Соківка А.-Д.В., 2015
ЛНУ імені Івана Франка, МВБ-51м
Інституційні засади формування доданої вартості у світовій практиці
Додана вартість – соціально-економічна форма додаткового продукту в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, передусім за капіталізму.
Передумовою її виникнення було формування класу найманих працівників – особисто вільних, але позбавлених власності на засоби виробництва і виготовлений продукт. Щоб отримати необхідні для себе та членів своєї сім’ї життєві блага, вони змушені були продавати свою робочу силу.
Дослідженням поняття доданої вартості займалось багато вчених економістів, і з роками її визначення і поняття видозмінювались. Зокрема в цій роботі, я б хотіла зосередити увагу на дослідженнях таких вчених як: К. Маркс, С.А.Подолинський, В.І. Вернадський, М.Д. Руденко, О.П. Лісовський, Л. С. Гринів.
Додана вартість в умовах ринку є одним із головних показників для оцінки діяльності як окремого підприємства чи галузі так і рівня розвитку економіки в цілому. Дана вартісна величина показує скільки у процесі виробництва готового продукту до сировини та матеріалів добавлено нової вартості, яка може бути куплена кінцевим споживачем. Саме куплена, тобто додана вартість має бути реалізованою, щоб виробництво мало змогу відновлюватися і розширюватися. Тобто, в ринковій економіці необхідно додавати до предметів праці рівно стільки вартості, щоб кінцевий продукт був конкурен- тоспроможним. В нинішніх умовах розвитку економіки нашої країни інтерес до вивчення даних питань посилюється, що зумовлюється сучасними підходами до формування нових механізмів господарювання.
Вперше поняття “додана вартість” ввів К. Маркс у 1857-1858 рр. в рукописі “Критика політичної економії” (початковий варіант “Капіталу”), хоча окремі положення були вже в таких роботах 40-х рр. ХІХ ст., як “Економічно-філософські рукописи 1844 року”, “Убогість філософії”, “Наймана праця і капітал” . Проте, сам К. Маркс не заперечував, що дану категорію досліджували до нього інші економісти. Підтвердженням цього є IV том “Капіталу” – “Теорії доданої вартості”, в якому вчений аналізує напрацювання попередників.
Сергій Андрійович Подолинський спробував пояснити економічні процеси з точки зору природничих наук, що вилилося у створення роботи «Праця людини та її відношення до розподілу енергії». Автор розкрив енергетичні відмінності органічної та неорганічної природи, проаналізував співвідношення, що існує між працею людини і розподілом енергії на поверхні Землі, подав нове природничо-наукове визначення праці. Вчений показав, що нагромадження енергії на земній поверхні можливе завдяки усвідомленій і корисній праці.
Ідеї С. Подолинського використав Володимир Вернадський, створивши парадигми земної біосфери і ноосфери - сферу розумних дій людини на Землі. ХХ і початок ХХІ століття підтвердили правдивість наукового прогнозу Володимира Івановича про те, що людство у процесі розвитку життя на Землі перейде від біосфери – саморегулюючої природної системи до ноосфери – системи, розвиток якої свідомо і цілеспрямовано регулюється людиною, її розумними діями.
На цих засадах з’явилася й “Енергія прогресу” Миколи Руденка.
Микола Руденко першим в національній та світовій економічній думці з позицій фізичної економії показав обмеженість теорій вартості й доданої вартості. З одного боку, він застерігає нащадків від згубної небезпеки економічної неграмотності у визначенні вартості. Він доводить, що А.Сміт і К.Маркс не розвідали джерело доданої вартості до кінця, пропонує свій оригінальний підхід до цієї проблеми: «Його ж слід бачити там, - переконаний учений, - де народжується нова матерія, а разом із новою матерією - нова енергія.
Згідно з Лісовським О. П. абсолютна додана вартість формується з первинно залученої енергії від аграрно-економічної діяльності та додатково залученої збереженої енергії . Відносна додана вартість формується через примноження енергії за рахунок застосування промисловості та науки. На його думку, вартість сільськогосподарського плуга буде рівна витратам харчування коваля на час кування плуга, вартості матеріалів на виробництво та нормі додаткового ефекту у врожаї від опрацювання поля цим засобом праці.
Гринів Л. С. наголошує на ринку природи і ринку економіки як різних джерелах створеної абсолютної і відносної доданої вартості. На його думку, економічна наука базується на принципі вдосконалення, а не знищення суспільства, враховуючи та досліджуючи феномен універсальної (абсолютної) доданої вартості, що має природне, а не соціальне походження.
Додана вартість в умовах ринку є одним із головних показників для оцінки діяльності як окремого підприємства чи галузі так і рівня розвитку економіки в цілому. Дана вартісна величина показує скільки у процесі виробництва готового продукту до сировини та матеріалів добавлено нової вартості, яка може бути куплена кінцевим споживачем. Саме куплена, тобто додана вартість має бути реалізованою, щоб виробництво мало змогу відновлюватися і розширюватися.
Додану вартість товару формують ті його характеристики, котрі дають змогу вигідніше його продати та, відповідно, більше заробити. Якщо говорити загалом, то це може бути вдосконалений зовнішній вигляд, додаткові опції, спецефекти тощо. Якщо ж зокрема, про сільськогосподарську продукцію, то ключовими аспектами є вища якість при нижчій собівартості. Відповідно, щоб надати доданої вартості сільгосптоварам, потрібно інвестувати саме у ці сфери.
ЛНУ імені Івана Франка, МВБ-51м
Інституційні засади формування доданої вартості у світовій практиці
Додана вартість – соціально-економічна форма додаткового продукту в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, передусім за капіталізму.
Передумовою її виникнення було формування класу найманих працівників – особисто вільних, але позбавлених власності на засоби виробництва і виготовлений продукт. Щоб отримати необхідні для себе та членів своєї сім’ї життєві блага, вони змушені були продавати свою робочу силу.
Дослідженням поняття доданої вартості займалось багато вчених економістів, і з роками її визначення і поняття видозмінювались. Зокрема в цій роботі, я б хотіла зосередити увагу на дослідженнях таких вчених як: К. Маркс, С.А.Подолинський, В.І. Вернадський, М.Д. Руденко, О.П. Лісовський, Л. С. Гринів.
Додана вартість в умовах ринку є одним із головних показників для оцінки діяльності як окремого підприємства чи галузі так і рівня розвитку економіки в цілому. Дана вартісна величина показує скільки у процесі виробництва готового продукту до сировини та матеріалів добавлено нової вартості, яка може бути куплена кінцевим споживачем. Саме куплена, тобто додана вартість має бути реалізованою, щоб виробництво мало змогу відновлюватися і розширюватися. Тобто, в ринковій економіці необхідно додавати до предметів праці рівно стільки вартості, щоб кінцевий продукт був конкурен- тоспроможним. В нинішніх умовах розвитку економіки нашої країни інтерес до вивчення даних питань посилюється, що зумовлюється сучасними підходами до формування нових механізмів господарювання.
Вперше поняття “додана вартість” ввів К. Маркс у 1857-1858 рр. в рукописі “Критика політичної економії” (початковий варіант “Капіталу”), хоча окремі положення були вже в таких роботах 40-х рр. ХІХ ст., як “Економічно-філософські рукописи 1844 року”, “Убогість філософії”, “Наймана праця і капітал” . Проте, сам К. Маркс не заперечував, що дану категорію досліджували до нього інші економісти. Підтвердженням цього є IV том “Капіталу” – “Теорії доданої вартості”, в якому вчений аналізує напрацювання попередників.
Сергій Андрійович Подолинський спробував пояснити економічні процеси з точки зору природничих наук, що вилилося у створення роботи «Праця людини та її відношення до розподілу енергії». Автор розкрив енергетичні відмінності органічної та неорганічної природи, проаналізував співвідношення, що існує між працею людини і розподілом енергії на поверхні Землі, подав нове природничо-наукове визначення праці. Вчений показав, що нагромадження енергії на земній поверхні можливе завдяки усвідомленій і корисній праці.
Ідеї С. Подолинського використав Володимир Вернадський, створивши парадигми земної біосфери і ноосфери - сферу розумних дій людини на Землі. ХХ і початок ХХІ століття підтвердили правдивість наукового прогнозу Володимира Івановича про те, що людство у процесі розвитку життя на Землі перейде від біосфери – саморегулюючої природної системи до ноосфери – системи, розвиток якої свідомо і цілеспрямовано регулюється людиною, її розумними діями.
На цих засадах з’явилася й “Енергія прогресу” Миколи Руденка.
Микола Руденко першим в національній та світовій економічній думці з позицій фізичної економії показав обмеженість теорій вартості й доданої вартості. З одного боку, він застерігає нащадків від згубної небезпеки економічної неграмотності у визначенні вартості. Він доводить, що А.Сміт і К.Маркс не розвідали джерело доданої вартості до кінця, пропонує свій оригінальний підхід до цієї проблеми: «Його ж слід бачити там, - переконаний учений, - де народжується нова матерія, а разом із новою матерією - нова енергія.
Згідно з Лісовським О. П. абсолютна додана вартість формується з первинно залученої енергії від аграрно-економічної діяльності та додатково залученої збереженої енергії . Відносна додана вартість формується через примноження енергії за рахунок застосування промисловості та науки. На його думку, вартість сільськогосподарського плуга буде рівна витратам харчування коваля на час кування плуга, вартості матеріалів на виробництво та нормі додаткового ефекту у врожаї від опрацювання поля цим засобом праці.
Гринів Л. С. наголошує на ринку природи і ринку економіки як різних джерелах створеної абсолютної і відносної доданої вартості. На його думку, економічна наука базується на принципі вдосконалення, а не знищення суспільства, враховуючи та досліджуючи феномен універсальної (абсолютної) доданої вартості, що має природне, а не соціальне походження.
Додана вартість в умовах ринку є одним із головних показників для оцінки діяльності як окремого підприємства чи галузі так і рівня розвитку економіки в цілому. Дана вартісна величина показує скільки у процесі виробництва готового продукту до сировини та матеріалів добавлено нової вартості, яка може бути куплена кінцевим споживачем. Саме куплена, тобто додана вартість має бути реалізованою, щоб виробництво мало змогу відновлюватися і розширюватися.
Додану вартість товару формують ті його характеристики, котрі дають змогу вигідніше його продати та, відповідно, більше заробити. Якщо говорити загалом, то це може бути вдосконалений зовнішній вигляд, додаткові опції, спецефекти тощо. Якщо ж зокрема, про сільськогосподарську продукцію, то ключовими аспектами є вища якість при нижчій собівартості. Відповідно, щоб надати доданої вартості сільгосптоварам, потрібно інвестувати саме у ці сфери.
