Самотіс Ольга
Екф-41с
Львівський національний університет імені Івана Франка
Сучасні тенденції фінансового ринку України
Ринок фінансових послуг в Україні знаходиться на стадії становлення. Запроваджуються нові види фінансових послуг, удосконалення та подальшого розвитку набувають традиційні послуги. На сучасному етапі посилюється конкурентна боротьба між професійними учасниками ринку за клієнтську базу, за вільні фінансові ресурси, набувають удосконалення механізми здійснення фінансових операцій та форми співпраці між оферентами та споживачами фінансових послуг.
Основними проблемами функціонування вітчизняного ринку фінансових послуг є:
- недосконалість законодавчого та нормативного регулювання процесів реалізації окремих фінансових послуг, а в деяких випадках, відсутність його взагалі; недостатній рівень захисту прав споживачів фінансових послуг; відсутність компенсаційних механізмів захисту вкладень населення в секторі небанківського фінансового посередництва;
- недостатній професійний рівень керівництва і персоналу певної частини фінансових установ, що обумовлює застосування у їхній діяльності малоефективних і непрозорих стандартів корпоративного управління та розкриття інформації;
- недостатні капіталізація та конкурентоспроможність національних фінансових установ;
- неналежний рівень інформованості населення щодо послуг, їх видів і фінансових посередників (особливо небанківської сфери), що надають ці послуги;
- низький попит на послуги через високі на них тарифи та недовіру населення у зв'язку з певними стереотипами, пов'язаними із банкрутством фінансових установ;
- недостатнє державне регулювання та нагляд за діяльністю банківських і небанківських фінансових посередників, здатних забезпечити цивілізованість, відкритість ринку фінансових послуг і доступність до нього;
- невідповідність законодавчого регулювання окремих видів фінансових послуг європейським нормам та ін. [1, ст. 25-29].
Добре розвинені банківські установи, пенсійні фонди, страхові компанії та інші сегменти фінансового ринку є гарантією стабільного розвитку економічної системи в країні. Для України становлення та подальший розвиток фінансового ринку є передумовою появи потужного джерела інвестицій, що будуть спрямовуватися в сектори економіки держави, шляхом акумуляції вільних грошових коштів [2].
Сьогодні на ринку фінансових послуг склалася низка тенденцій і напрямів розвитку, що суттєво впливають на якість і специфіку послуг фінустанов. До них, зокрема, можна віднести домінування банківського сектора над усіма іншими на фінансовому ринку. Так, фінансовий ринок України розвивається за європейською моделлю [6].
Банківський сектор є найбільшою складовою фінансового ринку України. Саме тому негативні тенденції у фінансовому секторі країни виявились тут найбільш помітними. Так, кількість установ, які мають банківську ліцензію, на початок 2014 року становила 180 установ, на початок 2015 року – 163 установи, а на початок 2016 року – 120 установ, у тому числі 40 установ із іноземним капіталом, що свідчить про сильну залежність вітчизняної банківської і фінансової системи від іноземних джерел фінансових ресурсів [5].
Зміни у динаміці ряду показників, що характеризують стан вітчизняного фінансового ринку, дозволяють зробити висновок про наявність негативних тенденцій його розвитку та структурних трансформацій.
Існуючий стан української економіки з огляду на події, що відбуваються протягом останніх двох років, проявився негативними тенденціями у страховій сфері. Про це свідчить:
- загальне зниження вартості активів, зменшення їх ліквідності, особливо активів, розміщених у банківських установах (НБУ визнано неплатоспроможними понад 50 банків) та на фондовому ринку;
- втрата доступу до такого активу, як нерухоме майно, розташоване на тимчасово окупованих територіях України (Крим, Донецьк, Луганськ);
- істотне зростання витрат на забезпечення виконання страхових зобов’язань у зв’язку зі значною девальвацією національної валюти.
Ринок страхових послуг є другим за рівнем капіталізації серед інших небанківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній на початку 2016 року становила 352. Кількість страхових компаній має тенденцію до зменшення: так, станом на 31.03.2016 порівняно з аналогічною датою 2015 року, кількість компаній зменшилася на 33 СК [4].
Основні показники сегменту кредитних установ характеризуються такими даними: Станом на 30.06.2016 кількість кредитних установ у порівнянні з аналогічною датою минулого року збільшилася на 19 одиниць, або на 2,7%. Кількість кредитних спілок зменшилася на 12 одиниць (2,0%). В той же час кількість інших кредитних установ збільшилася на 31 одиницю (32,0%). Кількість зареєстрованих кредитних спілок у 2014 році становила 627 установ, у 2015 році - 588 установ, у 2016 році (станом на 30.06.2016) - 576 установ [4]. Таким чином, спостерігається поступове, але безупинне скорочення кількості цього виду фінансових установ та їх учасників. Водночас, з 2014 року по 2016 рік зросла кількість інших зареєстрованих кредитних установ – з 88 у 2014 році до 128 у 2016 році. Кількість зареєстрованих юридичних осіб публічного права залишається незмінною – 30 установ у період з 2014 року по 2016 рік .
Щодо розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення : станом на 30.06.2016 в Державному реєстрі фінансових установ містилася інформація про 66 недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ) та 22 адміністратори НПФ (довідково: станом на 30.06.2015 у Державному реєстрі налічувалось 72 НПФ та 23 адміністратори). Пенсійні виплати (одноразові та на визначений строк) станом на 30.06.2016 становили 580,2 млн. грн., що на 15,5% більше в порівнянні з аналогічним періодом 2015 року, при цьому одноразові виплати зросли на 7,1%, пенсійні виплати на визначений строк – на 79,8%.
У 2014 році в Україні налічувалось 395 фінансових компаній (активи 42 441,1 млн грн),у 2015 – 491 (активи – 67 465,3 млн грн), у 2016 (станом на 30.06.2016) – 640 фінансових компаній (активи - 80 623,5 млн грн.). Отже, бачимо тенденцію до зростання кількості фінансовиї компаній і їх активів.
Інформація про юридичних особів (лізингодавців) така: кількість зареєстрованих установ у 2014 – 255, у 2015 – 267, 2016 - 272 лізингодавців. Основні показники системи ломбардів такі: кількість ломбардів у 2014 році - 481 із обсягом активів 1 269,6 млн. грн., у 2015 - 476 із обсягом активів 2 215, у 2016 (станом кінець першого півріччя) - 465 і з обсягом активів 2 987 грн [4].
Глобалізація світових економічних процесів та її вплив на фінансовий сектор також суттєво позначаються на тенденціях, що панують у фінансовому секторі економіки. Похідними від цього є процеси злиття й поглинання українських фінансових установ іноземними корпораціями, групами компаній, холдингами і т. п. [6].
Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектора економіки. Відповідно, вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б давали змогу додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та «тіньовий капітал» до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Отже, залишається проблема мобілізації ресурсів. Хто може здійснювати мобілізацію фінансових ресурсів і що цьому перешкоджає? По- перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато, тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів нині перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи «тіньовий» капітал, а також у формі заощаджень населення поза банками. По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. У розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють усе вагомішу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх, в основному, в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки останні є привабливим джерелом забезпечення ліквідності [3].
Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового ринку України виражається в наступному:
1. Недостатня ліквідність фондового ринку.
2. Переважання державних цінних паперів.
3. Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку.
4. Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг.
5. Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури.
6. Низький рівень корпоративної культури.
7. Недостатня обізнаність переважної частини населення з питань фондового ринку [6].
У цілому державна політика у сфері підвищення ефективності функціонування фінансового ринку України повинна включати єдиний збалансований комплекс заходів, спрямованих на забезпечення стабільності та стійкості фінансової системи, ефективний контроль руху фінансових потоків, раціональне використання фінансових ресурсів. Крім того, з огляду на об'єктивні тенденції сучасного фінансового ринку, необхідне формування адекватної середньо- та довгострокової фінансової політики на макрорівні. Державна фінансова політика повинна бути спрямована на вдосконалення ринкового ціноутворення і найбільш важливі для української економіки базові товари, забезпечення ефективності ринкової інфраструктури. У тому числі слід серйозну увагу приділити сегменту похідних фінансових інструментів фінансового ринку, підвищенню ефективності облікової системи, протидії спекулятивній практиці біржової торгівлі. Ефективне регулювання ринку деривативів потребує формування відповідних сучасних нормативно- правових засад, принципів, стандартів і технологій регулювання учасників. Слід формувати державну фінансову політику з конкретною метою підвищення емісійної активності корпоративного сектора економіки, насамперед ринку акцій, що створить передумови капіталізації вітчизняного виробничого сектора [6].
Список використаних джерел:
1.Еш С.М. Ринок фінансових послуг: підручник/ С.М.Еш – К.: Центр учбової літератури, 2015. – 400 с.
2. Коніна М. Сучасний стан фінансового ринку України та шляхи його вдосконалення / Марина Коніна. // ЕКОНОМІЧНИЙ ДИСКУРС Міжнародний науковий журнал. – 2016. – №2. – С. 183–192.
3. Лазепка В. Інвестиційні банки / В. Лазепка // Банківська справа. – 2010. – № 6 – С. 47–49.
4. Огляд ринків/Матеріали офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nfp.gov.ua/content/oglyad-rinkiv.html
5. Oсновнi показники діяльності банків України / Матеріали офіційного сайту Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=34661442
6. Урусова З. П. Проблеми та перспективи розвитку ринку фінансових послуг в Україні / З. П. Урусова, В. В. Ярмош, А. А. Урусов. // ЕКОНОМІКА. – 2014. – С. 137–139.
Екф-41с
Львівський національний університет імені Івана Франка
Сучасні тенденції фінансового ринку України
Ринок фінансових послуг в Україні знаходиться на стадії становлення. Запроваджуються нові види фінансових послуг, удосконалення та подальшого розвитку набувають традиційні послуги. На сучасному етапі посилюється конкурентна боротьба між професійними учасниками ринку за клієнтську базу, за вільні фінансові ресурси, набувають удосконалення механізми здійснення фінансових операцій та форми співпраці між оферентами та споживачами фінансових послуг.
Основними проблемами функціонування вітчизняного ринку фінансових послуг є:
- недосконалість законодавчого та нормативного регулювання процесів реалізації окремих фінансових послуг, а в деяких випадках, відсутність його взагалі; недостатній рівень захисту прав споживачів фінансових послуг; відсутність компенсаційних механізмів захисту вкладень населення в секторі небанківського фінансового посередництва;
- недостатній професійний рівень керівництва і персоналу певної частини фінансових установ, що обумовлює застосування у їхній діяльності малоефективних і непрозорих стандартів корпоративного управління та розкриття інформації;
- недостатні капіталізація та конкурентоспроможність національних фінансових установ;
- неналежний рівень інформованості населення щодо послуг, їх видів і фінансових посередників (особливо небанківської сфери), що надають ці послуги;
- низький попит на послуги через високі на них тарифи та недовіру населення у зв'язку з певними стереотипами, пов'язаними із банкрутством фінансових установ;
- недостатнє державне регулювання та нагляд за діяльністю банківських і небанківських фінансових посередників, здатних забезпечити цивілізованість, відкритість ринку фінансових послуг і доступність до нього;
- невідповідність законодавчого регулювання окремих видів фінансових послуг європейським нормам та ін. [1, ст. 25-29].
Добре розвинені банківські установи, пенсійні фонди, страхові компанії та інші сегменти фінансового ринку є гарантією стабільного розвитку економічної системи в країні. Для України становлення та подальший розвиток фінансового ринку є передумовою появи потужного джерела інвестицій, що будуть спрямовуватися в сектори економіки держави, шляхом акумуляції вільних грошових коштів [2].
Сьогодні на ринку фінансових послуг склалася низка тенденцій і напрямів розвитку, що суттєво впливають на якість і специфіку послуг фінустанов. До них, зокрема, можна віднести домінування банківського сектора над усіма іншими на фінансовому ринку. Так, фінансовий ринок України розвивається за європейською моделлю [6].
Банківський сектор є найбільшою складовою фінансового ринку України. Саме тому негативні тенденції у фінансовому секторі країни виявились тут найбільш помітними. Так, кількість установ, які мають банківську ліцензію, на початок 2014 року становила 180 установ, на початок 2015 року – 163 установи, а на початок 2016 року – 120 установ, у тому числі 40 установ із іноземним капіталом, що свідчить про сильну залежність вітчизняної банківської і фінансової системи від іноземних джерел фінансових ресурсів [5].
Зміни у динаміці ряду показників, що характеризують стан вітчизняного фінансового ринку, дозволяють зробити висновок про наявність негативних тенденцій його розвитку та структурних трансформацій.
Існуючий стан української економіки з огляду на події, що відбуваються протягом останніх двох років, проявився негативними тенденціями у страховій сфері. Про це свідчить:
- загальне зниження вартості активів, зменшення їх ліквідності, особливо активів, розміщених у банківських установах (НБУ визнано неплатоспроможними понад 50 банків) та на фондовому ринку;
- втрата доступу до такого активу, як нерухоме майно, розташоване на тимчасово окупованих територіях України (Крим, Донецьк, Луганськ);
- істотне зростання витрат на забезпечення виконання страхових зобов’язань у зв’язку зі значною девальвацією національної валюти.
Ринок страхових послуг є другим за рівнем капіталізації серед інших небанківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній на початку 2016 року становила 352. Кількість страхових компаній має тенденцію до зменшення: так, станом на 31.03.2016 порівняно з аналогічною датою 2015 року, кількість компаній зменшилася на 33 СК [4].
Основні показники сегменту кредитних установ характеризуються такими даними: Станом на 30.06.2016 кількість кредитних установ у порівнянні з аналогічною датою минулого року збільшилася на 19 одиниць, або на 2,7%. Кількість кредитних спілок зменшилася на 12 одиниць (2,0%). В той же час кількість інших кредитних установ збільшилася на 31 одиницю (32,0%). Кількість зареєстрованих кредитних спілок у 2014 році становила 627 установ, у 2015 році - 588 установ, у 2016 році (станом на 30.06.2016) - 576 установ [4]. Таким чином, спостерігається поступове, але безупинне скорочення кількості цього виду фінансових установ та їх учасників. Водночас, з 2014 року по 2016 рік зросла кількість інших зареєстрованих кредитних установ – з 88 у 2014 році до 128 у 2016 році. Кількість зареєстрованих юридичних осіб публічного права залишається незмінною – 30 установ у період з 2014 року по 2016 рік .
Щодо розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення : станом на 30.06.2016 в Державному реєстрі фінансових установ містилася інформація про 66 недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ) та 22 адміністратори НПФ (довідково: станом на 30.06.2015 у Державному реєстрі налічувалось 72 НПФ та 23 адміністратори). Пенсійні виплати (одноразові та на визначений строк) станом на 30.06.2016 становили 580,2 млн. грн., що на 15,5% більше в порівнянні з аналогічним періодом 2015 року, при цьому одноразові виплати зросли на 7,1%, пенсійні виплати на визначений строк – на 79,8%.
У 2014 році в Україні налічувалось 395 фінансових компаній (активи 42 441,1 млн грн),у 2015 – 491 (активи – 67 465,3 млн грн), у 2016 (станом на 30.06.2016) – 640 фінансових компаній (активи - 80 623,5 млн грн.). Отже, бачимо тенденцію до зростання кількості фінансовиї компаній і їх активів.
Інформація про юридичних особів (лізингодавців) така: кількість зареєстрованих установ у 2014 – 255, у 2015 – 267, 2016 - 272 лізингодавців. Основні показники системи ломбардів такі: кількість ломбардів у 2014 році - 481 із обсягом активів 1 269,6 млн. грн., у 2015 - 476 із обсягом активів 2 215, у 2016 (станом кінець першого півріччя) - 465 і з обсягом активів 2 987 грн [4].
Глобалізація світових економічних процесів та її вплив на фінансовий сектор також суттєво позначаються на тенденціях, що панують у фінансовому секторі економіки. Похідними від цього є процеси злиття й поглинання українських фінансових установ іноземними корпораціями, групами компаній, холдингами і т. п. [6].
Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектора економіки. Відповідно, вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б давали змогу додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та «тіньовий капітал» до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Отже, залишається проблема мобілізації ресурсів. Хто може здійснювати мобілізацію фінансових ресурсів і що цьому перешкоджає? По- перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато, тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів нині перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи «тіньовий» капітал, а також у формі заощаджень населення поза банками. По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. У розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють усе вагомішу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх, в основному, в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки останні є привабливим джерелом забезпечення ліквідності [3].
Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового ринку України виражається в наступному:
1. Недостатня ліквідність фондового ринку.
2. Переважання державних цінних паперів.
3. Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку.
4. Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг.
5. Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури.
6. Низький рівень корпоративної культури.
7. Недостатня обізнаність переважної частини населення з питань фондового ринку [6].
У цілому державна політика у сфері підвищення ефективності функціонування фінансового ринку України повинна включати єдиний збалансований комплекс заходів, спрямованих на забезпечення стабільності та стійкості фінансової системи, ефективний контроль руху фінансових потоків, раціональне використання фінансових ресурсів. Крім того, з огляду на об'єктивні тенденції сучасного фінансового ринку, необхідне формування адекватної середньо- та довгострокової фінансової політики на макрорівні. Державна фінансова політика повинна бути спрямована на вдосконалення ринкового ціноутворення і найбільш важливі для української економіки базові товари, забезпечення ефективності ринкової інфраструктури. У тому числі слід серйозну увагу приділити сегменту похідних фінансових інструментів фінансового ринку, підвищенню ефективності облікової системи, протидії спекулятивній практиці біржової торгівлі. Ефективне регулювання ринку деривативів потребує формування відповідних сучасних нормативно- правових засад, принципів, стандартів і технологій регулювання учасників. Слід формувати державну фінансову політику з конкретною метою підвищення емісійної активності корпоративного сектора економіки, насамперед ринку акцій, що створить передумови капіталізації вітчизняного виробничого сектора [6].
Список використаних джерел:
1.Еш С.М. Ринок фінансових послуг: підручник/ С.М.Еш – К.: Центр учбової літератури, 2015. – 400 с.
2. Коніна М. Сучасний стан фінансового ринку України та шляхи його вдосконалення / Марина Коніна. // ЕКОНОМІЧНИЙ ДИСКУРС Міжнародний науковий журнал. – 2016. – №2. – С. 183–192.
3. Лазепка В. Інвестиційні банки / В. Лазепка // Банківська справа. – 2010. – № 6 – С. 47–49.
4. Огляд ринків/Матеріали офіційного сайту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nfp.gov.ua/content/oglyad-rinkiv.html
5. Oсновнi показники діяльності банків України / Матеріали офіційного сайту Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=34661442
6. Урусова З. П. Проблеми та перспективи розвитку ринку фінансових послуг в Україні / З. П. Урусова, В. В. Ярмош, А. А. Урусов. // ЕКОНОМІКА. – 2014. – С. 137–139.
