Важливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою у грошових одиницях інших країн.
Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту й пропозиції на валютному ринку.
Пропозиція іноземної валюти в національну економіку забезпечується кількома шляхами: експортом національного товару у світову економіку й одержанням валютної виручки, зовнішнім кредитуванням національної економіки, іноземними інвестиціями в національну економіку.
Відповідно попит на іноземну валюту забезпечується, імпортом у національну економіку, кредитуванням іноземної економіки; інвестиціями в іноземну економіку.
Також можна виділити структурні і кон’юнктурні фактори формування валютного курсу.
Структурні – це показники розвитку економіки, рівень інфляції, обсяг грошової маси, структура і стан платіжного балансу, дефіцит державного бюджету, платоспроможність країни, рівень довіри щодо національної валюти як на національному, так і на світовому ринку, обсяг запозичень як із внутрішніх джерел, так і зовнішніх тощо.
Кон’юнктурні фактори – спричинені коливанням ділової активності, політичним, військовим станом, прогнозами тощо [5].
Як уже було визначено, експорт товару забезпечує приплив іноземної валюти, а імпорт товару – її відплив із країни. За даними Держстату, всього Україна експортувала за I півріччя 2015 року на $22,5 млрд, що менше на 33,63% (на $11,4 млрд) цього ж періоду 2014 року. Імпортувала Україна за 6 місяців 2015 року на $19,6 млрд, що менше на 37,18% (на $11,6 млрд) порівняно з I півріччям минулого року. Профіцит зовнішньої торгівлі України товарами та послугами в першому півріччі 2015 року становить $2,89 млрд, що на 8,6% ($227,9 млн) більше, ніж за аналогічний період 2014 року [2].
НБУ який виступає регулятором валютної політики, для стабілізації валютних коливань регулярно проводить валютні аукціони, здійснює валютні інтервенції та інші заходи впливу на валютний курс. НБУ також запровадив низку адміністративних обмежень для врегулювання валютного ринку( що дещо суперечить прийнятій політиці щодо гнучкого курсоутворення в лютому 2014 року), серед яких:
обов'язковий продаж 75% валютного виторгу експортерами і 90-денний термін експортно-імпортних розрахунків;
обмеження максимального обсягу купівлі банками валюти за власними операціями банку до 0,1% регулятивного капіталу;
купівля валюти для юридичних осіб на суму понад еквівалент 50 000 доларів США та її перерахування, крім контрактів критичного імпорту, здійснюється після надання в НБУ пакету документів та отримання схвалення регулятора на проведення операції;
нормативні документи НБУ забороняють банкам купівлю валюти для клієнта, що має власні валютні кошти, а також купівлю та перерахування валюти за межі України для повернення інвестицій і виплати дивідендів;
для фізичних осіб продаж готівкової валюти «в одні руки» обмежений еквівалентом 3 000 гривень на день, а видача готівки з банківського рахунку − еквівалентом 20 000 гривень для іноземної валюти та 300 000 гривень на день − для гривні [3].
Національний банк анонсував повне скасування адміністративних обмежень на валютному ринку і перехід до валютного регулювання на ринкових принципах до середини 2016 року. Основними передумовами для валютної лібералізації регулятор називає накопичення достатнього рівня міжнародних валютних резервів, фіскальну консолідацію і розвиток фінансового сектору країни [1].
Варто зауважити, що українських експортерів часто критикують за те, що вони затримують валютну виручку за кордоном і не хочуть її продавати в Україні. Логіка експортерів дуже проста. Як зазначено вище, НБУ вимагає продавати 75% експортної виручки, але цей продаж проходить за офіційним курсом нацбанку, який зараз коливається в межах 23-24 грн/$. Звичайно, такий курс не відповідає ринку, який поза межами банківських обмінників досяг рівня в 25 гривень за долар. З одного боку, експортери хочуть отримати більше гривні за свою валюту, бо це вигідно. З іншого, вони виготовляють свою продукцію в Україні, а через девальвацію і суттєву інфляцію їх витрати в гривні зростають.
До того ж, нещодавно міністр фінансів Наталія Яресько, заявивши про те, що до бюджету 2016 року буде закладений курс 24,1 грн. за долар, посилила чергові девальваційні очікування в експортерів, які все ще неохоче завозять валюту у країну. Відповідно, регулятор може зіткнутися із ситуацією, коли експортери почнуть «ховати» ще більші обсяги валюти [4].
Також здавалось би, що отримання кредитів від МВФ та інших міжнародних організацій, мали б якось зменшити напругу на валютному ринку, проте на український ринок вони здебільшого не потрапляють, адже слугують джерелом покриття дефіциту бюджету, збалансування платіжного балансу та поповнення золотовалютних резервів.
Регулятору варто було б робити ставку на залучення інвестицій, щоб наповнити золотовалютні резерви(ЗВР). Водночас, на тлі постійного очікування девальвації іноземні інвестори не будуть вкладати валюту у країну – щоб у майбутньому не мати втрат за рахунок курсових різниць. Відплив іноземного капіталу через фінансову нестабільність, різкі зміни політичного курсу, внутрішнє політичне протистояння, створює дефіцит іноземної валюти, що в свою чергу спричиняє девальваційний тиск на гривню.
Обсяги ЗВР регулюються не профіцитом торгового балансу, а профіцитом платіжного балансу, куди входять фінансові потоки від інвестицій. Це не тільки МВФ, ЄБРР і Світовий банк, а і «приватники». Є багато країн, у яких ЗВР росли тільки за рахунок профіциту фінансового рахунку [4].
Відносно стабільна ситуація на валютному ринку дозволила Нацбанку з початку року придбати на міжбанку в резерви близько $1,7 млрд. Хоча ще кілька місяців тому НБУ очікував збільшення пропозиції валюти на ринку і ніяк не прогнозував того, що скуповування валюти обернеться ще одним девальваційним витком.
Обсяг золотовалютних резервів України становить близько $13 млрд. Голова НБУ зазначила, що такий обсяг є достатнім, адже ця сума покриває більше трьох місяців імпорту. Проте слід сказати, що ця сума тепер покриває більше трьох місяців імпорту насамперед через падіння обсягів імпорту.
Спостерігаючи за сьогоднішньою політикою НБУ – регулятор витрачати ЗВР на підтримку курсу не збирається, водночас девальваційні ризики залишаються. Зокрема, регулятор зберігає високу процентну ставку, оскільки боїться девальваційних ризиків. Більше того, останнє зниження облікової ставки з 27% до 22% річних не призвело до зниження ставки за депозитними сертифікатами НБУ, у результаті чого залучення коштів для підприємств помітно ускладнюється.
Оскільки головними суб’єктами валютного ринку виступають комерційні банки, то вагомий вплив на валютний курс мають також здійснення міжбанківських операцій та питома вага валютних операцій банків.
В умовах нестабільної фінансової ситуації валютні операції комерційних банків мають тенденцію до зменшення, основною причиною цього стала курсова нестабільність, значний відплив валютних депозитів і як наслідок втрата банками валютної бази, а також обмеження НБУ щодо здійснення окремих операцій з валютою.
Сьогодні девальвація знову нагадала про себе, Нацбанк сприйняв чергове зниження курсу національної одиниці як належне і знайшов нові виправдання. Листопадовий стрибок курсу регулятором пояснюється тимчасовими дисбалансами попиту та пропозиції іноземної валюти, які були викликані «невизначеністю серед економічних агентів напередодні місцевих виборів», сезонним збільшенням попиту на іноземну валюту, а також девальвацією валют окремих торгових партнерів України [4].
Отже, зважаючи на усі вищезгадані чинники, які спричиняють волатильність курсоутворення, спостерігається залежність фінансової стабільності від стабільності валютного курсу.
Список використаних джерел
1.Офіційний сайт НБУ. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua
2.Офіційний сайт Державної служби статистики. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
3.Нацбанк продовжив валютні обмеження ще на три місяці. [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://www.epravda.com.ua
4. Не все те золото: Нацбанк визнав недобір ЗВР. [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://forbes.net.ua/ua/nation/1406899
5. Дзюблюк О. В. Валютна політика : підручник / Дзюблюк О. В. – К. : Знання, 2007. – 422 с.
Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту й пропозиції на валютному ринку.
Пропозиція іноземної валюти в національну економіку забезпечується кількома шляхами: експортом національного товару у світову економіку й одержанням валютної виручки, зовнішнім кредитуванням національної економіки, іноземними інвестиціями в національну економіку.
Відповідно попит на іноземну валюту забезпечується, імпортом у національну економіку, кредитуванням іноземної економіки; інвестиціями в іноземну економіку.
Також можна виділити структурні і кон’юнктурні фактори формування валютного курсу.
Структурні – це показники розвитку економіки, рівень інфляції, обсяг грошової маси, структура і стан платіжного балансу, дефіцит державного бюджету, платоспроможність країни, рівень довіри щодо національної валюти як на національному, так і на світовому ринку, обсяг запозичень як із внутрішніх джерел, так і зовнішніх тощо.
Кон’юнктурні фактори – спричинені коливанням ділової активності, політичним, військовим станом, прогнозами тощо [5].
Як уже було визначено, експорт товару забезпечує приплив іноземної валюти, а імпорт товару – її відплив із країни. За даними Держстату, всього Україна експортувала за I півріччя 2015 року на $22,5 млрд, що менше на 33,63% (на $11,4 млрд) цього ж періоду 2014 року. Імпортувала Україна за 6 місяців 2015 року на $19,6 млрд, що менше на 37,18% (на $11,6 млрд) порівняно з I півріччям минулого року. Профіцит зовнішньої торгівлі України товарами та послугами в першому півріччі 2015 року становить $2,89 млрд, що на 8,6% ($227,9 млн) більше, ніж за аналогічний період 2014 року [2].
НБУ який виступає регулятором валютної політики, для стабілізації валютних коливань регулярно проводить валютні аукціони, здійснює валютні інтервенції та інші заходи впливу на валютний курс. НБУ також запровадив низку адміністративних обмежень для врегулювання валютного ринку( що дещо суперечить прийнятій політиці щодо гнучкого курсоутворення в лютому 2014 року), серед яких:
обов'язковий продаж 75% валютного виторгу експортерами і 90-денний термін експортно-імпортних розрахунків;
обмеження максимального обсягу купівлі банками валюти за власними операціями банку до 0,1% регулятивного капіталу;
купівля валюти для юридичних осіб на суму понад еквівалент 50 000 доларів США та її перерахування, крім контрактів критичного імпорту, здійснюється після надання в НБУ пакету документів та отримання схвалення регулятора на проведення операції;
нормативні документи НБУ забороняють банкам купівлю валюти для клієнта, що має власні валютні кошти, а також купівлю та перерахування валюти за межі України для повернення інвестицій і виплати дивідендів;
для фізичних осіб продаж готівкової валюти «в одні руки» обмежений еквівалентом 3 000 гривень на день, а видача готівки з банківського рахунку − еквівалентом 20 000 гривень для іноземної валюти та 300 000 гривень на день − для гривні [3].
Національний банк анонсував повне скасування адміністративних обмежень на валютному ринку і перехід до валютного регулювання на ринкових принципах до середини 2016 року. Основними передумовами для валютної лібералізації регулятор називає накопичення достатнього рівня міжнародних валютних резервів, фіскальну консолідацію і розвиток фінансового сектору країни [1].
Варто зауважити, що українських експортерів часто критикують за те, що вони затримують валютну виручку за кордоном і не хочуть її продавати в Україні. Логіка експортерів дуже проста. Як зазначено вище, НБУ вимагає продавати 75% експортної виручки, але цей продаж проходить за офіційним курсом нацбанку, який зараз коливається в межах 23-24 грн/$. Звичайно, такий курс не відповідає ринку, який поза межами банківських обмінників досяг рівня в 25 гривень за долар. З одного боку, експортери хочуть отримати більше гривні за свою валюту, бо це вигідно. З іншого, вони виготовляють свою продукцію в Україні, а через девальвацію і суттєву інфляцію їх витрати в гривні зростають.
До того ж, нещодавно міністр фінансів Наталія Яресько, заявивши про те, що до бюджету 2016 року буде закладений курс 24,1 грн. за долар, посилила чергові девальваційні очікування в експортерів, які все ще неохоче завозять валюту у країну. Відповідно, регулятор може зіткнутися із ситуацією, коли експортери почнуть «ховати» ще більші обсяги валюти [4].
Також здавалось би, що отримання кредитів від МВФ та інших міжнародних організацій, мали б якось зменшити напругу на валютному ринку, проте на український ринок вони здебільшого не потрапляють, адже слугують джерелом покриття дефіциту бюджету, збалансування платіжного балансу та поповнення золотовалютних резервів.
Регулятору варто було б робити ставку на залучення інвестицій, щоб наповнити золотовалютні резерви(ЗВР). Водночас, на тлі постійного очікування девальвації іноземні інвестори не будуть вкладати валюту у країну – щоб у майбутньому не мати втрат за рахунок курсових різниць. Відплив іноземного капіталу через фінансову нестабільність, різкі зміни політичного курсу, внутрішнє політичне протистояння, створює дефіцит іноземної валюти, що в свою чергу спричиняє девальваційний тиск на гривню.
Обсяги ЗВР регулюються не профіцитом торгового балансу, а профіцитом платіжного балансу, куди входять фінансові потоки від інвестицій. Це не тільки МВФ, ЄБРР і Світовий банк, а і «приватники». Є багато країн, у яких ЗВР росли тільки за рахунок профіциту фінансового рахунку [4].
Відносно стабільна ситуація на валютному ринку дозволила Нацбанку з початку року придбати на міжбанку в резерви близько $1,7 млрд. Хоча ще кілька місяців тому НБУ очікував збільшення пропозиції валюти на ринку і ніяк не прогнозував того, що скуповування валюти обернеться ще одним девальваційним витком.
Обсяг золотовалютних резервів України становить близько $13 млрд. Голова НБУ зазначила, що такий обсяг є достатнім, адже ця сума покриває більше трьох місяців імпорту. Проте слід сказати, що ця сума тепер покриває більше трьох місяців імпорту насамперед через падіння обсягів імпорту.
Спостерігаючи за сьогоднішньою політикою НБУ – регулятор витрачати ЗВР на підтримку курсу не збирається, водночас девальваційні ризики залишаються. Зокрема, регулятор зберігає високу процентну ставку, оскільки боїться девальваційних ризиків. Більше того, останнє зниження облікової ставки з 27% до 22% річних не призвело до зниження ставки за депозитними сертифікатами НБУ, у результаті чого залучення коштів для підприємств помітно ускладнюється.
Оскільки головними суб’єктами валютного ринку виступають комерційні банки, то вагомий вплив на валютний курс мають також здійснення міжбанківських операцій та питома вага валютних операцій банків.
В умовах нестабільної фінансової ситуації валютні операції комерційних банків мають тенденцію до зменшення, основною причиною цього стала курсова нестабільність, значний відплив валютних депозитів і як наслідок втрата банками валютної бази, а також обмеження НБУ щодо здійснення окремих операцій з валютою.
Сьогодні девальвація знову нагадала про себе, Нацбанк сприйняв чергове зниження курсу національної одиниці як належне і знайшов нові виправдання. Листопадовий стрибок курсу регулятором пояснюється тимчасовими дисбалансами попиту та пропозиції іноземної валюти, які були викликані «невизначеністю серед економічних агентів напередодні місцевих виборів», сезонним збільшенням попиту на іноземну валюту, а також девальвацією валют окремих торгових партнерів України [4].
Отже, зважаючи на усі вищезгадані чинники, які спричиняють волатильність курсоутворення, спостерігається залежність фінансової стабільності від стабільності валютного курсу.
Список використаних джерел
1.Офіційний сайт НБУ. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua
2.Офіційний сайт Державної служби статистики. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
3.Нацбанк продовжив валютні обмеження ще на три місяці. [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://www.epravda.com.ua
4. Не все те золото: Нацбанк визнав недобір ЗВР. [Електронний ресурс] – Режим доступу до статті: http://forbes.net.ua/ua/nation/1406899
5. Дзюблюк О. В. Валютна політика : підручник / Дзюблюк О. В. – К. : Знання, 2007. – 422 с.
