Смоголюк О.О., 2015
ЛНУ імені Івана Франка, МВБ-51м
Банківське регулювання
За сучасних умов у більшості країн світу банківська система є однією з найбільш регульованих сфер, адже фактично всі економічні процеси, які відбуваються в державі, прямо або опосередковано пов’язані з процесами у банківській сфері. Ми досліджуватимемо такі поняття як банківське регулювання та банківський нагляд, тому що саме вони є складовими механізму державного регулювання банківської сфери. На нашу думку, вивчення такої теми як банківське регулювання є актуальним завжди і всюди, адже відбуваються постійні процеси глобалізації, які охоплюють і банківський сектор зокрема, і це потребує нових форм та методів регулювання діяльності банків. І загалом, без втручання органів регулювання банківській системі було би важко правильно й ефективно функціонувати.
Вивченням сутності банківського регулювання, його інструментів та методів займалися багато вітчизняних учених, серед яких О. В. Васюренко, О. Д. Вовчак, Т. П. Гудзь, М. М. Коваленко, О. А. Костюченко, В. І. Міщенко, А. М. Мороз, М. Суржинський, О. Хаб’юк та інші.
У законі України «Про національний банк» сказано, що “банківське регулювання – це одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства” [2]
Щодо поняття банківського нагляду, то найбільш популярно його визначають, як систему заходів щодо контролю і впорядкованих дій Національного банку, які забезпечують дотримання банками певних норм та певного порядку. [2]
Існують дві основні форми банківського регулювання – адміністративна та індикативна.
До адміністративного регулювання належать такі заходи:
1) реєстрація банків і ліцензування їхньої діяльності;
2) встановлення певних обмежень та вимог щодо банківської діяльності та застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
3) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Зазначимо, що банківський нагляд також належить до адміністративної форми банківського регулювання.
Методи індикативного регулювання поділяють на дві групи: методи, пов’язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності (встановлення норм обов’язкових резервів та обов’язкових економічних нормативів для банків, встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій), та методи непрямого характеру (рефінансування банків, визначення процентної політики, управління золотовалютними резервами, кореспондентські відносини банків, операції з цінними паперами). [1]
Основною класифікацією форм банківського нагляду є поділ на вступний (вирішується, чи виконує банк усі мінімальні вимоги), пруденційний (охоплює виїзний та безвиїзний нагляд і спрямована на попередження банкрутства банку) та ліквідаційний нагляд (використовується, коли фінансовий стан банку не відповідає мінімальним вимогам).[3]
У нашій роботі ми досліджуємо і органи банківського управління. Головним поняттям щодо цього є центральний банк, адже саме на нього у більшості країн світу покладено основні функції регулювання банківської діяльності – контрольну, регулювальну та обслуговувальну.[5]
У межах цього питання варто схарактеризувати і Європейську систему центральних банків до складу якої входить Європейський центральний банк як основний банківський орган у ЄС, також до нього входять усі центральні банки країн-членів єврозони. Власне ЄЦБ провадить незалежну централізовану монетарну політику на території ЄС, при цьому центральні банки країн-членів втрачають свою автономію та працюють відповідно до уніфікованих статутів.[4]
Також досліджується Базельський комітет, завданням якого є вироблення та координація принципів банківського нагляду та регулювання.
Отже, банківське регулювання сьогодні є дуже важливою темою для вивчення й дослідження, адже ефективне банківське регулювання допоможе забезпечити правильну роботу комерційних банків та стабільність банківської системи загалом.
Використані джерела:
1. Вовчак О. Д. Кредит і банківська справа : [Підручник] / О. Д. Вовчак, Н. М. Рущишин. – К. : Знання, 2008. – 564 с.
2. Нагаєвич М. В. Банківський нагляд та банківське регулювання: аналіз теоретичних засад / М. В. Нагаєвич // Молодіжний наук. вісник УАБС НБУ. Сер. Екон. науки. – 2012. – № 2. – С. 55–64.
3. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету : [Монографія] / О. Хаб’юк. – Снятин : ПрутПринт, 2008. – 260 с.
4. Дахно І. І. Зовнішньоекономічна діяльність (2006) / І. І. Дахно // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.readbookz.com/pbooks/book-39/ua/
5. Маслова С. О. Гроші та кредит / С. О. Маслова // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.buklib.net/books/21868/
ЛНУ імені Івана Франка, МВБ-51м
Банківське регулювання
За сучасних умов у більшості країн світу банківська система є однією з найбільш регульованих сфер, адже фактично всі економічні процеси, які відбуваються в державі, прямо або опосередковано пов’язані з процесами у банківській сфері. Ми досліджуватимемо такі поняття як банківське регулювання та банківський нагляд, тому що саме вони є складовими механізму державного регулювання банківської сфери. На нашу думку, вивчення такої теми як банківське регулювання є актуальним завжди і всюди, адже відбуваються постійні процеси глобалізації, які охоплюють і банківський сектор зокрема, і це потребує нових форм та методів регулювання діяльності банків. І загалом, без втручання органів регулювання банківській системі було би важко правильно й ефективно функціонувати.
Вивченням сутності банківського регулювання, його інструментів та методів займалися багато вітчизняних учених, серед яких О. В. Васюренко, О. Д. Вовчак, Т. П. Гудзь, М. М. Коваленко, О. А. Костюченко, В. І. Міщенко, А. М. Мороз, М. Суржинський, О. Хаб’юк та інші.
У законі України «Про національний банк» сказано, що “банківське регулювання – це одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства” [2]
Щодо поняття банківського нагляду, то найбільш популярно його визначають, як систему заходів щодо контролю і впорядкованих дій Національного банку, які забезпечують дотримання банками певних норм та певного порядку. [2]
Існують дві основні форми банківського регулювання – адміністративна та індикативна.
До адміністративного регулювання належать такі заходи:
1) реєстрація банків і ліцензування їхньої діяльності;
2) встановлення певних обмежень та вимог щодо банківської діяльності та застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
3) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Зазначимо, що банківський нагляд також належить до адміністративної форми банківського регулювання.
Методи індикативного регулювання поділяють на дві групи: методи, пов’язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності (встановлення норм обов’язкових резервів та обов’язкових економічних нормативів для банків, встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій), та методи непрямого характеру (рефінансування банків, визначення процентної політики, управління золотовалютними резервами, кореспондентські відносини банків, операції з цінними паперами). [1]
Основною класифікацією форм банківського нагляду є поділ на вступний (вирішується, чи виконує банк усі мінімальні вимоги), пруденційний (охоплює виїзний та безвиїзний нагляд і спрямована на попередження банкрутства банку) та ліквідаційний нагляд (використовується, коли фінансовий стан банку не відповідає мінімальним вимогам).[3]
У нашій роботі ми досліджуємо і органи банківського управління. Головним поняттям щодо цього є центральний банк, адже саме на нього у більшості країн світу покладено основні функції регулювання банківської діяльності – контрольну, регулювальну та обслуговувальну.[5]
У межах цього питання варто схарактеризувати і Європейську систему центральних банків до складу якої входить Європейський центральний банк як основний банківський орган у ЄС, також до нього входять усі центральні банки країн-членів єврозони. Власне ЄЦБ провадить незалежну централізовану монетарну політику на території ЄС, при цьому центральні банки країн-членів втрачають свою автономію та працюють відповідно до уніфікованих статутів.[4]
Також досліджується Базельський комітет, завданням якого є вироблення та координація принципів банківського нагляду та регулювання.
Отже, банківське регулювання сьогодні є дуже важливою темою для вивчення й дослідження, адже ефективне банківське регулювання допоможе забезпечити правильну роботу комерційних банків та стабільність банківської системи загалом.
Використані джерела:
1. Вовчак О. Д. Кредит і банківська справа : [Підручник] / О. Д. Вовчак, Н. М. Рущишин. – К. : Знання, 2008. – 564 с.
2. Нагаєвич М. В. Банківський нагляд та банківське регулювання: аналіз теоретичних засад / М. В. Нагаєвич // Молодіжний наук. вісник УАБС НБУ. Сер. Екон. науки. – 2012. – № 2. – С. 55–64.
3. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету : [Монографія] / О. Хаб’юк. – Снятин : ПрутПринт, 2008. – 260 с.
4. Дахно І. І. Зовнішньоекономічна діяльність (2006) / І. І. Дахно // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.readbookz.com/pbooks/book-39/ua/
5. Маслова С. О. Гроші та кредит / С. О. Маслова // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.buklib.net/books/21868/
