Стратегічні орієнтири » Сучасні тенденції фінансового ринку 2014 » Якушко Н. ТЕОРИТО-МЕТОДИЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА
Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
3-12-2014, 00:09

Якушко Н. ТЕОРИТО-МЕТОДИЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

Категорія: Сучасні тенденції фінансового ринку 2014

Якушко Наталія
ЛНУ імені І.Франка, Екф-43с

ТЕОРИТО-МЕТОДИЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

На сучасному етапі розвитку економіки особливо актуально постає питання акумуляції тимчасово вільних коштів населення та впровадження їх у перспективні галузі. Основне місце в інфраструктурі фінансового ринку належить фінансовим посередникам. Останнім часом все більше інвестицій здійснюється через фінансових посередників. Фінансові посередники є інститутами, які випускають фінансові зобов'язання для подальшої купівлі активів інших компаній. Призначенням фінансових посередників є сприяння руху інвестиційних ресурсів у формі фінансових активів від тих суб'єктів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси і бажають їх максимально ефективно інвестувати, до тих, хто має потребу в залученні цих ресурсів на максимально вигідних для них умовах.
В Україні палітра фінансових посередників неширока. В основному вони представлені банківськими організаціями, торговцями цінними паперами, страховими компаніями, пенсійними фондами і інститутами загального інвестування. Така ситуація пояснюється, по-перше, відносно недовгочасним історичним проміжком часу формування ринкових стосунків в Україні, а, по-друге, зниженою активністю вітчизняних фінансових посередників, пов’заною із незначними фінансовими заощадженнями населення.
Важливу роль на ринку фінансових послуг у країнах із розвинутими ринковими відносинами відіграють фінансові посередники, які є ключовою фігурою на всіх сегментах ринку. Сучасні фінансові посередники є професійними учасниками ринку фінансових послуг і всіх його сегментів (грошового, кредитного, фондового, валютного), які відіграють важливу роль у його функціонуванні і в результаті впливають на розвиток економіки країни в цілому. Головне призначення фінансових посередників визначається спроможністю фінансувати економічну діяльність і в кінцевому результаті забезпечити ефективний перерозподіл капіталу в суспільстві.
Інститут фінансового посередництва в Україні знаходиться на стадії становлення. У порівнянні з розвинутими країнами світу кількість посередницьких компаній (агентських, брокерських, консалтингових) значно менша. З іншого боку, кількість банків, страхових компаній значно перевищує ту кількість, яка необхідна для обслуговування фінансових потоків в нашій країні. Це пов’язано з двома причинами. Перша – розмежованість сутності та функцій фінансового посередництва в оздоровленні економіки, що призвело до недосконалості законодавчої бази їх діяльності, яка ставить у нерівні умови різні компанії. Друга – в надмірній підтримці «основних» гравців на фінансовому ринку банків і страхових компаній. Дії уряду в період фінансової кризи як наслідок того, що інтереси пересічних громадян, які не змогли вчасно отримати свої депозити в банках на інших внесків [1.].
Діяльність фінансових посередників на практиці пов’язана зі створенням нових фінансових інструментів. Фінансові інститути, які виконують посередницькі функції, мають можливість одержати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики. Їх діяльність таким чином направлена на допомогу приватним особам, що мають заощадження, перетворити їх на капітал і вкласти у різні підприємства, диверсифікуючи при цьому ризик. Система спеціалізованих фінансових посередників має можливість надати власникам заощаджень більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки на капітал [2].
Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:
1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції;
2) скороченні витрат базових суб’єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів;
3) послабленні фінансових ризиків для базових суб’єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників;
4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу;
5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.[3]
Фінансові посередники об'єднуються за наступними найбільш загальними напрямками:
- депозитного типу, в основу діяльності яких покладено залучення, відповідно до договору і за допомогою внесення майна, грошових коштів населення і вільних ресурсів підприємств з метою їх збереження та збільшення за допомогою управління сукупними активами. До цього типу фінансових посередників традиційно відносять комерційні банки, ощадні банки та кредитні спілки.
- контрактно-ощадного типу, що акумулюють ресурси на підставі контрактів, що укладаються, в яких обговорюються умови їх повернення вкладникам. Зазначені ресурси складають фінансові активи посередника і для їх збереження та збільшення організація здійснює інвестиційну діяльність. В якості фінансових посередників даного типу виступають компанії зі страхування життя і майна, пенсійні фонди.
- інвестиційного типу, що залучають активи безпосередньо для інвестицій, в обмін на емітовані ними цінні папери (акції, паї), сертифікати і т.д. До них відносять взаємні (пайові, відкриті інвестиційні) фонди, трастові фонди, інвестиційні компанії закритого типу, інвестиційні банки.
І.О. Школьник наголошує на тому, що в даній класифікації не враховуються інститути інфраструктури фінансового ринку, що безпосередньо забезпечують ефективне проведення операцій з цінними паперами, кліринг, зберігання [4]
Варто зазначити, що фінансові посередники відіграють важливу роль на ринку фінансових послуг. Їхня діяльність сприяє зменшенню вартості фінансових операцій, підвищує ліквідність фінансових активів, диверсифікує ризик, створює умови для активізації роботи всіх учасників ринку фінансових послуг. Відповідно до українського законодавства фінансове посередництво, як і на більшості ринках розвинених країн, поділяють на два типи: банківське та небанківське фінансове посередництво.
Ключова роль у здійснені посередницької діяльності на ринку фінансових послуг в Україні належить банкам. Небанківські фінансові установи є професійними учасниками ринку фінансових послуг, які, на відміну від банків, спеціалізуються на окремих фінансових послугах, забезпечуючи страхування, кредитування, спільне інвестування, управління активами, посередництво у купівлі-продажі фінансових інструментів, недержавне пенсійне забезпечення, гарантійні операції тощо. Діяльність небанківських фінансових установ суттєво відрізняється від діяльності банків. Серед основних відмінностей – вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських послуг (за наявності дозволу держави – окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також більший ризик порівняно з операціями банків [5]
Отже, в результаті проведених досліджень наявних теоретичних положень, фінансове посередництво – це діяльність професійний учасників фінансового ринку, яка спрямована на фінансування економіки за рахунок коштів інших учасників.
У сучасних умовах розвитку економіки можна впевнено стверджувати, що ступінь розвитку ринку фінансових послуг характеризується кількістю і різноманітністю фінансових посередників, а також асортиментом фінансових послуг, які вони надають учасникам ринку. Фінансові посередники висловлюють свою сутність через функції, що являються обов'язковими для всіх видів фінансових посередників. Реалізація цих функцій фінансовими посередниками покликана вести до зростання обсягів, оптимальної структури і зниженню вартості інвестицій в економіці.


Список використаних джерел:
1. Ідентифікація інвестиційного партнерства держави та бизнесу / М.О. Циганкова // Економіка і прогнозування. – 2006. – № 2. – С. 101-116.
2. Еш С.М. Фінансовий ринок [навч. посіб.] / Еш С.М. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 528 с.
3. Левченко В.П. Діяльність фінансових посередників наринку фінансових послуг України / В.П. Левченко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua
4. Школьник, І. О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку: монографія / І.О. Школьник. – Суми : Мрія, УАБС НБУ, 2008. – 348 с.
5. Тропіна В. Б. Фінансові посередники: основні тенденції розвитку в Україні / В. Б. Тропіна, Л. В. Лисяк // Економічний простір. – 2011. – № 50. – С. 178–184.

Посилання: посередництво, фінансовий ринок

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Апрель 2019 (6)
Декабрь 2018 (18)
Ноябрь 2018 (49)
Октябрь 2018 (175)
Июнь 2018 (5)
Май 2018 (4)
^