Стень Наталія
Екф-43с
РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Глобальний фінансовий ринок, забезпечуючи свободу пересування капіталів у міжнародному масштабі, виступає важливою умовою функціонування світової економіки. Головним фактором його формування став процес глобалізації, найбільший прогрес якого спостерігається саме у фінансовій сфері. Можливості миттєвого переміщення фінансових потоків у міжнародних електронних мережах кардинально змінили умови світової господарської діяльності.
Міжнародний фінансовий ринок - це ринок вільних, придатних для
інвестування за межами свого утворення та походження грошових ресурсів,
міграція яких знаходиться під дією попиту та пропозиції, існуючих в окремих
країнах та регіонах, а також під контролем держав та міжнародних валютно-
фінансових центрів. Ця міграція здійснюється вже більше двох століть в формі
експорту та імпорту капіталу із країни в країну.
Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів з метою постійного економічного розвитку світового господарства й отримання від цих операцій певного доходу.
Кінець ХХ – початок ХХІ ст. характеризується значними змінами світового фінансового ринку (відбувається зростання міжнародної мережі фінансових інститутів; виникають нові види операцій і послуг, форми обслуговування корпоративних і індивідуальних клієнтів; спостерігаються фундаментальні якісні зміни в системах організації, структурі управління тощо), внаслідок чого ресурс «капітал» у глобальному масштабі отримав істотну мобільність і рухливість.
Вкладниками на міжнародному ринку є підприємства, що здійснюють
зовнішньоекономічну діяльність, інституційні інвестори, приватні особи,
державні фінансові установи. Всі вони при цьому ставлять різні цілі і мають
різні можливості залежно від регулювання відповідних національних ринків.
Центральні банки та державні фінансові установи розміщують на
міжнародному ринку свої валютні резерви. Підприємства використовують
тимчасово вільні грошові кошти для отримання доходу.
Позичальниками на міжнародному ринку виступають великі
багатонаціональні корпорації, державні та приватні підприємства, центральні й
комерційні банки, уряди та державні фінансові установи. При цьому більша
частина всіх кредитно-депозитних операцій сконцентрована на міжбанківському ринку, тобто учасниками таких операцій є винятково банки, а
більшу частину позичальників останніми роками становлять резиденти
промислово розвинених країн. Це стало наслідком неплатоспроможності країн
«третього світу», які становили значну частину позичальників на міжнародному
ринку в 80-х рр.[2].
Банки промислово розвинених країн досить давно здійснюють діяльність
на міжнародному ринку. Основними операціями міжнародних банків є оптові
операції на міжбанківському ринку, операції з фінансування міжнародної
торгівлі, фінансування окремих держав [3].
Центральною складовою світового фінансового ринку є міжнародний валютний ринок, щорічний обсяг якого становить близько 400 трлн. дол. США і який є надзвичайно концентрованим: на території світових фінансових центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) відбувається 55% світової торгівлі валютою. Активну роль у розвитку валютного ринку відіграють іноземні банки: у Лондоні на них припадає 79% торгівлі валютою, у Токіо - 49%, у Нью-Йорку-46%. При цьому обсяг світового ринку деривативів як виробничих фі¬нансових інструментів характеризується високими темпами розвитку і оцінюється у сучас¬них умовах у 2289 трлн. дол. Найбільш активно на світовому валютному ринку розви¬ваються своп-операції (20%) і форвардні (80%), оскільки вони мінімізують ризики збитків.
Отже, розвитку міжнародного фінансового ринку може сприяти:
- зростаючий взаємозв'язок між національним та іноземним секторами
економіки як наслідок посилення значення зовнішньої торгівлі;
- регулювання грошових, капітальних потоків, валютних курсів та міграції трудових ресурсів;
- посилення ролі та значення міжнародних фондових бірж та
фінансових інститутів в результаті впровадження інновацій в торгівлю
фінансовими інструментами та удосконалення платіжних розрахунків;
- розвиток електронних міжбанківських телекомунікацій, електронний
переказ фінансових активів;
- розширення географії світового фінансового ринку на країни третього світу;
- концентрація міжнародних фінансових ринків;
- зростання міжнародного обміну і активізації потоків капіталу між країнами;
- посилення інтенсивності міжбанківської конкуренції за ринки збуту
позичкових капіталів та надання фінансових послуг.
Список використаних джерел
1. Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси : навч.-метод. посіб. для самост.
вивч. дисц. / Л.П. Петрашко. — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.
2. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: підручник / В.М. Шелудько. — 2-ге
вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 535с.
3. Книга А.С. Європейська інтеграція [Текст] / А.С.Книга, В.Н. Пархаєв:
навч. посібник / Алт.держ.техн.ун-т ім. І.І.Ползунова. — Барнаул : Вид-во АлтГТУ, 2004. — 124 с.
Екф-43с
РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Глобальний фінансовий ринок, забезпечуючи свободу пересування капіталів у міжнародному масштабі, виступає важливою умовою функціонування світової економіки. Головним фактором його формування став процес глобалізації, найбільший прогрес якого спостерігається саме у фінансовій сфері. Можливості миттєвого переміщення фінансових потоків у міжнародних електронних мережах кардинально змінили умови світової господарської діяльності.
Міжнародний фінансовий ринок - це ринок вільних, придатних для
інвестування за межами свого утворення та походження грошових ресурсів,
міграція яких знаходиться під дією попиту та пропозиції, існуючих в окремих
країнах та регіонах, а також під контролем держав та міжнародних валютно-
фінансових центрів. Ця міграція здійснюється вже більше двох століть в формі
експорту та імпорту капіталу із країни в країну.
Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів з метою постійного економічного розвитку світового господарства й отримання від цих операцій певного доходу.
Кінець ХХ – початок ХХІ ст. характеризується значними змінами світового фінансового ринку (відбувається зростання міжнародної мережі фінансових інститутів; виникають нові види операцій і послуг, форми обслуговування корпоративних і індивідуальних клієнтів; спостерігаються фундаментальні якісні зміни в системах організації, структурі управління тощо), внаслідок чого ресурс «капітал» у глобальному масштабі отримав істотну мобільність і рухливість.
Вкладниками на міжнародному ринку є підприємства, що здійснюють
зовнішньоекономічну діяльність, інституційні інвестори, приватні особи,
державні фінансові установи. Всі вони при цьому ставлять різні цілі і мають
різні можливості залежно від регулювання відповідних національних ринків.
Центральні банки та державні фінансові установи розміщують на
міжнародному ринку свої валютні резерви. Підприємства використовують
тимчасово вільні грошові кошти для отримання доходу.
Позичальниками на міжнародному ринку виступають великі
багатонаціональні корпорації, державні та приватні підприємства, центральні й
комерційні банки, уряди та державні фінансові установи. При цьому більша
частина всіх кредитно-депозитних операцій сконцентрована на міжбанківському ринку, тобто учасниками таких операцій є винятково банки, а
більшу частину позичальників останніми роками становлять резиденти
промислово розвинених країн. Це стало наслідком неплатоспроможності країн
«третього світу», які становили значну частину позичальників на міжнародному
ринку в 80-х рр.[2].
Банки промислово розвинених країн досить давно здійснюють діяльність
на міжнародному ринку. Основними операціями міжнародних банків є оптові
операції на міжбанківському ринку, операції з фінансування міжнародної
торгівлі, фінансування окремих держав [3].
Центральною складовою світового фінансового ринку є міжнародний валютний ринок, щорічний обсяг якого становить близько 400 трлн. дол. США і який є надзвичайно концентрованим: на території світових фінансових центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) відбувається 55% світової торгівлі валютою. Активну роль у розвитку валютного ринку відіграють іноземні банки: у Лондоні на них припадає 79% торгівлі валютою, у Токіо - 49%, у Нью-Йорку-46%. При цьому обсяг світового ринку деривативів як виробничих фі¬нансових інструментів характеризується високими темпами розвитку і оцінюється у сучас¬них умовах у 2289 трлн. дол. Найбільш активно на світовому валютному ринку розви¬ваються своп-операції (20%) і форвардні (80%), оскільки вони мінімізують ризики збитків.
Отже, розвитку міжнародного фінансового ринку може сприяти:
- зростаючий взаємозв'язок між національним та іноземним секторами
економіки як наслідок посилення значення зовнішньої торгівлі;
- регулювання грошових, капітальних потоків, валютних курсів та міграції трудових ресурсів;
- посилення ролі та значення міжнародних фондових бірж та
фінансових інститутів в результаті впровадження інновацій в торгівлю
фінансовими інструментами та удосконалення платіжних розрахунків;
- розвиток електронних міжбанківських телекомунікацій, електронний
переказ фінансових активів;
- розширення географії світового фінансового ринку на країни третього світу;
- концентрація міжнародних фінансових ринків;
- зростання міжнародного обміну і активізації потоків капіталу між країнами;
- посилення інтенсивності міжбанківської конкуренції за ринки збуту
позичкових капіталів та надання фінансових послуг.
Список використаних джерел
1. Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси : навч.-метод. посіб. для самост.
вивч. дисц. / Л.П. Петрашко. — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.
2. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: підручник / В.М. Шелудько. — 2-ге
вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 535с.
3. Книга А.С. Європейська інтеграція [Текст] / А.С.Книга, В.Н. Пархаєв:
навч. посібник / Алт.держ.техн.ун-т ім. І.І.Ползунова. — Барнаул : Вид-во АлтГТУ, 2004. — 124 с.
