Стратегічні орієнтири » Сучасні тенденції державних фінансів 2014 » Пуртак З.І. Удосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 1153
  • Автор: zoryana.purtak
  • Дата: 8-12-2014, 20:08
 (голосов: 0)
8-12-2014, 20:08

Пуртак З.І. Удосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні

Категорія: Сучасні тенденції державних фінансів 2014

[center]Удосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні
Зоряна Пуртак
ЕКФ-41с
Нині в Україні провідним у системі соціального захисту громадян є загальнообов’язкове державне соціальне страхування.Воно передбачає матеріальну підтримку громадян при настанні страхових випадків за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків. Організаційно-адміністративне забезпечення такої діяльності на підставі профільних законів здійснюється відповідними фондами, а саме:
– Пенсійним фондом України (ПФУ);
– Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФВП);
– Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФНВ);
– Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФБ).
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЗДСС)- це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [1, с.219].
В узагальненому розумінні система загальнообов’язкового соціального страхування розв'язує два важливих соціально-економічних завдання:
збереження та повне відновлення працездатності активної частини населення країни;
гарантоване матеріальне забезпечення громадян, які втратили працездатність у зв'язку з виходом на пенсію чи не мали її в працездатному віці з тих чи інших причин [2, с.24].
Організація соціального страхування громадян України здійснюється на принципах: законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування, особистої відповідальності, солідарності, організаційного самоврядування, загальності, обов'язковості (примусовості), державного регулювання [2,с. 24].
Функції фондів на сьогодні, полягают лише у контролі адресності виплат, тому пропонується перспектива об’єднати чотири існуючі фонди в один, а саме: Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування. Така практика успішно діє в Республіці Білорусь [3, с. 179]. Фонд ЗДСС об’єднає функції кожного з існуючих фондів. Крім того, у майбутньому, до його складу доцільно долучити фонд медичного страхування, який в перспективі має бути створено в Україні. Це передбачатиме скорочення штатного складу, який мають існуючі фонди соціального страхування, оскільки їх повноваження перейдуть до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Діяльність Фондів можна проаналізувати за чотирма ознаками : організаційно-правовий статус, структура органів управління, підзвітність та підпорядкованість, ступінь транспарентності. Коротко охарактеризувати організаційо-правовий статус можна за таким висновком : згідно з логікою авторів Закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» страхові фонди є суб’єктами господарювання, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку та здійснюється без втручання центральних органів влади. Відповідні норми закріплені в усіх чотирьох профільних законах. Натомість Положення про Пенсійний фонд України визначає його статус як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України через віце-прем’єр-міністра України – міністра соціальної політики України. Отже, видно правову колізію, коли підзаконний акт суперечить нормам чинного законодавства. Стосовно структури органів управління, то видно приклад порушення балансу компетенцій правлінь та виконавчих дирекцій у ПФУ, ФВП та ФНВ, з одного боку, та ФБ –з іншого. Посилення адміністративної вагиДержавної служби зайнятості й фактичне позбавлення правління ФБ контрольних функцій створює прецедент, який порушує саму логіку законодавства про соціальне страхування.
Підзвітність та підпорядкованість. Державний нагляд за всіма Фондами здійснює Мінсоцполітики. До того ж державний нагляд за діяльністю ФНВ та ПФУ здійснюють інші органи виконавчої влади внаслідок специфіки їх функціонування. Наглядові ради присутні лише у трьох фондах із чотирьох, а їх повноваження, зафіксовані у профільних законах, є досить обмеженими. Досить сказати, що такі важливі функції, як погодження структури органів Фондів, граничної чисельності працівників, схем їх посадових окладів, видатків на адміністративно-господарські витрати виконує Мінсоцполітики. Натомість граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Пенсійного фонду, умови оплати праці працівників відповідно до законодавства, граничну межу адміністративних витрат і кошторис на виконання функцій, що належать до компетенції виконавчої дирекції, відповідно до Закону затверджує правління ПФУ. Гранична ж чисельність працівників Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України [4]. Структура апарату ПФУ затверджується головою Фонду за погодженням із міністром. Отже, можна зробити висновок, що наглядові ради тих фондів, де вони залишились, не є ефективним інструментом контролю за діяльністю органів управління Фондами. Основні повноваження з цього питання для ФНВ та ФВП сконцентровано у центральних органах виконавчої влади, а ПФУ та ФБ, по суті, самі є центральними органами виконавчої влади.
Ступінь транспарентності. На сьогодні стан справ не відповідає важливості завдань, що виконуються Фондами, та сучасному рівню розвитку українського суспільства. По-перше, джерелом доходної частини бюджету Фондів є, по суті, частина заробітної плати працівників, що спрямовується за цільовим призначенням на засадах солідарності та субсидування. Отже, працівники мають право на отримання інформації про витрачання цих коштів. Обсяги такої інформації мають бути більшими, ніж консолідований звіт у розрізі доходів та видатків. Перелік такої інформації підлягає додатковому уточненню. По-друге, виходячи із сучасних реалій, публікація будь-якої інформації в офіційних друкованих виданнях Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України (відповідно до вимог профільних законів) не може задовольнити потреби громадськості в інформації щодо діяльності Фондів. Ситуацію докорінно може виправити лише публікація на офіційних веб-сторінках Фондів. Не сприяє прозорості й відсутність прогнозних розрахунків фінансового стану Фондів у різні часові періоди. Лише ПФУ забезпечує проведення щорічних актуарних розрахунків фінансового стану системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування на наступні 1, 5, 10 та через кожні 5 років – на 75 років. Але відповідний звіт у десятиденний термін після підписання надсилається лише правлінню Пенсійного фонду, Наглядовій раді та Кабінету Міністрів України. Вважаємо за доцільне поширити аналогічну практику на діяльність інших Фондів.
Пропозиції щодо удосконалення ЗДСС : 1. Щодо уніфікації статусів Фондів. З урахуванням тенденцій, що склалися, вважаємо за доцільне уніфікувати статуси чотирьох існуючих Фондів та майбутнього Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування як центральних органів виконавчої влади. 2. Щодо уніфікації структури органів управління та розподілу компетенцій. Необхідно: – ліквідувати Ради тих Фондів, де вони досі залишились, як зайву та неефективну ланку в системі управління; – забезпечити розумний баланс компетенцій між правліннями та виконавчими дирекціями Фондів; при цьому стратегічні завдання розвитку та кадрові призначення на рівні виконавчих дирекцій мають входити до компетенції правлінь, тоді як питання поточної діяльності мають бути прерогативою виконавчих дирекцій. 3. Щодо уніфікації державного нагляду. Адміністрування єдиного соціального внеску Міністерства доходів і зборів України є невластивою останньому функцією. Отже, вважаэться ця функція необґрунтованою. Державне регулювання та нагляд за діяльністю Фондів доцільно залишити за Мінсоцполітики та іншими органами державної влади у межах їх компетенцій. Серед іншого до компетенції Мінсоцполітики доцільно внести кадрові призначення правління, погодження структури апарату Фондів, граничної чисельності працівників, схем їх посадових окладів, видатків на адміністративно-господарські витрати. 4. Щодо реорганізації системи соціального страхування. «Механічне» об’єднання усіх або декількох Фондів (об’єднання споріднених функцій у рамках одного Фонду) не є гарантією та запорукою вдосконалення функціонування системи соціального страхування. Так, об’єднання має сенс лише за наявності відповідної кваліфікації топ-менеджменту майбутньої структури та твердої впевненості у бажанні досягти задекларованої мети. 5. Щодо підвищення транспарентності функціонування Фондів. Вважаєтьсяя за доцільне закріпити на законодавчому рівні вимоги щодо: – оприлюднення інформації про доходи та витрати Фондів у обсязі більшому, ніж консолідований звіт у розрізі доходів та видатків; перелік такої інформації має бути визначений додатково; – запровадження практики проведення періодичних актуарних прогнозних розрахунків фінансового стану Фондів; період має бути визначений додатково; – оприлюднення інформації про видатки на адміністративно-господарські витрати Фондів, у тому числі про розміри винагород посадових осіб; – оприлюднення інформації про результати перевірок діяльності Фондів; – оприлюднення наведеної вище інформації на офіційних веб-сайтах Фондів. 6. Щодо позбавлення Фондів невластивих їм функцій. Доцільним видається вилучення зі статутних завдань Фондів усіх функцій, що не мають страхового характеру. Пропоновані заходи сприятимуть: по-перше, підвищенню транспарентності функціонування системи соціального страхування; по-друге, підвищенню відповідальності посадових осіб Фондів; по-третє, обізнаності громадськості про діяльність Фондів, а отже, й довіри до них у контексті соціальної справедливості[10].
Отже, для забезпечення стабільності розвитку загальнообов’язкового державного соціального страхування необхідно: забезпечити внесення мін до законодавства щодо розвитку ЗДСС у частині запровадження Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України; здійснювати постійний моніторинг та аналіз показників ефективного використання коштів Фонду ЗДСС для удосконалення його діяльності; запровадити практику проведення періодичних актуарних прогнозних розрахунків фінансового стану фонду; оприлюднювати інформацію щодо видатків на адміністративно-господарські витрати фонду, у тому числі щодо розмірів винагород посадових осіб; оприлюднювати інформацію про результати перевірок діяльності фонду (на офіційному веб-сайті фонду) ; адаптувати законодавство України у сфері ЗДСС до законодавства Європейського Союзу; розробити концептуальні підходи щодо запровадження обов’язкового медичного страхування; подальший розвиток пенсійної системи України і, зокрема, запровадження накопичувальної; забезпечити прозорість фінансових потоків для суб’єктів системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; удосконалити порядок здійснення Фондом ЗДСС розслідувань обставин настання сумнівних страхових випадків.


Список використаних джерел :
1. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 14 січня 1998 р.// Офіційний вісник України. – 1998. – № 6. – Ст. 219
2. Плоницька Т.Г. Загальнообв’язкове соціальне страхування в Україні.// Ринок страхових послуг. – 2009.- №12(427). – с. 24.
3. Кириченко А.В. Інтеграційний вибір як стимул для реформування соціальної політики України / А.В. Кириченко // Актуальні проблеми міжнародних відносин – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2013. – Вип. 113, Ч. ІІ – С. 174–181.
4. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування : закон
України від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР.
5. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування : закон України від 9.07.2003 р. № 1058-IV
6. .Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою праце-
здатності та витратами, зумовленими похованням : закон України від 18.01.2001 р. № 2240-III.
7. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності : закон України від 23.09.1999 р.
№ 1105-XIV.
8. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття : закон України
від 2.03.2000 р. № 1533-III.
9. Положення про Пенсійний фонд України : затверджене указом Президента України від 6.04.2011 р.
№ 384/2011.
10. Удосконалення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні/Коваль О. П. О. П. Коваль //Стратегічні пріоритети. - 2013. - № 3. - С. 51-58. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/spa_2013_3_9.pdf
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Декабрь 2020 (17)
Ноябрь 2020 (16)
Октябрь 2020 (83)
Сентябрь 2020 (15)
Июнь 2020 (3)
Май 2020 (109)
^