Однією з головних проблем у сучасній теорії інвестицій є ефективне формування та управління інвестиційним портфелем. Управління портфелем передбачає планування, аналіз і регулювання його складу для досягнення інвестиційних цілей. Інвестиційними цілями можуть бути визначені: висока дохідність, безпека вкладень (низький рівень ризику), ліквідність активів [3].
Суть та методи управління інвестиційним портфелем розкривали в своїх працях такі зарубіжні вчені: І. Ансофф, Р. Аккоф, О. Аронова, К. Боумен, М. Портер. Розроблені та запропоновані ними концепції набули розвитку і в працях вітчизняних учених: Н. Бутенко, В. Гришка, А. Дуки, С. Ілляшенка, Т. Овчаренко, З. Шершньової, О. Ястремської та інших.
Метою є визначення суті та особливостей активної та пасивної стратегій управління портфелем цінних паперів.
Портфель, який відповідає цілям інвестора, називається збалансованим. Збалансований портфель – це портфель, при формуванні якого досягається оптимальне поєднання інвестиційних характеристик активів у часі. Одним з найбільш ефективних методів збалансованості інвестиційного портфеля та зниження ризику втрат є диверсифікація активів. Оптимальна диверсифікація означає розподіл вкладень з максимальною дохідністю при мінімальному ризику [3].
Виділяють два типи інвестиційних стратегій управління портфелем – активну та пасивну. Активна стратегія управління передбачає постійний моніторинг фінансових інструментів, їх своєчасну купівлю, швидку ротацію складу інструментів у портфелі в разі відхилення чи невідповідності стратегічним інвестиційним цілям власника. Активне управління портфелем полягає у виявлені недооцінених фінансових інструментів або прогнозуванні цінової динаміки відповідних фінансових інструментів. Це дає можливість отримати додатковий дохід. У міжнародній термінології це явище звучить як "свопінг", що трактується як ротація цінних паперів, постійний обмін ними за допомогою фінансового ринку.
Активне управління портфелем має відповідні форми, серед яких виділяють:
• підбір "чистого" доходу (метод, який передбачає продаж цінного паперу з нижчим доходом та купівля цінного паперу з вищим доходом);
• підміна (метод, відповідно до якого проводиться обмін двох схожих, але не ідентичних цінних паперів з однаковою дохідністю та різними строками обігу);
• сектор-своп (метод, який передбачає переміщення цінних паперів між різними секторами економіки, з відмінними доходами, строками обігу);
• прогнозування облікової ставки (метод, за яким термін дії портфеля обернено-пропорційно залежить від змін облікової ставки, де її зниження призводить до бажання інвестора подовжити строки дії портфеля, а підвищення призводить до скорочення цього строку) [2].
Пасивне управління ґрунтується на уявленні, що ринок досить ефективний для досягнення успіху у виборі цінних паперів або обліку часу і передбачає створення добре диверсифікованого портфеля, який має визначені показники очікуваного доходу і ризику. Тобто зміни структури портфеля рідкісні і незначні. Основний принцип пасивного управління портфелем – купити і тримати. Застосування пасивної стратегії управління портфелем ґрунтується на виконанні наступних умов:
• ринок ефективний. Це означає, що ціни фінансових інструментів,
що відображають всю наявну інформацію, вважаються справедливими. Оскільки немає неоцінених і переоцінених цінних паперів, то немає сенсу в активній торгівлі ними;
• усі інвестори мають однакові очікування щодо доходу і ризику за цінними паперами, тому немає необхідності здійснювати з ними операції купівлі-продажу;
• типовий пасивний інвестор формує свій портфель з комбінації безризикового активу і так званого ринкового портфеля. Він не розраховує "побити" ринок, а лише очікує справедливого доходу за своїм портфелем - винагороди за прийнятий ним ризик. Важливою перевагою пасивного управління є низький рівень накладних витрат.
Прикладом пасивної стратегії може служити рівномірний розподіл інвестицій між випусками цінних паперів різної строковості (метод "драбини" – купуються цінні папери різної строковості з розподілом за строками до закінчення періоду існування портфеля) [4, с. 97-116].
Активно-пасивний стиль управління передбачає об'єднання підходів активної і пасивної стратегій. Наприклад, основна частина портфеля залишається без змін, в той час як цінними паперами, складовими окремих субпортфелів, ведеться активна торгівля [1, с. 57-72].
Отже, активна стратегія нейтралізації інвестиційних ризиків на противагу пасивній стратегії реалізується на основі сукупності спеціальних методів та фінансових технологій, зокрема таких, як: диверсифікація, хеджування та, безумовно, страхування, у межах якого виділяють: самострахування та комерційне страхування. Використання цих методів в межах активної стратегії підвищує можливість отримання доходу і зменшує рівень ризику, але вимагає великих затрат коштів і часу інвестора. Відповідно, переваги пасивної стратегії полягають у низькому обороті, мінімальному рівні накладних витрат та інвестиційного ризику для суб'єкта господарювання.
Список використаних джерел
1. Глущевський В. В. Методологічні основи концепції управління ризиками підприємницької діяльності / В. В. Глущевський // Фінанси України. – 2009. – № 10. – С. 57–72
2. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність : підруч. / Т. В. Майорова. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://subject.com.ua/pdf/121.pdf
3. Мойсеєнко І.П. Інвестування: навч. посіб. / І.П. Мойсеєнко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/18000102/investuvannya/optimizatsiya_fondovogo_portfelya
4. Соц Б. Б. Організаційне забезпечення інвестиційного ризик- менеджменту банку / Б. Б. Соц // Фінанси України. – 2008. – № 12. – С. 97–116
Суть та методи управління інвестиційним портфелем розкривали в своїх працях такі зарубіжні вчені: І. Ансофф, Р. Аккоф, О. Аронова, К. Боумен, М. Портер. Розроблені та запропоновані ними концепції набули розвитку і в працях вітчизняних учених: Н. Бутенко, В. Гришка, А. Дуки, С. Ілляшенка, Т. Овчаренко, З. Шершньової, О. Ястремської та інших.
Метою є визначення суті та особливостей активної та пасивної стратегій управління портфелем цінних паперів.
Портфель, який відповідає цілям інвестора, називається збалансованим. Збалансований портфель – це портфель, при формуванні якого досягається оптимальне поєднання інвестиційних характеристик активів у часі. Одним з найбільш ефективних методів збалансованості інвестиційного портфеля та зниження ризику втрат є диверсифікація активів. Оптимальна диверсифікація означає розподіл вкладень з максимальною дохідністю при мінімальному ризику [3].
Виділяють два типи інвестиційних стратегій управління портфелем – активну та пасивну. Активна стратегія управління передбачає постійний моніторинг фінансових інструментів, їх своєчасну купівлю, швидку ротацію складу інструментів у портфелі в разі відхилення чи невідповідності стратегічним інвестиційним цілям власника. Активне управління портфелем полягає у виявлені недооцінених фінансових інструментів або прогнозуванні цінової динаміки відповідних фінансових інструментів. Це дає можливість отримати додатковий дохід. У міжнародній термінології це явище звучить як "свопінг", що трактується як ротація цінних паперів, постійний обмін ними за допомогою фінансового ринку.
Активне управління портфелем має відповідні форми, серед яких виділяють:
• підбір "чистого" доходу (метод, який передбачає продаж цінного паперу з нижчим доходом та купівля цінного паперу з вищим доходом);
• підміна (метод, відповідно до якого проводиться обмін двох схожих, але не ідентичних цінних паперів з однаковою дохідністю та різними строками обігу);
• сектор-своп (метод, який передбачає переміщення цінних паперів між різними секторами економіки, з відмінними доходами, строками обігу);
• прогнозування облікової ставки (метод, за яким термін дії портфеля обернено-пропорційно залежить від змін облікової ставки, де її зниження призводить до бажання інвестора подовжити строки дії портфеля, а підвищення призводить до скорочення цього строку) [2].
Пасивне управління ґрунтується на уявленні, що ринок досить ефективний для досягнення успіху у виборі цінних паперів або обліку часу і передбачає створення добре диверсифікованого портфеля, який має визначені показники очікуваного доходу і ризику. Тобто зміни структури портфеля рідкісні і незначні. Основний принцип пасивного управління портфелем – купити і тримати. Застосування пасивної стратегії управління портфелем ґрунтується на виконанні наступних умов:
• ринок ефективний. Це означає, що ціни фінансових інструментів,
що відображають всю наявну інформацію, вважаються справедливими. Оскільки немає неоцінених і переоцінених цінних паперів, то немає сенсу в активній торгівлі ними;
• усі інвестори мають однакові очікування щодо доходу і ризику за цінними паперами, тому немає необхідності здійснювати з ними операції купівлі-продажу;
• типовий пасивний інвестор формує свій портфель з комбінації безризикового активу і так званого ринкового портфеля. Він не розраховує "побити" ринок, а лише очікує справедливого доходу за своїм портфелем - винагороди за прийнятий ним ризик. Важливою перевагою пасивного управління є низький рівень накладних витрат.
Прикладом пасивної стратегії може служити рівномірний розподіл інвестицій між випусками цінних паперів різної строковості (метод "драбини" – купуються цінні папери різної строковості з розподілом за строками до закінчення періоду існування портфеля) [4, с. 97-116].
Активно-пасивний стиль управління передбачає об'єднання підходів активної і пасивної стратегій. Наприклад, основна частина портфеля залишається без змін, в той час як цінними паперами, складовими окремих субпортфелів, ведеться активна торгівля [1, с. 57-72].
Отже, активна стратегія нейтралізації інвестиційних ризиків на противагу пасивній стратегії реалізується на основі сукупності спеціальних методів та фінансових технологій, зокрема таких, як: диверсифікація, хеджування та, безумовно, страхування, у межах якого виділяють: самострахування та комерційне страхування. Використання цих методів в межах активної стратегії підвищує можливість отримання доходу і зменшує рівень ризику, але вимагає великих затрат коштів і часу інвестора. Відповідно, переваги пасивної стратегії полягають у низькому обороті, мінімальному рівні накладних витрат та інвестиційного ризику для суб'єкта господарювання.
Список використаних джерел
1. Глущевський В. В. Методологічні основи концепції управління ризиками підприємницької діяльності / В. В. Глущевський // Фінанси України. – 2009. – № 10. – С. 57–72
2. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність : підруч. / Т. В. Майорова. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://subject.com.ua/pdf/121.pdf
3. Мойсеєнко І.П. Інвестування: навч. посіб. / І.П. Мойсеєнко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/18000102/investuvannya/optimizatsiya_fondovogo_portfelya
4. Соц Б. Б. Організаційне забезпечення інвестиційного ризик- менеджменту банку / Б. Б. Соц // Фінанси України. – 2008. – № 12. – С. 97–116
