2009р.). – 2009. – Т.2. – С.122-123.
4. О. Волинський. Депутати пропонують модель бюджетно-страхової медицини// Журнал ВРУ // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1586/
5. К. Горбунова.Загальнообов’язкове медичне страхування бути чи не бути?//[ Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/159212
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Декабрь 2019 (1)
Ноябрь 2019 (26)
Октябрь 2019 (141)
Сентябрь 2019 (1)
Апрель 2019 (6)
Декабрь 2018 (18)
^