Качмар З.В., 2013
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-44с
З точки зору макроекономіки податкова політика може впливати на загальний рівень попиту – як інвестиційного (прямі податки на юридичних осіб), так і споживацького (прямі податки на фізичних осіб), а також на загальний рівень цін в країні (непрямі податки, в першу чергу універсальні акцизи). Тому податкову політику можна використовувати для вирішення такої проблеми, як стабілізація економічного розвитку. З точки зору мікроекономіки податкова політики впливає на зацікавленість окремих суб’єктів господарювання в розвитку тих чи інших видів підприємницької діяльності шляхом встановлення диференціації в умовах оподаткування.
В умовах ринкових відносин розвиток економіки має циклічний характер, тому держава може використовувати непрямі методи, в тому числі і податкову політику для макроекономічного регулювання, тобто для стабілізації економічного циклу (короткотермінові завдання) та стимулювання економічного зростання (довгострокові завдання). Для вирішення цих завдань використовуються різні важелі [1].
Податкова політика може впливати на економічний цикл як автоматично, так і дискреційно. Автоматичний вплив пов’язаний з дією «вбудованих стабілізаторів», до яких відносять податки, показник еластичності яких щодо ВВП є вищим за одиницю, тобто темпи приросту податкових надходжень перевищують темпи приросту ВВП при незмінності умов оподаткування. Ефективність дії податкової системи як «вбудованого стабілізатора» прямо залежить від 2 чинників: відсоткової частки податкових надходжень в обсязі ВВП та еластичності податкової системи. При збільшенні цих чинників зростає і потенціал податкової системи в автоматичному регулюванні циклу.
В свою чергу еластичність податкової системи залежить від еластичності кожного податку і його відсоткового значення в загальній сумі податкових надходжень.
Еластичність окремого податку залежить від еластичності об’єкта оподаткування щодо ВВП та методу визначення його ставок. Ставки, що визначаються в абсолютному виразі ( тверді), а також регресивні сприяють зменшенню показника еластичності, а максимальний ефект щодо підвищення еластичності мають процентні прогресивні ставки.
Дискреційна податкова політика передбачає свідоме внесення змін в діючу податкову систему з метою збільшення чи зменшення обсягу податкових надходжень залежно від фази економічного циклу: в період кризи доцільним є зменшення податкового тягаря, в період піднесення - збільшення.
Недоліки та обмеження активної дискреційної податкової політики привели до того, що нині вона не використовується для вирішення короткотермінових завдань регулювання економічного циклу, а лише для довгострокових цілей - стимулювання економічного зростання. Для цього використовують такі показники як співвідношення між реальним та потенційним економічним зростанням.
Під потенційним економічним зростанням розуміють збільшення економічного потенціалу країни, її здібності виробляти товари та послуги в умовах «повної зайнятості» і який визначається за допомогою динаміки такого розрахункового показника, як потенційний валовий внутрішній продукт, який може бути вироблений в умовах повної зайнятості. Для розрахунку останнього продуктивність праці перемножується на кількість трудових ресурсів в умовах «повної зайнятості» [2].
Реальне економічне зростання – це фактичний розвиток економіки, який вимірюється в темпах зростання реального ВВП у незмінних цінах.
Зрозуміло, що умовою швидкого і стабільного реального економічного зростання є швидке і стабільне потенційне економічне зростання. Для регулювання реального і потенційного економічного зростання використовують різні важелі, в першому випадку – макроекономічні, а саме – маніпулювання сукупним попитом, в другому – мікроекономічні: стимулювання нагромадження, інвестицій, конкуренції та науково-технічного прогресу.
Головними інструментами регулювання реального економічного зростання є «податковий дивіденд» та «податкове гальмо», які мають безпосереднє відношення до системи «вбудованих стабілізаторів», і які означають відповідно, розширення чи зменшення сукупного попиту в результаті циклічного розвитку економіки при еластичній податковій системі. Наприклад, в умовах економічного піднесення зростання ВВП автоматично призводить до зростання податкових надходжень, хоча умови оподаткування залишаються незмінними. Якщо ж державні видатки не збільшуються такими ж темпами, відбувається скорочення сукупного попиту, тобто, діє «податкове гальмо», і навпаки, в умовах кризи при зменшенні податкових надходжень, але незмінності обсягу видатків збільшується сукупний попит, тобто діє «податковий дивіденд» [3].
Механізм регулювання реального економічного зростання полягає в наступному: якщо економіка функціонує в умовах повної зайнятості і темпи реального зростання ВВП значно перевищують темпи зростання потенційного ВВП, застосовується «податкове гальмо», розмір якого не перекривається «податковим дивідендом», тобто держава не здійснює активних дій щодо збільшення сукупного попиту. Якщо ж темпи зростання реального ВВП значно відстають від потенційного, бажаним є «податковий дивідент» по обсягу більший, ніж «податкове гальмо».
Таким чином, політика точного настроювання на економічний цикл з метою пом’якшення амплітуди його коливання, була трансформована в більш тонкий механізм стимулювання економічного зростання, який включає в себе як макроекономічні, так і мікроекономічні важелі впливу.
Список використаних джерел:
1. Іванов Ю.Б. Податкова система [Підручник] / Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, О.М. Десятнюк. – К.: Атіка, 2006. – 920 с.
2. Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Я.В.Литвиненко / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). – К.: МАУП, 2003. – 223 с
3. Олійник О.В. Податкова система: Навчальний посібник / О.В. Олійник, І.В. Філон. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 456с.
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-44с
З точки зору макроекономіки податкова політика може впливати на загальний рівень попиту – як інвестиційного (прямі податки на юридичних осіб), так і споживацького (прямі податки на фізичних осіб), а також на загальний рівень цін в країні (непрямі податки, в першу чергу універсальні акцизи). Тому податкову політику можна використовувати для вирішення такої проблеми, як стабілізація економічного розвитку. З точки зору мікроекономіки податкова політики впливає на зацікавленість окремих суб’єктів господарювання в розвитку тих чи інших видів підприємницької діяльності шляхом встановлення диференціації в умовах оподаткування.
В умовах ринкових відносин розвиток економіки має циклічний характер, тому держава може використовувати непрямі методи, в тому числі і податкову політику для макроекономічного регулювання, тобто для стабілізації економічного циклу (короткотермінові завдання) та стимулювання економічного зростання (довгострокові завдання). Для вирішення цих завдань використовуються різні важелі [1].
Податкова політика може впливати на економічний цикл як автоматично, так і дискреційно. Автоматичний вплив пов’язаний з дією «вбудованих стабілізаторів», до яких відносять податки, показник еластичності яких щодо ВВП є вищим за одиницю, тобто темпи приросту податкових надходжень перевищують темпи приросту ВВП при незмінності умов оподаткування. Ефективність дії податкової системи як «вбудованого стабілізатора» прямо залежить від 2 чинників: відсоткової частки податкових надходжень в обсязі ВВП та еластичності податкової системи. При збільшенні цих чинників зростає і потенціал податкової системи в автоматичному регулюванні циклу.
В свою чергу еластичність податкової системи залежить від еластичності кожного податку і його відсоткового значення в загальній сумі податкових надходжень.
Еластичність окремого податку залежить від еластичності об’єкта оподаткування щодо ВВП та методу визначення його ставок. Ставки, що визначаються в абсолютному виразі ( тверді), а також регресивні сприяють зменшенню показника еластичності, а максимальний ефект щодо підвищення еластичності мають процентні прогресивні ставки.
Дискреційна податкова політика передбачає свідоме внесення змін в діючу податкову систему з метою збільшення чи зменшення обсягу податкових надходжень залежно від фази економічного циклу: в період кризи доцільним є зменшення податкового тягаря, в період піднесення - збільшення.
Недоліки та обмеження активної дискреційної податкової політики привели до того, що нині вона не використовується для вирішення короткотермінових завдань регулювання економічного циклу, а лише для довгострокових цілей - стимулювання економічного зростання. Для цього використовують такі показники як співвідношення між реальним та потенційним економічним зростанням.
Під потенційним економічним зростанням розуміють збільшення економічного потенціалу країни, її здібності виробляти товари та послуги в умовах «повної зайнятості» і який визначається за допомогою динаміки такого розрахункового показника, як потенційний валовий внутрішній продукт, який може бути вироблений в умовах повної зайнятості. Для розрахунку останнього продуктивність праці перемножується на кількість трудових ресурсів в умовах «повної зайнятості» [2].
Реальне економічне зростання – це фактичний розвиток економіки, який вимірюється в темпах зростання реального ВВП у незмінних цінах.
Зрозуміло, що умовою швидкого і стабільного реального економічного зростання є швидке і стабільне потенційне економічне зростання. Для регулювання реального і потенційного економічного зростання використовують різні важелі, в першому випадку – макроекономічні, а саме – маніпулювання сукупним попитом, в другому – мікроекономічні: стимулювання нагромадження, інвестицій, конкуренції та науково-технічного прогресу.
Головними інструментами регулювання реального економічного зростання є «податковий дивіденд» та «податкове гальмо», які мають безпосереднє відношення до системи «вбудованих стабілізаторів», і які означають відповідно, розширення чи зменшення сукупного попиту в результаті циклічного розвитку економіки при еластичній податковій системі. Наприклад, в умовах економічного піднесення зростання ВВП автоматично призводить до зростання податкових надходжень, хоча умови оподаткування залишаються незмінними. Якщо ж державні видатки не збільшуються такими ж темпами, відбувається скорочення сукупного попиту, тобто, діє «податкове гальмо», і навпаки, в умовах кризи при зменшенні податкових надходжень, але незмінності обсягу видатків збільшується сукупний попит, тобто діє «податковий дивіденд» [3].
Механізм регулювання реального економічного зростання полягає в наступному: якщо економіка функціонує в умовах повної зайнятості і темпи реального зростання ВВП значно перевищують темпи зростання потенційного ВВП, застосовується «податкове гальмо», розмір якого не перекривається «податковим дивідендом», тобто держава не здійснює активних дій щодо збільшення сукупного попиту. Якщо ж темпи зростання реального ВВП значно відстають від потенційного, бажаним є «податковий дивідент» по обсягу більший, ніж «податкове гальмо».
Таким чином, політика точного настроювання на економічний цикл з метою пом’якшення амплітуди його коливання, була трансформована в більш тонкий механізм стимулювання економічного зростання, який включає в себе як макроекономічні, так і мікроекономічні важелі впливу.
Список використаних джерел:
1. Іванов Ю.Б. Податкова система [Підручник] / Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, О.М. Десятнюк. – К.: Атіка, 2006. – 920 с.
2. Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Я.В.Литвиненко / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). – К.: МАУП, 2003. – 223 с
3. Олійник О.В. Податкова система: Навчальний посібник / О.В. Олійник, І.В. Філон. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 456с.
