Стратегічні орієнтири

У наш час, вітчизняний ринок фінансових послуг характеризується відсутністю чітких правил функціонування, що зумовлює необхідність розробки підходів до побудови ефективного механізму державного регулювання.
Державне регулювання ринків фінансових послуг - це здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам [2].
Залежно від особливостей функціонування національної фінансової системи, обумовлених специфікою законодавства, рівнем економічного розвитку та регулювання економіки, виділяють три моделі наглядових систем: 1.Секторну модель, яка ґрунтується на точному розподілі завдань і функцій наглядових органів за діяльністю окремих секторів – банківського, страхового та ін. 2.Модель за завданнями, відповідно до якої обов'язки наглядових органів розподілено на основі завдань і функцій нагляду: на нагляд за діяльністю фінансових посередників і на регулювання бізнесу у фінансовій сфері з метою забезпечення його прозорості. 3.Модель єдиного нагляду, за умови використання якої відбувається концентрація всіх наглядових функцій в єдиному наглядовому органі. Розглядаючи моделі регулювання та нагляду за діяльністю фінансового сектору, слід враховувати низку умов, які повинна задовольняти ефективна регулююча структура. Досвід країн Європи показує перевагу ідеї централізації функції управління ринком фінансових послуг у єдиній структурі [1].
Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідно до ст.19 цього Закону метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є [3]:
1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
2) захист інтересів споживачів фінансових послуг;
3) створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
4) створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
5) забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
6) додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
7) запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
8) контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
9) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; нагляду за діяльністю фінансових установ; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг [3].
Зважаючи на різноплановість операцій та суб'єктів фінансового сектору законодавством визначено й різні державні органи, на які покладається державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:
- щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;
- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
- щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Діяльність НБУ регулюється Конституцією України, Законами України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську систему». На НБУ покладено виконання таких функцій: визначення та проведення грошово-кредитної політики; здійснення емісії національної валюти України та організація її обігу; кредитор останньої інстанції для банків; встановлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності; здійснення банківського регулювання та нагляду; здійснення погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, ведення Державного реєстру банків, Реєстру аудиторських фірм; здійснення сертифікації тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України, що забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в країні.
Основними завданнями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:
- координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
- здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України;
- сприяння розвитку ринку цінних паперів, тощо;
- видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечує контроль за такою діяльністю, в тому числі за банками;
- інше.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Основними завданнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг є: розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг та вирішення системних питань їх функціонування; здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства; сприяння інтеграції ринків фінансових послуг в європейський та світовий ринки фінансових послуг [3].
Окрім цього, контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг здійснює Антимонопольний комітет України щодо запобігання монополізації ринків, зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, здійснення контролю за концентрацією суб'єктів ринків та сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
Великою проблемою, яка знижує ефективність регулювання ринку фінансових послуг в Україні є, відсутність належного співробітництва та нечіткий розподіл повноважень між регуляторами ринків фінансових послуг, що зумовлено, перш за все, недосконалою законодавчою базою, яка не визначає чіткого розмежування сфер впливу кожного з регуляторів та передбачає дублювання регулятивних повноважень [2].
Тому цілком закономірно, що останнім часом усе більш активно просувається ідея створення свого роду «мегарегулятора» фінансового ринку, який би був уповноваженим координувати дії взаємопов'язаних сфер. До цієї ідеї схиляються багато дослідників та фінансистів-практиків [4].
Прикладом успішного державного регулювання ринку фінансових послуг є зарубіжні країни, такі як США та країни ЄС. Модель фінансового ринку США - одна з найбільш цікавих і специфічних в багатьох найбільших економіках. Головна особливість фінансового сегмента американської економіки - відсутність єдиного фінансового регулятора і висока роль інфраструктурних інститутів у галузі фондового ринку і колективних інвестицій.
Орієнтиром для більшої частини розвинутих економік є правові рішення, закріплені в директивах Європейського союзу, що регулюють діяльність на фінансових ринках країн – членів ЄС. Функції фінансового регулятора в країнах ЄС (у наднаціональному масштабі) покладені на профільні комітети Ради ЄС з економіки і соціальних питань і Комітет з європейських цінних паперів (European Securіtіes Commіttee).
В даний час такий фінансовий мегарегулятор існує у Великобританії, і його діяльність може слугувати взірцем для створення аналогічної структуру в Україні. Єдиний мегарегулятор існує також в Данії, Ісландії, Японії, Південній Кореї, Норвегії, Швеції, Угорщині, Латвії та Естонії [5].
Аналіз функціонування такого мегарегулятора в країнах ЄС дозволяє виділити досить значимі переваги. По-перше, основною метою мегарегулятора є створення єдиного регулювання на фінансовому ринку. За нинішньої системи розподілу повноважень між різними регулюючими органами, коли функції одних органів накладають на функції інших органів, кожен з них бажатиме контролювати певну частину ринку, виникає надлишкове регулювання. Разом з тим єдиний регулятор покликаний усунути ситуації, коли учасники ринку використовують протиріччя в регулюванні ринку різними органами на свою користь. За наявності мегарегулятора такі зловживання стануть неможливими, бо ці стандарти й правила будуть єдиними.
По-друге, мегарегулятор має здатність більш оперативно справлятися з ризиками на ринку.
По-третє, мегарегулятор зможе краще згенерувати потоки інформації й забезпечити їхню конфіденційність.
По-четверте, мегарегулятор буде здійснювати єдиний контакт із фінансовими інститутами в інших країнах [4].
Отже, належний рівень державного регулювання ринку фінансових послуг буде забезпечений лише за умови ефективного функціонування його механізму.

Список використаної літератури:
1.Авраменко Д.В. Проблеми функціонування ринку фінансових послуг в україні та зарубіжних країнах / Д.Авраменко // Розвиток фінансових послуг у контексті нової фінансової архітектури: Всеукр. форум студ. науки .(Київ, 14-15 травня 2015 р.): тез доп. / відп. ред. Н.П. Шульга – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т. – 15-17c.
2.Аслан О. В. Механізм державного регулювання ринку фінансових послуг / О. В. Аслан // Науковий вісник Чернігівського державного інституту економіки і управління. Серія 1 : Економіка. - 2013. - Вип. 2 (18). - С. 167-172.
3.Кизима Г. М. Законодавчі засади інституційних особливостей державного регулювання фінансового сектору України / Г. М. Кизима // Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія : Управління. - 2012. - Вип. 3. - С. 195-201.
4.Солошкіна І. В. Вдосконалення системи державних органів, які здійснюють регулювання ринків фінансових послуг / І. В. Солошкіна // Право і суспільство. - 2014. - № 1.2. - С. 205-209.
5.Христич Л.Б. Зарубіжний досвід державного регулювання ринку фінансових послуг / Л.Христич // Розвиток фінансових послуг у контексті нової фінансової архітектури: Всеукр. форум студ. науки .(Київ, 14-15 травня 2015 р.): тез доп. / відп. ред. Н.П. Шульга – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т. – 119-121c.