Мигаль У.С., 2015
ЛНУ імені Івана Франка, МВЕ-52м
Фінансова підтримка експортної діяльності у країнах ЄС
Розвиток незалежної держави об’єктивно потребує входження у світове господарство на економічних засадах ринкових відносин та на принципах рівноправності і загальної вигоди у співробітництві.
Для України це питання є надзвичайно актуальним. Адже для стабільного розвитку і якісного покращення позицій країни на міжнародній арені необхідно мати чітку концепцію економічної політики. Цілком зрозуміло, що без певних теоретичних принципів впровадити таку концепцію нереально. Так само як без останньої неможливо забезпечити повноцінну та рівноправну інтеграцію України у світове господарство, ефективну реалізацію її експортного потенціалу.
Основним об’єктом дослідження є система стимулювання експорту (інструменти, інституціональні виконавці та характер їх взаємодії), яка у кожній країні відрізняється. Конфігурація ж залежить від соціально-економічного устрою країни і ступеня державного втручання в економічну політику. Виконання завдань державного стимулювання експорту забезпечує досягнення однієї мети – збільшення у кількісному і вартісному вираженні вітчизняного експорту та можливе залучення до експортних операцій нових суб’єктів економіки.
Зовнішньоторговельна політика будь-якої держави в основному зосереджуєть¬ся на таких питаннях: які товари необхідно експортувати та які імпортувати, з якими країнами торгувати та чи по¬трібно державі втручатися у вільний потік товарів, і якщо так, то в якому обсязі? Саме ці питання варто дослідити у контексті теми фінансової підтримки експортної діяльності країн.
На сьогодні розроблено два типи теорії торгівлі, які по-різному від-повідають на ці запитання. Згідно з теоріями першого типу держа¬ва не повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій належать: теорії "абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, жит¬тєвого циклу продукту, подібності країн, "міжнародної конкурен¬тоспроможності націй" тощо.
Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркан¬тилізму, залежності та інші.
Метою даного дослідження є допомогти компаніям та урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стра¬тегії задля обдуманого використання національних ресурсів.
Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а в більшій мірі від її участі у світових економічних відносинах та ступеня її інтеграції у світове господарство.
Для детального дослідження даної теми варто вивчити ступінь активності країни у світових економічних відносинах, що можна оцінити такими показниками, як:
Рівень експорту, що означає відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП, виражене в процентах. Рівень експорту залежить не лише від здатності країни конкурувати на світовому ринку, а й від потреб країни в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт;
Структура експорту, тобто питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість, що характеризує місце країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Так, переважна частка продукції обробної промисловості в експорті країни є ознакою високого науково-технічного рівня її промисловості.
У сучасному світі спостерігається значний розрив у рівні технічного розвитку окремих країн. У зв'язку з цим розвинуті країни спеціалізуються на експорті високотехнологічних та наукомістких товарів, а слаборозвинуті – на експорті сировини та палива. Згідно з товарною структурою зовнішньої торгівлі України, основними статтями її експорту є такі: чорні і кольорові метали та вироби з них, продовольчі товари та сировина для їх виробництва, продукція хімічної промисловості, машини та устаткування.
Входження у світову економічну спільноту є досить важким і довгим процесом для кожної національної економіки і кожного підприємства зокрема. Регулювання державної допомоги виробникам — це важливий елемент конкурентної політики будь-якої держави. Зростання уваги до практики державного субсидування на міжнародному рівні підтверджує актуальність цього питання.
Відставання України від провідних країн світу у сфері нарощуванні середньо– та високотехнологічного експорту є однією з найбільш суттєвих проблем економічного розвитку України на сучасному етапі. Виправити ситуацію можна шляхом активнішого адресного застосування механізмів та інструментів державної підтримки експорту.
Зараз Україна переважно експортує сировинну продукцію до ЄС. Проте, за умови створення належних умов для ведення бізнесу і залучення інвестицій можливо буде створити порівняльні переваги у високотехнологічних галузях. Прикладом для України є країни Центральної та Східної Європи, які після підписання подібних угод про асоціацію та наступним кроком вступом до ЄС, збільшили обсяги експорту і одночасно змінили свою структуру експорту у бік збільшення частки високотехнологічних продуктів у загальному обсязі експорту.
Із вищезазначеного можна зробити висновок, що політика стимулювання експорту є важливою невід’ємною частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Мировая экономика: Учебник / Под ред.проф. А.С.Булатова.-М.: Юристь, 2000.-736с.
2. Engelhard J. Exportfoerderung: Exportentscheidungsprozesse und Exportfoerderung. Wiesbaden, Gabler, 1992.
3. Henzler R. Ausfuhrfoerderung, in: Seischab H., Schwantag K. (Hrsg.), Handwoerter-buch der Betriebswirtschaft, Stuttgart, 1956, p. 311.
4. Munzert R. Exportfoerderung im Vergleich: Frankreich – Deutschland. Deutsch – Franzoesische Industrie- und Handelskammer. 1. Auflage 1997. Bielefeld, Bertelsmann, 1997.
5. А.Кредісов, В.Бабенко. Політика стимулювання експорту та її інструменти // Економіка України, 2003.- №2.
6. Внешнеэкономическая деятельность: организация, управление, прогнозирование. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. Донецьк, „Донеччина”, 1999.- 545с.
7. А.Кредісов, В.Бабенко. Політика стимулювання експорту та її інструменти // Економіка України, 2003.- №2.
ЛНУ імені Івана Франка, МВЕ-52м
Фінансова підтримка експортної діяльності у країнах ЄС
Розвиток незалежної держави об’єктивно потребує входження у світове господарство на економічних засадах ринкових відносин та на принципах рівноправності і загальної вигоди у співробітництві.
Для України це питання є надзвичайно актуальним. Адже для стабільного розвитку і якісного покращення позицій країни на міжнародній арені необхідно мати чітку концепцію економічної політики. Цілком зрозуміло, що без певних теоретичних принципів впровадити таку концепцію нереально. Так само як без останньої неможливо забезпечити повноцінну та рівноправну інтеграцію України у світове господарство, ефективну реалізацію її експортного потенціалу.
Основним об’єктом дослідження є система стимулювання експорту (інструменти, інституціональні виконавці та характер їх взаємодії), яка у кожній країні відрізняється. Конфігурація ж залежить від соціально-економічного устрою країни і ступеня державного втручання в економічну політику. Виконання завдань державного стимулювання експорту забезпечує досягнення однієї мети – збільшення у кількісному і вартісному вираженні вітчизняного експорту та можливе залучення до експортних операцій нових суб’єктів економіки.
Зовнішньоторговельна політика будь-якої держави в основному зосереджуєть¬ся на таких питаннях: які товари необхідно експортувати та які імпортувати, з якими країнами торгувати та чи по¬трібно державі втручатися у вільний потік товарів, і якщо так, то в якому обсязі? Саме ці питання варто дослідити у контексті теми фінансової підтримки експортної діяльності країн.
На сьогодні розроблено два типи теорії торгівлі, які по-різному від-повідають на ці запитання. Згідно з теоріями першого типу держа¬ва не повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій належать: теорії "абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, жит¬тєвого циклу продукту, подібності країн, "міжнародної конкурен¬тоспроможності націй" тощо.
Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркан¬тилізму, залежності та інші.
Метою даного дослідження є допомогти компаніям та урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стра¬тегії задля обдуманого використання національних ресурсів.
Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а в більшій мірі від її участі у світових економічних відносинах та ступеня її інтеграції у світове господарство.
Для детального дослідження даної теми варто вивчити ступінь активності країни у світових економічних відносинах, що можна оцінити такими показниками, як:
Рівень експорту, що означає відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП, виражене в процентах. Рівень експорту залежить не лише від здатності країни конкурувати на світовому ринку, а й від потреб країни в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт;
Структура експорту, тобто питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість, що характеризує місце країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Так, переважна частка продукції обробної промисловості в експорті країни є ознакою високого науково-технічного рівня її промисловості.
У сучасному світі спостерігається значний розрив у рівні технічного розвитку окремих країн. У зв'язку з цим розвинуті країни спеціалізуються на експорті високотехнологічних та наукомістких товарів, а слаборозвинуті – на експорті сировини та палива. Згідно з товарною структурою зовнішньої торгівлі України, основними статтями її експорту є такі: чорні і кольорові метали та вироби з них, продовольчі товари та сировина для їх виробництва, продукція хімічної промисловості, машини та устаткування.
Входження у світову економічну спільноту є досить важким і довгим процесом для кожної національної економіки і кожного підприємства зокрема. Регулювання державної допомоги виробникам — це важливий елемент конкурентної політики будь-якої держави. Зростання уваги до практики державного субсидування на міжнародному рівні підтверджує актуальність цього питання.
Відставання України від провідних країн світу у сфері нарощуванні середньо– та високотехнологічного експорту є однією з найбільш суттєвих проблем економічного розвитку України на сучасному етапі. Виправити ситуацію можна шляхом активнішого адресного застосування механізмів та інструментів державної підтримки експорту.
Зараз Україна переважно експортує сировинну продукцію до ЄС. Проте, за умови створення належних умов для ведення бізнесу і залучення інвестицій можливо буде створити порівняльні переваги у високотехнологічних галузях. Прикладом для України є країни Центральної та Східної Європи, які після підписання подібних угод про асоціацію та наступним кроком вступом до ЄС, збільшили обсяги експорту і одночасно змінили свою структуру експорту у бік збільшення частки високотехнологічних продуктів у загальному обсязі експорту.
Із вищезазначеного можна зробити висновок, що політика стимулювання експорту є важливою невід’ємною частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Мировая экономика: Учебник / Под ред.проф. А.С.Булатова.-М.: Юристь, 2000.-736с.
2. Engelhard J. Exportfoerderung: Exportentscheidungsprozesse und Exportfoerderung. Wiesbaden, Gabler, 1992.
3. Henzler R. Ausfuhrfoerderung, in: Seischab H., Schwantag K. (Hrsg.), Handwoerter-buch der Betriebswirtschaft, Stuttgart, 1956, p. 311.
4. Munzert R. Exportfoerderung im Vergleich: Frankreich – Deutschland. Deutsch – Franzoesische Industrie- und Handelskammer. 1. Auflage 1997. Bielefeld, Bertelsmann, 1997.
5. А.Кредісов, В.Бабенко. Політика стимулювання експорту та її інструменти // Економіка України, 2003.- №2.
6. Внешнеэкономическая деятельность: организация, управление, прогнозирование. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. Донецьк, „Донеччина”, 1999.- 545с.
7. А.Кредісов, В.Бабенко. Політика стимулювання експорту та її інструменти // Економіка України, 2003.- №2.
