Янчак Я. А., 2015
ЛНУ імені Івана Франка, МВБ-51м
Регулювання зайнятості та безробіття
Питання зайнятості та безробіття, а зокрема його ефективного регулювання, не перестає бути актуальним для всіх без винятку держав. Із цими категоріями безпосередньо пов’язане економічне зростання, оскільки праця є одним з його найважливіших факторів. Відтак, державі завжди необхідно підтримувати належний рівень зайнятості і безробіття, який буде сприяти її економічному зростанню та мінімізувати негативні впливи, які може завдати відсутність балансу між ними, наприклад, зростання безробіття. Звичайно, регулювання зайнятості та безробіття здійснюється не лише безпосередньо державою, також і приватні підприємства та фірми, на яких залучена значна кількість працівників, можуть здійснювати вагомий вплив на попит на робочу силу, що своєю чергою впливає на ринок праці в цілій країні. Проте державі належить ціла низка механізмів, які здатні впливати як на ринок праці загалом, так і на окремі регіони, галузі, та, в певних випадках, і підприємства.
Вивченням сутності зайнятості та безробіття та їх регулювання займались багато вітчизняних вчених, серед яких В. С. Васильченко, С. П. Калініна, О. А. Грішнова, Д. П. Богиня та багато інших. Також, варто звернути увагу на роботи класичних авторів, таких як Дж. Кейнс та К. Маркс, які також багато уваги приділили саме цьому питанню.
Одне з найточніших визначень зайнятості можна знайти у Законі України «Про зайнятість населення». Згідно з ним, зайнятість населення – це діяльність, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить дохід працівникам у грошовій або іншій формі [2]. Відповідно, безробіття – це категорія, протилежна до зайнятості.
Можна виділити і основні функції зайнятості в контексті її як елементу політики держави:
- забезпечення і сприяння розвитку суспільства, враховуючи і непрацездатних осіб;
- забезпечення життєдіяльності і розвитку конкретних індивідів, як первинної основи суспільства;
- забезпечення відтворення, якості та ефективності праці (робочої сили) [1].
Аналіз цих функцій показує, наскільки важлива зайнятість і наскільки деструктивним для економіки держави та суспільства загалом може бути безробіття.
Теоретичні концепції безробіття, причин його виникнення та способів подолання можна знайти у поглядах класиків, неокласиків, кейнсіанців, марксистів та монетаристів. Звичайно ж всі вони не заперечували негативного впливу безробіття на економіку, а він є досить серйозним як у соціальному, так і в економічному плані. Детальніше негативний вплив безробіття можна проілюструвати кривою Фішера, яка показує обернений зв’язок безробіття та інфляції та законом Оукена, який доводить взаємний вплив безробіття та темпів зростання ВВП.
Вирішальний вплив на безробіття чинить саме держава. Для цього в її розпорядженні є три механізми – правовий (механізми формування економічної, соціальної, фінансової, промислової політики, регулювання за рахунок законодавства тощо), організаційний (об’єкти, суб’єкти державного управління, їх цілі, завдання, функції, методи управління та організаційні структури, а також результат їх функціонування) та економічний(механізми державного управління банківською, грошово-валютною, інвестиційною, інноваційною, кредитною, податковою, страховою діяльністю тощо), – кожен з яких включає низку методів та інструментів [3].
Мета економічних методів та інструментів регулювання зайнятості полягає в приведенні попиту на робочу силу та її пропозицію до рівноваги. Саме економічні методи дають можливість не лише прямо впливати на зайнятість, але і створити сприятливі економічні умови для підвищення продуктивності праці тощо. Відтак, їх можна поділити, залежно від їхнього впливу на методи прямої та непрямої дії. До методів прямої дії належать: безповоротне оподаткування підприємств, пільгове оподаткування підприємств, які створюють додаткові робочі місця, застосування нормативних штрафів та санкцій до підприємств тощо. До методів непрямої дії відносять: створення нових робочих місць за рахунок додаткових інвестицій в економіку, структурні зміни в економіці на користь галузей, які здатні залучити в трудову діяльність великі маси незайнятого населення, створення умов для активізації зовнішньоторговельної діяльності, сприяння прискореному розвитку малого бізнесу тощо [3].
Найбільш ефективним є поєднання всіх цих механізмів в процесі регулювання. Таку систему наводить С. П. Калініна [4], виділяючи при цьому різні рівні – державний, галузевий або рівень підприємств та регіональний, а також різні періоди – короткостроковий (оперативний), середньостроковий (1-2 роки) та довгостроковий (5-10 років). В короткостроковому періоді переважають адміністративні та організаційні інструменти, лише з певними елементами економічних, а вже в середньо- і довгостроковому переважають економічні інструменти, в тому числі і макроекономічне планування і планування інвестицій.
Отже, регулювання зайнятості і безробіття має дуже важливий вплив на економіку держави і її продуктивність, тому держава повинна різними методами впливати на ці категорії, оскільки відсутність такого регулювання матиме негативні наслідки як для економіки, так і для суспільства в цілому.
Використані джерела:
1. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2008. – 112 [1] с.
2. Закон України «Про зайнятість населення».
3. Іванченко А. В. Основні складові механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні // Публічне управління: теорія та практика. – 2012. – Вип. 1(9). – С. 111-117.
4. Калініна С. П. Ринок праці і зайнятість: теоретико-методологічний аспект: Монографія. – Донецьк: Донецький національний університет, 2005. – 227с.
ЛНУ імені Івана Франка, МВБ-51м
Регулювання зайнятості та безробіття
Питання зайнятості та безробіття, а зокрема його ефективного регулювання, не перестає бути актуальним для всіх без винятку держав. Із цими категоріями безпосередньо пов’язане економічне зростання, оскільки праця є одним з його найважливіших факторів. Відтак, державі завжди необхідно підтримувати належний рівень зайнятості і безробіття, який буде сприяти її економічному зростанню та мінімізувати негативні впливи, які може завдати відсутність балансу між ними, наприклад, зростання безробіття. Звичайно, регулювання зайнятості та безробіття здійснюється не лише безпосередньо державою, також і приватні підприємства та фірми, на яких залучена значна кількість працівників, можуть здійснювати вагомий вплив на попит на робочу силу, що своєю чергою впливає на ринок праці в цілій країні. Проте державі належить ціла низка механізмів, які здатні впливати як на ринок праці загалом, так і на окремі регіони, галузі, та, в певних випадках, і підприємства.
Вивченням сутності зайнятості та безробіття та їх регулювання займались багато вітчизняних вчених, серед яких В. С. Васильченко, С. П. Калініна, О. А. Грішнова, Д. П. Богиня та багато інших. Також, варто звернути увагу на роботи класичних авторів, таких як Дж. Кейнс та К. Маркс, які також багато уваги приділили саме цьому питанню.
Одне з найточніших визначень зайнятості можна знайти у Законі України «Про зайнятість населення». Згідно з ним, зайнятість населення – це діяльність, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить дохід працівникам у грошовій або іншій формі [2]. Відповідно, безробіття – це категорія, протилежна до зайнятості.
Можна виділити і основні функції зайнятості в контексті її як елементу політики держави:
- забезпечення і сприяння розвитку суспільства, враховуючи і непрацездатних осіб;
- забезпечення життєдіяльності і розвитку конкретних індивідів, як первинної основи суспільства;
- забезпечення відтворення, якості та ефективності праці (робочої сили) [1].
Аналіз цих функцій показує, наскільки важлива зайнятість і наскільки деструктивним для економіки держави та суспільства загалом може бути безробіття.
Теоретичні концепції безробіття, причин його виникнення та способів подолання можна знайти у поглядах класиків, неокласиків, кейнсіанців, марксистів та монетаристів. Звичайно ж всі вони не заперечували негативного впливу безробіття на економіку, а він є досить серйозним як у соціальному, так і в економічному плані. Детальніше негативний вплив безробіття можна проілюструвати кривою Фішера, яка показує обернений зв’язок безробіття та інфляції та законом Оукена, який доводить взаємний вплив безробіття та темпів зростання ВВП.
Вирішальний вплив на безробіття чинить саме держава. Для цього в її розпорядженні є три механізми – правовий (механізми формування економічної, соціальної, фінансової, промислової політики, регулювання за рахунок законодавства тощо), організаційний (об’єкти, суб’єкти державного управління, їх цілі, завдання, функції, методи управління та організаційні структури, а також результат їх функціонування) та економічний(механізми державного управління банківською, грошово-валютною, інвестиційною, інноваційною, кредитною, податковою, страховою діяльністю тощо), – кожен з яких включає низку методів та інструментів [3].
Мета економічних методів та інструментів регулювання зайнятості полягає в приведенні попиту на робочу силу та її пропозицію до рівноваги. Саме економічні методи дають можливість не лише прямо впливати на зайнятість, але і створити сприятливі економічні умови для підвищення продуктивності праці тощо. Відтак, їх можна поділити, залежно від їхнього впливу на методи прямої та непрямої дії. До методів прямої дії належать: безповоротне оподаткування підприємств, пільгове оподаткування підприємств, які створюють додаткові робочі місця, застосування нормативних штрафів та санкцій до підприємств тощо. До методів непрямої дії відносять: створення нових робочих місць за рахунок додаткових інвестицій в економіку, структурні зміни в економіці на користь галузей, які здатні залучити в трудову діяльність великі маси незайнятого населення, створення умов для активізації зовнішньоторговельної діяльності, сприяння прискореному розвитку малого бізнесу тощо [3].
Найбільш ефективним є поєднання всіх цих механізмів в процесі регулювання. Таку систему наводить С. П. Калініна [4], виділяючи при цьому різні рівні – державний, галузевий або рівень підприємств та регіональний, а також різні періоди – короткостроковий (оперативний), середньостроковий (1-2 роки) та довгостроковий (5-10 років). В короткостроковому періоді переважають адміністративні та організаційні інструменти, лише з певними елементами економічних, а вже в середньо- і довгостроковому переважають економічні інструменти, в тому числі і макроекономічне планування і планування інвестицій.
Отже, регулювання зайнятості і безробіття має дуже важливий вплив на економіку держави і її продуктивність, тому держава повинна різними методами впливати на ці категорії, оскільки відсутність такого регулювання матиме негативні наслідки як для економіки, так і для суспільства в цілому.
Використані джерела:
1. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2008. – 112 [1] с.
2. Закон України «Про зайнятість населення».
3. Іванченко А. В. Основні складові механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні // Публічне управління: теорія та практика. – 2012. – Вип. 1(9). – С. 111-117.
4. Калініна С. П. Ринок праці і зайнятість: теоретико-методологічний аспект: Монографія. – Донецьк: Донецький національний університет, 2005. – 227с.
